Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 26 червня 2019 року
Тексти > Жанри > Есе  ::  Тексти > Тематики > Публіцистика

«Світоглядні орієнтири Миколи Гоголя»

Переглядів: 3390
Додано: 12.08.2011 Додав: Юля Крижевич  текстів: 121
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
КОНТРОЛЬНА РОБОТА

На тему:

«Світоглядні орієнтири Миколи Гоголя»

Студентки Крижевич Юлії

Групи КМК _- 21

Перевірив



- Львів 2009 -

План

Вступ

М.В. Гоголь: критико-біографічний нарис

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

«Твори Гоголя зображають духовну міць героїчності простого народу, всю страсну силу і енергію його боротьби з експлуататорськими суспільними відносинами і тим самим роблять його нашим сучасником. Великий письменник апелює до почуття справедливості, в його світі завжди є місце таким духовним цінностям як добро, любов і справедливість. Героям його творів непритаманне пригнічення людської гідності, вони виступають проти несправедливості. Разом з тим Гоголь виступає як письменник – патріот, поетичні образи якого вчать відданості Батьківщині, любові до неї і слугуванню народу», - так пише будь-яка хрестоматія з літератури, але так це чи ні я попробую розібратись. Для цього, щоб краще дізнатися про цього письменника проштудіювала його листи, проглянула телепередачу і навіть заглянула в Інтернет. Адже для мене Гоголь передусім колишня жива людина, із своїми прагненнями і стремліннями. І тому прошу не судити строго, якщо я буду відхилятися від літературної норми, так званого кліше складеного спочатку радянською, а потім сучасною пропагандою . Адже, щоб дослідити світогляд людини потрібно хоча б знайти причини, що саме на неї вплинуло.

Структура аналізу світогляду письменника:

Дати онтологічну характеристику світогляду письменника; залежно від умови загаданої теми розприділити їх на типи (матеріалістичний, ідеалістичний, релігійний або пантеїстичний).

Зазначити як ще можна в загальному охарактеризувати який тип світогляду (індивідуальний чи груповий, науковий, релігійний чи мішаний, буденний чи теоретичний) - притаманний письменнику.

З`ясувати наступні аспекти:

ставлення до природи;

ставлення до членів соціуму (до себе і до тих, хто відгадує, до інших людей і до влади, до соціальних груп, до соціально-економічних класів, до власників на засоби виробництва),

до різних суспільних явищ,

до мови, мистецтва і науки).

На основі проведеного аналізу:

виявити чинники, які зумовили ті чи інші аспекти світогляду (або обставини суспільного життя в тому числі особливості історичної епохи);

з`ясувати систему цінностей окремо взятої загадки;

сформулювати смисложиттєві ідеали, що прагне донести загадка;

вивести світоглядну паралель через загадки.

М.В. Гоголь: критико - біографічний нарис

Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня (20 березня ст. ст.) 1809 року в містечку Великі Сорочинці, Миргородського повіту, Полтавської губернії. Батьки Гоголя були дворянами, а отже володіли кріпаками – близько 145 душ. Степанов в життєписі Гоголя пише: «… Батько Гоголя виділявся посеред інших місцевих поміщиків своєю освіченістю, літературними і театральними інтересами…. Він був автором комедій на українській мові, які ставились на сцені домашнього театру у дальнього родича Гоголів – Д. Трощинського, в його іменні в Кібінцях ». [2, 1] Проте суто радянська пропаганда, адже тут опушений такий не мало важливий факт, як те, що домашній театр складався загалом з «окультурених кріпаків». Вистави не могли іти на українській мові, адже тогочасне дворянство не вживало «мужицького язика» і тим більше слідкувало за модою – навіть російською мовою не говорили, спілкувалися суто французькою. І якщо він навіть і написав на російській мові комедії зі вставками українізмів, то це скоріш свідчило про так звану мало обізнаність у французькій мові. Проте ви можете заперечити: « Як же тоді Пушкін, Тургенєв, які писали лише на російській мові, і тим не менше стали спочатку столичними, а потім вже загальноросійськими письменниками?». В столиці тоді набуває мода на «русское», щоб забезпечити загальноімперську програму відродження Росії. А в провінції зовсім інше становище – модно жити, як європейці, модно говорити по-європейськи. Той же самий Степанов зазначає: «Дитячі роки майбутнього письменника пройшли в батьківському іменні – в селі Василівка. Ще підлітком він познайомився з народним життям, покохав народні казки, пісні, сказання, добре знав побут українського села». Мати Гоголя , яку він іменує «мамонька» Гоголю уваги не приділяла, усю любов він отримав від своєї годувальниці – простої української селянки, яка крім цього привила йому любов до села, до природи, до простих людей.

Гоголь з ранніх років був свідком кризи феодально-кріпацького господарства, що глибоко за фіксується в його підсвідомості. Батьки письменника були змушені пристосовуватись до вимог часу, заводили в своєму іменні винокурні, влаштовували ярмарки для реалізації продуктів, проте постійно потребували грошей, тому позичали та закладали імення, торгували селянами – нерідко розлучаючи сім`ї. Саме тоді годувальниця оповідала Гоголю легенди про вільних козаків, що нікому не коряться і коли-небудь прийдуть і захистять селян від панства.

На той час кожен поважаючий себе дворянин середньої ланки забезпечував виховання своїх дітей в пансіонатах, і Гоголь цьому не виняток в 1818 році поступає в полтавське повітове училище, в якому провчився півтори роки, а потім був прийнятий в Ніжинську гімназію вищих наук. Ніжинський період (1821 – 1828) мав суттєве значення для його ідейного розвитку. Суспільні погляди і художні смаки Гоголя складалися в після воєнну епоху (Вітчизняна війна 1812 року) та революційного руху декабристів.

І хоча Ніжин був віддалений від столиці, проте і тут у гімназії були відчутні революційний відгомін. Гімназисти читали вільнодумні вірші Пушкіна, його оду «Воля», вірші Рилєєва, читали «Полярну Зорю». Серед викладачів гімназії були передові люди, як М. Білоусов, інспектор гімназії і професор римського права. В 1827 році була відкрита справа по звинувачені Білоусова і інших викладачів гімназії в вільнодумстві.

До справи про вільнодумство були притягнені і студенти , які давали свої покази про професорів. Черненко пише: «Гоголь стояв на стороні Білоусова, і давав покази на його користь»[49,2]. «Проте це не зовсім правда, ті студенти, які захищали професора були виключені з гімназії», - пише Олесь Бузина у своїй статті «Українські письменники ХІХ ст. – правда і вигадка», та водночас задає риторичне запитання: «Чому Гоголь закінчив гімназію з відзнакою, якщо він так захищав Білоусова?» [7 -8, 3]. Єдиним залишається той факт, що Гоголь назавжди зберіг про професора добру згадку.

У Гоголя рано розвинувся інтерес до літератури, любов до читання. Вже в шкільні роки він починає збирати бібліотеку, виписує книги. «Я відмовляю собі навіть в крайніх потребах, - пише матері в квітні 1827 році Гоголь – гімназист, - з тим, щоб мати хоча б маленьку можливість підтримати себе в тому стані, в якому я знаходжуся, щоб мати можливість задовольнити мою спрагу бачити і відчувати прекрасне» [67, 5]. В листах він постійно просить присилати батька йому книги. Гоголь любив вірші, а особливо Пушкіна.

Іншим хобі Гоголя був театр. Він приймає участь в усіх постановках студентського театру, пише п’єси, малює декорації.

Вже в гімнастичні роки зростає незадоволення Гоголем марудного життя ніжинських «споживачів», в нього виникають думки про служіння благородній і вищій меті. В 1827 році він пише Висоцькому: «… як важко бути заритим разом з створіннями низького небуття в мовчазне мертве! Ти не знаєш усіх наших споживачів, що живуть у Ніжині. Вони душать корою своєю приземленості, нікчемним самолюбуванням високим статусом. І між ними я вимушений плазувати…»[234, 5]. Думка про майбутнє, про застосування своїх сил для слугування людству захоплює Гоголя. Він перераховує усі посади, він шукає таку службу, де може стати по-справжньому корисним для суспільства.

Ці прекрасні стремління він викладе – в поемі «Ганс Кюхельгартен» . Герой якої мучається пошуком ідеалу і прагне покінчити зі світом споживачів.

Юнацькі мрії кликали Гоголя в столицю і улітку 1828 року він закінчив гімназію і їде в Санкт-Петербург.

Гоголь приїхав в Петербург в канун нового, 1829 року і оселився в дешевій квартирці на Гороховій вулиці, де жили дрібні службовці. Роботи найти не міг, а життя в столиці було надто дороге. «я знав бідність…., я звик до морозу, всю зиму проходив у літній шинелі», - напише він матері 2 квітня 1830 року. [300. 5]. По суті веде паразитарний спосіб життя, адже він існує на гроші батьків. У всіх листах він просить прислати йому грошей і обіцяє віддати, коли розбагатіє.

В листопаді 1829 року він знайде роботу в департаменті державного господарства и публічних видавництв, але вже в квітні 1830 року поступив писарем в департамент наділів.

У столиці Гоголь зустрівся з цинізмом і байдужістю: надії, покладені ним на поему «Ганс Кюхельгартен», не здійснились. Видана в 1829 році під псевдонімом «В. Алов», поема не мала успіху була розкритикована в рецензіях в «Московському телеграфі», «Північній бджолі». І навіть Пушкін до якого Гоголь надіслав свої твори мовчав. Гоголь вирішив сам переконатися і піти до нього, проте слуги Пушкіна не пускають на поріг Гоголя. Для Гоголя – це крах, це фіаско, адже це був його кумир, його ідеал. Проте сам Пушкін був далеким від ідеалу: бабій, п’яниця, гультяй і карточний гравець. Гоголь був повністю «обезкровлений». В листах до Висоцького пише: « Пушкін – не той, яким я його уявляв… Як може людина, що творить прекрасне жити не зовсім гідно?» [399, 5].

Цілий рік Гоголь був службовцем в департаменті, та дослужився лише до посади помічника столоначальника. Однак кар’єра його не цікавила. Усі зацікавлення письменника були зосереджені на літературі і мистецтві. Він відвідував Академію мистецтв, займаючись там живописом, продовжувались і його заняття по літературі. Проте тепер він вже не пише мрійливо -романти -чних поем, а звертається до життя народу, - в його піснях і казках вбачає істинну поезію і творить її в своїх повістях. В листах до матері просить присилати йому звичаї і обряди українських селян, народні повір’я і казки. Він просить написати йому: «… декілька слів про колядки, про Івана Купала, про русалок…. Багато сказань повір, анекдотів… Все це для мене цілком цікаво.., тут так усіх цікавить усе малоросійське…» , - лист від 30 квітня 1930 року. Усе це потрібно Гоголю для написання «Вечорами на хуторі поблизу Диканьки».

1831 рік для нього найвдаліший - він поступає вчителем історії в Патріотичний інститут (учбовий заклад для доньок офіцерів), та знайомиться з Пушкіним, що перейде в творчу близькість. Пушкін стає для Гоголя творчим наставником.

1831 році виходять у світ «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» одразу звернули на себе увагу яскравістю поетичних кольорів, колоритністю картин української природи. Пушкін після прочитання «Вечорів» писав: «Вони вразили мене. Ось справжня, відверта поезія, без примусова, без жеманства, без чопорства! А місцями, яка поезія! Яка чуттєвість! Усе це так незвично в нашій літературі, що я до сьогодні не відійшов від шоку.»

В «Вечорах» Гоголь створив ліричний образ України, який назавжди ввійшов у літературу. Цей образ розкривається письменником в чудесних, поетично мальовничих пейзажах – і перед усім в зображенні самого характеру народу, його гумору, мужності, душевної краси, свободо прагнення. Згідно Слів Бєлінського: «Це поетичні нариси Малоросії, нариси, наповнені життя і чарівливості. Все, що може дати природа прекрасного, сільське життя простолюдинів чарівливого, усе, що народ може мати оригінального, типового, - усе це райдужними кольорами грає в цих перших поетичних мріях Гоголя. Це була поезія молода, свіжа, що сповнена ароматом, розкішна та п’янка» [141, 5]

У «Вечорах» героєм книги є народ. В представниках народу ми бачимо високі моральні якості – любов до батьківщини, почуття власної гідності, живий і ясний розум, людяність і благородність. Як не дивно в «Вечорах» майже не має опису кріпацтва. Гоголь спеціально опускає цей момент: читачами передусім були дворяни, яким би не сподобалася критика на пригнічення селян, тай сам Гоголь був виходець з цього класу. А іти проти своїх – це завжди рівноцінно зраді.

Гоголь хотів показати народ не приниженим і покірним, а гордим і свобідним, з його внутрішньою красою і силою, з його життєво стверджувальним оптимізмом.

Після опублікування «Вечорів» Гоголь стає знаменитим. А в 1834 році завдяки Плєтнєву отримує посаду професора загальної історії в Петербурзькому університеті, де працює над історією і географією України, та пише географічну працю «Земля і люди». Проте повністю розчарувався в своїй педагогічній діяльності і іде з університету. Результатом науково - викладацької діяльності були статті, присвячені історичній тематиці6 « Про Середньовіччя», «Про викладання загальної історії», «Погляд на утворення Малоросії», «Ал- Мазун» та ін. Ці статті увійшли в збірку «Арабески», що вийшла в 1835 році.

В «Арабесках» Гоголь виступає не тільки з повістями «Невський проспект», «Портрет», «записки божевільного», але й зі статтями по історії і мистецтву. Його цікавить доля різних народів, їхнє історичне минуле, а особливо Україна, над історією якої він посилено працює. Основна об’єднуюча думка «Арабесок» - думка про своєрідність національних культур, їх розвиток. Особливо яскраво це втілено у статті «Про малоросійські пісні», знавцем і збирачем яких він був: «Тільки в останні роки, в ці час стремління до самобутності і до власної народної поезії, звернули на себе увагу малоросійські пісні, які були до цього прихованими від освіченого товариства і які існували лише в народних масах» . Саме в народній творчості шукає Гоголь вираз народного характеру, та розгадку історичної долі народу. Історик, каже Гоголь, коли «прагне дізнатись вірний побут, стихії характеру, усі вигини і відтінки почуттів, хвилювань, страждань, веселощів зображуваного народу», - повинен звернутися до народних пісень, що являються живим, розмовним літописом народу. Народ для Гоголя головний герой історії, носій національної свідомості. Ці погляди знайшли своє відображення в повісті «Тарас Бульба», натхненням до якої слугували звичайні думи.

Гоголь під впливом дружби з Пушкіним змінює про нього думку. В статті «Декілька слів про Пушкіна» Гоголь писав: «Пушкін явище надзвичайне і, можливо одиничний прояв російського духу, такий можливо з’явиться через двісті років. В ньому російська природа, російська душа, російська мова, російський характер відобразились в ньому в такій чистоті, в такій очищеній красоті, у якій відображається ландшафт на опуклій поверхні оптичного скла.».

Бєлінський пише : «Пушкін мав сильний вплив на Гоголя не як зразок, якому Гоголь міг вторити, а як художник, що сильно проштовхнув мистецтво і не тільки для себе, а й для інших митців, що започаткував у сфері мистецтва нові шляхи. Основний вплив Пушкіна на Гоголя, «складає не в описі сарафану, але й в самому дусі народу». [605, 5] «Він вже був національний… - пише Гоголь, - Поет навіть може бути національним, коли описує зовсім сторонній світ, проте дивиться на нього очима своєї національної стихії, очима усього народу, коли відчуває і каже так, що співвітчизникам його здається, що вони це відчувають самі».

В 1935 році видає збірку «Миргород» та комедію «Одруження» і комедію «Ревізор», які пише У Василівці, де пробув до осені, а восени їде в Москву. Саме в Москві знайомиться з Бєлінським.

Загалом уся творчість письменника відноситься до 30 - 40 рокам ХІХ ст. Цей період ознаменований поглибленням кризи і розпаду феодально - кріпацьких відносин, загостренням капіталістичних тенденцій розвитку, незадоволенням селянства, та виходом на арену представників інтелігенції. Миколаївське правління жорстоко розправлялося з найменшим проявом протесту. Гоголь обирає мовчазну позицію – він не критикує ні царизм, і не підтримує повстанців, він відмежовується від усього світу: «…щоби народ зі всіма своїми перемогами і впливом на світ пронісся яскраво, в таму ж строї і вбранні, в якому він існував в колишні часи». Саме тоді Гоголь пише свою повість «Тарас Бульба», де зображує боротьбу проти окупантів. Для нього козацтво є носієм славянського начала. Козак для нього – це передусім дух свободи.

Запобігаючи падінню самодержавця державний апарат посилював владу бюрократичної машини, викорчовувало усякий прояв незалежної думки.

В повістях петербурзького циклу Гоголь малює життя великого міста з її гострими соціальними протиріччями, з жахливим контрастом бідності і багацтва. Повсюди наголошуючи, що існує прірва між людиною і Богом. «Господь полишив нас! Письменник глибоко нажаханий тим, що у столиці процвітає проституція, жебрацтво, хабарництво, жорстоке бездушшя і холодний егоїзм панівних класів, непристойне поводження і внутрішня пустота їх представників, з однієї сторони і нікчемність і грубість бідняків з другої сторони, - ось про, що говорить Гоголь в своїх повістях. Гоголь все більше замикається – стає відлюдькуватим, його порятунок це не бали, а церква. Бог для Гоголя живий – він поряд, він рятівне коло, він усе. В статті «Скульптура, живопис і музика», що вміщена в «Арабесках» письменник говорить про ХІХ ст., як про століття «капризів і насолод», коли «спокусливий ланцюг тонких вигадок розкоші» нищить людину. Йому ненависний бездуховний і розбещений характер цього буржуазного століття, його «холодно-жахливий егоїзм», «безсоромність і наглість» «спекулятора».

«Нашому ХІХ ст. давно вже притаманне нудна фізіономія банкіра», - пише Гоголь в «Портреті». Цей меркантильний, торговий дух чужий письменнику, він визначає як гостроту його сатири, так і трагізм сприйняття дійсності.

Після провалу постановки «Ревізора» Гоголь, залишився один на один проти реакційної верхівки дворянства: «… Усі проти мене. Службовці кричать, що для мене нема нічого святого. Поліція проти мене, літератори теж. Тепер я знаю, що означає бути комічним письменником. Незначний прояв істини і проти тебе постають цілі прошарки…». У Гоголя погіршується здоров’я і він їде за кордон (6 липня 18360). «Письменник сучасний, письменник комічний, письменник звичаїв має подалі бути від своєї батьківщини. Пророку немає слави на батьківщині».

Гоголь іде з імперії в розпал жорстокої реакції, в рік закриття «Телескопу».

Гоголь направляється у Швейцарію, де починає працювати над «Мертвими душами», початими ще в 1835 році у Парижі. Його не покидає ностальгія: «… мені здається, що я в Росії і переді мною усе наше, наші поміщики, наші дворяни, наші офіцери, наші мужики, наші хати – власне, вся наша православна Русь».

В березні він отримує звістку про смерть Пушкіна. «ніякої звістки не можна було отримати гірше з Росії. Вся насолода мого життя, все моя вища насолода зникла разом з ним. Нічого я не приймав без нього. Жодна строчка не писалась без нього….» «Незрозуміла нудьга» гнала Гоголя з Парижу, і березні 1837 року він переїхав у Рим – де прожив два роки.
 
Наші Друзі: Новини Львова