Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 21 жовтня 2019 року
Тексти > Жанри > Повість

Залізний Кінь :

3. У Колективі

Переглядів: 7158
Додано: 11.12.2005 Додав: ЛЕВ  текстів: 1281
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: Ярослава Левчук, Максим Тарнавський Джерело: Харків. Плужанин 1929 (172ст)

Андрія трохи хвилювали й чудачили прості, кострубаті слова промовців. Невідповісти на них було б незручно...

— Тату, — підійшов він до батька, — скажіть же ви щонебудь, а то якось ніяково.

— Та скажи вже сам, що знаєш, — одмахнувся Денис.

Тоді Андрій, не міркуючи довго, плигнув на гарбу й почав:

— Я думаю, що не помилюся, коли скажу, що наш колектив, діставши трактора, старатиметься всяко допомогти ним обробити поле біднякові, — то б він не був — чи городовик, чи козак. А що вже тракторист (тут він показав на себе) — скажу не збрешу, робитиме на совість.

Андрійові ще щось хотілося сказати, але, на момент примовкнувши, він лише додав: «От і все» — зліз із гарби.

По юрбі завіяв ухвальний гомін. Комсомольці підводили, ляпали дружньо по плечу Андрія, говорили:

— Брехав ти добре, побачимо, як піддержиш.

За кілька хвилин трактор простував до Троянової селі, щоб назавтра вирушити в поле.


III


Таборний вигін, біля Сухого ставка заплішів токами. Ще тільки перший соняшний промінь гнав через бугор довгі тіні, табір уже метушився людом. Від табору тяглися на поле широкозаді присадкуваті тягалки або поверталися навантажені розв'яззю. На токах гарячилися люди, настеляючи гармани під котки. Десь за бугром гула машина.

І Зорівський тік майже готовий. Жінки й дівчата прибирали гарман, на якому ще вдосвіта ганяли всі (олективщицькі коні, щоб добре вбити землю, й підмітали рівну долівку току. Терешко й Бабій уже повернулися з трьома тягалками, навантаженими Денисовою пшеницею. Денисові молотили першому. Майже всі чоловіки вовтузилися коло молотарки, встановлювали. Із сусідніх токів посходилися мужики і з зацікавленням стежили, як зорівці готувалися молотити трактором. Такого в станиці ще не було. Дехто лише чув, що так молотив Бурсаківський колектив, але до його було далеко й рідко хто бачив це. Дехто з присутніх уже подумакував над тим, чи не найняти на молотьбу й собі трактора. А втім було Цікаво спершу пересвідчитися, як насправді він покаже себе в молотьбі.

Денис востаннє поклав ватерпас на ряму молотарки і, заплюшивши ліве око, подивився, як рухливий живчик повітря зупинився посеред шкельця.

— Так... годі... Чи готовий ти? — гукнув він до Андрія, що саме напував олією трактора, оточеного цілою купою дядьків.

— Готовий...

Троян зібрав всяке приладдя, що валялося коло молотарки: ключі, шайби, мотузки, молотки й всуміш кинув їх до ящика. Став, оглянув критичним поглядом увесь тік, припасовані машини, людей. Лице йому пофарбувала усмішка задоволення: молотьба трактором — первина на цьому степу. Не дурно подивитися на неї з усіх кінців табору поспішають станичани.

— Що ж, може й почнемо? — підходячи до чоловічого гурту, запитав Денис.

— Та, здається, все... — загомоніло декілька голосів заразом.

— Ставаймо по місцях, чоловіки, жінки! — скомандував Троян.

На току заметушилися люди, стаючи на свої місця; Андрій уважно й не без тривоги оглянув присадкуватого фордзона, десь поцокав, щось підкрутив:

— Так пускати, тату?

— Пускай!..

— Ну, ну, Андрію, цвьохни свого коника, — кинув від барабана Юхим, та гляди, щоб не зірвався... Хтось застеріг:

— Не так він припнутий, щоб зірватися.

— Рушаю!.. — натиснув на якусь ручку Андрій.

— Господи благослови!.. — перехристився дядько Бабій і насторожився. Чоловіки розступилися.

Затарабахкав, трясучися від натуги, трактор, закрутив шків, рванув за паса й погнав його безконечною стрічкою від шківу до шківу, плавко, прудко, нестримно. Молотарка затіпалася своїм повногрудим важким корпусом, дмухнула барабаном, засовала соломотрясними клявішами й загула сердитим мажорним басом:

— Вув-ву-ву-ву! Ов-ов-ов-ов!..

Юхим схопив обіруч оберемок розв'язі, струсонув його віялом і пустив у барабан рівномірною цівкою.

— Гох-ох-ох-ох!... — застогнала рядісним басом молотарка, пожившися смачною здобиччю. Крізь решето засіявся густий золотавий град, що витанцьовув на тугій землі якогось химерного танку, а соломотряс почав блювати брижастою стрічкою пожмаканої соломи.

— Оце я понімаю!..

— Отак да! — приглушено загули голоси. Із підкоченого до столу молотарки возу великими жмутьми летіла пашня. Юхим підгейкував:

— Ану, скоріш, — це вам не булані тягнуть!

Тік ритмічно зарухався, мов кожного машина дер жала на пасу. Жінки одгортали зерно, відкидали солому. Терешко зі своїми хлопчаками (в його теж добрий був кіш) скидав пашню. Дядько Бабій мостився класти полову, а Корній розпочинав скирту. Трохи перегодя заджеркотіла віялка. Панько, ритмічно коливаючись узад і вперед, крутив корбу, не кваплючись, рівномірно (на машиновці — це його фах). Мотря з дівчатами нагортала пшеницю з-під віялки — в чували. Все зарухалося, зашамотілося в роботі. Над током здійнявся вихор куряви, що поволі розвіювався вгорі, спускаючи осторонь довгі сиві пасма. Ще трохи вогкувате вранішнє повітря наситилося танцюристим ритмом стукоту машин.

— Кок-кок-кок... — стугонів трактор.

— Ву-у-у-у... —вторила молотарка.

— Чик-чик-чик-чик... чик-чик-чик-чик... — тарабанила віялка, намагаючися приглушити своїх товарок.

Як усе налагодилося й запрацювало розмірене й припасовано, Андрій підійшов до Юхима:

— Молотимо, Івановичу, — самовдоволено зазвучав його голос.

Юхим струхнув оберемок пашні в барабан і на сторону бликнув очима:

— Аж курява встає!

— На молотьбі без куряви не можна...

— Ні, фарзон, фарзон! Ох, і крутить! Оце, я понімаю, що факт!..

Андрій ховає під роблено байдужим поглядом посмішку з того, що Юхим кожного разу повторює це слово, коли хоче підтвердити свою думку, й вимовляє його «по-мужицькому» «хвакт».

— Скажу я тобі, Андрію, — на мить повертає голову Постолака, — так мені твій хварзон сили піддає, що хочеться заразом цілу гарбу пашні в барабан пустить. Це не коні, ні... там давай і оглядайся.

Шумить, гуде тік. Віз за возом ковтає машина пашню. Виростає поволі пухкий ожеред соломи. З решета зливою ллється пшениця. Мотря набирай вовну жменю червоного зерна, здавлює в пальцях і почуває, як переливається радість у грудях: на той рік і в неї буде хліб, отакий запашний, налитий, і так вона його збиратиме в мішок перший раз за ціле життя. Денис поважно похожав по току, доглядаючи, щоб усе йшло найліпшим порядком: приглядався до машини, підгейкував на дівчат, щоб краще перетрушували солому, перевіряв віялку. Загальна напруженість роботи і чіткі вистуки машин його не захоплювали. Здається, він ізвик до них. Біля Терешка, що лагодився закурювати, він зупинився.

— Ну, як тобі? — почухав колючу бороду.

— Це трактор, як нахідка. Подумай, яке вигіддя!

— Ге...

— Тобі що казали городовики?

— З первої групи вони. Питалися, чи не наймемо трактора на оранку.

Денис підійшов ближче і майже над вухо братові проговорив:

— Мовчи про це... Скажемо, що весною можна буде, а тепер свого поля багато. І ніби крадькома:

— Не я вам казав? Га?

Сонце пригрівало дужче. Порох ставав уїдливіший і густіший.

— Спиняй на сніданок! — гукнув до Андрія Троян.

За сніданком тільки й мови було, що про фордзон. Дядько Бабій усім доводив, що немає кращої машини за трактора. Особливо ж він вихваляв його в молочі[8] і, що не доводиться мучити коні, бо і раніш він молотив машиною, наймаючи її в Трояна, а не котком, як інші.

— Повірите? от не можу дивиться, як ото якийсь бузувір стьобає бідну худобу. Немає гіршої роботи для скотини, як ота машина.

Через своє жалісливе серце Бабієві раз-у-раз на машиновці доводилося брати батіг і поганяти коні, щоб застерегти худобу від важких рук погонича.

 
Наші Друзі: Новини Львова