Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 15 серпня 2020 року
Тексти > Жанри > Новела  ::  Тексти > Тематики > Художня

Скляна Орхідея

Переглядів: 3757
Додано: 10.10.2011 Додав: zzz_gZZZ@ukr.net  текстів: 9
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Тетяна Луньова
Збірка \"Рукописи не форматуються\"

Скляна орхідея

Вони продавалися дуже добре – оці орхідеї, що були зроблені з пластику,
але виглядали, немов скляні. Сприяло цьому, мабуть, те, що квіти здавалися дуже
тендітними і ламкими, хоча насправді не розбивалися. Можливо також, ціну поставили
невисоку, тоді як екзотичні декоративні квіти не входили з моди. Як би там не було,
Олексій і Діма поки що непогано заробляли.
Їхня майстерня розташовувалася у підвалі старого будинку, у приватному секторі,
далеко від центру. Нагорі ніхто не жив, однак хазяї ніяк не могли вирішити, чи продавати
будинок, чи здавати його у винайм, – хата гуляла пусткою.
Олексій і Діма тільки недавно почали займатися приватною справою, і тому були
самі собі за директорів, бухгалтерів, менеджерів з продажу і майстрів. На них працювала
тільки одна людина. Хоча у звіті в податкову молоді підприємці щоразу писали, що у них
немає найманих робітників: це була нелегальна працівниця.
Ні Олексій, ні Діма не пригадували, де вони знайшли цю японку. Тепер хлопці
самі дивувалися, як вони зуміли з нею порозумітися: вона зовсім не знала мову. У неї
не було документів, не було ніяких знайомих. Вона не відповідала, коли вони запитували,
як її звати.
Для того, щоб якось кликати її, Діма жартома запропонував казати на неї Гейша.
Вона не відгукувалася, коли до неї так зверталися – хлопці називали її гейшею в розмові
між собою.
Жодне інше ім’я не могло б пасувати їй менше. Їхня японка була втіленням
несексуальності. Невисока на зріст, вона ще й сильно сутулилася. Її рідке волосся було
завжди замизканим. Вона взагалі не користувалася косметикою і парфумами.
Вони платили їй жалюгідні копійки: не стільки через скупість, просто у них самих
були великі витрати. Перше – виплачувати кредит на обладнання та прес-форми;

друге – платити за оренду та електроенергію. До того ж Олексій мав
годувати сім’ю: дружину і сина, а Діма утримував дівчину. Японка ніколи
не жалілася і не просила більше. Вони не уявляли, як їй вдавалося жити
на такі гроші.
Наближався Новий рік, хлопці подумали, що це непоганий час
підзаробити: люди купуватимуть подарунки, сувеніри, – і вирішили
збільшити випуск продукції. Японка покірливо залишалася в підвалі
довше, ніж раніше, розписуючи безбарвний пластик. Вона завжди все
розквітчувала сама і сама ж змішувала фарби. Олексій і Діма закуповували
матеріали, випресовували пелюстки, скріплювали їх докупи.
Якось, умиваючись перед тим, як іти додому, Олексій сказав Дімі:
“Слухай, оці квіти, які ми робимо, а вона розписує, вони справді дуже
красиві.”
“Та ну тебе, – хмикнув Діма. – Ти ще скажи, що ці орхідеї – мистецькі
витвори. Слава Богу, поки що гарно продаються. Думаю, зможу повезти
свою Яну на Новий рік у Єгипет.”
Олексій нічого не відповів. Недавно він помітив уперше, що серед
орхідей ніколи не буває двох однакових.
Він почав приглядатися до японки. Вона була вся поглинута
працею, коли розписувала квіти. Зосереджена і спокійна. Вона ніколи
не робила перерву на обід. Вона клала пензлики на стіл дуже обережно.
Вона не марнувала фарбу.
Олексієві стало цікаво, як вона живе.


Якось ввечері він пішов за нею назирці. Японка брела повільно: маленька темна
постать у великому нічному місті. Вона йшла дворами, і тому багато петляла. Олексій
навіть втомився і вже жалкував, що надумав за нею стежити, коли вони вийшли до метро.
Олексій подивився на годинник. Метро зачинилося п’ятнадцять хвилин тому.
Японка почала спускатися вниз. Олексій не пішов за нею, щоб вона його
не помітила. Він думав, що вона скоро вийде назад, з’ясувавши, що спізнилася. Пройшло
п’ять, десять, двадцять хвилин. Вона не з’являлася. Олексій вагався, що робити. Можливо,
вона вийшла з іншого боку переходу, а він не завважив. Нарешті Олексій вирішив,
що їй може бути потрібна допомога. Він спустився вниз. Там, коло зачиненого метро,
на картонній коробці спала вона – майстриня орхідей. Вона мала бути надзвичайно
втомленою, що так швидко заснула.
Олексій вийшов надвір, викликав по мобільному таксі. Поїхав додому. Дружина
дуже лаялася, що він так пізно прийшов. Він не міг пояснити, чому затримався.
Наступного ранку японка була на роботі вчасно, як завжди. Вона працювала весь
день так же зосереджено.
Олексій підійшов до неї, торкнув її за плече. “Олексій,” – сказав він. “Олексій,” –
повторив він, дивлячись їй у вузькі чорні очі.
Не промовивши нічого, вона опустила погляд і продовжила працювати.
“Дімо, – звернувся увечері Олексій до товариша, коли вони вже зачиняли двері
майстерні. – Давай збільшимо їй зарплату.”
“Кому?” – не зрозумів Діма, він саме відповідав на дзвінок Яни.
“Ну, нашій гейш… японці.”
Закінчивши розмову зі своєю дівчиною, Діма подивився на Олексія поглядом,
сповненим непідробного здивування.


“Ти що? – сказав він. – Працює гейша за ці гроші, і нехай працює.
Ми що її ображаємо, чи що? Нехай спасибі скаже, що ми не здали
її в міліцію як нелегалку. Посперечатися можу, у неї немає жодних паперів.
Звідки ти знаєш, чого вона зі своєї Японії втекла? З’їжджу на Новий рік
у Єгипет, а там побачимо.”
“Добре,” – буркнув у відповідь Олексій. Він залишився дуже
незадоволеним собою. Він уже зібрався іти на маршрутку, коли щось
усередині тенькнуло. І він пішов не на свою зупинку, а в напрямку
до станції метро, де колись бачив японку. Він наздогнав її дуже
швидко, але їй не показався. Сьогодні вони прийшли до метро раніше.
Вона спустилася вниз, але скоро вийшла нагору і почала ходити туди
і сюди. Коли метро зачинили, вона знову спустилася. Олексій трохи
почекав і теж пішов униз сходами. Вона спала, звернувшись калачиком,
прикривши очі долонею. Олексій помітив, що у неї всі пальці у маленьких
різнокольорових цяточках фарби.
Він їхав додому, і у нього була одна-єдина нав’язлива думка:
що сказала б ця японка, якби їй запропонували розписувати орхідеї
не з пластику, а із справжнього скла.
Олексій повечеряв з родиною, ліг спати, але не міг заснути.
Він устав, пішов на кухню, випив води.
Ким вона була у себе, в Японії? Через що поїхала звідти? Що робила
до того, як потрапила до них у підвал? Чому в неї так гарно виходить
розписувати орхідеї?


Вона спала там, біля метро. Вона так і не сказала свого імені. Вона так і не
вимовила жодного слова. Вона приходила вчасно кожного ранку і, не розгинаючись,
розмальовувала квіти, які ніколи не повторювалися.
Олексій почав підозрювати, що успіх їхнього бізнесу криється ні в чому іншому,
як у японці. З часом його упевненість все зростала і врешті-решт переросла у майже
містичне переконання. Він навіть насмілився сказати про це Дімі.
“Льошо, – відповів він. – Я не забув про свою обіцянку подумати про підвищення
зарплати для неї. Але давай повернемося до цього питання після Восьмого березня.
Я розумію, що ти одружений і тобі все одно, а мені треба купити Яні на подарунок
крутий мобільний.”
У кінці кварталу випала Дімина черга їхати в податкову зі звітом. Олексій
залишився з японкою у підвалі один.
Він підійшов до неї. Вона не переставала працювати.
Олексій відкашлявся. Він не знав, як почати. Він взагалі не знав, що він хотів
їй сказати. Часу було обмаль: Діма мав незабаром повернутися. Олексій мовчав і ніяковів.
 
Наші Друзі: Новини Львова