Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 21 жовтня 2019 року
Тексти > Жанри > Повість

Залізний Кінь :

3. У Колективі

Переглядів: 7159
Додано: 11.12.2005 Додав: ЛЕВ  текстів: 1281
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Ярослава Левчук, Максим Тарнавський Джерело: Харків. Плужанин 1929 (172ст)

— Про що то вони спорять? — раптом звернув увагу Юхим, показуючи на Дениса й Андрія, як вони, зоставшися біля двигуна, щось доводили один одному. Троян сердито розмахував руками і з серцем кивав головою до парубка, але слів не було чути.

— Щось Васильович проштрафився, — висловив здогад Юхим.

Балачка в гурті стишилася.

— Хто тобі доручав? — долетів тонкий Денисів голос. — Бач, який добряк ізнайшовся. «Ми допоможемо»... Зарано ще за старших розписуватися!

— А, це я знаю... — несподівано зірвалося в Корнія. — Що? що?

— Та, так собі, юрунда... — ніяково промимрив той, і вже голосніше — про друге.

Снідати сіли Троян і пасинок у різних місцях. Андрій мовчав, а вітчим байдуже точив баляси, хоч це робилося з помітною потугою.



IV


Мила, воркотлива юносте! Чим згадую тебе, далеку, чарівну, що промайнула легкокрилим птахом над придніпровими полями? Як давній, напівзабутий сон, виступають в уяві високі стерні, зоряне небо, закоханий у землю місяць, і відчувається запах гостро-запашного з памороззю повітря, що розпирає груди. Поле німіє. Хрумтить і фиркає кінський табун. Десь у плесі стогнуть качки. А коло вогнища допізна жарти й співи веселого товариства!..

Хто не згадає тебе? Хто не пошкодує за тобою, юносте?

……………………………………………………………

Під неділю не вгаває вечір над таборам коло Сухого ставка. Тільки-но гаснуть коло куренів кабиці, й стареча лагодиться загадувати спокійні сни, тоді над балкою прокидається молода пісня, спочатку нерішуча, одноголоса, тиха; далі вона сильнішає, розрізнені голоси наздоганяють одне одного, чіпляються докупи, зливаються, дужчають і вибухають нестримним дзвінко-мідяним потоком, що переливається з берега на берег і тривожить сонну воду завмерлого ставка.



Та стоїть явір над водою,

В воду похилився,

Молоденький козаченько

Тяжко зажурився.



Чи можна повірити, що як заворожить землю своєю нелинючою красою місяць, а зірки навперейми зацілують свого коханця й задрижать у любовній спразі срібляним блиском, чи ви повірите, щоб молодість журилася? Але ви напевно повірите, що коли б у людини була лише одна радість, вона (людина) нарочито вигадала б журбу...

— Хлоп-ці! Гу-у-у! — розлягається над ставком і перекочується луною: — у-у-у!..

— Дів-ча-та!... Ух-хи-и!..

— Ухикни на свою маму!..

Десь коло ставка розплескався голосний дівочий регіт і заїржав басистий парубочий голос. На піп-горбку, коло криниці, зашамотіли голоси, а потім зірвалася раптом пісня й припала до землі. Осторонь рипнула сердитим басистим голосом гармонія й залилася переливним дзвоном.

У зорівському таборі вже розповзлився по куренях. Одна лише челядь гомоніла всячину, прислухаючися до пісень.

— Андрію, — защебетала Любина, — ти б нас городських пісень навчив; гляди, навчився там усяких?..

Місяць обережно розлив на Андрійовому обличчі прозоре молоко й кинув осторонь наїжачену, незграбну тінь. Стояли колом.

— Ну, наслухався, то що? Ви ж слів не знаєте.

— Так ти скажи, а Ксенька запише, — вона ж тепер грамотна — вколола Любина й задріботіла сміхом.

— А ти звідки знаєш?

— А ти як учив, щоб ніхто й не знав? У Ксеньки чудернацьким ріжком випнулася над лобом хустка, надавши їй насупленого вигляду:

— Нащо б ото я глузувала?

— Умкхи!.. — роблено кахикнула Любина.

— Цить уже, причепа, — вступилася Одарка. Ксенька вхопила під пахви Любину й міцно залоскотала:

— А будеш? будеш?.. будеш?..

Та пручалася й зайшлася сміхом. Андрій стояв і дивився, як клубочилися дівочі обриси в сяйві місяця. Йому самому захотілося бігати, жирувати, обдати гарячим тиском дівочий стан.

— Е, та що ти на неї так насіла? — крикнув він на Ксеньку, — добре, що здорова, — й миттю подався до дівчат і схопив за поперека Ксеню. Любина виприснула з рук дівчини, але тутож повернулася і, якось нерішуче ткнула Андрія під пахву рукою. Відчувши дражливий дотик її руки, Андрій здригнув і відскочив від Ксеньки, не знаючи, що йому робити. Це зрозуміла Любина й дражливо заверещала:

— Ревнивий, ревнивий, ревнивий...

Тоді Андрій кинувся за Любиною і погнався хутко- хутко. А та тікала, ще більш розпалюючи хлопця.

— Тікай!.. Тіка-а-ай!..—кричала Ксенька, й в голосі її почувалося щире бажання, щоб Андрій не догнав свою здобич.

Пробігши з чверть гін, Трояненко піддав сили і вхопив Любину за талію. В ту ж мить він відчув, як рука дівчини міцно стисла його лікоть, не відводячи від стану.

— Як ти пру-у-дко... бігаєш... — промовила вона повертаючи через плече голову, і очі їй олиснули близько-близько перед Андрійовими.

— Ага, піймалася!.. — прошепотів Андрій, і відчув що язик його липне до піднебіння. Дрижачою щокою він торкнувся дівочого уха. І раптом Любина вислизнула з парубкових рук і подалася туди, де зосталися дівчата. Андрій пішов поволі.

А над ставком розлягалися, пливли пісні, то радісно-бадьорі, то сумно-тужливі й перетиналися здоровим, безтурботним парубоцьким реготом, ухиканням, дівочим голосним вереском.

Як підійшов Андрій до дівчат, Одарка скрикнула:

— Гляньте!.. — й показала на той бік ставка.

— Диви!.. Диви!..

Над темрявою, що залягала в балці, високо вгору підіймався жмут рожево-сизого полум'я, освітлюючи веселу юрбу челяді й цямрини колодязя.

— Ой, пройдисвіти, без вигадок не можуть, — якось незадоволено й із зацікавленням мовила Любина, — то вже віхоть на звід почепили.

Всі стали, як зачаровані. Жмут полум'я хутко здіймався вгору, широко освітлюючи місцевість навкруги, а потім раптом падав униз, розбризкуючи веселі феєрверкові жарини на голови юрби.

— Ходімте, — присогласила Ксенька, — інтересно, їй-пра...

— Інтересного мало, — мовив Андрій, — хібащо звід іспалять, то ніяк буде й воду витягнути. Любина запишалася:

— Пхі, тим комсомольцям нічого не інтересно!..

— А що ж неправда? «Інтересно», — покепкувала Одарка, — гасали б отам, а то ще звід палять.

— Ходімо, побачимо — що то воно за такий розумний... не інакше як Кривий Яшка муштрується — здогадувався Андрій.

Дівчата, взявшися «під-ручку», а Андрій осторонь — пішли. Ксенька затягнула тугим, майже чоловічим альтом:

По той бік гора

По цей бік друга.

Дівчата стиха підхопили пісню.

Мотря, обнявши коліна, сиділа в задумі біля свого куреника й дослухалася пісень і гомінких безтурботних жартів, що неслися оддаля, від ставка.
 
Наші Друзі: Новини Львова