Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 21 січня 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

Вибране (поезія)

Переглядів: 55843
Додано: 05.11.2006 Додав: Яшик  текстів: 101
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Землероби і пастухи
покидають спати
поля.
Навіть голосу тихий сплеск,
ніби рух механізму, коліс,
доторкнувшись твоїх небес,
залишає гострий
надріз.
І тонка структура зими
розпадається повсякчас
на дороги, вікна, доми,
що ростуть невпинно
між нас.
Так, немовби зрушено міст,
і кружляє сонце вини,
наче ми спричинили цей ріст
мовчазної
садовини.
Наче все, що буде й було –
кимось вирощене зело,
і вмовкає глина дзвінка
під стопою
садівника.

Пам‘яті В.К.

Погода, погода, повільно сідає на руки,
мов навчений птах, облітаючи пастку мі*рацій.
Суботня утома і гострі липневі сполуки
все більше помітні
в примхливому диханні станцій.
Ще поночі тягнеться в небі оголений протяг.
Вгортаються в тишу дерева – коричневі, темні.
Твої сновидіння, зібравши розкиданий одяг,
ідуть повз ремонтні склади
і забуті майстерні.
Іще вартовий стереже павутину за вітром,
ламаються відстані – що я у цьому порушу?
І тихий Господь вимикає, виходячи, світло,
і точеним шприцом
із тебе витягує душу.
Пластунка N
Так відступало твоє дитинство –
ставився голос, губились друзі,
високо в небі міцно і стисло
висло життя, мов сережка у вусі.
Так ми жили – голосні й недолугі,
вплетені в часу стрічку трофейну,
блудні поборники бу*і-ву*і,
скурвлені діти міцного портвейну.
Ти одягала військові боти,
бігла до школи – пенал, олівчик.
Все ще попереду – перші аборти,
татові джинси, мамин ліфчик.
Ще підіймало звивисту хвилю.
Срібна розгромлена клавіатура
ще формувала основи стилю –
так починалася контркультура.
З теплими гільзами “Біломору”,
з ковдрами битих студентських акцій
так наполегливо рвався угору
змучений блюз твоїх менструацій.
Що нас єднало? Загоєні сварки
падали в ніч, як у воду весла.
Ми відкривались, творили шпарки.
Теплі вітри мимоволі занесли
смуток у душі, мов мед у соти.
Як ми трималися, Бога ради! –
попри усі божевільні гризоти,
попри задрочки радянської влади.
Цим і завершилось. Тлінь мажорна,
стишена хвиля, сутінь озерна.
Схиблений час розтинає, мов жорна,
спільного досвіду темні зерна.
Тільки я знаю – між гострого віття,
в перенасиченій біосфері
так лише варто вживати повітря,
так лише слід прочиняти двері.
Липне до уст почуття морфеми –
альтернативна прозора вода ця.
Те, що було, не розіб‘єш на теми.
Так ми кохали. І нам – воздасться.

1996

bodywork

Приходить остання середа перед Великоднем.
Ісус з апостолами відстоює службу в одному з православних храмів.
По тому розходяться, домовившись на завтра про зустріч.
Ісус знаходить оливковий гай і починає молитись.
Приходить ніч. Земля вихолоджується.
Оливкове листя, мов зелені згустки повітря, висне над головою.
Хідники порожніють. З‘являється апостол Петро,
лягає на траву і, загорнувшись у ковдру, намагається заснути.
Приходять зірки. Вітер поступово стихає.
Петро не може заснути і дивиться в небо.
Нічні птахи полюють на невидиму здобич.
Ісус, засинаючи, слухає голос учителя.
Вранці приходить гурт садівників.
Повільно йдучи, обмінюються новинами.
Знаходять Ісуса. Той страшиться і жахається,
що ця чаша його проминула.
Богдан-Ігор
Всі кріплення важких снігів,
всі накопичення ремесел,
всі тіні дотиками весел
лишають поміж берегів
сліди – ці вервиці тугі
між зим і весен.
Сльота перекладає прес
турбот на голови містечок,
на вигини дбайливі течій.
Без попереджень і адрес
стікає приміських небес
солодкий кетчуп.
Тендітні злами забуття,
невидимі для ока межі.
Примхлива змога стати межи
Усіх світил, чия кутя
ляга на радіомережі
 
Наші Друзі: Новини Львова