Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 16 січня 2021 року

Так казав Заратустра

Переглядів: 73651
Додано: 18.10.2006 Додав: Самійло Немирич  текстів: 93
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Джерело: http://ukrlife.org/
— Постривай,— сказав Заратустра,— я тобі ще не подякував! Ти вчасно мене розбудила, далека ще в мене дорога.
— Коротка вже в тебе дорога,— сумно змія озвалася. — Моя отрута вбиває.
Заратустра всміхнувся.
— Коли ж це дракон умирав від зміїної отрути? — спитав він. — Та забери свою отруту назад! Ти не така багата, щоб дарувати її мені.
Тоді змія знову припала до його шиї і зализала рану.
Коли Заратустра якось розповів про це учням своїм, вони запитали:
— У чому, о Заратустро, мораль твоєї історії?
Заратустра так відповів на це:
— Руйнівником моралі називають мене добрі і праведні; моя історія суперечить моралі.
Та якщо ви маєте ворога, не платіть йому за зло добром, бо це його присоромить. Натомість покажіть, що він учинив вам якесь добро.
І ліпше гнівайтесь, а не соромте! А коли вас проклинають, мені не подобається, що ви хочете благословляти у відповідь. Краще трохи прокляніть і собі!
А коли вам заподіють велику несправедливість, заподійте негайно п'ять невеликих у відповідь! Гидко дивитися, коли когось одного пригнічує несправедливість.
Ви це вже знаєте? Несправедливість, розділена з іншими,— половина справедливості. І той хай на себе несправедливість бере, хто здатний нести її!
Вчинити маленьку помсту — людяніше, ніж обійтися без помсти. І коли кара для порушника — ні честь, ні справедливість, то й ваші покари мені не до душі.
Шляхетніше визнати себе несправедливим, аніж наполягати на праві, особливо як право за тобою. Тільки для цього слід бути досить заможним.
Я не люблю холодної вашої справедливості; у погляді ваших суддів для мене завжди проглядає кат і його холодне лезо.
Скажіть, де справедливість, ця із видющими очима?
То знайдіть же мені любов, що зносить не тільки всю кару, а й усю провину!
То знайдіть же мені справедливість, що виправдує кожного, крім того, хто судить!
Хочете почути ще одне? У того, хто прагне бути до кінця справедливим, навіть лжа стає любов'ю до людини.
Та як можу я бути до кінця справедливий! Як можу я віддавати кожному його! З мене доволі й цього: кожному я даю моє.
І останнє, брати мої: остерігайтесь чинити несправедливість самітникам! Хіба може самітник забути?! Хіба може він відплатити?!
Самітник нагадує глибоке джерело. Легко кинути камінь у нього, та коли камінь упаде на саме дно, скажіть: кому схочеться його діставати звідти?
Остерігайтесь образити самітника! Та коли вже ви це вчинили, то й убийте його!

Так казав Заратустра.

ПРО ДИТИНУ І ШЛЮБ

Я маю до тебе одне запитання, брате мій: як високо я кидаю це запитання у твою душу, щоб знати її глибину.
Ти молодий і мрієш про шлюб і дитину. Але я питаю тебе: чи та ти людина, яка має право хотіти дитину?
Чи ти — переможець, чи подолав самого себе, чи володар над почуттями, чи господар своїх чеснот? Так я питаю тебе.
Може, в бажанні твоєму звір промовляє й природна потреба? А може, самотність? А може, невдоволення самим собою?
Я хочу, щоб дитини прагнула твоя звитяга й твоя свобода. Живі пам'ятники повинен ти спорудити своїй звитязі й своєму визволенню.
Самого себе ти повинен розбудувати. Та спершу ти маєш спорудити самого себе, випростаного тілом і душею.
Не тільки у ширину ти повинен рід свій продовжувати, а й у висоту! Хай тобі в цьому допоможе сад шлюбу!
Вищу плоть ти повинен створити, перший порух, колесо, що обертається само собою,— того, хто творить, ти повинен створити.
Шлюб — так називаю я волю двох єдність створити більшу за тих, що її створили. Шлюбом я називаю глибоку шану одне до одного, як до однодумця єдиної волі.
Нехай це буде суттю і правдою твого шлюбу. Але як мені те назвати, що називає шлюбом ота зайвина — кого надто багато?
О, ця убогість душі у парі! О, цей душевний бруд у парі! О, це жалюгідне самовдоволення в парі!
Все це вони називають шлюбом і кажуть, нібито шлюби їхні укладено на небесах.
А я не хочу небес зайвини цієї! Ні, не до вподоби мені й оті обплутані небесними тенетами звірі!
Хай далеко від мене лишається й Бог, який пришкандибує благословити те, що єднає докупи не він!
Але не насміхайтеся з шлюбів таких! Хіба є діти, які не плачуть через своїх батьків?
Гідним здавався мені цей чоловік і зрілим для суті землі, та коли я побачив його жону, земля здалася мені оселею для божевільних.
Так, я хотів, щоб земля здригалася в корчах, коли святий поєднується з гускою.
Один вирушив, як герой, шукати істину і зрештою взяв у здобич невеличку прикрашену лжу. Він називає це шлюбом своїм.
Інший був обережний у спілкуванні і, вибираючи, перебирав. Але одного разу назавжди зіпсував своє товариство — він називає це шлюбом своїм.
Ще інший шукав служницю із чеснотами ангела. Але одного разу став служницею жінки й тепер мучиться, щоб стати самому ангелом.
Обачними здаються мені тепер усі покупці, і в кожного око лукаве. Та й найлукавіший з них жінку купує собі в мішку.
Багато трапляється скороминущих глупств — ви називаєте це коханням. І шлюб ваш, одне це тривале глупство, кладе край багатьом скороминущим глупствам.
Ваша любов до жінки й любов жінки до чоловіка — о, якби це було співчуття до стражденних і потаємних богів! Та майже завжди два звіра вгадують один одного.
Але навіть ваша найкраща любов — всього лиш подоба і болісний шал. Любов — це смолоскип, що має світити вам на вищих дорогах.
Колись доведеться вам полюбити щось вище за вас самих! Тож учіться любити! Тим-то ви й маєте випити гіркий келих своєї любові.
Гіркота є в келиху навіть найкращої любові: так вона збуджує прагнення до надлюдини, так вона збуджує спрагу в тобі — у тому, хто творить!
Спрагу тому, хто творить, стрілу й прагнення надлюдині,— скажи, брате мій, чи така твоя воля до шлюбу?
Священна для мене воля така і шлюб такий.

Так казав Заратустра.

ПРО ВІЛЬНУ СМЕРТЬ

Багато хто вмирає надто пізно, а дехто — надто рано. Ще незвично звучить повчання: «Вмирай своєчасно!»
«Вмирай своєчасно!» — так Заратустра повчає.
Певна річ, як умре своєчасно той, хто ніколи не жив своєчасно? Йому краще було б ніколи на світ не з'являтись! Так раджу я зайвим.
Але навіть зайві пишаються власною смертю, і навіть найпорожніший горіх хоче, щоб його розгризли.
Поважно ставляться всі до смерті, але смерть — ще не свято. Люди ще не навчилися святкувати найсвітліші свята.
Довершену смерть я показую вам; жалом і обітницею вона для живих стає.
Власною смертю вмирає довершений — у сяйві звитяги, оточений тими, хто сподівається і дає обітницю.
Отак слід учитися умирати, і святу не місце там, де такий умирущий не освятив клятви живих.
Така смерть — найкраща, а на другому місці — смерть і марнування душі великої у боротьбі.
Та й борцеві, і переможцеві однаково ненависна ваша ошкірена смерть, що підкрадається, наче злодій, і все одно приходить володарем.
Я свою смерть хвалю перед вами — вільну смерть, яка приходить до мене тому, що я хочу.
А коли я захочу? Хто має мету й спадкоємця, той хоче смерті своєчасно для мети й спадкоємця.
З глибокої шани до мети й спадкоємця він не почепить сухих вінків у храмі життя.
Воістину, не хочу я бути схожим на тих, що мотузки сукають,— вони тягнуть пасма свої в довжину, а самі водночас завжди задкують.
Дехто стає надто старий навіть для власних істин і перемог; беззубий рот уже не має права на будь-яку істину.
І кожен, хто хоче слави, мусить завчасу попрощатися із шанобою і навчитись важкого мистецтва піти своєчасно.
Не дозволяй себе їсти, коли ти найбільше смакуєш,— це знає той, хто хоче, щоб його довго любили.
Є, звісно, яблука кислі, яким судилось чекати до дня останнього осені,— вони стають стиглі, жовті і зморщені водночас.
В одних старіє спочатку серце, в інших — дух. Дехто буває старий уже в юності; але пізня юність триває довго.
Декому життя не вдається — отруйний хробак гризе його серце. Тож хай він подбає, щоб смерть удалась йому краще.
Декотрі так і не стають солодкими, а загниваються вже серед літа. Що їх тримає на гіллі, то це легкодухість.
Ті, котрих надто багато, зайві, живуть і надміру довго висять на своїх гілках. Нехай же зірветься буря і пострушує з дерева все гниле і червиве!
Хай же приходять ті, що проповідують смерть швидку! Вони стали б справжньою бурею на дерева життя! Та я чую лише, як проповідують смерть повільну і терпіння до всього земного.
О, ви проповідуєте терпіння до всього земного? Але це земне надто терпляче до вас, ви, лихослови!
Воістину, надто рано помер іудей, шанований тими, що проповідують смерть повільну, і відтоді багато хто вважає лихою долею те, що помер він надто рано.
Він, той іудей Ісус, знав лише сльози й скорботу іудея, а також зневагу добрих та праведних; і тоді охопила його туга за смертю.
Якби ж він залишився був у пустелі, віддалік від добрих та праведних! Може, навчився б жити, навчився б любити землю — а заразом і сміятись!
Вірте мені, брати мої! Він помер надто рано; він сам зрікся б учення свого, якби дійшов мого віку! Йому не бракувало шляхетності, щоб зректися!
Та він іще не дозрів. Незріло любить юнак, незріло й ненавидить він людину і землю. Ще скута й важка у нього душа і крила духу його.
Та в чоловікові більше дитини, аніж у юнака, і менше скорботи,— краще він розуміє смерть і життя.
Вільний для смерті і вільний у смерті, він каже священне «ні», коли вже не залишається часу промовити «так»,— смерть і життя він розуміє так.
Друзі мої, нехай ваша смерть не стане лихослів'ям людині й землі — це я благаю у меду вашої душі.
У вашій смерті ще має горіти ваш дух і доброчесність ваша, як вечірня заграва над видноколом,— а то зі смертю вам не поталанить.
Тож сам я хочу померти, щоб ви, друзі, заради мене дужче любили землю; і в землю я хочу знов обернутись, щоб спочинок знайти у тій, що мене народила.
Воістину, мав мету Заратустра, він кинув м'яча свого — тепер ви, друзі,— спадкоємці моєї мети, золотого м'яча я кидаю вам.
Наймиліше мені дивитися, друзі, на вас, коли ви кидаєте свого золотого м'яча! Тож я на землі ще трохи побуду — даруйте мені за це!

Так казав Заратустра.

ПРО ЩЕДРУ ДОБРОЧЕСНІСТЬ

1

Коли Заратустра попрощався з містом, яке припало йому до серця й ім'я якому було Ряба Корова, то разом з ним рушило багато тих, що називали себе його учнями і супроводжували його. Так дійшли вони до роздоріжжя; тут Заратустра сказав їм, що далі хоче піти сам, бо любить ходити сам. На прощання учні подали йому патерицю, на золотому руків'ї якої була обкручена навколо сонця змія. Заратустра зрадів патериці і сперся на неї; потім він мовив до учнів своїх так:

— Скажіть мені все ж таки: як набуло золото найвищої цінності? Воно незвичайне і непотрібне, блискуче і лагідне в блиску, тому завжди дарує себе.
Тільки як ознака найвищої доброчесності набуло золото найвищої цінності. Золотом світиться погляд у того, хто дарує. Золотий блиск укладає мир між сонцем і місяцем.
Незвичайна найвища доброчесність і непотрібна, блискуча вона і лагідна в блиску своїм; доброчесність, яка дарує,— ось доброчесність найвища.
Воістину, учні мої, я вгадую вас, ви, як і я, прагнете до щедрої доброчесності. Що спільного у вас із кішками та вовками?
Це — ваша спрага: самим стати жертвами і дарами, і тому ви прагнете нагромадити всі багатства у душах своїх.
Невситимо тягнеться ваша душа до скарбів і коштовностей, бо невситима ваша доброчесність у бажанні дарувати.
Ви притягуєте всі речі до себе і вбираєте в себе, щоб витікали вони з вашого джерела дарами вашої любові.
Воістину, така щедра любов має пограбувати всі цінності; але я таке себелюбство називаю здоровим і священним.
Є себелюбство й інше, убоге, голодне, завжди ладне украсти; та це себелюбство хворих, хворе себелюбство.
Злодійським оком позирає воно на все блискуче; голодною пожадливістю міряє воно того, хто має змогу вволю їсти; і завжди плазує воно круг столу щедрих.
Хвороба і приховане звиродніння промовляє з цієї пожадливості; про хворобливу плоть промовляє злодійська пожадливість цього себелюбства.
Скажіть мені, брати мої: що ми вважаємо поганим і що найгіршим? Чи не звиродніння, не втрату людської подоби? Там, де бракує щедрої душі, ми завжди вгадуємо звиродніння.
Вгору веде нас наша дорога — до вищого роду і до найвищого. Та жахом віє на нас від звироднілого почуття, що промовляє: «Усе для мене».
Вгору злітає наше почуття; воно — ознака нашої плоті, ознака піднесення. Ознаками таких піднесень є імена чеснот.
 
Наші Друзі: Новини Львова