Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 квітня 2019 року
Тексти > Жанри > Поезія

Поезії (збірка віршів)

Переглядів: 10539
Додано: 17.03.2008 Додав: Гавчик  текстів: 35
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: Журнал
ЮРІЙ КОСАЧ
(1909 – 1990)

Юрій Миколайович Косач (псевдоніми і криптоніми – Я. Косарич, А. Згорянич, Г. Рославець, Колодяжинець, Крига Гордій, Андрій Скиба, Вадим Іскра, К. Ю., Ю. Р-ко та ін.) народився 5(18) грудня 1909 року в Києві. Племінник Лесі Українки. З 1918 року жив у Західній Україні. У 1928 році закінчив львівську гімназію. Вищу освіту здобував у Варшавському (юридичний факультет) та Паризькому університетах.
Двадцятирічним юнаком почав виступати в пресі як поет і прозаїк. Дебютував оповіданням «Вершник над ланами» /1929, журн. «Нові шляхи»/. За участь у національно-визвольному русі був ув’язнений 1930 року польською владою. Після звільнення з тюрми жив у Франції, Чехо-Словаччині, Німеччині. Під час війни повернувся до Львова, де вже видано було його книжки новел «Чорна пані» /1932, повість «Сонце сходить в Чигирині» /1934/, присвячена М. Хвильовому збірка віршів «Черлень» /1935/, історичні оповідання «Чарівна Україна», «Тринадцята чота». Герої останньої – борці проти сталінщини. Набули популярності також повість «ЧАД» та новели «Клубок Аріадни» – останні чотири названі книжки вийшли водночас – 1937 року, тобто ще до тридцятиріччя раннього й плідного автора. За рік до цього Ю. Косач видав у Парижі збірку поезій «Мить із майстром» та повість «Дивимось в очі смерті». Львівський драматичний театр ставив його п’єси, з успіхом, при велелюдді відбувалися літературні вечори Ю. Косача.
Проте доля не дала небожу геніальної поетеси почивати на лаврах. 1943 – 1945 роки він провів у концтаборі та в таборах для переміщених осіб. І949 року Юрій Косач емігрував до Америки, де редагував літературну газету «Обрії» та «За синім океаном» – журнал, як характеризує його Богдан Бойчук, «із сильно прорадянським обличчям»: «Журнал відзначався не так високим літературним чи публіцистичним рівнем, не так цікавився публікаціями та обговореннями радянської літератури, як злобними, часом гістеричними памфлетами проти націоналістичного світогляду та емігрантського побуту» /«Координати», т. ІІ, Сучасність, 1969/...» В останньому десятиріччі неспокійний (! – С. Й.) письменник спрямував усю свою енергію на екстравагантні політичні пози та екстремні коливання, що дуже негативно відбилося на художній вартості його... творчості... Його найновіші прозові та драматургійні вправи в соціалістичному реалізмі стоять ще на нижчому літературному рівні, ніж твори справжніх соцреалістів радянської літератури». Такий ось суворий присуд винесли Ю. Косачу Б. Бойчук та Б. Т. Рубчак у 1969 році. Тимчасом вже тоді – в рік шістдесятирічного ювілею Юрія Косача – упорядники антології «Координати» не могли не визнати, що «в нього, надзвичайно продуктивного письменника, багато не виданих творів: з драм нам відомі «Наступ», «Скорбна симфонія», «Зозулина дача», «Вікінг і Ярославна», «Анна Регіна», з романів «Регіна Понтіка».
Ю. Косач присвятив значні епічні полотна художнім роздумам про історію України: його романи «Рубікон Хмельницького» /Краків-Львів, 1941/, «День гніву» /Регенсбург, 1948/ відображують визвольну війну українського народу 16 –1654 років. Події в Україні напередодні першої світової війни відтворено у «Сузір’ї Лебедя» /1983/, данину своєму досвіду емігрантського життя письменник віддав у широко дебатованому на еміграції творі «Еней і життя інших» /Новий Ульм, 1947/. Певною мірою тематично унікальною є повість Косача «Вечір у Розумовського» /1934 та 1946, Регенсбург/ про взаємини останнього гетьмана України Кирила Розумовського (російського посланника у Відні) та композитора Людвіга ван Бетховена. До історіософічних творів Ю. Косача належать і повість «Сонце сходить в Чигирині», присвячена родинній декабристській темі: серед українських декабристів були ж бо й Косачі і Драгоманови; і повість «Глухівська пані» /1938/ про дружину гетьмана І. Скоропадського Настю Скоропадську. Певний літературний інтерес становлять оповідання Ю. Косача, зокрема про сторінки життя Миколи Гоголя у Римі «Гірке життя синьйора Нікколо» та «Дійство Юрія Переможця».
Через тісні зв’язки з Радянською Україною, соціалістичні симпатії та спорадичні епатажні заяви письменника репутація його серед американських земляків була неодно-значною. Ю. Косач зазнавав і заздрості через відкритий для нього кордон України та щедрі видання у Києві його творів /зб. поезій «Мангаттанські ночі», «Літо над Делавером» /1980/, збірка новел «Лиха доля в Маракайбо» /1976/, роман «Володарка Понтиди» тощо.
Чимало часу і творчих зусиль віддав письменник публіцистичному та літературно-критичному жанрам, розвідкам з історії західноєвропейської та американської літератур. У поезії ж Юрія Косача схильність до барокової стилістики поєднано з метричними пошуками, ритмо-мелодійними та мовними експериментами. Досить переконливо схарактеризували творчу манеру Ю. Косача В. Бойчук та Б. Т. Рубчак. З пафосом міжконтинентального єднання українців, повертання діаспори до духовних джерел прабатьківщини писали про Косача Ю. Смолич /Косач. Ю. Вибране, К., 1975/ та Д. Павличко /«Вірити Батьківщині». Косач Ю. Літо над Ділавером. К. 1980/. Також у вітчизняній пресі віддали данину талановитому небожу Лесі Українки Р. Горак /«В пошуках духовного хліба», Дзвін, 1990/ та В. Бровченко.
Помер Юрій Косач 11 січня 1990 року у місті Пассеїк, штат Нью-Джерсі. У листі до Володимира Бровченка, який очолював товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном, Косач звірявся про те, що заповідає бізнесменові Мар’яну Коцю усі свої твори, спогади та свою волю поховати його у Києві на Байковому кладовищі або на Волині в Колодяжному біля батька. Не судилося.

***

Уст коралі, що ними ти париш.
Ятагани закривлені брів
Нестерпучі й солодкі, бояришне,
Полонянко душних теремів.

Може, досі їм сниться по ночах
Кучерявий, статний отаман,
Може, досі ще вихор шепоче
Про красу Астрахану – Мейран.

Там печуть степові суховії
І лункі диких вольниць пісні.
Так ще повно дуднінь у тобі їм,
Ув очах, що п’янкі і скісні.

Та я знаю, що ти на кружганку
не закрила б їх шовками вій,
Коли б я того мерзлого ранку
Кату голову клав у Москві!

1935

МУМІЯ

Срібним серпом між левадами Ніл
І місяць жолобить на березі камінь,
Хто ти, дивна, скажи мені,
З дрібними стіпками?

Шестокрили багряні – вартують династії,
П’є пійло пшеничне посвячений бик.
На раменах – проміння терпкі зап’ястя
Приносять вірні раби.

Фарбованих брів торкнувся і стах,
Хтось, що увесь – полум’я.
Посміхом стигли кам’яні уста
Богові Ра – птахочолому.

1935

ОПІВНОЧІ

Лунко кроки вмиратимуть варт,
День на башті віконце засвітять
І вповзне, шамчучи, із-за ґрат
До алькови смараґдовий місяць.

А тоді на сорочці габу
Розірвуть блідомармурні руки
І на ґрона грудей упадуть
Дві коси – дві чорнезні гадюки.

Тоді змерклі агати очей
Божевіллям медузи чатують,
І криваві уста розпече,
Що у посміху повні отруї.

О, не знаний нікому той гріх,
Що лиш відає відьма проклята.
Таємниці не зрадить утіх,
Навіть катом на дибі розп’ята.

Шарудіє вуглами покій –
Кіт іскриться і порскає жаба,
Кличе місяць – смарагдовий змій.
Нумо, сестро, на сабат, на сабат!..

1935

ДЖОКОНДА

Янголом недобрим, чорним, строгим,
вергненим за кару в тьму безодень,
спрагою томлена мстити Богу,
ти прийшла на землю, Джіокондо.

О, пізнбю ув грішних очах-свічадах
таємничість ворохобні злої,
знов чаклуєш небо те принадне
млою мрій химерних, непокоєм.

І юнацька чистість, мужність спіла
захмеліє, тілом впившись ситим;
то вино густе й тяжке згоріло
у раменах стиглих і налитих.

Надиш, зводиш – божеська, почварна,
сієш зло, що віями таїться,
хто ж гадатиме, терпітиме надармо –
ласки повна ти, чи любашна бісиця?

Тільки він дерзав, таємні ті терези
важив доброго і злого не надармо –
і найшов кінець туги тверезо
в грі пропорцій, мудрий Ліонардо.

О яка ж страшна й солодка людська мріє!
По зміїних фльорентійських взгір’ях
шлях до тебе, тайно, я лелію,
молюся тобі, прощаю й вірю.
Бо не нам, не нам права рушійні
роду людського осяяти вогнисто,
відійди, лукава, зла повіє.
Моно Лізо – мати тиха й чиста.

1936

 
Наші Друзі: Новини Львова