Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 23 вересня 2020 року
Тексти > Жанри > Стаття

Грифон

Переглядів: 4526
Додано: 21.02.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 3 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Юрій Винничук

ГРИФОН

Стаття
---------------------------

Звір із тілом лева і головою орла та орлиними крилами і кігтями.

Вдача Грифона цілковито пасує його лютому вигляду. З винятковою ворожістю він ставиться до коней. може Грифон розправитися і з людиною, коли їхні дороги перетнуться. Будучи за своєю природою істотою дуже суперечливою, грифон з'єднує у собі якості птаха і звіра, Небеса і Землю, добро і зло. Він з рівним успіхом може бути агресором і жертвою, мародером і вірним сторожем.

Задовго до з'яви в письмових джерелах, Грифона зображали на слоновій кістці, камені, шовку, повсті, бронзі, сріблі і золоті. За п'ять тисяч років до н.е. Грифони були відомі у Єгипті. Самого фараона зображували у вигляді Грифона, який повалив додолу ворога. В одному папірусі Грифона проголошено наймогутнішим серед усіх живих істот, оскільки в нього був "дзьоб сокола, око людини, тулуб лева, вуха як у риби і хвіст змії" - тобто атрибути представників всіх основних видів тваринного світу. Єгипетський вплив помітний і в мінойській культурі, котра у свою чергу вплинула на багато інших цивілізацій античності. Численні зображення грифона виявлено на острові Криті на стінах тронного залу царського палацу в Кноссі, на надгробках і у святилищах. За півтори тисячі років до нашої ери подібні зображення все частіше й частіше з'являються у західній частині Азії.

З караванами купців, арміями завойовників і кочових племен Грифон добрався від Єгипту й іранських гір до Гімалаїв і Китаю на сході і до узбережжя Ірландії - на заході.

Приблизно з 1400 року до н.е. Грифон прижився і в Греції. Аполлона нерідко зображували верхи на Грифоні чи в колісниці, запряженій Грифонами. Вплив Греції поширився на Александрію, де Грифон став практично незмінним супутником Немезіди. Адже обоє вирізнялися лютою вдачею й обоє немилосердно карали лиходіїв. Згодом Грифони "прониклули" в усі землі, що знаходилися під грецьким впливом. Вслід за Александром Великим вони потрапили в Індію, їх перейняли етруски і римляни. Але особливо популярними вони стали серед скитів і сарматів.

Від варварів Грифон успішно перемандрував у християнську іконографію, де тлумачення його образу зазнало найрізноманітніших трансформацій, найчастіше взаємосуперечливих. Він з однаковим успіхом міг бути і символом сатани, і втіленням Христа. У середні віки він усе частіше й частіше зустрічається на гербах, стінах соборів і сторінках манускриптів. Більшість людей була абсолютно упевнена в реальному фізичному існуванні грифона. Але поступово вони стали зникати - цілком можливо, під впливом ідей теолога Бернара Клервоського (1090-1153). Зате збереглися в геральдиці.

Першу письмову згадку про грифонів знаходимо в давньогрецького автора Аристея з Проконнесу, що жив у VII ст. до н.е. Він здійснив подорож углиб Центральної Азії в пошуках гіперборейців та їх святилища Аполлона, що шанувався в цих краях як володар світла і пітьми. там Аристей зустрів племя іммедонійців, які розповіли йому про те, що на північ від їхніх земель тягнеться гірський ланцюг, де віють холодні вітри. Грецький мандрівник вирішив, що це були Кавказькі гори, хоча сучасні вчені вважають, що то був скоріше Урал чи навіть Алтай. Ще говорили, що течуть там золотоносні ріки і одноокі люди, аримаспи, раз у раз викрадають це золото у лютих чудовиськ, які стерегли його. Аристей назвав чудовиськ "грифонами" - тодішнім грекам ця назва була зрозумілою. Адже на той час у грецькому мистецтві вже сформувалося уявлення про грифона, і пізніші автори швидко перейняли від Аристея образ грифонів, які стоять на сторожі золотих скарбів.

Геродот повторив розповідь про грифонів у своїй "Історії". Ктесій із Кнідоса, грецький лікар, написав наукову працю, присвячену Індії. Упродовж століть ця праця вважалася джерелом достовірних фактів. Серед інших чудес Ктесій подав детальний опис Грифона: "Це порода чотириногих птахів, які розмірами не поступаються вовкам, лапами і пазурами нагадують левів, а самі вкриті чорними перами, котрі на грудях червоні".

Римський автор Клавдій Еліян стверджував у своїй книзі, що в грифона "спина покрита чорним пір'ям, а шия прикрашена темно-синім пір'ям. Дзьоб орлиний, а очі вогненні. Гнізда в'є в горах. Дорослого грифона впіймати нелегко, тому ловлять пташенят. Кажуть, що вони викопують золото і сладають його".

Пізніші автори покладалися на Аристея і Геродота, як на очевидців. Але згодом відомості про грифонів ставали усе запутанішими та суперечливішими. Пліній описував довгі вуха і вигнутий дзьоб цих легендарних птахів. Візантійський письменник V ст. Тимофій із Гази твердив, що в Грифона "груди і верхня частина тіла, як у коня, дзьоб і крила птаха, а хвіст і спина лева... грифони, побоюючись за своїх пташенят, можуть напасти, тому зазвичай вирушають вони за золотом уночі. Грифони дуже сильні, і єдині звірі, перед якими вони відступають, це слони і леви. Для того, аби їх упіймати, індійці запрягають волів до воза і навантажують його до краю. А Грифон, який настільки сильний, що може підняти вола, чіпляється за воза кігтями і так потрапляє у пастку, бо не годен звільнити кігті і підняти такий тягар. Тим часом за возом ховається чоловік. і коли Грифон встрягає, то він вистрибує і обпалює йому крила. На старість Грифон помирає від голоду, бо його дзьоб з часом викривляється і заважає йому харчуватися".

"Хроніка Чудес" Конрада Ліконстена описує грифона так: "в індійській землі є птиця вельми страшна - чотири у неї ноги, криві кігті, спина чорна, а зверху як вишня, а з боків білий. голова - як у орла, очі - як вогонь".

Марко Поло, який здійснив у ХІІІ ст. грандіозну подорож і добрався аж до итаю, спробував відшукати хоча якісь сліди підтвердження існування грифонів. Але тільки усе ще дужче переплутав.

Найдетальніший опис Грифона можна знайти у сера Джона Мандевіля в книзі "Мандри". Тут описано подорож по Африці й Азії: "Ще водиться в тім краю безліч грифонів, одні кажуть, що у них перед орлиний, а зад левиний, і це справді так. Однак тулуб Грифона більший, ніж вісім левів разом узятих. і він дужчий за сотню орлів. Грифон може підняти і забрати у своє гніздо коня з вершником або пару волів, коли їх у одному запрягу виводять у пле, оскільки кігті на його лапах такі велетенські, що з них виготовляють чаші для вина, а з ребер - луки".

Відповідно до середньовічних уявлень про світ різним частинам казкових істот приписувалася чудодійна сила. Вважалося, що коли з пазура Грифона зробити кубок, то досить ворогу підмішати в напій отрути, як кубок відразу змінить свій колір. Звичайно, роздобути такий пазур було дуже не просто. Він міг дістатися як нагорода тільки людині, що зуміла вилікувати Грифона від тяжкої хвороби. Мандрівники, привозячи кігті грифона, продавали їх на вагу золота.

Сліпі прозрівали, якщо перед їх очима поводити пером грифона. А в книгах з медицини писалося, що коли грифона покласти на груди безплідній жінці, то вона чудесним чином зцілиться від своєї недуги.

У Середні віки символіка Грифона була досить суперечлива. В одному італійському бестіарії сказано, що він означає демона. І навпаки, як емблему Христа трактує його Ісидор Сивільський в своїх "Етимологіях": "Христос є лев, бо він царює і володіє могутністю. Він орел, бо після воскресіння возноситься на небо".

У ХХІХ пісні "Чистилища" Данте ввижається тріумфальна колісниця, запряжена Грифоном. Орлина його частина золота, а левина - біла з червоним, символізуюча людську природу Христа.

Грифони, вартові скарбів, стали відомі слов'янам ще в першому тисячолітті до н.е. Скитські грифони мали досить оригінальні риси: наприклад крила, подібні до рибячих плавців, або загострені потилиці, що очевидно пов'язано із давніми формами зачіски. Окремі скитські грифони мають голови увінчані рогами антилоп - символом моторності.

Грифони в 12 ст. стали улюбленим сюжетом прикрас в Україні. У формі грифонів робили прикраси. Княгині і боярині носили корони з грифонами. Вони також популярні були і в церковному мистецтві. У Київській Софії Грифони зображені на стінах.

Український поет 17 ст. Кирило Транквіліон Ставровецький писав про Грифона, називаючи його Грифом:

Природження Грифа, хто хоче пізнати,
Впрід мусить фізольогам віру дати.
Бовім Гриф гір боронить, в котрих чує злото.
І кождому смертю платить, хто ся кусить о то.


В Юрія Андруховича є вірш "Грифон".

Мій пане, який нерозумний світ!..
Яка на румовище сходить журба!
Під небом, чорним, ніби графіт,
конаю в піску. І Грифон з герба.

З дерев погаслих кричать граки.
Я впав з коня і програв турнір.
Тепер крізь мене ростуть гілки,
пробивши в панцирі триста дір.

Лети ж від мене, монстре знамен,
крилатий леве. Я випав з гри.
З очниці з мене цвіте ромен.
Я не мав меча. То був лютий гриф.

А ту, що чекає. що ймення мої
на грифелі пише в стотисячний раз,
крилом захисти. і замовклу її
у землю сховай від облуд і образ.

Чому ж не летиш? На вологім піску
танцюєш довкіл моїх тихих рук.
І п'єш з мене довгу предвічну ріку ти,
схожий на крука. Ти майже крук.


[Відповіддю на нього Олегом Гуцуляком написано вірш "Грифон"

Мій пане, хоч майже я крук, далебі,
Мені рідна неня - сонце на Сході.
Закінчить воно за день колобіг -
І Захід - мій татко з Хрестом Господнім!

Сягають верхів'я дерев горобці,
Вужі (наймудріші !) плазують корінням ...
Останній твій погляд на герб. А прецінь,
Я - лев і орел, а ти - прах і тління!

Нехай хоругви кидатимуть тінь,
Нехай блиск мечів для когось - осанна.
Я ж залишуся завжди на щиті,
Ти ж під щитом лицар - останній.

Ні, не лечу, твоя панна давно
Із іншим ключа знайшла - і відкрилась.
Мій пане, ти чуєш: у надрах гном
Лупає там, де золота жила !]

--- КІНЕЦЬ ---


Електронний набір: Вадим Савєльєв

У *.txt форматував Віталій Стопчанський


 
Наші Друзі: Новини Львова