Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 18 жовтня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Золота сторіночка

Переглядів: 2256
Додано: 09.03.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Тимур Литовченко

ЗОЛОТА СТОРІНОЧКА

Сучасна притча
------------------

Жили собі троє братів - а чом би й не жити добре, якщо земля родить, колодязь напуває, а сонечко зігріває?..

Щоправда, брати не орали, не сіяли - так про це й історія...

Коли найстарший брат трохи підріс, скоїлося з ним щось дивне: раптом відчув він незборимий потяг до того, щоб чудернацькі історії писати, найпотаємніші думки чорнилом на папір виливати. Ой, і що б він тільки не дав, аби лишень позбутися цього дивного тяжіння! Ну, самі посудіть: хіба це солідна професія - бозна які історії вигадувати?! Та про таке навіть подумати соромно!..

Отже, силував старший брат свою поетичну душу, силував, та й насамкінець пересилив. І став... юристом: бо то, ясна річ, дуже надійна та дуже поважна серед людей професія. Головне ж - ніяких фантазій. Тільки чітке й суворе дотримання букви та духу закону - і перемога тобі забезпечена. А разом із перемогою - цілком заслужена слава. А зі славою - неабиякі грошики...

Отак і вийшов старший в люди, квартирою, потім власним котеджем та сім'єю обзавівся, - коротше, все як у людей.

Ну, а що ж середній брат? Як це не дивно, але й він відчув потяг до красного письма, як тільки підростати почав. Але наслідуючи приклад старшого брата, не надто серйозно переймався несерйозними цими думками. Бо хіба може навіть у страшному сні наснитися, щоб виважена, тверезо мисляча людина та й присвятила дорогоцінне своє життя, що тільки раз дається, такій, з дозволу сказати, дурнуватій мрії?!

Ну, самі посудіть: якщо уявити у вигляді величезної книжкової шафи весь огром книжок, які понаписували поети, прозаїки та всякі інші драматурги за всю історію всіх народів людства, то навіть доробок найневтомнішого автора виглядатиме у цій шафі... всього лише жалюгідним тонюсіньким аркушиком цигаркового паперу! Та що ж це за маячня така?! Якщо вже бути, то...

Коротше, вагався середній брат, вагався, проводив неабияку внутрішню духовну роботу із самим собою - і зрештою таки став... священнослужителем: нічого дивного, вони ого-го які словеса до народу доносять, за ними сотенні, ба навіть тисячні пастви йдуть! А які повчальні проповіді можна наговорити своїм поважним солідним парафіянам і про поетів, і про прозаїків, і про драматургів, і про всяку іншу літературну голоту, що билась над красним словом, билась, а по життю так ні з чим і лишилась - тільки занадто рано з життя пішла. До речі, до священнослужителя прислуховуються набагато уважніше, ніж до якогось там писаки! Та й жити на свою законну частку від десятини, що люди дбайливо до церкви приносять - воно теж непогано!..

Отак і вийшов середній в люди та й отримав від життя усе... ну, як не по повній, то по середній програмі.

Ну, а що ж молодший брат? Ну, а молодший, як заведено, був трішечки несповна розумом. Тобто, найбільшим йолопом в усьому сімействі. Тому коли підріс і в свою чергу відчув нестримний потяг доносити до людей думи серця свого через живе слово, то не став опиратися внутрішньому поклику, не знайшов у собі сили вчасно виполоти з душі поетичний пустоцвіт... Коротше, відчувши настійливий поклик слова, мав дурість на той поклик піти. От і виріс тим, ким завжди потайки сподівався вирости - письменником.

А в письменника доля яка? Якщо чесно, то дуже й дуже кепська: коли в шухляді від невиданих творів густо, то в гаманці - пусто. Сидиш собі день і ніч, ніч і день за письмовим столом, спалюєш серце на вогнищі думок, папір чорнилами паскудиш... а от що з цього вийде, не відомо нікому - ні тобі, ані людям. Мабуть, лише Всевишньому одному... та й те невідомо! До того ж, що там ті люди - головне, аби видавцеві слова до серця припали, щоб видрукував він бодай одненьку книжку та хоч сякий-такий гонорар письменникові заплатив. Либонь, на новий папір та нові чорнила вистачить...

А як у письменника з сім'єю? Ой, лишенько!.. Добре, коли вірну подругу знайдеш, з якою можна побудувати рай в окремо узятій халупі - а якщо не зустрів такої?! Бо дівчата й жіночки злітаються до тих письменників-поетів, як метелики до лампочки... та побачивши, що у кишені в нього не густо, а зовсім пусто - розлітаються на всі боки іще швидше.

А як у письменника з хатинкою і садком вишневим довкола неї?

А як із хлібом-водою?

А як?..

А як?..

Отож! Тому стидалися старший і середній брат, що мають в родичах такого нікчемного йолопа. Відхрестилися вони від молодшого брата, відцуралися - нехай живе як знає, нехай де хоче папір чорнилами марає!!! А ми йому нічим не допоможемо - бо це вилупок якийсь, а не нормальний родич. Старший брат навіть якісь мудрі папери з цього приводу виправив, а середній задушевну проповідь прочитав.

Отак і жив молодший брат сам-один, доки не помер. А коли помер - от тоді й з'ясувалося, що він, виявляється, видатний письменник! Ще б пак: гонорари небіжчику платити не треба (не в землю ж грошики закопувати!), от видавці й почали його твори друкувати, скориставшись "дірками" в законодавстві щодо авторського права. І чимдалі, тим більше й більше друкують. А твори ці все більшими накладами розходяться...

Як дізналися про те старший і середній брати - ой, лишенько, що ж із ними сталося!!! Старший мудрі папери про скасування родинних стосунків з молодшим розірвав і одразу, за одну лише ніч придумав, як усі "дірки" в авторському праві обійти й величезні штрафи з видавців злупити. Середній же скочив у свій "мерседес", зароблений чесними богословськими трудами, підкотив під двері будинку старшого брата - і тільки курява з-під коліс полетіла, так брати поспішали на судове засідання!

Але відомо, що з тими буває, хто занадто поспішає: потрапило авто в аварію, й розбилися обидва брати на смерть. Піднеслися їхні душі на небо, зупинилися біля райських воріт - тільки за кільце на хвіртці потягнути хотіли, як з'явився нізвідки янгол Божий у шатах біло-сліпучих та й каже:

- Нумо, пішли зі мною!

"Куди це він нас повів?" - думають душі обох братів, та щось ніяк второпати не можуть. А янгол привів їх до відокремленого від райської стіни будиночку, зайшли туди душі братів - ой, леле!!! Та це ж небесна бібліотека! Посеред бібліотеки тієї стоїть Сам Господь, дивиться на них із докором та й промовляє:

- Ах ви ж сякі-такі! Як же ви Мене так підвели?!

- Кого це - Тебе, о Боже мій?! - злякалася душа юриста.

- Та як же я підведу Господа свого?! - ще більше злякалася душа священнослужителя.

- Я так Собі замислив, - відповів на те Всевишній, - щоб народилися в одній сім'ї одразу три брати, і всі троє стали би письменниками! А ви що наробили?!

- Хто?! Ми?! - здивувалися душі братів.

- А що ж це за професія така - письменник?! Хіба ж то надійне солідне діло?! - спитала душа старшого брата.

- І хіба ж це не марна розтрата дорогоцінного часу, відпущеного тобою на наше земне життя?.. - спитала душа середнього. - Бо якщо уявити доробок найневтомнішого автора у величезній книжковій шафі, де стоять твори всіх інших...

- А ну цить!!! - гримнув на них Всевишній, і душі братів попадали від переляку на коліна. Тоді бог наблизився до величезної книжкової шафи, видобув звідти, з-поміж якихось книжок вкритий срібними літерами золотий аркуш, весь пересипаний сліпучими діамантами та криваво-червоними рубінами, й мовив до душ братів:

- Оце вона і є - невеличка сторіночка, вашим братом написана. Але ж бачте, вона золота! І недарма: бо Я хотів, аби ви втрьох написали її, але ви, дурні, не схотіли - тож саме йому, наймолодшому вашому брату довелось попотіти і за себе, й за всіх вас. Ось ці діаманти - то дрібний піт з його чола, а рубіни - краплі крові з його серця, що згоріло надто швидко.

- Та я!.. Та ми!.. - виправдовувались душі братів, але Господь знов гримнув на них:

- Цить, кажу!!! За життя ви відцуралися від свого молодшого брата, а він між тим виконав Мою вищу волю. Один з усіх вас!!!

- То що, ми тепер і до раю не потрапимо?! - перелякалися душі братів. Уявляючи себе у пекельних казанах зі смолою та сіркою.

Тільки всміхнувся Всевишній:

- Ні, потрапите. Адже ваш брат написав свої срібні слова на відведеній йому золотій сторінці, чим дуже й дуже догодив Мені. На відміну від вас, він добрий і не тримає у серці своєму зла та образи на тих, хто за життя з ним навіть знатися не бажав. Він дуже й дуже просив Мене пустити вас до раю, щоб ви насолоджувалися вічним блаженством разом із ним. Отже, Я... ну, що ж - коли він так догодив Мені, то Я впущу вас до раю. Але за однієї умови: вклоніться своєму молодшому братику! Найталановитішому, найсумліннішому з вас...

--- КІНЕЦЬ ---


 
Наші Друзі: Новини Львова