Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 27 лютого 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

Цитатник

Переглядів: 21746
Додано: 18.10.2007 Додав: Неля  текстів: 6
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: Неля Джерело: Цитатник, Фоліо, 2005
***

Є певні речі, що завжди в ціні.
Надворі квітень і десята ранку.
Прийшла весна, суцільні вихідні.
І я на ранок — знічений і добрий —
Несу натхнення спорожнілі торби.

Дерева, наче душі — темні й голі.
На вулицях трапляються дівчатка,
їм прагнеться кохання й алкоголю.
Ще не дозрілі, але вже принадні,
Мені вони сподобались принаймні.

І я, мов губка, ці втамую дні —
З деревами, дівчатами і пивом.
Бо це ті речі, що завжди в ціні,
І ми, виходить, не такі вже й бідні,
І вже надходить друга по обіді.

***

НЕП

I

Переживи цей четвер,
Перетрави, наче їжу,
Цю зрадливу ніч — найдовшу, найгіршу,
Що важко ломиться в двері.
Переживи це небо,
Коли синя водойма душі
промерзає до самого споду,
Коли риба думок,
задихаючись без повітря,
бурштином вмерзає у воду.
Коли хвора свідомість
черговим загиджена НЕПом.
Переживи ці дні, проміжками між снів,
Дірявлячи компостером язика
талончики тертих шаблонів
І зафіксовуючи в долоні
Мокрий сніг...
...Під вечір, коли попускає,
і погляди, ніби освідчення,
Ти сідаєш до вагона, мов до в'язниці,
І над тобою в холодному небі
яскраво засвічується
Сузір'я
Південної
Залізниці.

2

Іринко, насправді це все дуже важливо,
Мені все це чимось нагадує сальто —
Ти маєш рухи дорослої жінки
I губи з присмаком асфальту.

І це, ніби плата за колишні огріхи,
Коли, розпорошуючи за словом слово,
Дівчинка лущить волоські горіхи
І дівчинці, певно, з цього кайфово.

Проте є шлях — пів доби на Захід
Потяг мчатиме швидко й прудко,
Де на Дніпрі жовтаві хінці
Виловлюють рибу довгими вудками.

І заманюючи їх під в'язку поверхню,
Душ рибальських руйнуючи шлюзи,
Наповнюючи собою нічну акустику,
Русинки-русалки співають блюзи...

...Ти не слухаєш мене — ти погано вихована,
В пів доби різниця між нами.
Тому ти не побачиш, як нервово вгинається
Перший сніг під твоїми ногами.


3

Той, котрий тікає по шпалах,
Між болотяні вогники семафорів,
Над ким зірок невідомих спалахи,
Хто твердо впевнений, що не захворів.

Той, чий шлях — тунельна містика,
Чия уява — доцільно занедбана,
Хто втверднув мозолями в долоню міста,
Хто вмерз камінням в бруківку неба.

Чиї голі жили вже заросли шкірою,
Чиє серце здушилося в петлях вен,
Хто вічно тяжіє під важкою сокирою
В пошуках найкращої з нічних повем.

Заквітчаний відчаєм, схильний до прози,
Тікає звідтіль, де покрите коростою
Суспільство, хворе на паровози,
Звужує межі вільного простору.

Там позаду є тоненькі стіни,
Котрі окреслюють нервові кімнати,
Де виснуть шпалери — зелено-гостинні,
Що під ними так легко завжди засинати.

Де з блідо-причинної, лункої стелі,
Мов мікрофон, під яким — балачка,
Жовто звисаючи, напружено стежить
Злим кажаном електрична лампочка.

Чий дротяний слід уперше ступив
Там, де чорні степи і панує еклектика,
Де лежить розіп'ята на хрестах стовпів
Месія Ранку, Пані Електрика.

Що гонить дротами кров свіжу
В чорні квартали — підступно дужі,
Вливає відгомін далекого світу
В обклеєні шпалерами наші душі,
 
Наші Друзі: Новини Львова