Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 26 жовтня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика

Саги терри

Переглядів: 28430
Додано: 16.06.2008 Додав: Mercenary  текстів: 5
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 2
Джерело: Часопис
— Читай.
Король прангів Зульфікар Гадруз почав вдивлятися в інглішські руни. «Організація Об’єднаних планет», — прочитав.
— Що це? — спитав у каптурника.
— Читай, — жорстко сказав, майже віддав наказ, Зенон.
Король почав читати:


«Організація Об’єднаних планет.
Президія Всесвітнього Уряду.
Указ № 18/375-800.
За відмову від виконання Указу Всесвітнього Уряду № 10/20810734 від 12.03.2395 р. «Про обов’язкову генну корекцію населення», систематичне та злочинне ухиляння від трансмутації генів аґресії, користуючись правом Верховного арбітражу, наданим Президії відповідно до резолюції Всесвітнього Уряду № 545352 від 24.08.2391 р.,
Засудити
громадян планети Земля числом 2317 осіб ( списки додаються) на довічне заслання без права повернення.
Зважаючи, що кристалічні телепатичні датчики з планети Ядран протягом двох років і восьми місяців не надіслали жодного сиґналу, що свідчить про загибель розумного життя на планеті, встановити засудженим особам, числом 2317(списки додаються), місцем постійного перебування названу планету. Встановити режим підтримки — мінус один (обмеження на технологічний розвиток). Депортацію здійснити негайно.

Голова президії Вольф Вейсон

Віце-голова Георгій Кущ

Секретар Лео Кьорлхет
14 червня …403 р., м. Гаванна , Земля»

Зульфікар вийшов зі сховища, і камінні двері за ним зачинилися.
— Ну, що скажеш? — запитав Зенон.
— ...здоровим чи калікою,
славним чи осоромленим —
дай мені
залишитися собою! —
словами молитви відповів король. Він повернувся і тихо пішов, юний красень зі скорботною мудрістю в очах.

* * *

Леґенда провіщає, що ми прийшли з неба.


















Сказання друге.
Бурштинові очі


А поки ви десь – тут вулкани ревуть,
Мольфар насуває вже хмари.
Матта1


Розділ 1.


Темне небо над Королівством Гряди. Не видно вдень сонця, а вночі – зірок: густий дим аж до обрію. Північно-східний вітерець несе його разом із вулканічними газами, притрушуючи попелом океан, острови та міста прангів.
Скільки око йме - водний простір, укритий уламками пемзи; вони пливуть за вітром, а прибій підхоплює їх і кидає у скелясті береги островів Собачої Голови, Великої і Малої Черепахи.
Три дні тому, на другий день цього лиха, кількома човнами припливли до Майвани перелякані нечисленні мешканці острова Каракудук. Без ладу і складу переповідали вони, як цілий тиждень гугоніла гора П’ять Димів, бурчали, буркотіли, бубоніли усі п’ять її кратерів, як дрижав усім тілом, неначе у лихоманці, острів, як деренчали шибки та сипався тиньк у їхніх халупах, а вони думали – минеться і творили молитви Небу.
А потім, наприкінці сьомої доби, рівно опівночі, найбільше жерло – кратер Гадрузів – викинуло у самісіньке небо сяючий розпечений струмінь газу, за ним – другий і третій, вулкан загарчав, заворушився, піднявся, заревів і вибухнув, розірваний навпіл страшною підземною силою. Він плював у небо жаркою лавою, і та падала на схили і повзла до океану повільно, але невідворотно, випалюючи усе на своєму шляху. Перелякані остров’яни поспіхом посідали до човнів, кидаючи напризволяще житло, збіжжя та худобу, і, квапливо веслуючи, направляли свої судна у бік столиці.
Чому вони не пливли на ближні острови – Собачу Голову чи Малу Черепаху – або, ще краще, на Кайвану, яка стоїть трохи осторонь, і на неї навіть дим і газ не йдуть – біженці і самі не знали.
А вулкан потрясав острів, і величезні хвилі котилися від нього океаном до руттійських та атріанських берегів.
У столиці держави місті Майвані, у тронній залі королівського палацу яскраво горіли свічки із сала морського носорога, розганяючи незвичайні полуденні сутінки.
Король Зульфікар Гадруз та королева Оло зібрали усіх відомих у столиці вчених, книжників, звіздарів, астрологів, священиків, віщунів, провидців та пророків. Тут же перший міністр адмірал Устін Блек, морський міністр адмірал Кер Гирей і начальник таємної поліції радник Едвард Фортунато.
Король висадив без чину по лавах уздовж стін усіх прибулих (тільки Устін Блек посів звичайне своє місце – найближче до короля з правого боку), повів боровою – дужі гвардійці зачинили величезні важкі, з кайванського дубу, двері і стали ззовні на варті.
Впала тиша – аж чутно, як у пломені ґноти свічок тріщать.
- Ви усі бачите, вельможне панство, - почав неголосно Зульфікар, - що відбувається. Нам важливо визначити своє ставлення до подій на острові Каракудук, тому хай кожен скаже прямо, як думає: що віщують нам ці знаки? – і правитель Гряди долонею вказав на темне небо за вікном.
Тріщать свічки, хитається нетривке їх полум’я. Сидять розумники та мудрагелі, знавці та шарлатани, втаємничені та махлярі-дурисвіти – мовчать та підлогу зосереджено розглядають.
Адмірал Устін Блек на правах першого міністра почав:
- Ніякий це не знак. Я розміняв уже сьомий десяток і бачив принаймні чотири виверження. Коли мені було вісім років, на острові Тюрбан раптово вибухнув вулкан Принда і засипав попелом містечко Лейла-Валейла разом з усіма його мешканцями. Потім, того року, коли я їздив із королем Доаром Третім по гармати до Фатії, було виверження того ж таки вулкану П’ять Димів. Тоді лава випалила увесь північний схил гори, і кратер збільшився удвічі...
- Ми з тобою однолітки, адмірале, - заскрипів раптом, перебиваючи Устіна Блека, єпископ Сардар. – І я нагадаю тобі, що сталося за рік по тому: була велика війна з Ядраном. Тоді, як і тепер, вибухнув саме цей кратер, от тільки дим та попіл того разу не сягали Майвани. Коли вивергається будь-який вулкан на Гряді, то - ніякий не знак , але коли вибухає кратер Гадрузів – це знак і це попередження!
- Дійсно так, – погодився перший міністр. – була велика війна з Ядраном. І у битві під Майваною ми потопили увесь їхній флот, дивом урятувався єдиний вітрильник, на якому тікав король Раал. До речі, я бачився з ним минулого року у Гасхурні, коли очолював посольство Королівства Гряди, і тепер не жалкую, що він лишився живий, а тільки дивуюся, з якої дрібниці почалася та війна...
- Я не знаю, знак це чи кара, - подав голос митрополит Алішер. – тільки – нечувані речі сталися протягом року у королівстві...
- Що ти маєш на увазі? – примружився, як кугуар перед кидком, каптурник Зенон.
- Ніколи, по-перше, за усі віки, скільки сягає пам’ять наших літописів, не втрачали пранги Меча Гадрузів, - загнув палець церковник.
- Ми його одразу ж повернули назад, - палко заперечив Зенон.
- По-друге, ніколи, - продовжував Алішер, наче і не чув каптурника, - Гадрузи не вбивали одне одного, а тут – аж двоє: син отруїв батька і за кілька днів по тому був зарубаний братом...
- Не зарубаний, а покараний правосуддям Неба під час чесного поєдинку! - вигукнув з місця Гирей.
А король насупився і наставив важкий погляд просто в лице митрополитові.
Той же своє веде: третього пальця загинає:
- І, до того, ніколи ще на королівському троні не сиділа навіть іноземка, а тепер сидить чужинка, більше того – інородка, ядранка!
- Чи не ти, святоше, давав згоду на цей шлюб? – загримів. підхопившись, адмірал Устін Блек. – Хіба не ти казав, що Небесна церква підтримає короля?
Королева щосили здавила поруччя трону, намагаючись втримати почуття (аж тонкі пальці побіліли), але прекрасні нетутешні її очі заповнили непрохані сльози. Зульфікарове лице поволі наливалося кров’ю.
Єпископ Сардар зіщулився, опустив очі долу і напружено вивчав носок свого чобота.
- Я і тепер підтримую короля, - твердо заявив Алішер.
- Чим же ти його підтримуєш? Тим, що перекручуєш факти та виголошуєш брехню? – кинув з лави каптурник Зенон.
- Тим, що виконую його наказ, - стукнув у кам’яну підлогу патерицею Алішер. – Тим, що кажу, як думаю!
Він підвівся і підняв над головою свою різьблену митрополичу палицю:
- Невже ти заперечуватимеш, Зеноне, що між цим кратером та долею Гадрузів є надприродний, незбагненний, таємничий зв’язок?
З піднесеною рукою він застиг, тримаючи паузу.
- Ти закінчив? – безпристрасно спитав король, і, поки митрополит розмірковував, що відповісти, додав. – Дякую. Можеш сідати. А що думаєш ти, майстре Баграте?
У чорній мантії, з виголеною до блиску головою, підвівся Великий Магістр Майванської Ученої Гільдії майстер Баграт:
- Нам достеменно невідома природа виверження вулканів. Судячи з того, що розповідають очевидці, у надрах вулкану П’ять Димів накопичилася величезна кількість розпеченого газу. І , коли сила його тиску перебільшила силу опору каменю, гора вибухнула. Газ, що піднімається з глибини, виштовхує поперед себе величезні маси розпеченої лави...
- Скільки це триватиме і чим загрожує? – перервав його Устін Блек.
- Наші дослідження, на превеликий жаль, не дають поки що можливості прогнозувати ані період виверження, ані час його початку і закінчення. Так само не можемо ми передбачити усі наслідки...
- Ви вже десять віків товчете одні і ті самі досліди, - єхидно проскрипів єпископ Сардар. – І завжди вам, ученим, нічого достеменно не відомо.
«Нащо він це каже?» - промайнуло у Зульфікара. – він же втаємничений, на відміну від Баграта; він читав Небесний Манускрипт і відає, що Небом поставлено межу знань, якої нам не дано подолати».
А біскуп продовжує огидне скрипіння:
- І завжди ви, розумники у мантіях, припускаєте та сумніваєтеся...
- Зате ти, Сардаре, не сумнівався – мало не коронував вбивцю! - вперіщив промовця реплікою Устін Блек. - А твій поплічник, - вузлуватим пальцем адмірал тицьну у бік митрополита, - дорікає королеві, що він покарав злочинця за Кодексом Гадрузів попри те, що тим негідником виявився його рідний брат!
- Ганьба тобі, адмірале! І не соромно принижувати святу церкву? – чистим уже та міцним голосом дорік Сардар. Його маленькі сухі очі заграли недобрими вогниками.
- Ти не ототожнюй, Сардаре, Небесну церкву та деяких двоєдушних церковників, не плутай святе та лукаве! – вулканом вибухнув каптурник Зенон. – Синод хотів торгівлі з Ядраном – подивись же, скільки тепер ядранських торгових суден у порту! Ти мріяв хоч одним оком зазирнути до ядранських літописів – так чи не тобі привіз барон Покль вісім здоровенних скринь з пергаментами? Ти печешся про майбутнє династії? То хіба небіж короля принц Бабур – не Гадруз? Чи ти гадаєш, що у палаці не відають, як ви з Алішером натякаєте не проповідях у Соборі, що короля у Ядрані обпоїли приворотним зіллям та присушили до ядранки чарами?
Сардар закляк: він і справді бовкнув навесні щось подібне зопалу, викриваючи єресі відступників – чаклунів з Арпаду.
- Це вже схоже на змову з метою бунту, - зловісно встромив у єпископа холодний погляд Едвард Фортунато.
За усе життя старий Сардар не боявся нікого, крім короля Доара ІІІ Переможця, Зульфікарового діда. Хіба що останнім часом остерігався каптурника Зенона. Але цей Едвард породжував у ньому нестримний жах, лякав більше, ніж кайвнський алігатор –тамтешніх рибалок і ловців перлів.
Лише рік тому вивищів король командира портових жандармів з Квінізорайї аж до начальника таємної поліції королівства, і за рік Фортунато оплутав сіткою своїх шпигунів мало не усю державу. Його очі і вуха були сюди: на кораблях і майстернях, у казармах і палацах. А тепер виявляється – і у соборах.
Весь цей рік Зульфікар усував з усіх важливих посад батькових вельмож, замінюючи їх своїми молодими друзями, і весь рік старі сановники бігали до Едварда – доносити один на одного, - сподіваючись на захист і покровительство. Тільки маршал Еміль Френч нікого ні про о не просив: поїхав на губернаторське, колишнє Блекове, місце.
А Фортунато зіштовхував лобами губернаторів і міністрів, адміралів та камергерів. Нацьковував одних на других, підбурював. Використовував надані ними відомості.
Хитро діяв і перший міністр адмірал Устін Блек: спочатку відрядив до Ядрану каравани купецьких суден з місцевими товарами: хасілойською вовною, майванськими перлами, вином з Мезуми та Ель-Кайри, кайванською горілкою, мідним посудом з Квінізорайї... Незабаром торгівці повернулися, і, задоволені ґешефтом, почали швидко завантажувати трюми знов.
Потім у портах гряди з’явилися і ядранці з дешевими перґаментами з Иплу, з невагомим шовком з Оківлли, з гасхурнською парусиною, не гіршою за матхонську, але значно дешевшою. Старі люди поставилися до чужинців підозріло та невдоволено, а молодь, за життя якої не було жодної війни з Ядраном, підсміювалася і охоче купляла заморські недорогі товари. Ядранські модні чоботи, доступитись до яких ще рік тому могли лише дуже заможні люди, тепер були на кожному другому.
Вигідно продавати свої надлишки та дешево купувати те, чого не маєш – кого не задовольнить така торгівля? Кульгавий Мемед з Ель-Брадо ризикнув і вивіз до Гасхурну цілий корабель плетених рибальських светрів, а тепер возив їх аж трьома кораблями, бо виявилося, що у південному Ядрані теж буває холодна пора, – коли у прангів літо, - а светри продавалися швидко та з чималим зиском.
А коли пранги звикли до ядранців і переконалися у вигодах від миру і торгівлі з ними, Устін Блек оголосив про скоре весілля короля з ядранською принцесою. Посполиті поставилися до новини байдуже, а шляхта та бояри по палацах і замках пошепки осудливо обговорювали це рішення: діти від такого шлюбу будуть метисами, а метиси завжди бездітні.
Зульфікар позакривав злостивцям роти, видавши указ, за яким у випадку відсутності у нього онуків престол могли успадковувати нащадки принца Бабура Гадруза, його небожа.
Особливо затятих заспокоїв Едвард Фортунато, а графа Ель-Брадо, який заявив, що не буде присягати на вірність ядранці і не служитиме такому королівському подружжю, того ж дня заарештували жандарми, а назавтра вже, позбавлений усіх нагород, плив він бойовою галерою до Кайвани – на довічне заслання.
 
Наші Друзі: Новини Львова