Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 14 серпня 2020 року

Грузія Радянська

Переглядів: 2507
Додано: 13.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
ГРУЗІЯ РАДЯНСЬКА

І


Прекрасні і гори твої, і долини,
Поети Едемом тебе звуть не всує!
Поглянеш - і зір не сягне верховини,
Поглянеш - і зір виноградник чарує.
Як біле парне молоко олениці,
Ця ніч, а цей день - мов кизил злотосяйний;
Черкеські дівчата ідуть з косовиці,
Буяє плодами земля добродайна.


II


Прадавні поети плоди прославляли,
Складаючи їм хитросплетену оду,
Але всі минулі століття не знали
Такого, як нині, розкішного плоду.
Спливає туман на стогорбих Гомборах,
Ясніє цвітіння ожини й омели.
На квітах рясних, на гілках срібнокорих
Роса - наче зронені сльози Пшавели.


III


Розорано гір твоїх пруги і схили,
Пробито путі крізь твої перевали.
Яку ще пустелю канали не вкрили?
Яку ще земну цілину не підняли?
І хто ще не став, як борець, у колону,
У шерегу хто не стоїть бойовому?
Чекають до себе ескадру червону
Розсунуті багнища Палеостому.


IV


Усі літописці, невіри лукаві,-
Старий Гіппократ і уважний Вахушті,-
Хіба сотворити могли б хоч в уяві
Такі дивовижні бувальщини сущі,
Що висушать багна одвічні Ріоні,
Що зрушать до дна болота й оболоні?
Колхіда стара відійшла у минуле,
Від руна злотого не стало і сліду;
Коли б Атлантида тут в море пірнула,-
Розривши, знайшли б і саму Атлантиду!


V


Поглянь на величні Ельбрусу вершини
Або на Казбеку засніжені схили,-
Вони зупинити не можуть людини,
Коли перед нею прийдешнє розкрили.
В усьому живому, в плодах урожаю,
В лозі виноградній, у зелені гаю,
В садах буйнолистих, наповнених шуму,-
Я ленінську душу в їх цвіті вчуваю,
Я чую в них мудрої партії думу.


VI


Ширакські широкі степи неозорі,
Правічні діброви, бори Чіаурі,
Інгурські потоки порвисті й прозорі,
Узгір'я Сванетського скелі похмурі,
Краса цінандальських троянд невмируща,
І серце Кахетії - лози Кварелі,
І, мов Аджаметська уквітчана пуща,
Долини зелені та ниви веселі,
І гори Ушгулу, і Ушба найдужча,
Й оновлені села, і світлі оселі,-
Буття прославляють снагою земною
І пісню співають укупі зі мною.


VII


Мені уже сорок. Хай навіть ще сорок
Додам собі років кволіших і тяжчих -
Не спинить мене ні могила, ні морок,
Бо тільки юнак недосвідчений я ще.
Як фенікса долю, вбираю у себе
Я долю моєї Вітчизни прекрасну.
І серцю кресалом кресати не треба
Пісень, бо палає воно непогасно.


VIII


Про давнє говорить ця повість старезна,
Та будь вона навіть старіша стокротно -
Згадаймо бувальщину чорну й скорботну,
І хай вона тінню летючою щезне!
Згадаймо, як зяяли села пустельні -
Сини не відбили лихого наскоку;
В Стамбулі, прип'яті до щогл корабельних,
Клялися вони бородою пророка.


IX


Лунайте, пісні яничарові, слізно,
Плачі мамелюкові, линьте і марьте?
Бо серце і тужить, і снить про Вітчизну,
Але всі шляхи постирались на карті.
Хіба кому-небудь із бранців щастило
 
Наші Друзі: Новини Львова