Тексти
>
Жанри
>
Поезія
Цитатник
Сканував: Неля
Джерело: Цитатник, Фоліо, 2005
ікру зради
в твоїй горлянці
І єдине
що тебе може видати
це хіба що
той самий язик
котрий
на відміну від твого
блідого обличчя
довго паленітиме з сорому
№4
Ти питаєш мене
що я відчував наприкінці?
власне що я міг
відчувати
коли мої легені
пірнувши
всього-на-всього
зависають в нутрощах тіла
щоби вилущувати з мушлі
повітря перлини кисню
тож чи здатен я був осмислити
причину своєї задухи?
Потім вони говорили Йому:
за цими дверима повісився Юда
і його тіло — побите й порізане —
зависає в кімнаті
мов розстріляні легені землі
***
Замки попсовано, і пси голодні —
Десь тут повинна бути межа.
Вмиваєш руки, та в теплі долоні
Сиплеться жовта іржа.
Наводиш приціли, та слабне зір.
І дивишся з-під перуки
Як падає сніг,
Як жовкне папір,
Як пахнуть іржею руки.
***
Все, як завжди, має виправдання —
Всі дороги — пройдені і зайві,
Всі важкі ранкові прокидання
На порожніх і брудних вокзалах,
Всі метелики надій, що вперто
Б'ються в лампу місяця прадавню,
Навіть ми, що встигли ноги стерти
На шляху до свого виправдання.
***
З-під важко йдучих циклонних злив
Ледь пробивається осінній шум.
Червоного сонця китайський ліхтар
Мірно гойдається на хвилях дощу.
Ще є хвилина і вільний простір,
Щоб спозирати і позіхать.
Густо за обрій птахи спадають
Чорним попелом спалених хат.
Довга мандрівка босоніж по хвилях,
Пошуки затінку в жерлах гарматних.
Зробивши висновки і занотувавши думки,
Можна спокійно піти подрімати.
***
Прийти в степи
Голодним пустельником,
В печері годинами
Стояти навколішки,
Вночі блаженно
Зріти стелю
І обживати місця навколишні.
Розводити воші,
Собаки і бджоли,
Поставити храм
І завести монашок,
Одну навіть можна
Взяти в жони
Задля продовження
Роду нашого.
Вдень на обійсті хазяйнувати,
Вночі на місяць тужливо вити.
Від жінки очі ховать винувато
І тоскно мріяти про степ і вітер.
***
Минає весна!
Плачуть птахи, і в риб
на очах — сльози.
Маиуо Басьо
Після того
як повінь спала
крізь крижані
площини води
ми вслухалися в без'язикий
плач риб
що пропливали над нашими
затонулими кораблями
і дивились
як срібними сережками
легенько похитуються
прикріплені до їхніх очей
сльози
***