Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Фантастика

Зона покриття :

Частина 1

Переглядів: 34123
Додано: 19.07.2009 Додав: zatak  текстів: 4
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
носі були маленькі золоті окуляри — для читання, подумав Клай, — які виблискували у вранішньому світлі. На Клая
він справляв враження людини, яка колись була дуже розумною, але зараз стала надзвичайно тупою.
Затамувавши подих, троє людей, що скупчилися в кухні, дивилися у вікно.
Погляд старого спинився на Джорджеві, який викинув шкірку гарбуза, оглянув те, що залишилося, і продовжив
снідання, знову зануривши обличчя у гарбуз. Зовсім не виявляючи до новоприбулих агресії, він наче їх не помічав.
Старий пошкутильгав уперед, нахилився і потягнув на себе гарбуза розміром з футбольний м'яч. Від Джорджа його
відділяло менше ніж три фути. Згадавши запеклу бійку біля станції метро, Клай затамував подих і чекав.
Він відчув, як Аліса стиснула його руку. Усе сонне тепло вивітрилося з неї.
— Що він збирається робити? — пошепки запитала вона. Клай тільки похитав головою.
Старий спробував відкусити від гарбуза і тільки вдарився об нього носом. Це мусило б розсмішити, але ніхто не
засміявся. Від удару окуляри з'їхали з перенісся, і він повернув їх на місце таким звичним жестом, що на мить Клай
засумнівався, чи, бува, не він сам божевільний.
— Ґум! — скрикнула жінка в подертій блузці й викинула наполовину з'їденого огірка. Помітила кілька пізніх
помідорів і поповзла до них, теліпаючи волоссям перед очима. Її брюки на сідницях були сильно забруднені.
Старий накинув оком на декоративну тачку. Він потягнув до неї гарбуза і, схоже, відзначив для себе, що біля неї
сидить Джордж. Він з викликом здійняв голову вгору і дивився на механіка. Однією рукою, вкритою помаранчевим
ошматтям, Джордж жестом показав на тачку, жестом, який Клай бачив сотні разів.
— Будь ласка, — пробурмотів Том. — Хай йому грець!
Старий у саду впав на коліна, й було видно, що цей рух завдав йому сильного болю. Він скривився, підвів
зморшкувате обличчя до неба, що потроху розвиднялося, і пробурчав щось нерозбірливе. Тоді підняв гарбуза над
колесом. Кілька секунд, поки він вивчав траєкторію падіння, старечі біцепси тремтіли, а тоді він різко опустив гарбуза
і розбив його. Овоч розпався на дві м'якушеві половинки. Далі події розгорталися дуже швидко: Джордж кинув свого
власного майже доїденого гарбуза собі на коліна, нахилився вперед, вхопив голову старого своїми великими руками в
помаранчевих плямах і скрутив йому шию. Навіть крізь скло вікна було чутно, як тріщать шийні хребці. Довге сиве
волосся зметнулося догори. Маленькі окуляри зникли серед якихось рослин (Клай подумав, що це буряки). Тілом
пробігла судома, і воно затихло. Джордж кинув його на землю. Аліса закричала, і Том затулив їй рота долонею: над
нею виднілися тільки вирячені від жаху очі дівчинки. А надворі Джордж підняв свіжий шматок гарбуза з грядки і
безтурботно почав його їсти.
Жінка у пошматованій блузці окинула територію побіжним поглядом, тоді зірвала ще один помідор і вп'ялася у
нього зубами. Червоний сік стікав з підборіддя і струмився по брудній горлянці. Вони з Джорджем сиділи на грядці
Тома Маккурта, підживлюючись овочами, і в пам'яті Клая чомусь сплила назва однієї з його улюблених картин —
«Мирне царство» .
Він не усвідомлював, що промовив це вголос, поки Том не подивився на нього похмуро і сказав:
— Уже ні.

13

П'ять хвилин по тому (вони троє й досі стояли біля кухонного вікна) десь на віддалі неприємно й різко задзеленчала
сигналізація. Вона завивала втомлено і хрипко, наче збираючись скоро стихнути.
— Що то може бути? — спитав Клай.
На грядці Джордж покинув гарбузи і викопав велику картоплину. Це змусило його переміститися ближче до жінки,
але він не виявляв до неї ніякого інтересу. Принаймні поки що.
— Здогадуюся, що вийшов з ладу генератор у супермаркеті «Сейфвей» у центрі, — припустив Том. — Мабуть, на
такий випадок, через те, що продукти швидко псуються, він обладнаний сигналізацією з живленням від акумулятора.
Але це тільки припущення. Наскільки мені відомо, є ще Перший молденський банк і Т...
— Погляньте! — вигукнула Аліса.
Жінка, що збиралася зірвати другий помідор, зупинилася на півдорозі, підвелася і покрокувала до східної частини
Томового будинку. Коли вона проходила повз Джорджа, той встав на ноги, і Клай був упевнений, що він збирається її
вбити так само, як старого. Скривившись у очікуванні, він побачив, що Том збирається відвернути Алісу, щоб вона не
дивилася. Та Джордж тільки попрямував услід за жінкою і зник за рогом будинку.
Аліса розвернулася і поспішила до кухонних дверей.
— Тільки не показуйся їм на очі! — тихо гукнув Том стривоженим голосом і пішов за нею.
— Будь певен, — озвалася вона.
Хвилюючись за усіх, Клай рушив слідом.
Дверей їдальні вони дісталися саме тоді, коли жінка у забрудненому брючному костюмі та Джордж у ще більш
закаляному комбінезоні промайнули за вікном їдальні. Опущені, але не закриті жалюзі розбивали їхні тіла на
сегменти. Ніхто з них навіть не глянув у бік будинку. Зараз Джордж ішов позаду жінки так близько, що міг би вкусити
її за потилицю. Аліса (у супроводі Тома та Клая) перейшла по коридору до маленького кабінету Тома. Тут жалюзі
були закриті, проте Клай побачив дві тіні, що швидко промайнули повз них. Аліса рушила по коридору далі,
прямуючи до розчинених дверей на криту веранду. Ковдра лежала наполовину на підлозі, наполовину на кушетці, як
її залишив Клай. Яскраве ранкове сонце заливало ґанок світлом і палахкотіло на дошках.
— Алісо, обережно! — гукнув Клай. — Будь...
Але вона спинилася. Вона просто дивилася. Том стояв поруч. Вони були майже одного зросту. Сторонній погляд міг
би легко прийняти їх за брата й сестру. І жодне не завдало собі клопоту уникнути сторонніх поглядів.
— Трясця його матері, — вилаявся Том. Його голос звучав так, наче з нього вибили дух. Аліса поряд із ним
розплакалася. Це скидалося на скигління знесиленої дитини, яка так довго заливалася слізьми, що їй вже важко
дихати. Дитини, що звикла до покарань.
Наблизився Клай. Жінка у брючному костюмі саме перетинала газон перед Томовим будинком. Ззаду під стать їй в
ногу крокував Джордж. Вони йшли майже як солдати на марші. Розміреність їхньої ходи була трохи порушена на
узбіччі тротуару, коли Джордж перестав сидіти у неї на хвості і перемістився на лівий фланг.
Салем-стрит кишіла божевільними.
На перший погляд Клаю здалося, що їх тисяча чи більше. Але потім озвався його внутрішній спостерігач —
холодний погляд художника, — і він збагнув, що це величезне перебільшення, спричинене здивуванням від того, що
хтось взагалі був на вулиці, яку він очікував побачити порожньою, і шоком від усвідомлення того, що всі ці люди —
вони. Ці обличчя-маски без виразу, безтямні очі, що дивилися на все, але нічого не бачили, брудний, закривавлений,
пошматований одяг (на деяких його взагалі не було), періодичні крики, що віщують біду, і безглузді жести ні з чим не
можна було сплутати. Там був чоловік, одягнений лише у сімейні труси й спортивну сорочку, що робив такі жести
руками, наче постійно віддавав комусь честь; приземкувата жінка, нижня губа якої була розірвана навпіл і звисала
двома шматками м'яса, оголюючи весь нижній ряд зубів; високий хлопець-підліток у джинсових шортах, що підійшов
до центру Салем-стрит, тримаючи в руці річ, схожу на закривавлену монтувалку; джентльмен із Індії чи Пакистану,
який пройшов повз Томів будинок, вихиляючи щелепу з боку в бік і одночасно цокаючи зубами; хлопчик — Господи,
віку Джонні — який не виявляв жодних ознак болю, хоча одна його рука, немов батіг, звисала з вивихнутого плеча;
гарненька молода жінка у короткій спідниці та топіку, що, певно, вгризалася зубами в закривавлений живіт ворони.
Дехто стогнав, дехто вимовляв шумні звуки, що колись могли бути словами, і всі вони рухалися на схід. Клай не знав,
що їх привабило: звук сигналізації чи запах їжі, — але всі вони йшли у напрямку центру Молдена.
— Господи, це ж рай для зомбі, — сказав Том.
Клай не завдав собі клопоту відповісти. Люди на вулиці були не зовсім зомбовані, проте Том не так вже й далеко від
істини. Якщо хтось із них подивиться сюди, побачить нас і вирішить напасти, нам кінець. Хай йому грець, у нас не
буде жодного шансу на порятунок, навіть якщо ми забарикадуємось у підвалі. А щодо того, аби дістати зброю в
будинку навпроти, то про це взагалі можна забути.
Від самої лише думки про те, що його дружина та син, можливо, будуть змушені зустрітися з такими істотами... і,
певно, що вже зустрілися... його охопив жах. Але це не комікс, а він не герой: він безпорадний. У будинку їм трьом
могло бути безпечно, але найближчим часом вийти з нього разом з Томом та Алісою, схоже, не вдасться.

14

— Вони як птахи, — витерши сльози з щік тильним боком рук, сказала Аліса. — Зграя птахів.
Клай одразу ж зрозумів, що вона має на увазі, й імпульсивно обійняв її. Вона звернула увагу на те, що вперше
вразило його, коли він дивився на механіка Джорджа, який пішов за жінкою замість того, щоб убити її, як того старого.
В обох явно з'їхав дах, але рухи були такими злагодженими, наче вони уклали між собою якусь таємну угоду.
— Нічого не розумію, — сказав Том.
— Мабуть, ти не дивився «Марш пінгвінів» , — пояснила Аліса.
— Так, — погодився Том. — Коли я хочу побачити піжона у смокінгу, то йду до французького ресторану.
— Але хіба ти не помічав, як поводяться птахи, особливо навесні та восени? — запитав Клай. — Напевне, помічав.
Вони обсідають одне дерево або один телефонний дріт...
— Часом їх так багато, що дріт провисає, — додала Аліса. — А тоді раптом всі вони здіймаються у повітря й
летять. Мій тато каже, що у них мусить бути вожак, але пан Салліван на уроках природознавства — це було ще в
четвертому класі — розповідав, що вони керуються стадним інстинктом, як мурахи в одному мурашнику чи бджоли у
вулику.
— Зграя повертає праворуч або ліворуч, усі птахи одночасно, але жоден з них не стикається з іншим, — сказав
Клай. — Часом небо стає чорним від них, а од вереску здуріти можна. — Він замовк. — Принаймні у сільській
місцевості, де я живу. — Він знову зробив паузу. — Томе, ти... ти впізнаєш когось із цих людей?
— Кількох. Он пан Потовамі з пекарні, — відповів Том, показуючи на індійця, що совав щелепою туди-сюди і
клацав зубами. — Та гарненька молода жіночка... здається, вона працює у банку. А пам'ятаєш, я тобі розповідав про
Скоттоні? Мого сусіда з того боку кварталу?
Клай кивнув.
Дуже блідий, Том показав на жінку, вагітність якої уже впадала в око, одягнену тільки в заляпану їжею сорочку, що
доходила їй лише до пупка. Світле волосся звисало на прищаві щоки, а в носі блищала сережка.
— То його невістка, — сказав Том. — Джуді. Вона з усієї сили намагалася бути до мене доброю. Моє серце
крається, — сухим буденним тоном додав він.
Десь у напрямку центру міста струсив повітря гучний постріл. Аліса скрикнула, але цього разу Томові не довелося
 
Наші Друзі: Новини Львова