Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Фантастика

Зона покриття :

Частина 1

Переглядів: 34120
Додано: 19.07.2009 Додав: zatak  текстів: 4
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Клай хотів було запитати її, чи був у її батька мобільний, але щось підказало йому цього не робити. Натомість він
спитав:
— Ти сама зараз у порядку?
— Так, — озвалася вона і знизала плечима. — Що вже сталося з ним, те сталося. Я не можу нічого змінити.
«Краще б ти цього не казала», — подумав він.
— Я тобі казав, що у мого малого є мобільний? — Його власний голос видався йому різким, як вороняче каркання.
— Узагалі-то казав. Перед тим як ми перейшли міст.
— Так, звісно. — Він безупинно гриз свою нижню губу і змусив себе припинити це. — Але він не завжди його
заряджав. Мабуть, і це я тобі казав.
— Так.
— Просто мені ніяк не дізнатися. — Щур-паніка вискочив зі своєї клітки. Він бігав і кусався.
Тепер обидві її руки зімкнулися над його руками. Він не хотів, щоб вона його заспокоювала, — важко перестати
тримати себе в руках і дозволити заспокоїти — але здався, бо подумав, що сама потреба давати у неї набагато
сильніша за його потребу прийняти. Їхні з'єднані руки так і лежали на маленькому кухонному столі Тома поряд із
полив'яними сільничками та перечницями, і так їх застав Том, коли повернувся з підвалу з чотирма ліхтариками та ще
не розпакованою гасовою лампою.

8

Ліхтарики виявилися непотрібними, бо гасова лампа давала достатньо світла. Воно було сліпучо-білим, але Клаєві
подобалося це сяйво і те, як воно розігнало всі тіні, крім їхніх власних і котячої (які примхливо стрибали по стіні, наче
декорація до Геловіну, вирізана з чорного гофрованого паперу).
— Думаю, слід затулити штори, — заявила Аліса.
Том якраз відкривав один із поліетиленових пакетів з «Метрополітан-кафе», на яких з одного боку було написано
«ДЛЯ СОБАК», а з іншого — «ДЛЯ ЛЮДЕЙ». Припинивши це робити, він поглянув на неї з цікавістю.
— Навіщо?
Аліса знизала плечима і посміхнулася. Клай подумав, що ця посмішка най дивніша з-поміж усіх, які він будь-коли
бачив на обличчі дівчини-підлітка. Аліса витерла кров з носа та підборіддя, але під очима залишилися темні кола від
утоми. Гасова лампа знебарвила шкіру її обличчя, надавши йому смертельної блідості, а посмішка, що відкрила ледь
помітний глянс зубів між тремтячими губами, на яких вже майже не лишилося помади, спантеличувала своєю
дорослістю. Він подумав, що Аліса виглядає як кіноактриса кінця 1940-х, що грає світську левицю на межі нервового
зриву. Крихітну кросівку вона поклала перед собою на стіл і розкручувала її одним пальцем. З кожним обертом
черевичка шнурки злітали вгору і цокали. Клай сподівався, що вона скоро заб'ється в істериці. Що довше вона
триматиметься, то гірше буде, коли її нарешті прорве. Її вже трохи відпустило, але цього було геть не досить. Дотепер
він був єдиним, хто найбільше давав вихід своїм почуттям.
— Не думаю, що людям варто бачити нас тут, усередині, от і все, — відповіла вона й легенько підштовхнула
кросівку. Ту, яку вона називала «бебі-найкі». Кросівка закрутилася. Шнурки підскочили і цокнули об Томів
відполірований до блиску стіл. — Думаю, це може бути... погано.
Том подивився на Клая.
— Може, вона й має рацію, — сказав Клай. — Мені не подобається, що наш будинок — єдиний освітлений на весь
квартал, дарма що світло в глибині.
Том підвівся і без зайвих питань затулив штори над мийкою.
У кухні було ще два вікна, тож він і їх завісив. Повертаючись до столу, Том змінив маршрут і зачинив двері, що вели
з коридору до кухні. Аліса крутила перед собою на столі «бебі-найкі». У нерівномірному світлі гасової лампи,
увімкненої на повну потужність, Клай побачив, що кросівка була рожево-пурпурова. Такі кольори могли привабити
тільки дитину. Кросівка крутилася й крутилася. Шнурки злітали і цокали. Сідаючи, Том подивився на це і насупився, а
Клай подумки наказав йому: «Скажи їй, нехай забере це зі столу. Скажи їй, що ти не знаєш, де воно було, і не хочеш,
щоб воно лежало на твоєму столі. Цього буде досить, щоб вивести її з цього стану, і ми зможемо помалу подолати
це. Скажи їй. Думаю, вона хоче, щоб ти їй це сказав. Вона тебе провокує».
Але Том тільки витяг бутерброди з пакета — ростбіф і сир, шинка і сир — і ощадливо розділив їх. З холодильника
він дістав глечик чаю з льодом («Досі дуже холодний», — оголосив він) і висипав залишки з пакета із сирим м'ясом у
котячу миску.
— Він на це заслуговує, — сказав він, мало не виправдовуючись. — А без електрики воно все одно зіпсується.
На стіні висів телефон. Клай зняв трубку, але це була чиста формальність, тим більше що зараз у трубці не було
чутно навіть гудка. Апарат був мертвий як... як Бізнес-вумен там, біля Бостон-Коммон. Він сів за стіл і заходився їсти
бутерброд. Попри відчуття голоду, апетиту не було.
Аліса тричі відкусила від свого бутерброда і поклала його на стіл.
— Не можу, — сказала вона. — Не зараз. Мабуть, я занадто втомлена. Хочу спати. І скинути нарешті цю сукню.
Вмитися, мабуть, не вдасться, в усякому разі не так, як слід, та я ладна що завгодно віддати, аби тільки скинути цю
кляту сукню. Вона смердить потом і кров'ю. — Вона крутонула кросівку, що закружляла біля зіжмаканого паперу, на
якому лежав ледь початий бутерброд. — І моєю матір'ю вона пахне. Її парфумами.
Якусь хвилю всі мовчали. Клай почувався геть розгубленим. Він миттєво уявив картину: Аліса без сукні, у білому
ліфчику та трусиках, з широко розкритими й глибоко запалими очима, у яких більше немає життя, що робить її
схожою на паперову ляльку. Уява художника, завжди кваплива і послужлива, домалювала до плечей і ніг зображення
паперові ярлики. Воно шокувало, але не через свою сексуальність, а через її нестачу. Десь удалині, дуже тихо, зі
слабким звуком фуумп щось вибухнуло.
Том порушив мовчанку, і Клай був йому безмежно вдячний за це.
— Б'юся об заклад, що мої джинси тобі підійдуть, якщо ти підкотиш їх унизу. — Він підвівся. — Знаєш що, я думаю,
у них тобі буде навіть прикольно — так виглядав би Гек Фіни у «Великій ріці» , якби її поставили в школі для
дівчаток. Ходімо нагору. Я викладу речі, які ти зможеш одягти вранці, а спати ми тебе покладемо в кімнаті для гостей.
У мене повно піжам, цілий клондайк. Хочеш взяти лампу?
— Але... Може, вистачить ліхтарика? Як ти вважаєш?
— Так, — підтвердив Том. Він узяв одного ліхтарика, а іншого дав їй. Коли вона взяла зі столу маленьку кросівку,
він, схоже, збирався щось сказати, але потім передумав. — Можеш ще й помитися. Можливо, води буде малувато, але
в трубах все одно щось залишилося, хоч і немає електрики. Миску набрати зможемо, я впевнений. — Він подивився на
Клая через її голову. — Я завжди тримаю в підвалі ящик із пляшками води, тому пити нам буде що.
Клай кивнув.
— Гарних снів, Алісо, — сказав він.
— Тобі теж, — нерішуче відповіла вона, а тоді ще більш непевно додала: — Приємно було познайомитися.
Том відчинив перед нею двері. Промені їхніх ліхтариків затанцювали у темряві, й двері знову зачинилися. Клай чув
їхні кроки на сходах, а тоді над головою. Почув, як тече вода. Він чекав, що ось-ось почує шум у трубах, але вода
перестала текти ще до того, як пішло повітря. Миску, як сказав Том, — от і все, що їй вдалося ' набрати. Клай теж
хотів змити з себе кров і бруд — і Том напевно, думав він, гадаючи, що на цьому поверсі також мусив бути туалет, і
якщо Том у своїх особистих звичках був так само охайний, як і у ставленні до власної персони, то вода в унітазі
мусила бути чистою. А крім того, звісно, залишалася ще вода в бачку.
Рафер стрибнув на Томів стілець і почав умиватися в білому світлі гасової лампи. Його муркіт не могло заглушити
навіть невпинне тихе шипіння лампи. На думку Рафа, життя й досі було спокійним.
Клай подумав про те, як Аліса крутила крихітну кросівку, і майже ліниво прикинув, чи може у п'ятнадцятирічної
дівчини статися нервовий розлад.
— Не будь дурником, — звернувся він до кота. — Авжеж, може. Таке трапляється на кожному кроці. Фільми про це
очолюють хіт-паради тижня.
Рафер глянув на нього своїми мудрими зеленими очима і знову заходився облизувати лапу. «Ще щось мені розкажи,
— наче промовляли ці очі. — Тебе у дитинстві лупцювали? Думав про те, щоб пересипати з матір'ю?»
Вона пахне моєю матір'ю. Її парфумами.
Аліса як паперова лялька, з ярличками, що стирчать з плечей і ніг.
«Не будь дурррником, — говорили зелені очі Рафера. — Ярррлички чіпляють на одяг, а не на ляльок. Що ти за
художник?»
— Безробітний, — відповів він. — Чому б тобі не заткнутися? — Він заплющив очі, але стало ще гірше. Тепер очі
Рафера плавали у темряві окремо від тіла, як очі Чеширського кота у Льюїса Керролла: «У нас у всіх не всі вдома,
люба Алісо». І Клай досі чув муркіт під рівномірне шипіння гасової лампи.

9

Тома не було п'ятнадцять хвилин. Повернувшись, він безцеремонно скинув Рафа зі свого стільця і рішуче відкусив
великий шматок від свого бутерброда.
— Вона заснула, — повідомив він. — Перевдяглася у мою піжаму, поки я чекав у холі, а тоді ми викинули сукню в
смітник. По-моєму, її зморило через сорок секунд по тому, як голова опинилася на подушці. Викинута сукня
розставила всі крапки над «і», я певний цього. — Запала невеличка мовчанка. — Від тої сукні справді тхнуло.
— Поки тебе не було, — почав Клай, — я висунув кандидатуру Рафа у президенти Сполучених Штатів. Його
обрали більшістю голосів.
— Чудово, — сказав Том. — Мудрий вибір. Хто голосував?
— Мільйони. Усі, хто ще не з'їхав з глузду. Вони прислали бюлетені подумки. — Клай широко розкрив очі й
постукав себе пальцем по скроні. — Я можу читати думки.
Том перестав жувати, потім знову почав... але повільно.
— Знаєш, — сказав він, — за таких обставин це не так вже й смішно.
Клай зітхнув, відсьорбнув чаю з льодом і змусив себе з'їсти ще трохи бутерброда. Він наказав собі думати про нього
як про бензин для тіла, якщо це треба, аби проковтнути їжу.
— Так. Мабуть, не смішно. Вибач.
Перед тим як ковтнути чаю, Том нахилив свою склянку в його бік.
— Усе нормально. Я високо ціную твої зусилля. Скажи, де твій портфель?
— Кинув його на веранді. Хотів, щоб обидві мої руки були вільними, коли ми йтимемо твоїм «коридором смерті».
 
Наші Друзі: Новини Львова