Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Фантастика

Зона покриття :

Частина 1

Переглядів: 34113
Додано: 19.07.2009 Додав: zatak  текстів: 4
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
але божевілля того психа було інакшим. Стара з салонною завивкою була просто...
— Господи, — видихнув Клай. — Вона ж просто схиблена, а я її послав у нокаут. — Його почало трусити.
— Вона тероризувала дівчинку, яка сьогодні втратила матір, — нагадав Том, і Клай збагнув, що в голосі чоловічка
звучить не холоднокровність, а надзвичайна ворожість. — Ти все правильно зробив. Але не хвилюйся: таку залізну
коняку надовго не вирубити. Вона вже приходить до тями. Допоможи мені перетягти її на узбіччя.

4

Вони дійшли до тієї ділянки траси-1 (часом її називали «Дивна миля», часом — «Брудний завулок»), де автострада з
обмеженим доступом переходила у безладне нагромадження торгових точок з продажу спиртного, уціненого одягу,
спортивних товарів, а також забігайлівок з назвами на кшталт «Фуддракерс». Тут усі шість рядів були якщо й не зовсім
забиті, то захаращені автомобілями, які або зіткнулися, або залишилися без водіїв, коли ті запанікували, дістали свої
мобільні й збожеволіли. Мовчазні біженці сновигали різними маршрутами серед цього звалища машин, дуже
нагадуючи Клаю Рідделу мурах, що залишають зруйнований мурашник, розтоптаний чоботом якоїсь недбалої
людської істоти.
На розі біля низької рожевої будівлі, що зазнала вторгнення мародерів, стояв розбитий зелений знак із дзеркальною
поверхнею, на якому було написано «МОЛДЕН. ВИЇЗД ІЗ САЛЕМ-СТРИТ 1/4 МИЛІ». Вітрина була розбита, уламки
скла утворювали зубчасту кайму, а охоронна сигналізація з живленням від батарей ще й досі втомлено виводила
останні рулади, перед тим як замовкнути остаточно. Клаю достатньо було подивитися на темну вивіску на даху, щоб
зрозуміти, чому це місце стало об'єктом набігів після катастрофи, що сталася вдень: СПИРТНЕ ВІД МІСТЕРА Б1ҐА З
ШАЛЕНИМИ ЗНИЖКАМИ.
Тримаючи товстуху попід руки, Клай із Томом і Аліса (дівчина підтримувала голову жінки, яка щось бурмотіла)
всадовили її на землю, притуливши спиною до однієї з підпорок дорожнього знака про виїзд. Щойно вони це зробили,
як товстуха розплющила очі й очманіло втупилася у них.
Том двічі швидко клацнув пальцями в неї перед очима. Жінка змигнула і перевела погляд на Клая.
— Ви... мене вдарили, — затинаючись, промовила вона. Пальці обмацали щелепу: та швидко розпухала.
— Так, мені шко... — почав Клай.
— Йому, може, й шкода, а от мені зовсім ні, — перебив його Том. Він, як і раніше, говорив холодно й різко. — Ви
тероризували нашу підопічну.
Товстуха неголосно розсміялася, але в очах стояли сльози.
— Підопічна! Я чула багато слів, якими це називають, але саме це — ніколи. Можна подумати, я не знаю, що таким
чоловікам, як ви, треба від таких тендітних дівчат, як вона, особливо в такі часи. <Вони не розкаялися ні у своїх гріхах,
ні у содомії, ні в...»
— Заткни пельку, — звелів Том, — або я сам тобі вріжу. І на відміну від мого друга, якому пощастило — він не ріс
серед святих сестер і не знає, що ти за фря, тому вдарив не щосили, — я стримуватися не збираюсь. Попереджаю по-
доброму — ще одне слово і ... — Він стиснув руку в кулак перед її очима, і хоча Клай вже прийшов до висновку, що
Том освічена цивілізована людина і за звичайних обставин, мабуть, не боєць, але він не зміг приборкати тривогу, яку
спричинило видовище міцно стиснутого кулачка — наче дивився на погану прикмету прийдешнього століття.
Гладуха поглянула і нічого не сказала. По її нарум'яненій щоці покотилася велика сльоза.
— Усе, годі, Томе, я в порядку, — сказала Аліса.
Том кинув господарську сумку з пожитками жінки їй на коліна. Клай навіть і не здогадувався, що вона у нього.)
Потім забрав у Аліси Біблію, взяв руку товстухи, унизану перснями, і рвучко вклав у долоню книгу корінцем уперед.
Намірився йти, але, не зробивши й кількох кроків, повернувся назад.
— Томе, годі тобі, ходімо, — сказав Клай.
Та Том не звертав на нього уваги. Він нахилився до жінки, яка сиділа, спершись спиною об підпірку знака. Руки він
тримав на колінах, і для Клая обоє — повна жінка в окулярах, що дивилася вгору, і малий чоловічок в окулярах, який
нахилився, впершись руками у власні коліна,— були схожі на персонажів пародії якогось божевільного на ранні
ілюстрації до романів Чарльза Діккенса.
— Хочу тобі дещо порадити, сестро, — сказав Том. — Поліція більше не захищатиме тебе, як тоді, коли ти і твої
лицемірні святенниці-подруги йшли стіною на центри планування сім'ї або на клініку Емілі Кеткарт у Волтемі...
— Та фабрика абортів! — бризкаючи слиною, випалила вона й одразу ж підняла свою Біблію, наче затуляючись
від стусана.
Том не вдарив її, але на його губах з'явилася зловісна усмішка.
— Не знаю, як щодо чаші безумства, але сьогодні ввечері скрізь бродить beaucoup божевільних. Ви дозволите мені
пояснити свою думку? Левів випустили з кліток, і може статися так, що першими вони зжеруть велемовних
християнок. Сьогодні приблизно о третій годині дня хтось скасував ваше право на свободу слова. Мудрій голові
досить і двох слів. — Він перевів погляд з Аліси на Клая, і той побачив, що верхня губа під вусами у Тома трохи
тремтить. — Ходімо?
— Так, — відповів Клай.
— Ого, — гукнула Аліса, коли вони знову прямували до похилого спуску з Салем-стрит, залишивши позаду
«Спиртне від містера Біґа з шаленими знижками». — Ти виріс із кимось схожим на неї?
— Моя мати та обидві її сестри, — відповів Том. — Перша церква Христа-Відкупителя у Новій Англії. Вони
вважали Ісуса своїм персональним спасителем, а церква мала їх за персональних дуреп.
— Де твоя мати зараз? — спитав Клай, Том метнув на нього блискавичний погляд.
— У раю. Якщо ті виродки хоча б у цьому її не надурили. Я впевнений, що так і сталося.

5

Неподалік від знака «Стоп» в кінці похилого спуску з Салем-стрит двоє чоловіків билися через барильце пива. Якби
йому довелося вгадувати, Клай би сказав, що його, мабуть, вкрали з запасів «Спиртного містера Біґа з шаленими
знижками». Зараз барильце покинули біля поручнів, з його продавленого боку капала піна, а чоловіки, обидва
здоровенні й закривавлені, гамселили один одного кулаками. Зіщулившись, Аліса притислася до Клая, і він обійняв її,
але в цих забіяках було щось майже заспокійливе. Вони були сердиті, навіть розлючені, але не божевільні. Не такі, як
люди там, у місті.
На одному з них (лисому) була куртка з емблемою «Селтикс» . Його рука описала дугу в повітрі, і він завдав своєму
супротивникові такого сильного удару, що чоловік розпластався на землі, а його губи перетворилися на місиво. Коли
чоловік у куртці «Селтикс» пішов у наступ на побореного, той поповз назад і зіп'явся на ноги, все ще задкуючи. Він
сплюнув кров'ю.
— На, забирай, суче кодло! — прогорлав він із сильним плаксивим бостонським акцентом. — Шоб тебе вдавило!
Лисий у куртці «Селтикс» зробив рух, наче хотів напасти, і його противник припустив бігом угору похилим спуском,
у бік траси-1. Чоловік у куртці «Селтикс» почав нахилятися, щоб узяти свій трофей, помітив Клая, Алісу і Тома й знову
випростався. Їх було троє, а він один, з підбитим оком, кров цівкою стікала по щоці з сильно розірваної мочки вуха,
але в його очах Клай не помітив страху, хоча бачив цього чоловіка тільки у скупому світлі відблисків пожежі в Ревірі.
Йому спало на думку, що його дідусь сказав би: «У хлопцеві прокинувся ірландець», і це мало сенс, бо на спині його
куртки був зображений великий зелений трилисник.
— Чого вилупилися? — спитав він.
— Нічого, просто проходили повз вас, та й усе, — м'яко відповів Том. — Я мешкаю на Салем-стрит.
— Можете забиратися на Салем-стрит чи до дідька, а я чхати хотів, — відрізав лисий у куртці «Селтикс». — То як,
країна ще вільна?
— Сьогодні ввечері? — спитав Клай. — Аж занадто вільна.
Лисий подумав і сказав «ха-ха», що мало означати сміх.
— А шо за херня приключилася? Хтось, мо', зна?
Йому відповіла Аліса:
— Це все через мобільні телефони. Вони зробили людей божевільними.
Лисий підняв барильце. Легко перевернув його, щоб пиво не витікало.
— Кляті штуки, — сказав він. — Ніколи не хотів купляти. Перенесені хвилини — шо то за херня?
Клай не знав. Це міг знати Том, у нього ж був мобільний, але Том не відповів. Мабуть, не хотів заводити довгу
дискусію з лисим і, мабуть, ідея була непогана. Клай подумав, що у лисому є щось спільне з гранатою, яка ось-ось
вибухне.
— Місто горить? — запитав лисий. — Еге?
— Так, — сказав Клай. — Не думаю, що «Селтикс» цього року гратимуть у «Фліті» .
— Ну то й хрін з ними, — відказав чоловік. — Док Ріверс не здатен тренувати навіть дворову команду. — Він стояв і
дивився на них, тримаючи на плечі барильце, а по його щоці стікала кров. Та попри це виглядав він досить
миролюбно, майже безтурботно. — Ідіть, — сказав він. — Та на вашому місці я б ушивався подалі від цього міста.
Швидше стане гірше, а не краще. Будуть ще пожежі, багато пожеж. Думаєте, усі, хто, задравши хвоста, побіг на північ,
додумалися вимкнути газові плити? Чорта з два!
Усі троє рушили з місця, але потім Аліса зупинилася і показала на барильце.
— Це було ваше?
Лисий подивився на неї з докором.
— Ніякого «було» в такі часи, цукерочко. Ніякого «було» вже немає. Є тільки «зараз» і, може, «завтра». Зараз вона
моя, і коли там шось ше лишиться, то, мо', буде моя — завтра. Ну йдіть. Геть звідси.
— Бувай, — попрощався Клай, піднісши руку.
— Не сконай, — відказав лисий без посмішки, але теж підніс тору руку на прощання. Вони проминули знак зупинки
і вже майже дісталися протилежного боку вулиці, яка, за припущенням Клая, називалася Салем-стрит, коли лисий
гукнув: — Агов, красунчику!
Клай і Том одночасно повернулися на звук його голосу й сором'язливо перезирнулися. Лисий з пивним барильцем
тепер був тільки темною фігурою, що бовваніла на підйомі, і легко зійшов би за троглодита з палицею.
— Де всі придурки зараз? — запитав голомозий. — Ви ж не скажете, що вони всі здохли, еге? Бо я, бля, у це не вірю.
— Це дуже гарне питання, — сказав Клай.
— Ти, бля, діло кажеш, точно. Стережіть ту свою цукерочку. — , не чекаючи їхньої відповіді, чоловік, що виграв
битву за барильце з пивом, розвернувся і розтанув у пітьмі.
 
Наші Друзі: Новини Львова