Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 вересня 2019 року

1956,1970,1991 / Зі збірки «Життя в місті» :

Думки про мою смерть

Переглядів: 2529
Додано: 28.07.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
ДУМКИ ПРО МОЮ СМЕРТЬ


I

думати про смерть
тілом, яке росте,
яке повне твердої крови,
як абрикоса чи кавун,
шукати серед цифр
абстрактних років,
що не мають значення,
років, які не будуть,
але які можуть бути вимовлені,
як велетенські суми грошей,
треба бути хворим або холодним,
який не встромляє мокрої руки,
непевний, чи знайде шорсткість паперових листків,
із неясним страхом про порожнечу

треба будитися лиш тілом серед ночі
і говорити : я не хочу, я не хочу, я не хочу,
відчувати всесвіт обмеженої краплини
з натягнутими поверхнями рідини,
і вдивлятися довго, і відчути
мікроскопічність амеб, яких не видно,
і зрозуміти аналогічно
безмірність одного дня

є зовсім нормально і логічно
нетерпеливитися, і кусати шкіру,
і боятися про недостатність часу,
який заспокоює спрагу

але, вдумавшись в рівчаки мого мозку,
оглядаючи звичайні вчинки людей
на берегах морів і басейнів,
на плечах доріг, в ліжках і в поїздах,
я навчився відрізняти смак,
не знаючи його назви:
я відчув, що спрага не всесвітня
і що неясне бажання одного пополудня
вміщає в собі скарб
нерозв’язаної таємниці

— дивлячись на абсурдні цифри
з довгими чужими прізвищами,
від яких в’яжеться язик,
родиться почуття жалю
одного осіннього пополудня


II

атлети вилітають в небо
краплями снігу в очі,
махаючи недорозвиненими крилами,
голими, рідкими руками:
в мільйонах грудних кліток
стискається тепле повітря
і відбувається процес лету і слави

мені властива необґрунтована заздрість,
косооке бажання бути першим,
я люблю бути частиною світу,
щоби світ був частиною мене

я люблю жити довгими томами вчинків,
які пов’язані в одну линву,
які тягнуться, як весна, дозріваючи,
які насичують товщем стравохід,
серед яких немає відступів
і не видно навіть набоки

тоді я розумію будинки архітектів,
купівлю гарних суконь
і завзяті обличчя хлопчаків,
тоді я провітрюю пом’яті груди,
від яких пахне нафталіною і молями,
і загоряю на сонці серед дівчат,
і цілую їхнє тіло білими зубами

як добре жити серед вітру
і пахучих хвиль спідниць,
чи літати атлетом в небо,
чи навіть надувати груди повітрям
і бути заздрісним з іскрами в очах!

сміючись, я зустрічаю похорони,
ждучи на брамах парків,
цілуючи радість волосся
і не розуміючи жалібних барв,
але вночі я мушу будитися,
дихати важко з криком, замотаним в устах,
і слухати пручання серця
в пальцях ребристих грудей

липке тіло порожнечі
лежить тоді біля мене,
і мене ссуть думки:
неясні, але про похорони


III

я є сам
серед людей і книжок в бібліотеці,
серед задуманих, вразливих на кроки, коридорів,
ковтаючи сухі куски хліба,
пишучи з закритими очима

на гамірних роздоріжжях я стою,
чи під високим небом,
чи серед тонких дерев миршавих парків,
питаючись, чи знає хтось
про картини в моїх очах,
про вітер під моїм одягом,
про гарчання голоду в шлунку,
не словами я питаю себе
про необхідність моїх думок,
моїх слів і повітря, яке зуживаю,
 
Наші Друзі: Новини Львова