Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 16 січня 2021 року

Так казав Заратустра

Переглядів: 73645
Додано: 18.10.2006 Додав: Самійло Немирич  текстів: 93
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Джерело: http://ukrlife.org/
Так казав Заратустра.


ПРО МУХ НА ТОРГОВИЩІ

Втікай, друже мій, у свою самотність! Я бачу, тебе приголомшив галас великих мужів і покололи жала малих.
Гідно уміють гори і ліс помовчати разом з тобою. Знову стань схожим на своє улюблене дерево з розлогою кроною — наслухаючи, тихо схилилось воно над морем.
Де закінчується самотність, там починається торговище, а де починається торговище, там починається й галас великих лицедіїв, і дзижчання отруйних мух.
У світі найкращі речі ще нічого не варті, якщо про них ніхто не оповіщає; великими мужами називає народ оповісників.
Мало тямить народ у великому, себто у творчому. Але він розуміє всіх оповісників та лицедіїв у великих ділах.
Довкруг винахідників нових цінностей крутиться світ — непомірно для ока крутиться він. Та довкруг лицедіїв крутиться народ і слава: так влаштовано світ.
Лицедій має дух, та не досить сумління духу. Він завжди вірить у те, чим найдужче примушує вірити,— в себе самого.
Назавтра у нього вже нова віра, а позавтра — іще новіша. Почуття в нього нестримні, як і народ, а настрої нетривкі. Повалити — це називається в нього «довести». Допровадити до божевілля — це називається в нього «переконати». А кров для нього — найкраща підстава.
Правду, досяжну лише для тонкого слуху, він називає облудою і нічим. Воістину, він вірує тільки у тих богів, котрі здіймають на світі найбільше галасу!
На торговищі повно врочистих блазнів — і народ славить своїх великих мужів! Для нього вони — володарі на годину.
Але година їх квапить — і вони кваплять тебе, і вимагають від тебе сказати «так» чи «ні». Горе тобі, коли схочеш поставити свій стілець між «за» і «проти».
Цим безумовним і наполегливим ти, прибічнику істини, не заздри! Ніколи ще істина не спиралася на плече безумовного.
Від цих нетерплячих відійди у безпечне місце — тільки на торговищі нападають із запитаннями «Так?» чи «Ні?»
Повільно течуть усі глибокі джерела — довго доводиться їм чекати, поки дізнаються, що саме запало у їхню глибінь.
Збоку від торговища і слави спиняється все велике — збоку від торговища і слави одвіку селилися винахідники нових цінностей.
Втікай, друже мій, у свою самотність — я бачу тебе покусаним отруйними мухами. Втікай туди, де віє суворий, потужний вітер!
Втікай у свою самотність! Ти жив близько від мізерних та жалюгідних. Втікай від їхньої невидимої помсти! Щодо тебе вони — тільки помста.
Не здіймай більш на них руки! Незліченні вони, і не твоє це покликання бути віялом од мух.
Цих мізерних і жалюгідних — тьма-тьмуща, і багатьом гордим будовам дощові краплі та бур'яни принесли уже погибель.
Ти не камінь, та незліченні краплі вже видовбали в тобі порожнину. Потріскаєшся ти й розломишся від незліченних крапель.
Замученим отруйними мухами бачу тебе я, до крові закусаним бачу я все твоє тіло, але твої гордощі навіть не хочуть розгніватись.
Крові твоєї хочуть вони з невинним виглядом, крові прагнуть їхні безкровні душі — і тому кусають вони з невинним виглядом.
Але ти глибокий, надто глибоко ти страждаєш навіть від невеликих ран, і не встигнув ти ще одужати, як по твоїй руці вже повзе такий самий отруйний хробак.
Ти здаєшся мені надто гордим, щоб цих ласунів убивати. Та стережися, щоб терпіти всю їхню отруйну кривду не стало твоїм покликанням!
Дзижчать вони навколо тебе і з похвалою своєю: похвала їхня — це докучливість. Вони хочуть допастися ближче до шкіри твоєї і крові.
Вони улещують тебе, як Бога чи диявола, вони скиглять перед тобою, як перед Богом чи перед дияволом. Що з того! Облесники вони і скиглії, більш нічого.
Часто бувають вони й прихильні до тебе. Та це — всього лиш одвічні хитрощі боягузів. Так, боягузи хитрі!
Багато вони міркують про тебе своєю убогою душею — ти завжди викликаєш у них підозру! Все, про що багато міркують, починає викликати підозру.
Вони карають тебе за всі чесноти твої. Дарують вони тобі, по суті, лише твої помилки.
Бо ти лагідний і справедливо судиш; ти кажеш: «Не винні вони в мізернім своїм існуванні». Та їхня убога душа переконана: винне кожне велике існування.
Навіть коли ти до них поблажливий, вони почувають себе зневаженими тобою і повертають тобі твою добродійність прихованим лиходійством.
Твоя гордість безмовна завжди їм не до смаку; вони гучно радіють, коли твоя скромність дозволяє тобі деколи бути суєтним.
Те, що ми виявляємо в людині, ми в ній і розпалюємо. Остерігайтеся ж мізерних!
Перед тобою вони відчувають себе мізерними, і їхня ницість тліє і спалахує проти тебе незримою помстою.
Хіба ти не зауважував, як замовкали вони, коли ти до них підходив, і як покидала їх сила, мов дим — погасле багаття?
Так, друже мій, ти для ближніх своїх — докір сумління, бо вони не варті тебе. Тож вони тебе ненавидять і охоче смоктали б кровицю твою.
Ближні твої завжди будуть отруйними мухами; велике в тобі змушує їх ставати дедалі отруйнішими і все більше схожими на мух.
Втікай, друже мій, у свою самотність і туди, де віє суворий, потужний вітер. Не твоє це покликання бути віялом од мух.

Так казав Заратустра.

ПРО ЦНОТУ

Я люблю ліс. У містах важко жити — там надто багато жагучих людей.
Чи не краще попасти до рук убивці, аніж у мрії жагучої жінки?
А погляньте лишень на чоловіків: їхні погляди промовляють, що на світі немає нічого кращого, ніж спати із жінкою.
Болото на дні їхньої душі, і лихо, коли їхнє болото ще й володіє духом!
Якби ви були принаймні довершені, як звірі! Та звірі обдаровані невинністю.
Хіба я навертаю вас до вбивства своїх почуттів? Я навертаю вас до невинності почуттів!
Хіба я до цноти вас навертаю? У декого цнота — це доброчесність, та в багатьох — майже порок.
Може, стриманості і не бракує, але сука-чуттєвість заздрісно проглядає у них із усього, що вони чинять.
Навіть до височин їхньої доброчесності й аж до суворого духу їхнього плететься за ними ця звірюка і її непогамовність.
А як спритно уміє сука-чуттєвість виблагати собі окрайчик духу, коли їй відмовляють у кусневі плоті!
Ви любите трагедії і все, що розриває серце? Та з недовірою ставлюся я до вашої суки.
Надто жорстокі у вас, як на мене, очі, хтиво дивитесь ви на страждальців. Чи не перевдяглася лише ваша хтивість і тепер називає себе співчуттям?
А ще я скажу вам наздогад: багато хто мріяв прогнати свого диявола, а сам обернувся в свиню.
Кого пригнічує цнота, того слід від неї відрадити — щоб не стала вона дорогою до пекла, тобто болотом і похіттю душі.
Хіба я кажу про речі брудні? Як на мене, це не найгірше.
Не тоді, як істина скаламучена, а тоді, як вона мілка, неохоче вступає у води її той, хто пізнає.
Воістину, бувають цнотливці від усієї душі — вони лагідніші серцем, вони сміються охочіше й більше, ніж ви.
Вони сміються й над цнотою і питають: «Що таке цнота?»
Чи цнота — не глупство? Та глупство це завітало до нас, а не ми до нього.
Ми надали цьому гостеві притулок і серце — ось він і поселився в нас і нехай залишається, скільки йому завгодно!

Так сказав Заратустра.

ПРО ДРУГА

«Завжди бути самому — надто важко для мене,— так гадає самітник. — Завжди все сам та сам — із часом стає вже два!»
«Я» і «мене» всякчас надто запальні у розмові; як таке можна витримати, коли б не було друга?
Друг для самітника — завжди третій; третій — це корок, що не дає розмові двох поринути у безодню.
О, надто багато безодень є для самітників. Тому їм так хочеться мати друга і його вершину.
Наша віра в інших виказує, у що ми охоче бажали б вірити у нас самих. Наше прагнення мати друга — це наш зрадник.
А часто за допомогою любові хочуть лише перескочити через заздрість. І часто людина нападає та наживає собі ворога, щоб приховати, що й вона відкрита для нападу.
«Будь принаймні моїм ворогом!» — так каже глибока пошана, що не наважується просити про дружбу.
Коли хочеш мати друга, то треба хотіти й вести за нього війну, а щоб вести війну, треба вміти бути ворогом.
У своєму другові слід іще поважати ворога. Чи вмієш ти підійти до свого друга впритул, не переходячи на його бік?
У своєму другові треба мати свого найкращого ворога. Коли чиниш опір йому, серцем повинен ти бути найближче до нього.
Ти не хочеш перед другом своїм носити одяг? Другові має бути за честь, коли ти постаєш перед ним такий, як є? Але він посилає тебе за це к бісу!
Хто себе не приховує, той обурює решту,— такі вагомі у вас підстави боятися голизни! Так, якби ви були боги, вам слід було б соромитися свого одягу!
Ти не можеш для друга свого досить гарно прибратись, бо мусиш бути для нього стрілою і прагненням до надлюдини.
Чи бачив ти друга свого, коли він спить,— щоб знати, який він на вигляд? І яке ж у друга твого обличчя? То — твоє власне обличчя у грубому й недосконалому дзеркалі.
Чи бачив ти друга свого, коли він спить? Тебе не вжахнув вигляд друга твого? Ох, друже мій, людина — це те, що слід подолати.
Друг має вміти вгадувати і мовчати; не прагни всього побачити. Твій сон повинен виказати тобі, що робить твій друг, коли не спить.
Хай вгадування стане твоїм співчуттям — ти маєш спочатку довідатись, чи хоче твій друг співчуття. Може, він любить у тобі несхибне око і погляд вічності.
Співчуття до друга ховай під твердою корою, на ній ти повинен зламати зуба. Тоді співчуття стане витонченим і солодким.
Чи для друга ти — чисте повітря і усамітнення, хліб і бальзам? Дехто не може позбутися власних кайданів, та все ж для друга він — визволитель.
Ти раб? Тоді ти не можеш бути другом. Тиран ти? Тоді ти не можеш мати друзів.
Надто довго у жінці чаївся раб і тиран. Тому жінка ще не здатна на дружбу: їй відома лише любов.
У жіночій любові — несправедливість і сліпота до всього, чого вона не любить. І навіть у мудрій жіночій любові поряд із світлом завжди є несподіванка, й блискавка, й ніч.
Ще не здатні жінки до дружби — кішки вони все ще й пташки. Або ж, у кращому разі, корови.
Ще не здатні жінки до дружби. Та скажіть мені, чоловіки, хто.з вас до дружби здатний?
Ох, чоловіки, ваша вбогість і скупість душі! Ви стільки вділяєте другові, скільки я дам навіть своєму ворогові і через це не збіднію.
Є товариськість — хай буде і дружба!

Так казав Заратустра.

ПРО ТИСЯЧУ І ОДНУ МЕТУ

Багато країн бачив Заратустра й багато народів — так він пізнав добро і зло багатьох народів. Більшої влади не знайшов Заратустра на землі, ніж добро і зло.
Жити не зміг би жоден народ, спершу ціни не склавши; та якщо він хоче себе зберегти, то не повинен складати ціну так, як складає ціну сусід.
Багато чого такого, що один народ називає добром, інший вважає соромом і ганьбою,— ось що я з'ясував. Багато чого, як я з'ясував, тут називають злом, а там прикрашають багряницею шани.
Ніколи один сусід не розумів іншого — завжди дивувалась душа його самообману і злості сусіда.
Скрижаль добра висить над кожним народом. Поглянь, це — скрижаль переборень його; поглянь, це — голос волі його до влади.
Похвали гідне те, що здається йому важким; все, що неминуче й важке, називають добром; а те, що звільняє ще й від страшенної біди, що рідкісне і найважче,— те проголошують священним.
Все, що пануванню, перемозі і блиску сприяє на страх і на заздрість сусідові,— для нього вершина, початок, мірило і сутність усіх речей.
Воістину, брате мій, якщо ти дізнався спочатку про біду і про землю, й про небо народу, і про сусіда його, то, мабуть, збагнув ти й закон його переборень, і те, чому він долає ці сходи до своїх сподівань.
«Завжди ти повинен бути попереду і здійматись над іншими — нікого не повинна любити твоя ревнива душа, хай друг залишається другом». Від слів цих тремтіла у грека душа, а він простував шляхом величі.
«Правду казати і добре лук та стрілу тримати»,— ось що здавалося водночас мило і важко тому народові, від якого походить моє ім'я — ім'я, миле для мене і важке водночас.
«Батька свого шанувати й матір і до глибин душі коритися їхній волі»,— цю скрижаль переборень почепив над собою інший народ і здобув тим могутність і вічність.
«Дотримувати вірності і в ім'я вірності важити честю і кров'ю навіть у справах лихих та небезпечних»,— так, повчаючи себе, долав себе ще один народ і, так долаючи себе, запліднивсь й налився він великими сподіваннями.
Воістину, люди самі дали собі все добре і зле. Воістину, вони не позичали його і не знаходили, і не впало воно їм гласом небесним.
Людина спочатку вкладала цінності в речі, щоб зберегти себе,— спочатку вона творила суть речей, людську суть! Тому й називає вона себе «людиною», тобто тим, хто складає ціну.
Складати ціну — це творити, чуєте, ви, хто творить! Саме собою складання ціни — скарб і перлина усіх речей, яким складено ціну.
Лише завдяки складанню ціни виникає цінність, а без складання ціни горіх буття зостався б порожній. Чуєте, ви, хто творить!
Зміна цінностей — це зміна тих, хто творить. Завжди знищує той, кому випало бути творцем.
 
Наші Друзі: Новини Львова