Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 16 січня 2021 року

Так казав Заратустра

Переглядів: 73646
Додано: 18.10.2006 Додав: Самійло Немирич  текстів: 93
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Джерело: http://ukrlife.org/
нучи вгору, я прагнув свого загину, і ти — та блискавка, на яку я чекав! Бачиш, чим я став, відколи ти з'явився до нас? Заздрість до тебе згубила мене!
Так промовляв юнак і плакав гірко. А Заратустра обняв його і повів із собою.
Згодом, як пройшли вони трохи удвох, Заратустра почав говорити так:
— Крається серце моє. Більше, ніж слова
твої, каже мені твій погляд про твою небезпеку.
Ти ще не вільний, ти ще шукаєш свободу. І пошуки ці позбавили тебе сну і спокою.
Ти прагнеш до вільних висот, за зорями спрагла твоя душа. Але й гірші твої поривання також прагнуть свободи.
Твої дикі собаки хочуть на волю; коли дух твій жадає відчинити усі темниці, собаки на радощах гавкають у своїм підземеллі.
Як на мене, то ти ще в'язень, що придумав собі свободу; ох, мудра стає душа у в'язнів таких, але заразом і лукава, недобра.
Очиститись мусить іще визволитель духу. Багато ще в ньому лишилося від в'язниці і бруду: зір його ще просвітліти має.
Так, я знаю твою небезпеку. Та заклинаю тебе своїми любов'ю й надією: не зрікайся своєї любові й надії!
Ти відчуваєш іще себе шляхетним, однак шляхетними відчувають себе й інші, ті, хто тебе недолюблює й дивиться вслід тобі злими очима. Знай, що шляхетний усім стоїть на заваді.
І добрим шляхетний стоїть на заваді: навіть коли вони і його називають добрим, вони цим хочуть усунути його зі шляху.
Шляхетний хоче творити нове і нову доброчесність. Добрий хоче старого і щоб старе залишалось.
Але для шляхетного небезпека не в тому, що він стане добрим, а в тому, що він стане зухвальцем, насмішником і руйнівником.
О, знав я шляхетних, що втратили свою найвищу надію. І ось вони зводять наклепи на всі високі надії.
Тепер вони зухвало живуть у скороминущих утіхах, і навіть на день не ставлять собі мети.
«Дух — це теж хіть»,— так казали вони. І тоді зламалися крила у їхнього духу — і тепер він плазує й запаскуджує все, що сам же й гризе.
Колись вони думали стати героями — тепер вони ласолюбці. Герої для них — жах і журба!
Та заклинаю тебе своєю любов'ю й надією: не викидай із душі своєї героя! Свято бережи найвищу свою надію!

Так казав Заратустра.


ПРО ТИХ, ХТО ПРОПОВІДУЄ СМЕРТЬ

Є ті, хто проповідує смерть, а на землі багато таких, кому слід проповідувати огиду до життя.
Багато на землі зайвих; ті, яких понад міру, зіпсували життя. Якби можна було «вічним життям» зманити їх із цього життя!
«Жовті» або «чорні» — так називають тих, хто проповідує смерть. Та хочу я показати їх вам ще в інших барвах.
Ось ті жахливі, що носять у собі хижого звіра й не мають іншого вибору, крім насолод або самознищення. Та й насолоди їхні — теж самознищення.
Вони ще не стали навіть людьми, ці жахливі,— нехай же проповідують огиду до життя й гинуть самі!
Ось вони, сухотні душею — ледь з'явившись на світ, починають уже вмирати і прагнуть навчитися стомлюватись і зрікатись.
Воліли б вони бути мертвими, і їхню волю ми повинні схвалити! Остерігаймося ж воскресити оцих мерців і пошкодити ці живі трупи!
Як побачать вони недужого, чи старого, а чи покійника, то скажуть одразу: «Життя заперечене!»
Але насправді заперечені тільки вони самі й їхні очі, що бачать лише один бік існування.
Загорнені у безпросвітню тугу й пильні лише до дрібних випадковостей, що приносять смерть,— так чекають вони зціпивши зуби.
Або взяти таке: вони хапають солодощі й притім насміхаються із власної дитинності — вчепилися за свою соломинку життя й насміхаються, що ще тримаються за соломинку.
Мудрість їхня проголошує: «Дурень той, хто залишається жити, і ми такі самі дурні! Це і є найдурніше в житті!»
«Життя — це тільки страждання»,— так кажуть інші й не брешуть. То подбайте ж, щоб ви скінчились! Подбайте ж, аби скінчилось життя, що є тільки стражданням!
І нехай ось чого вчить доброчесність ваша: ти повинен сам себе вбити! Ти повинен украсти себе у себе!
«Пристрасть — це гріх,— так кажуть ті, що проповідують смерть. — Дайте іти нам збоку і не народжувати дітей!»
«Важко народжувати дітей,— кажуть другі. — Та й нащо їх народжувати? Народжуються тільки нещасні!» Ці теж проповідують смерть.
«Треба мати співчуття,— так кажуть треті. — Забирайте усе, що маю! Забирайте мене самого! Тим менше триматиме мене життя!»
Якби вони мали натуру співчутливу, то своєму ближньому відбили б охоту жити. Бути злими — ось що було б їхньою справжньою добротою.
Та вони хочуть звільнитися від життя — їм діла нема до того, що ланцюгами своїми й дарами вони ще міцніше сковують інших!
І навіть ви, для кого життя — це праця тяжка й неспокій,— хіба ви не досить життям стомились? Хіба ви не визріли вже для того, щоб проповідувати смерть?
Ви всі, хто шукає праці тяжкої й усього швидкого, нового і невідомого,— вам погано ведеться, ваша сумлінність — це втеча й бажання забути самих себе.
Якби ви в життя більше вірили, то менше кидалися б у миттєвість. Та для чекання у вас мало місця — і навіть для того, щоб ледарювати!
Скрізь голос лунає тих, хто смерть проповідує,— і земля повниться тими, кому слід проповідувати смерть.
Або «вічне життя» — мені байдуже, аби лиш вони відбули туди якнайшвидше!

Так казав Заратустра.
ПРО ВІЙНУ І ВОЇНІВ

Ми пощади не ждемо ні від ворогів наших найкращих, ані від тих, кого ми всією душею любимо. Тож дозвольте сказати вам правду!
Брати мої у війні! Я люблю вас усією душею; я був і є вам рівня. А крім того, я ваш найкращий ворог. Тож дозвольте сказати вам правду!
Я знаю про ненависть і заздрощі у ваших серцях. Щоб позбутися ненависті й заздрощів, вам бракує величі. Тож будьте доволі великі, щоб не соромитися самих себе!
А якщо ви не можете стати подвижниками пізнання, то будьте принаймні його вояками. Бо вони — супутники і попередники цього подвижництва.
Я бачу багато солдатів — хотілося б мені бачити багато воїнів! В однострої одноманітно вони одягнені — хай же не буде одноманітне те, що вони під одностроями ховають!
Будьте тими, чий погляд завжди шукає ворога — свого ворога. А в декого з вас проглядає ненависть із першого погляду.
Свого ворога шукайте, свою війну ведіть, війну за свої думки! А якщо ваша думка не вистоїть, то й тоді ваша чесність повинна святкувати перемогу!
Любіть мир як засіб до нових війн. А короткий мир — ще дужче, аніж тривалий.
Я закликаю вас не до праці, а до боротьби. Я закликаю вас не до миру, а до перемоги. Хай вашою працею буде борня, а мир — вашою перемогою!

Можна мовчати й сидіти тихо тоді лише, коли є стріли і лук — інакше панують балаканина і чвари. Хай буде ваш мир перемогою!
Ви кажете, добре діло навіть війну освячує? А я вам кажу: то добра війна, коли вона будь-яке діло освячує.
Війна і мужність звершили більше великих справ, аніж любов до ближнього. Не співчуття ваше, а ваша хоробрість рятувала досі знедолених.
«Що добре?» — питаєте ви. — Добре бути хоробрим. Нехай малі дівчатка кажуть: «Бути добрим — це мило і водночас зворушливо».
Вас називають безсердечними, та серце у вас справжнє, і я люблю сором'язливу вашу сердечність. Ви соромитесь надміру своїх почуттів, інші соромляться занепаду їхнього.
Ви потворні? Що ж, брати мої! Закутайтеся у велич, цю мантію потворного!
І коли душа ваша стає великою, то вона стає зверхньою, а у величі вашій — злість. Я вас знаю.
У злості стрічається зверхній із кволим. Та вони не розуміють один одного. Я вас знаю.
Вороги ваші мають бути гідні ненависті, а не тільки варті зневаги. Своїм ворогом ви повинні пишатися — тоді успіхи вашого ворога будуть і вашими успіхами.
Непослух — це доблесть раба. Вашою доблестю хай буде послух! Саме повеління ваше хай буде послухом!
Доброму воїну «ти мусиш» звучить приємніше, аніж «я хочу». І все, що ви любите, ви повинні спочатку наказати собі.
Ваша любов до життя хай буде любов'ю до вашої найвищої надії — а цією найвищою надією хай буде найвища думка життя!
Але вашу найвищу думку нехай звелю вам я — і вона прозвучить: людина — це те, що слід подолати.
Отже, живіть своїм життям послуху і війни! Яка користь у довгім житті! Який воїн схоче, щоб його пощадили!
Я не щаджу вас, я вас люблю всією душею, брати мої у війні!

Так казав Заратустра.


ПРО НОВИХ ІДОЛІВ

Десь іще є народи й гурти, та не у нас, брати мої,— у нас держава.
Держава? Що це таке? Ну гаразд! Наставляйте ж вуха свої, бо тепер я скажу вам слово своє про смерть народів.
Державою називають найхолоднішу з усіх холодних потвор. Холодно бреше вона, і брехня ця виповзає із вуст її:
— Я, держава,— це народ.
Брехня це! Творці — ось хто створив народи і наділив їх вірою і любов'ю: так вони життю слугували.
То руйнівники наставляють для багатьох пасіки, називаючи їх державою,— вони почепили на них меча і нав'язали їм сотні бажань.
Де ще існує народ, там не розуміє він і ненавидить державу як око лихе і зневажання прав та звичаїв.
Ось вам моє знамення: кожен народ говорить своєю мовою про добро і зло — мови цієї сусід не тямить. Він мову свою знайшов собі у звичаях і правах.
Одначе держава бреше всіма мовами про добро і зло — і що не слово, то брехня, і що не майно, то крадене.
Все в ній — обман, краденими зубами кусає вона, ця єхидна. Навіть нутро її — це обман.
Словоблудство в добрі і злі — ось вам знамення моє на ознаку держави. Воістину, воління до смерті знаменує ознака ця! Воістину, вона підморгує тим, хто проповідує смерть!
Забагато людей народжується — для зайвих, придумана держава!
Дивіться, як вона вабить до себе оту зайвину! Як вона душить її, жує й пережовує!
«Нема на землі нічого за мене більшого — я перст вказівний господній»,— так потвора гарчить. І не лише довговухі та короткозорі вклякають навколішки!
О, навіть вам, душі великі, вона нашіптує свої похмурі брехні! О, вона вгадує щедрі серця, що охоче марнують себе!
Так, навіть вас держава розгадує, ви, переможці старого Бога! Стомилися ви у борні, і ось ваша втома служить новому ідолові!
Героями й чесними хотів би він себе оточити, новий ідол! Охоче ніжиться він у сонячнім сяйві сумління — холодна потвора!
Все ладен він дати вам, новий ідол, якщо ви прийдете до нього з поклоном; так він купує собі блиск ваших чеснот і погляд ваших гордих очей.
Привабити хоче він вами оту зайвину! Так, і винайдено було тоді пекельний виплід, кінь смерті, що брязкає збруєю божественної пошани!
Так було винайдено вимирання для багатьох, вимирання, що славить само себе як життя,— воістину, щира послуга всім тим, хто проповідує смерть!
Державою я називаю те, де всі п'ють отруту, добрі й лихі, державою, де всі гублять самі себе, добрі й лихі, державою, де повільне самогубство усіх зветься «життям».
Погляньте ж на зайвих оцих! Вони крадуть твори винахідників і скарби мудрих,— освітою називають вони крадіжку свою,— і все обертається в них на хворобу і неміч!
Погляньте ж на зайвих оцих! Завжди вони хворіють, вони вибльовують свою жовч і називають це газетою. Вони ковтають один одного, та не можуть перетравити.
Погляньте ж на зайвих оцих! Багатства збивають вони і з ними стають дедалі злиденнішими. Влади хочуть вони, ці неспроможні, і передусім важеля влади — багато грошей!
Погляньте, як лізуть вони, ці мавпи прудкі! Вони деруться один по одному, а зариваються в нечисть — все глибше й глибше.
Всі вони хочуть допастись до трону — вони схибилися на цьому, так ніби на троні щастя сидить! Нерідко на троні нечисть сидить, а часто й сам трон стоїть у нечисті.
Як на мене, усі вони божевільні, мавпи, що кудись деруться, надто гарячі голови. Як на мене, смородом несе від їхнього ідола, холодної потвори; смородом несе від усіх цих прислужників ідола.
Брати мої, чи хочеться вам задихнутись у чаду їхніх пащ і в їхній зажерливості? Краще вже бийте вікна й стрибайте на свіже повітря!
Уникайте ж поганого запаху! Відступіться від ідолопоклонства зайвих!
Уникайте ж поганого запаху! Відійдіть від диму жертвоприношення людей!
І досі ще для великих душ земля стоїть вільна. Багато ще для самітників і для тих, хто удвох усамітнені, вільного місця, де повівають пахощі тихих морів.
Ще доступне вільне життя для великих душ. Воістину, хто мало має, той менш одержимий, хвала невеликій бідності!
Тільки там, де закінчується держава, починається людина, яка не зайва,— там починається пісня потрібних і мудрість єдина і незамінна.
Там, де закінчується держава,— дивіться туди, брати мої! Хіба ви не бачите веселки й мостів, що ведуть до надлюдини?

Так казав Заратустра.
 
Наші Друзі: Новини Львова