Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 24 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Стаття

Бібліографічний покажчик

Переглядів: 10992
Додано: 02.05.2008 Додав: Гавчик  текстів: 35
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
ЮРІЙ ВУХНАЛЬ (І.Д.КОВТУН)
(1906-1937)

Бібліографічним покажчиком “Юрій Вухналь” Харківська державна наукова бібліотека імені В.Г.Короленка продовжує розпочату в 1991 році серію видань “Повернені імена”.
Покажчик містить відомості про художні та публіцистичні твори Ю.Вухналя, матеріали про його життя і творчість, що видавалися з 1924 по 2001 рр. українською та російською мовами.
Бібліографічні записи у розділах розташовані таким чином: твори Ю.Вухналя та матеріали про нього – за хронологією, рецензії – за алфавітом творів. В описах збережено орфографію оригіналу. Довідковий апарат складається зі статті про творчий шлях Ю.Вухналя, алфавітного переліку його творів та іменного покажчика.
В роботі над посібником переглянуто каталоги ХДНБ ім.В.Г.Короленка, видання Книжкової палати України, українську періодику 1920-30-х рр. Документи, відсутні у ХДНБ ім.В.Г.Короленка і не перевірені складачем de visu, мають позначку *.
Видання адресоване філологам, літературознавцям, викладачам, студентам, краєзнавцям, працівникам бібліотек, а також усім, хто цікавиться вітчизняною літературою.
Зауваження та пропозиції просимо надсилати за адресою:
61003, м.Харків-3, пров.Короленка, 18, Харківська державна наукова бібліотека ім.В.Г.Короленка, редакційно-видавничий відділ.


ПИСЬМЕННИК-ГУМОРИСТ ЮРІЙ ВУХНАЛЬ

“Ще два роки тому комсомольська література боролася за своє право на існування. І „други й недруги” не хотіли помічати, що й у літературі росте нова молода зміна.
А за два роки молодняцькі письменники стають в ряди визнаних кращих сучасників.
Фортеці поезії та прози завойовано. Та чи не найбільші успіхи маємо в розвитку молодняцького гумору в особі відомого читачеві комсомольської преси Юрія Вухналя...”, — констатував 1929 року А. Ярмоленко у своїй передмові до збірки письменника “Гуморески” [1]. Твори двадцяти-трирічного літератора не сходять зі шпальт газет і журналів, про Юрія Вухналя говорять не інакше як про „комсомольського Остапа Вишню”, а Іван Ковтун (справжнє його ім’я) має всі підстави невдовзі називатися „майстром прози”, принаймні, з огляду на свою творчу еволюцію.
Окрім того, він пробує свої сили в драматургії та дитячій літературі, плідно працює в журналістиці та бере активну участь у розбудові літературного життя України: розпочавши свій шлях у „Плузі”, стає одним із засновників нової літературної організації „Молодняк”, а потім — разом із відомими літераторами формує „Пролітфронт”, що став останнім притулком письменників, зорієнтованих на високі естетичні ідеали.
Зрештою, саме цей період найяскравіше виявив багатогранну особистість і, цілком можливо, що при сприятливішому розвитку обставин історія нашої літератури могла б збагатитися не одним томом доробку Івана Дмитровича Ковтуна, життя котрого увірвалося на тридцять першому році. Але навіть і по довгих роках замовчування й перебування поза літературним контекстом, його творча спадщина може привабити не лише історика літератури, а й широке коло читачів.
Народився майбутній письменник 5 жовтня 1906 року в селі Чорнобаївка нині Ізюмського району на Харківщині. Середню освіту здобув у Куп’янській гімназії, потім шістнадцятирічним юнаком переїздить до Харкова, де відвідує педагогічні курси ім. Г.Сковороди, а згодом вступає до Харківського інституту народної освіти.
Невдовзі починає друкуватися в періодиці — спочатку як сількор, дебютувавши 1923 року нарисом “Перевибори” у “Селянській правді”, а відтак і як письменник: перше оповідання Івана Ковтуна “Тітка Катря” з’явилося в газеті “Сільськогосподарський пролетар”. І через рік, тобто в 1925 році вийшла друком перша книга прозаїка “Червоні паростки”. Втім, критика доволі неприхильно зустріла його прихід в літературу: „Сама по собі книжечка не заслуговує навіть і поганенького одзиву, — читаємо в одній газетній рецензії. — Це збірничок невдалих школярських оповідань, не більш. І однак, казати про неї доводиться хоч би через те, що книжечка претендує на участь у вихованні комсомольців” [2]. Ще б пак! Ліричний струмінь дебютної збірки та її переважно етюдний характер зовсім не відповідали „вимогам часу” і „високим педагогічним цілям”, натомість засвідчили появу в літературі цікавого прозаїка.
1925 року відбувся його дебют вже як гумориста — у 5-му числі журналу “Плужанин” з’являється підпис „І.Ухналь”. А незабаром гуморески Юрія Вухналя стають доволі популярними серед читачів газет “Комсомолець України”, “Селянин Харківщини”, журналів “Плужанин”, “Червоний перець”, “Молодий більшовик”, “Молодняк”, з’являються також і окремі збірки: “Товариш і товаришок” (1926), “По злобі”, “Початкуючий” (1927), “Гуморески”, “Життя й діяльність Федька Гуски” та “Одруження Гаврила Ратиці”, “Щирий українець” (1929). Дмитро Чуб (Ніценко — справжнє прізвище, за яким його знали в тодішніх літературних колах) згодом писав: „Серед численних письменників-гумористів 20-30-их років цього століття Юрій Вухналь був одним з найталановитіших і найулюбленіших авторів після Остапа Вишні. Він привернув увагу читача і завоював собі почесне місце насамперед тим, що перший почав змальовувати в літературі, зокрема в гуморесках, неґативного серед комсомольців героя в найрізноманітніших обставинах. Його сміливість, дотепність і тематична різноманітність були причиною того, що ті видання, де друкувалися Юрій Вухналь та Остап Вишня, були найпочитнішими. Юрій Вухналь знав такі секрети сміху, яких не знали інші гумористи” [3].
Почерк письменника одразу пізнавався за ледь іронічною манерою оповіді, легким гумором, пильною увагою до деталі, а комізм ситуацій, у які потрапляють його непосидющі та напрочуд „ініціативні” герої, лише підсилював сатиричну усмішку Вухналя. Особливо успішними стали для нього оповіді про Федька Гуску та образки позалаштункового літературного життя. Тодішня критика наголошувала: „...Федір Гуска, Митько Голомозенко і багато інших — усе це є живі типи, вихоплені автором із сучасного життя” [4], „Створити такий тип, такий збірний образ „гріхів” комсомольської організації (йдеться про Федька Гуску — Р.М.) — це велика заслуга автора...” [5], „Його гумо-рески — це не лише гумор, а й сатира, спокійна, з усмішкою, але гостра й зла сатира” [6], „Своїм оптимістичним, бадьорим сміхом Вухналеві гуморески є не абияке надбання не тільки для комсомольської літератури, а й для цілої пожовтневої” [7].
Варто також зауважити, що попри тогочасну злободенність творів і подекуди з певним „ідеологічним” або „групівським” забарвленням, гуморески Юрія Вухналя і сьогодні читаються з не меншим інтересом, адже головний акцент письменник ставить передусім на розкритті психології людини — чи то це комсомольський активіст, а чи початкуючий літератор.
Разом з тим, формат фейлетону та короткого оповідання Юрія Вухналя таки обмежував можливості прозаїка Івана Ковтуна. Його талант вимагав значно ширших площин з сюжетними колізіями і карколомним перебігом подій. Не випадково ж саме під власним іменем виходять такі твори письменника, як “Яструби” (1929) та “Азіятський аероліт” (1931). Саме вони стають для літератора своєрідною лабораторією, майстернею відточування характерів та насамперед — сюжету. Обидва романи, а саме так означені автором ці прозові речі, побудовані за моделлю авантюрно-пригодницьких творів. Розгортання подій відбувається динамічно, із застосуванням популярних на тоді кінематографічних прийомів, а інтерес читача до тексту підтримується за рахунок нагнітання інтриги.
З іншого боку, ця ж модель в інтерпретації Ковтуна зумовлює й певну схематичність творів, що особливо помітно проступає в першому романі. Як зауважує один прискіпливий критик: „...в плані художнього виконання, твір “Яструби” є дуже невдалим копіюванням поверхово-сприйнятих засобів авантурницької композиції, а як взяти на увагу раніш висловлені міркування про його соціяльно-ідейну суть, то й зовсім треба признати його за твір невисокої вартости” [8]. Натомість І.Райд був значно прихильнішим: „Позитивне в цій книжці те, що автор бере тему з ділянки нашої сучасности, одну з болячок її і зацікавлює читача болючою проблемою, поки-що, хоч би „одного району”. А тим більше, що “Яструби” читаються з цікавістю, і коли б це не була річ трохи поверхова, недороблена художньо, вона мала б безперечно далеко більше громадське значення” [9].
Власне, “Яструби” були ніби продовженням, принаймні за місцем дії та реаліями пореволюційного села, попереднього наробку Івана Ковтуна, а вже “Азіятський аероліт” поставав цікавим зразком наукової фантастики в „жюльвернівському” ключі. Щоправда, критика на той час вимагала від письменника творів більш реалістичного, а точніше — „соцреалістичного” спрямування: „Може твір має вагу хоч би популяризаційно-інформативну? Ні. Надто бо широко й вільно користається автор художньою „вигадкою” і в описах подорожі експедиції (яку він скеровує куди і як схоче), і щодо наслідків її роботи; зокрема металюрґійного заводу уряд покищо не заплянував будувати (всупереч запевненням автора на стор. 145); а про конкретні наслідки гео-метеорологічних дослідів І. Ковтун вважає за краще „промовчати”. Науково-популяризаційна інформативна вартість “Азіятського аероліту”, отже, в кращому разі — ніяка, а в гіршому — суто неґативна. Бо схотівши висвітлити проблему боротьби за металь, І. Ковтун не тільки „не точно” оперує даними, а й вульґаризує проблему, зводить її до мрій ледачого обивателя” [10].
Утім, подібний упереджений підхід, виявляється, мав доволі вагомі підстави, бо ж далі в рецензії подибуємо: „Ковтун був, як відомо, попутником; щоб стати союзником пролетарської літератури, йому конче треба переглянути цілий пройдений літературний шлях і багато докласти праці, щоб перебудувати світоглядні спрямовання та методи своєї творчости. Завдання пролетарської критики, цілої про-летарської громадськости допомогти йому, але, допо-могаючи, весь його „попутницький” доробок пересіяти” [11].
Письменникові не могли вибачити його приналежності до “Пролітфронту”, зініційованого Миколою Хвильовим, а для самого Івана Ковтуна значно більше на той час важила художність твору, а не агітково-вульгаризована його підміна. Захоплюючий сюжет, різноплощинність та різновекторність його викладу, рельєфність характерів, і при тому — майстерно осмислений весь белетристичний набір (включно з коханням, зрадою та вірністю, карколомними пригодами), що до того ж посилюється науково-фантастичною інформа-тивністю, — дозволяють говорити про автора “Азіятського аероліту” як про надзвичайно потенційного прозаїка. А значення і роль цього роману для письменника розкривається насамперед у контексті його творів для дітей та юнацтва, адже “Азіятський аероліт” розрахований саме на аудиторію старшого шкільного віку.
В особі Івана Ковтуна дитяча література має напрочуд цікавого й талановитого автора, за влучним висловом Івана Зуба, „настійливого шукача прекрасного, сердечного друга дітей і молоді” [12], а такі його твори, як “Помилка професора Кіма” (1929), “Чанг” (1931), “Юнбуд” (1932), можуть вважатися класикою цього напрямку.
Письменник запрошує своїх читачів поринути у світ, сповнений пригод їхніх однолітків то в піонертаборі на березі Дінця, то в джунглях Сіаму, а то в селі Валівка, де школярі заповзялися побудувати електростанцію. Однак сюжетні колізії оповіді, котрі захоплюють увагу ще з перших речень і тримають у напрузі до останньої крапки, виявляються лишень засобом педагогічної технології виховання особистості, яку ненав’язливо пропонує автор, спонукаючи дітей до пізнання, думки, творчого пошуку. На цьому наголошувала й тодішня критика, зокрема в рецензії з нагоди виходу “Юнбуду”: „ “Юнбуд” же залишається досить вдалим стимульовим твором для піонерської маси”, перед тим також не забувши вказати на суто ідеологічні помилки [13].
1935 року виходить остання прижиттєва книга письменника “Люди моря”, куди увійшли його подорожні нариси. Власне, цим вона уподібнюється до “Крилатого рейду” (1929), написаного після аероподорожі до Закавказзя. Проте довша у часі закордонна мандрівка Івана Ковтуна з Одеси до Владивостока через Босфор, Дарданелли, Середземне море, Суецький канал, Індійський океан і розмаїтість вражень зробили ці спостереження більш цікавими і глибшими. Але хоч нариси і рясніють високо художніми описами, все ж автор постає перед читачем лише в ролі журналіста.
Атмосфера суспільного й літературного життя ставала для письменника доволі несприятливою. Дмитро Чуб пише: „Певно, обставини голоду 1933 року, арешти численних письменників, а серед них і його найближчого приятеля, глухого поета Олекси Влизька, дуже загальмували його творчість. Більше того, останнім часом він надрукував кілька гуморесок, але підписувався вже новим псевдонімом “Клара Ґаздуль”, що був мало кому відомий” [14].
2 листопада 1936 року уповноважені Харківського обласного управління НКВС провели трус на квартирі Івана Ковтуна і заарештували його за „участь в українській націоналістичній терористичній організації, яка готувала терористичні акти проти керівників ВКП (б) і Радянського уряду”,? як про те йшлося у пред’явленому звинуваченні. О.Мукомела подає: „На численних допитах і суді ні в чому себе винним не визнав. Оголошені проти нього свідчення категорично заперечив як фальшиві” [15].
Військова колегія Верховного Суду СРСР 14 липня 1937 року засудила письменника до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок було виконано 15 липня 1937 року.
1958 року справу було переглянуто і Ковтуна-Вухналя реабілітовано посмертно. Його твори знову друкуються на шпальтах періодики, виходять окремими книгами. З’являються спогади про письменника і розвідки, присвячені його творчості.
Водночас мусимо зауважити, що творчі набутки Юрія Вухналя-Івана Ковтуна, як зрештою і всього літературного покоління, до якого належав письменник, чималою мірою залишаються все ж малодослідженими і взагалі малоприступними не те що широкому колові, а навіть професійному читачеві. Серед причин такої „білоплямової законсервованості” можна виокремити принаймні декілька найприкметніших. Чи не найсуттєвішим тут видається цілковита незреалізованість цього покоління внаслідок років страшенного ідеологічного тиску та репресій, й одразу по тому — Другої світової війни, що припали на час їхнього становлення. З іншого боку — негативні конотації усталених стереотипів так званої „комсомольської літератури”, що продовжують функціонувати і по сьогодні. А тому сподіваємося, що пропонований вашій увазі покажчик стане своєрідними припросинами незаанґажовано й об’єктивно підійти до розгляду і доробку Юрія Вухналя-Івана Ковтуна, і всього його покоління.

Ростисла Мельників



1 ТВОРИ ЮРІЯ ВУХНАЛЯ

1.1 Художні твори

1 ЧЕРВОНІ паростки: [Нариси]. – [Х.]: ДВУ, 1925. – 30 с. – Підпис: І.Ковтун. – Зміст: Червоні паростки; Тітка Катря; Вільно святкуємо; Малий Андрійко; Не той став.
2 * ТОВАРИШ і товаришок: (Оповідання). – [Х.]: ДВУ, 1926. – 44 с. – Підпис: І.Ковтун.
3 ПО ЗЛОБІ: (Гуморески). – [Х.]: ДВУ, 1927. – 56 с. – Зміст: Трудовий день Федька Гуски; Як Федька Гуску в театрі качали; Федько Гуска “експонат”; По злобі; Ініціатива; Гинуть традиції; Записки Митьки Голомозого; “Полова проблема”; “На ошибках учимся”; Відпочинок; На груші; Чого плакав обіжник № 1591; Надзвичайні збори.
4 ПОЧАТКУЮЧИЙ: (Літ. гуморески). – Х.: Пролета-рий, [1928]. – 56 с. – (Б-ка журн. “Молодняк”). – Зміст: Шлях червоної боротьби; Студія; Ура!; Біля гудків; Нотатки молодого автора; Сповідь; Страшна повість; “Марс”; Ніжний лірик – Юрій Неокласенко; Ювілей.
5 ГУМОРЕСКИ: [Зб.] /Передм. А.Ярмоленка. – [Х.]; ДВУ, 1929. – 240 с.; 1 л. портр. – Зміст: Трудовий день Федька Гуски; Як Федька Гуску в театрі качали; Лист Федька Гуски; Любов Федька Гуски; Федько Гуска про нові методи; Великодня історія; Федько Гуска в поході; Федько Гуска “експонат”, Федько Гуска про самоосвіту; Федько Гуска в загсі; Розмова Федька Гуски з товаришем Петровським; По злобі; Ініціатива; Гинуть традиції; Полова проблема; “На ошибках учимся”; Відпочинок; На груші; Чого плакав обіжник № 1591; Надзвичайні збори; Одружіння Гаврила Ратиці; Ex!; Оповідання Цапа Бородатого; Гаряча натура; Газ; Щирий українець; Любов за рефлексологією; Щоденник; Король отрут; “Друг дітей”; Думочки й розмовочки; Електрифікація; Історичний документ; Доповідь-проповідь; Шлях червоної боротьби; Студія; Ура!; Біля гудків; Нотатки молодого автора; Сповідь; Ніжний лірик – Юрій Неокласенко; Страшна повість; “Марс”; Ювілей; Під новий рік; Гумореска про гумореску; Про оповідання помбуха Абрама Ароновича й конкуренцію; Смерть моя і воскресіння; Радість поета Козолупенка. Ой-ой, що воно й робиться!; Літературний ярмарок; З блокнота; Ще не вмерли; Літературні будні.
6 ЖИТТЯ Й діяльність Федька Гуски: Гуморески. – 2-е вид. – [Х.]: Плужанин, 1929. – 32 с. – Зміст: Трудовий день Федька Гуски; Як Федька Гуску в театрі качали; Лист Федька Гуски; Любов Федька Гуски; Федько Гуска в поході; Федько Гуска “експонат”; Федько Гуска про самоосвіту; Федько Гуска в загсі; Розмова Федька Гуски з товаришем Петровським; По злобі.
7 ОДРУЖІННЯ Гаврила Ратиці: Гуморески. – [Х.]: ДВУ, 1929. – 32 с. Зміст: Одружіння Гаврила Ратиці; Ex!; Оповідання цапа Бородатого; Гаряча натура; Газ; Щирий українець; Любов Федька Гуски; Федька Гуска в ЗАГСі.
8 * ТОВАРИШ і товаришок: (Оповідання). – 2-е вид., випр. – [Х.]: ДВУ, 1929. – 44 с.: іл. – Підпис: І.Ковтун.
9 ЩИРИЙ українець: Гуморески. – [Х.]: Плужанин, 1929. - 32 с. – Зміст: Щирий українець; Любов за рефлексологією; Король отрут; “Друг дітей”; Думочки й розмовочки; “Електрифікація”; Історичний документ.
10 ЯСТРУБИ: Роман. – [Х.]: Книгоспілка, [1929]. – 108 с. – Підпис: І.Ковтун.
11 ОДРУЖІННЯ Гаврила Ратиці: Гуморески. – 2-е вид. – Х.; К.: ДВУ, 1930. – 32 с. [Зміст той же, що й у 1-ому виданні].
12 * ПОМИЛКА професора Кіма: Оповідання. – Х.: ДВУ, 1930. – 52 с.: іл.
13 ЩИРИЙ українець: Гуморески. – 2-е вид. – [Х.]: Плужанин, 1930. – 30 с. [Зміст той же, що й у 1-ому виданні].
14 ЯСТРУБИ: Роман. – 2-е вид., випр. – Х.; Дніпропетровськ: ДВУ, 1930. – 124 с. – Підпис: І.Ковтун.
15 АЗІАТСЬКИЙ аероліт: Роман. – Х.; К.: Молодий більшовик, 1931. – 152 с. – Підпис: І.Ковтун.
16 * ЧАНГ: Повість. – Х.; Одеса: Молодий більшовик, 1931. – 112 с. – Підпис: І.Ковтун.
17 * ЮНБУД: [Повість]. – Х.; Одеса: Молодий більшовик, 1931. – 128 с.: іл. – Підпис: І.Ковтун.
18 * ЛЮДИ моря : [Нариси] - Х.; Одеса: Дитвидав, 1935. – 88 с.: іл. – Підпис: І.Ковтун.
19 *ЖИТТЯ і діяльність Федька Гуски: (Вибр. гуморески). – К.: Рад. Україна, 1960. – 64 с.: іл., портр. – (Б-ка “Перця”. - № 57).
20 *ТОВАРИШ і товаришок: Оповідання. – К.: Дитвидав УРСР, 1963. – 32 с.: іл. – Підпис: І.Ковтун.
21 ГУМОРЕСКИ: [Зб.] / Упоряд. та вступ. ст. І.Зуба. – К.: Дніпро, 1964. – 142 с. – Зміст: Трудовий день Федька Гуски; Лист Федька Гуски; Любов Федька Гуски; Федько Гуска про нові методи; Великодня історія; Федько Гуска в поході; Федько Гуска “експонат”; Федько Гуска в загсі; По злобі; Загадкові збори; Ех ти, неорганізований; Відпочинок ; Чого плакав обіжник № 1591; Ех!; Гаряча натура; Газ; Нотатки селькора Угадай; Нотатки селькора Гостре Око; Корінь зла; Отакі жарти бачили?; Колодки; Король отрут; Образа; Думочки й розмовочки; Доповідь-проповідь; Шуба; Суд; Дружній шарж; Сповідь; Нотатки молодого автора; Смерть моя і воскресіння; Радість поета Козолупенка; А.Дюма обмінюється досвідом з молодим, але досвідченим письменником; А.Дюма відвідує видавництво “Ой гук, мати, гук!”.
22 ЧАНГ: Повісті та оповідання /Упорядкув. та вступ. ст. І.Зуба. – К.: Веселка, 1966. – 180 с. – Підпис: І.Ковтун. – Зміст.: Чанг; Юнбуд; Товариш і товаришок; Малий Андрійко; Помилка професора Кіма; Гаряча натура; Газ.

х х х

23 ТІТКА Катря: [Оповідання] // Сільськогосп. пролетар. – 1924. - № 4. – С.60-63. – Підпис: І.Ковтун.
24 МАЛИЙ Андрійко: (Нарис) //Сільськогосп. пролетар. – 1924. – № 5. – С.37-40. – Підпис: І.Ковтун.
25 РИЖИК: [Оповідання] //Червоні квіти. – 1924. - №13. – С.2-6. – Підпис: І.Ковтун.
26 ЧЕРВОНІ паростки: (Нарис) //Сільськогосп. пролетар. – 1924. - №16. – С.44-46. – Підпис: І.Ковтун.
27 НЕ ТОЙ став: (З минулого): [Оповідання] //Літ., наука, мистецтво. – 1924. - №8. – С.3 – (Дод. до газ. “Вісті”). – Підпис: І.Ковтун.
28 ВІЛЬНО святкуємо: (Фрагмент) //Літ., наука, мистецтво. – 1924. - №17. – С.1. – (Дод. до газ. “Вісті”). – Підпис: І.Ковтун.
29 *УРА!: [Гумореска] //Плужанин. – 1925. - №5. – Підпис: І.Ухналь.
30 БУДИНОК, що дивиться в море…: Нарис //Молодий більшовик. – 1925. - №8-9. – С.9-10. – Підпис: І.Ковтун.
31 ТОВАРИШ і товаришок: [Оповідання] //Червоні квіти. – 1925. - №9. – С.9-12; №10. – С.16-21. – Підпис: І.Ковтун.
32 МОЛОДНЯК: [Оповідання] //Сільськогосп. пролетар. – 1925. - №17-18. – С.27-29; №19. – С.17-19; №20. – С.20-22. – Підпис: І.Ковтун.
33 * На ВРАНГЕЛЯ! //Червона зброя: Червоноарм. читанка. – Ч.2. – [Х.]: ДВУ, 1926. – Підпис: І.Ковтун.
34 ПО ЗЛОБІ: [Гумореска] //Молодий більшовик. – 1926. – № 1. – С.12.
35 БАТЬКО: (Новела) //Рад. селянин. – 1926. - №1. –С.40-41. – Підпис: І.Ковтун.
36 “НА ОШИБКАХ учимся”: [Гумореска] //Молодий більшовик. – 1926. – №2-3. – С.18.
37 ДЕСЯТЬ заповідей тим, хто на село від’їзджає : [Гумореска] //Студент революції. – 1926. - №3. – С.32-33.
38 ЗАПИСКИ Митьки Голомозого: [Гумореска] //Молодий більшовик. – 1926. - №4. – С.16.
39 ЛЮБОВ за рефлексологією: [Гумореска] //Студент революції. – 1926. - №4. – С.29.
40 “ТУМАННІ картини”: [Гумореска] //Молодий більшовик. – 1926. - №5. – С.16.
41 “ВІДПОЧИНОК”: [Гумореска] //Студент революції. – 1926. - №5-6. – С.26.
42 ХТО КОГО?: [Оповідання] //Молодий більшовик. – 1926. - №6. – С.1-4. – Підпис: І.Ковтун.
43 ПОЛОВА проблема: (Гумореска) //Молодий більшовик . – 1926. - №6. – С.10.
44 * ІНІЦІАТИВА: [Гумореска] //Молодий більшовик. – 1926. - №7-8.
45 “ПОГИБ талант”: [Гумореска] //Молодий біль-шовик. – 1926. - №9. – С.8-9.
46 ГИНУТЬ традиції: Гумореска //Молодий біль-шовик. – 1926. - №11-12. – С.14-15.
47 ВАЖКО працювати: (Фейлетон) //Червоні квіти. – 1926. - №11-12. – С.15.
48 ЕХ ТИ, неорганізований!: [Гумореска] //Червоні квіти. –1926. - №13-14. – С.16.
49 ТРУДОВИЙ день Федьки Гуски: Гумореска //Молодий більшовик. – 1926. - №13-14. – С.14-15.
50 ЯК Федьку Гуску в театрі качали: Гумореска //Молодий більшовик. – 1926. - №15. – С.10-11.
51 ФЕДЬКА ГУСКА – “експонат”: Гумореска //Молодий більшовик. – 1926. - №16. – С.10-11.
52 АБОРТ: Оповідання //Молодий більшовик. – 1926. - №17. – С.1-5. – Підпис: І.Ковтун.
53 СКАРГА Федьки Гуски: Гумореска //Молодий більшовик. – 1926. - №21. – С.10-11.
54 ЧОГО плакав обіжник №1591: (Кінодрама на 4 частини): [Гумореска] //Молодий більшовик. – 1926. - №22. – С.10-11.
55 НАДЗВИЧАЙНІ збори: Гумореска //Молодий більшовик. – 1926. - №23. – С.10-11.
56 ШЛЯХ червоної боротьби: (Повість одного початкуючого письменника): [Гумореска] //Комсомолець України. – 1926. – 27 трав.
57 НА ГРУШІ (Гумореска) //Комсомолець України. – 1926. – 17 серп.
58 ОЛЮШКА: (Фрагмент) //Комсомолець України. – 1926. – 24 серп. – Підпис: І.Ковтун.
59 ОБЕРЕЖНІШЕ з масою: (Гумореска) //Комсомолець України. – 1926. – 9 жовт.
60 ТРИ листи: [Гумореска] //Комсомолець України. – 1926. – 20 жовт.
61 НІЖНИЙ лірик Юрій Неокласенко: (Гумореска) //Комсомолець України. – 1926. – 30 жовт.
62 У ЛІКАРНІ: [Оповідання] //Комсомолець України. – 1926. – 11 груд. – Підпис: І.Ковтун.
63 КОМСОМОЛЬСЬКА хата: [Фейлетон] //Комсомо-лець України. – 1926. – 21 груд.
64 ТРИ проєкти: [Фейлетон] //Комсомолець України. – 1926. – 25 груд.
65 ІНІЦІАТИВА; Трудовий день Федька Гуски; Як Федька Гуску в театрі качали: [Гуморески] //Подарунок читачам: Зб. – Вип.2. – Х., 1927. – С.19-20, 24-27, 27-30.
66 ТРУДОВИЙ день Федька Гуски; Як Федька Гуску в театрі качали: [Гуморески] //Сміх та жарти: Зб. гумору та сатири /За ред. М.Трублаїні. – [Х.]: ДВУ, 1927. – С.11-19.
67 МАРС: [Гумореска] //Молодняк. – 1927. - №1. –
С.94-95.
68 ТРУДОВИЙ день “Молодого більшовика” [Літ. шарж] //Молодий більшовик. – 1927. - №1. – С.10-11.
69 ЕХ, темнота!: [Гумореска] //Селькор України. – 1927. - №2. – С.25-26.
70 ІСТОРІЯ одного виходу: [Гумореска] //Молодняк. 1927. - №2. – С.87-88.
 
Наші Друзі: Новини Львова