Золота діжа
ЗОЛОТА ДІЖА
Про нашого діда казали, що він уміє злодіям одводити очі. Ніби й справді він
щось таке мав.
Їдемо оце до схід сонця в поле. У полі скрізь лежить іще клубкам густий туман.
Покаже він батогом у поле й гукає:
— А глянь, глянь, скільки ото сивих кабанів понаганяв він у поле. (А хто саме
понаганяв, про те не каже).
Глянеш туди, очам своїм віри не доймаєш — той туман уже не туман: все поле,
скільки його очамн зведеш, забито чередами сивих кабанів. І вже поки не
розійдеться він, все буде маритися, що то сунуть кудись, не потовпляться сиві
кабани.
Або так: спиниться серед двору, довго-довго дивиться на небо.
А далі:
— Біжи сюди, я тобі загадку загадаю.
Прибіжиш.
— Яку?
— А ось яку: біжать коні в .....