Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 18 вересня 2019 року

Чого не гоїть огонь

Переглядів: 92473
Додано: 06.05.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
— Все?
Віра затремтіла:
— Я! Я!.. — заметушилась вона, її нерви не видержували напруження, і єдине, що
їй лишалося, — вибухнути плачем. І, можливо, це сталося б, але їй поміг Троян.
Він спокійно видобув з кишені невеличкий клаптик паперу, засвітив запальничку і
подав папір Вірі.
— Може, хочеш глянути на ось це? — сказав він. Віра глянула і заніміла. Настала
глуха мовчанка. Троян згасив запальничку. Мовчанка згустилась.
— Ну? — промовив він у темряві. Мовчанка тривала. — Ну? — повторив він. Віра
відкинула папірець.
— Навіщо мені це показуєш? — спитала вона обурено.
— Навіщо? Потребую поради. Може, ти знаєш, хто той «X», що підписав цю писульку?
— Троян нахилився, підняв папірець, засвітив знов запальнинку і чітко,
наголошуючи кожне слово, прочитав: — «Панові Г. Йоргенсові! Секретно! У лісах
біля села Бущі отаборилась і почала діяти небезпечна банда під керівництвом
колишнього команданта поліційного батальйону в Рівному Якова Балаби, що оперує
під назвою Зеленої Бригади, або «Бригади — Огонь!». Псевдо Балаби — Троян. Банда
готує напади: 28 жовтня — на цукроварню Мизіч, 5 листопада — на млин Новмалин,
10 листопада — на господарство Півче». — Троян прочитав писульку і додав: —
Пізнаю стиль! Ти писала!
Віра відступила, її обличчя заніміло, темрява закрила його вираз.
— Яка шкода, — промовив він по хвилі. — Така гарна, а така зіпсована! — і після
цього повернувся і без слова вийшов. Лікареві він сказав, щоб випровадив її
чимскорше куди вона захоче, бо як вона тут задержиться бодай на одну годину — її
кінець запевнений. Потім сів на коня і від'їхав.

IV

Трояну, між іншим, вдалася одна дуже важлива для нього штука: йому пощастило
примістити в секретаріаті Рівненського відділу безпеки одного із своїх
співробітників з часів батальйону і тим самим мати змогу бути в курсі всіх справ
тієї міродайної установи.
Про Трояна в Рівному довгий час не було певних інформацій, ніхто про нього не
говорив, і в уряді безпеки його на списку партизанських з'єднань не було, аж
поки наприкінці жовтня, ще перед виправою до Янової Долини, на ім'я керівника
партизанського сектора відділу безпеки Йоргенса не прийшла анонімна записочка,
та сама, що опісля опинилася в руках Трояна.
До Йоргенса ця записочка не дійшла б взагалі, але випадково вона попала не в
руки Троянового співробітника, а секретарці Йоргенса панні Вержбицькій, і та
передала її Йоргенсові.
Вістка про це стала незабаром загальною таємницею. Почали пригадувати собі
«залізного майора». Ним зацікавились не лише Йоргенс, не лише уряд безпеки, але
й відповідальні особи з самого Рейхскомісаріату.
У будинку Рейхскомісаріату, в кабінеті самого заступника рейхскомісара Павла
Даргеля відбулася секретна нарада представників війська і поліції для боротьби з
партизанкою, і на тій нараді чимало уваги приділено також Троянові. Тут же
вирішено, що необхідно вжити в цій справі рішучих заходів, зокрема створити
окремий відділ для боротьби з партизанкою і для проби послати такий відділ у
першу чергу на Трояна, як на «зрадника», впіймати його живцем і поставити перед
законним судом військового командування.
У висліді цих нарад з усією німецькою організованістю й точністю почалося
формування відділу, і вже по двох тижнях такий відділ був готовий. Складався він
з трьох бойових сотень, був озброєний автоматичною зброєю, мінометами та легкими
гарматами і мав, крім того, танкетки та панцерові вози.
Для Трояна настали гарячі дні, дарма що стояла не дуже тепла осінь. День-щодень
діставав Троян повідомлення з Рівного про перебіг тих приготувань, і це
змушувало його відповідно готуватись також. Наступ має початися з Мизоча, як
вихідної бази, перенестись до Дерманя, як операційної бази, і звідсіль перейти
на Попівщину.
День «ікс» походу був суворо засекречений, але приблизно за тиждень перед тим
над Мизочем, Дерманем, Борщівкою і Бущею почали частіше кружляти літаки, а по
селах, тут і там, появилися у різних виглядах різні типи, що їх партизанська
протирозвідка дуже легко розпізнавала, підбирала, ліквідувала або
використовувала в своїх інтересах.
Був початок листопада, падав дощ, інколи зі снігом, стояли тумани, немощені
дороги геть порозкисали.
Незважаючи на це, рівненський похід відбувся. Почався він, здається, в середу
одинадцятого листопада, рано-раненько, через Басів Кут, через Здолбунів на
Мизіч. Військо рушило з настроєм туристів. Були там партійні комісари,
есесівські групи, цивільні, всі в дощових плащах, міцному взутті, добре
озброєні, обвішані автоматами, гранатами, амуніцією, далековидами. Командував
цією армією піхотний генерал Зіббер, а її провідником був аптекар з Мизоча
фольксдойч Шонк.
До Здолбунова йшлося добре, сливе граючись, властиво, не йшлося, а їхалося.
Грізно гули мотори машин, обсаджених людьми у сталевих шоломах. Від Здолбунова
дорога почала псуватися, машини почали відставати, грузнути, руйнувати лад і
порядок. Приходилось часто зупинятися, висідати, витягати загрузлих. Одну з
машин прийшлося залишити взагалі. Все це недобре впливало на людей, що звикли до
точності, порядку і дисципліни. До Мизоча доїхали далеко не за планом,
спізнилися на цілі дві години, а тому вимарш на Дермань відклали на завтрашній
день і заночували в Мизочі.
Троян точно знав весь маршрут Зіббера. В кожному селі, в кожному хуторі стежили
за ним Троянові очі: на ровері, охляп на коні, а то й пішки прибували до
командира відомості сливе кожної години. Сам він підтягнувся майже до Мизочика —
за два кілометри від Мизоча, а свою армію заздалегідь окопав на схилі долини
вздовж глибокої, немощеної, глиняної дороги при виході з Мизоча. А коли
довідався, що Зіббер змінив план і задумав переночувати в Мизочі, щоб уприємнити
йому відпочинок, вислав групу гранатометчиків, і в різних кінцях містечка почали
вибухати гранати. Зібберові вояки не могли заснути, бентежились, сердились,
лаялись. На світанку хтось пустив чутку, що наступають партизани, і зчинилась
паніка. Населення кинулось тікати й ховатися. Військо Зіббера розкололось на дві
частини — цивільну і військову, почалась дискусія. Цивільні вимагали відкласти
виправу до кращих днів і кращих обставин, але есесівці та військові, і особливо
сам генерал, заявляли, що німецький вояк невигод не боїться і що наказ мусить
бути виконаний...
В кожному разі, десь коло восьмої години встановлено, що ніякі партизани не
нападають, що все це лише виплоди хворобливої уяви боягузів, і дано наказ
виступати на Дермань.
Погода не сприяла Зібберові — було сіро, накрапав дрібний дощ, було мокро,
ковзько. Одначе, виділивши цивільних як резерву, генерал рушив у наступ.
Троянівці, злившися з глиною, сиділи по своїх норах уздовж дороги, а їхні
дьогтярі, автомати та міномети були скеровані на долину. Вони мали прекрасне
поле обстрілу: ціла долина, аж до села, лежала перед ними мов на долоні. І було
тихо, дуже тихо, нервово тихо. Все, здавалось, заніміло й чекало. І те чекання
видавалось безконечним. Але коло пів до дев'ятої з села появились танкетки, за
ними авто, далі ціла колона машин. Вони рухалися поволі, обережно в сірому
просторі ранку, поборюючи вибоїни, розтягнулись довгою валкою і наближались до
узгірка з його глибокою дорогою, званою проваллям.
Троянівці чекали. Чекали, поки валка виповнить провалля. І, як тільки остання
машина наблизилась до узгір'я, раптом ударили партизани. Огонь був цільний,
гострий, зливний.
— По танках! По танках! — лунала команда.
Одразу зчинилась метушня. Танкетки дістали першими, під їх колесами рвалися
гранати, з їх моторів виривався густий, чорний дим. Валка збилася, зупинилась —
ні вперед, ні назад, ані навіть стріляти, хіба що в небо, а ті там згори сипали
без перерви — кулі, гранати, міни — все злилося в один вибух. Провалля
заповнилось чорним димом, і в тому диму, в тому гуркоті метушились, кричали,
падали людські постаті. Надлетіла пара літачків, але, не бачачи мети, відлетіла.
З села появилась нова група озброєних людей, мабуть, із залишених цивільних
урядовців, але кілька кулеметних серій змусили її вернутися.
Німці кинулися врозтіч. Деякі пробували відстрілюватися, але партизанам видно
 
Наші Друзі: Новини Львова