Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 19 лютого 2019 року
Тексти > Жанри > Стаття

!_Про автора :

«Не міряйте безмірного безкраїм…» (авт. А. Пономаренко)

Переглядів: 3384
Додано: 09.04.2012 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: ualogos.kiev.ua
<
1
>
Єрмоленко (Скляр) Світлана Яківна народилася 30 жовтня 1937 року в м. Уссурійськ (Приморський край, Росія). Батько, Яків Митрофанович Скляр, – військовослужбовець, у 30-ті роки змушений був покинути голодне село і виїхати на Поволжя, мама, Параска Никифорівна, – бухгалтер. А родовід Склярів – на колишній Київщині (сучасна Черкащина), у знаменитому в історії України селі Мліїв...

«НЕ МІРЯЙТЕ БЕЗМІРНОГО БЕЗКРАЇМ…» (ЖИТТЄВИЙ ВИБІР СВІТЛАНИ ЄРМОЛЕНКО)

Єрмоленко (Скляр) Світлана Яківна народилася 30 жовтня 1937 року в м. Уссурійськ (Приморський край, Росія). Батько, Яків Митрофанович Скляр, – військовослужбовець, у 30-ті роки змушений був покинути голодне село і виїхати на Поволжя, мама, Параска Никифорівна, – бухгалтер. А родовід Склярів – на колишній Київщині (сучасна Черкащина), у знаменитому в історії України селі Мліїв.
З батьками довелося помандрувати по всьому Радянському Союзу: від узбережжя Тихого океану через Алтайський край на Дніпропетровщину, Рівненщину, Черкащину, Київщину. Коли Світланка йшла до школи у перший клас (а це було на Дніпропетровщині), вона не знала жодного українського слова. Але через два місяці навчання з усіма однолітками спілкувалася українською мовою і мала тільки відмінні оцінки. Все свідоме шкільне життя минуло на Рівненщині (Козинська середня школа тодішнього Козинського району): там була і гра у драмгуртку, і танцювальний гурток, і хор. Для шкільних виступів Світланці дозволяли вдягати сімейну реліквію – червоне коралове намисто з п’ятьма разками (колись його виміняли за корову). Найяскравіше враження зі шкільних років – похід пішки до Пляшевої під Берестечком на Козацькі могили. А згодом Світлана Скляр стала першою медалісткою Козинської школи у 1954 році. Вислухавши поради рідних, учителів, вирішила подавати документи на мехмат, і якби не випадок, можливо, про Світлану Яківну говорили б зараз як про відомого математика, тому що з її обдарованістю та працелюбністю вона і в тій сфері досягла б успіху. Та її долю було визначено інакше – Київський державний університет ім. Тараса Шевченка, філологічний факультет, українське відділення (1954–1959).
Гурток з мови на факультеті вів І.К.Кучеренко, який вражав своєю логікою і творчим підходом до викладання, свої знання і любов до мови передав студентам. Спецкурс «Теорія і практика перекладу» прищепив смак до мови, відчуття слова і «спровокував» дипломну роботу «Переклади українською мовою балад А. Міцкевича». Науковим керівником роботи був В.В.Коптілов, який суттєво вплинув на формування наукового майбутнього Світлани Скляр. Ця робота стала поштовхом до захоплення поетичним синтаксисом (пізніше реферат до аспірантури в Інституті мовознавства вона писала на тему «Повтори у поетичній мові Шевченка»).
Отримала диплом із спеціальності «філолог, учитель української мови і літератури» і призначення в Інститут мовознавства АН УРСР на посаду референта відділу української мови (1959 – 1960). То були часи хрущовської відлиги, і кількох найкращих студентів курсу запросили до Академії наук. Саме в Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні Світлана Скляр пройшла всі сходинки фахового зростання – від старшого лаборанта до завідувача відділу стилістики і культури української мови. Серед перших службових доручень – перевірка цитат до «Курсу історії української літературної мови», формування покажчика до «Українського правопису» (1960), вичитування праць О.О.Потебні у відділі рукописів. Початок наукової діяльності відзначався багатовекторністю: перша публікація (у співавторстві з В.М.Русанівським), присвячена діалектологічній нараді (1959), робота коректором над новою редакцією українського правопису стимулювала написання консультації про правопис часток то, таки (1959).
Світлана Яківна, не полишаючи роботу, заочно навчалася в аспірантурі. Науковим керівником її стала Зиновія Тарасівна Франко, з родиною якої єднала багаторічна дружба. З.Т.Франко познайомила свою аспірантку з багатьма письменниками, діячами культури. Запам’яталася унікальна постать тодішнього ректора Львівського університету доктора геологічних наук Є. К. Лазоренка.
Наукове оточення у відділі – І.К.Білодід, Г.П.Їжакевич, М.А.Жовтобрюх, Й.А.Багмут. У науковій роботі С.Єрмоленко захопилася теорією структуралізму, яку важко було поєднати з дослідженням поетичної мови. Тому так довго працювала над дисертацією. На це впливали й позамовні чинники – народження доньки. На питання, що вона взяла від своїх учителів, Світлана Яківна відповідає: від І.К.Кучеренка – його чітку логіку, від В.В.Коптілова – тонке, загострене відчуття поетичного, зокрема перекладного, слова, від З.Т.Франко – відкритість до людей, толерантність.
Працювала на посаді старшого лаборанта відділу української мови (1960 – 1961), молодшого наукового співробітника відділу теорії української мови (1961 – 1971), була помічником авторів «Курсу історії української літературної мови», другий том якого (радянський період) вийшов 1961 р. Вся робота тоді була позначена загальним суспільним настроєм хрущовської відлиги, тому в «Курсі…» вже частково відображена багата художня творчість українських письменників 20-х років ХХ ст. Розділи про мову поезії, прози, драматургії містили нові для тодішніх радянських читачів імена майстрів слова. Світлані Яківні доводилося перевіряти цитати з творів цих авторів за першодруками – давніми газетами й журналами початку ХХ ст.
Усе життя її окрилює захоплення поезією – від Тараса Шевченка до Івана Драча. «Скільки не читаю Шевченка, бачу, що ще його не прочитала. Весь час відкриваю непізнане». І це – з дитинства. С.Я.Єрмоленко пригадує, як школяркою читала бабусі «Наймичку»: «Сяде вона чистити картоплю і каже: «Почитай-но мені «Наймичку»… Я сідаю поряд, читаю, а у неї сльози капають прямо в горщик із водою… Такими близькими були для нас слова Шевченка, такими зрозумілими історії, про які він писав. Я люблю Шевченка і кожен його твір». З Михайлиною Коцюбинською організовували вечори поезії: Світлана читала Шевченка, а Михайлина акомпанувала (підбирала музику Бетховена, Шопена). Як майбутньому мовознавцеві тоді хотілося навчитися грати! Та мамину мрію пізніше здійснили доньки, а її життєвий вибір – лінгвістика – не припускав конкуренції.
1967 року стала відповідальним секретарем збірника «Питання мовної культури» («Рідне слово», «Культура слова»). Тематика публікацій у щопіврічнику розрахована на інтереси широкого кола читачів, які знаходять у ньому етнолінгвістичний матеріал, найкращі зразки художнього слова, етимологію і тлумачення висловів, відомості про походження імен, прізвищ, топонімів, які розширюють філологічні знання читача, сприяють піднесенню його загальної культури.
1968 р. С. Я. Єрмоленко захистила кандидатську дисертацію «Синтаксис віршової мови (на матеріалі української радянської поезії)». Саме поняття «поетичний синтаксис» у 60-ті роки традиційні мовознавці сприймали як нонсенс, не кажучи про фактичний матеріал дисертації (поезія Ліни Костенко, Івана Драча, Василя Мисика поряд із Миколою Бажаном, Максимом Рильським, Андрієм Малишком та ін.). У цій праці було закладено основи вивчення мови поезії взагалі, мови письменників-шістдесятників, а ще використано характерний для того часу структурно-лінгвістичний аналіз (Див. монографію «Синтаксис віршової мови», 1969). Синтаксис словосполучення і речення залишився предметом постійного зацікавлення. Тема «Стиль і синтаксис» знаходить вияв і в текстах сучасних шкільних підручників.
Старший науковий співробітник відділу теорії української мови (1971), а потім старший науковий співробітник відділу культури мови (1971 –1976), Світлана Єрмоленко бере участь у підготовці колективної праці «Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови» (1977), в якій було встановлено універсальну закономірність співвідношення книжних і розмовних елементів на тлі нейтральних виражальних засобів літературної мови, простежено тенденції стильових пошуків у художньому, публіцистичному, науковому стилях, характерні вияви норми в діловому стилі та ін.
Радіопередача «Слово про слово» (автори – В.М.Русанівський, С.Я.Єрмоленко, Н.М.Сологуб та ін., редактор Н.К.Бойко) в умовах тодішньої політичної цензури (йдеться про 70-ті роки ХХ ст.) намагалася доносити до слухачів інформацію про красу, досконалість, естетичну вартісність українського художнього слова, виховувала любов до рідної мови, розкривала можливості вдосконалення індивідуального висловлення. Спілкування зі слухачами, їхні конкретні запитання стали основою для створення науково-популярної праці з культури мови «Життя слова» (1978, у співавторстві з В.М.Русанівським), в якій у популярній формі запропоновано відповіді на складні питання сучасної мовної норми, зокрема про труднощі слововживання, вибір точного слова, а також уміщено рекомендації щодо лексичної, граматичної, фонетичної правописної норми, пояснено різницю в стилістичних відтінках слів тощо.
На час роботи на посаді старшого наукового співробітника відділу теорії та історії української мови (1976 – 1986) припадає підготовка докторської дисертації «Стилістичний компонент у семантиці синтаксичних одиниць», яку Світлана Яківна захистила 1984 р. Провідна ідея цього дослідження – стилістична семантика не зовнішня, а внутрішня, закладена у синтаксичному ладі національної мови. Структура мови виявляє потенції стилістичного розрізнення конструкцій. Саме синтаксис безпосередньо пов’язаний з характером мислення.
З 1987 р. С.Я.Єрмоленко – завідувач відділу культури мови Інституту мовознавства, відповідальний редактор щопіврічника «Культура слова», а з 1991 р. – завідувач відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Звання професора зі спеціальності «мови народів СРСР» Світлані Яківні присвоєно у грудні 1990 р.
У підготовці філологічних кадрів широко використовується праця «Фольклор і літературна мова» (1987), якою Світлана Єрмоленко започаткувала новий напрямок у лінгвоукраїністиці – лінгвофольклористику. А ідея цієї книжки з’явилася з дитячої пісеньки «Женчичок-бренчичок вилітає…», проспіваної колись донечці Лесі. Відомому мовознавцеві треба було відповісти на дуже «складне» питання: «Хто ж такий женчичок-бренчичок?» Зацікавлення варіантами народної пісні, природою фольклорного слова поширюється і на дослідження мови Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка. Праця С.Я.Єрмоленко накреслила перспективу всебічного вивчення культурно-історичного і мовоукраїнознавчого феномену фольклоризмів – складника української літературної мови. У монографії обґрунтовано статус народнопісенної мови як окремого різновиду художнього стилю, досліджено поетичний словник української народної пісні, висвітлено специфічну проблему фольклорної мови, яка полягає у використанні внутрішньо-системних потенцій словотворення, синтаксису, в лексико-семантичному варіюванні та семантико-синтаксичному паралелізмі народнопісенних текстів.
У колективній монографії «Жанри і стилі в історії української літературної мови» (відп. ред. С.Я.Єрмоленко, 1989) Світлана Яківна дослідила жанрові ознаки української есеїстики 2-ої половини ХХ ст.
У науковому доробку вченої – численні праці з лінгвостилістики, синтаксису, теорії літературної мови, лінгвофольклористики, культури мови, українознавства, правопису: монографії: «Синтаксис віршової мови» (1969), «Синтаксис і стилістична семантика» (1982), «Фольклор і літературна мова» (1987), «Нариси з української словесності (стилістика і культура мови)» (1999); у співавторстві: «Синтаксична будова української мови» (1968), «Сучасна українська літературна мова. Стилістика» (1973), «Синтаксис словосполучення і простого речення» (1975), «Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української мови» (1977), «Життя слова» (1978), «Складні питання сучасного українського правопису» (1980), «Проблемы сопоставительной стилистики восточнославянских языков» (1981), «Воспитание словом» (1989), «Жанри і стилі в історії української літературної мови» (1989), «Культура слова. Довідник» (1990), «Культура мови на щодень» (2000), «Довідник з культури мови» (2005), «Мова в системі українознавства: Дидактичний матеріал» (2005), «Соціолінгвістичний моніторинг мовою статистики» (2006).
Головним «героєм» книги «Нариси з української словесності» (1999) є Слово. У передмові «З того часу, як ми є мовою…» Світлана Єрмоленко зазначає: «Різні форми людського пізнання оречевлюються в мові, існують завдяки мові. Мова розповідає нам про світ. […] Тлумачення мовного досвіду, закладеного в художньому тексті, становить важливе завдання стилістики і водночас стосується питань філософії мови. Під час перекладу реалізуються потенційні можливості мови, відбувається пошук таких досконалих форм, які б набули в колективному сприйманні ваги мовно-естетичних знаків національної культури. […] Виховання людини у гармонії з мовою потребує особливої уваги до естетичних канонів. Незаперечним є факт існування народнопісенної мовної естетики. Мова народної пісні і високохудожнє літературне слово естетизуються у сприйманні читача, слухача і взагалі – мовця». Органічно вплітаються до змісту книги розділи «Мова й етнос», «Українська мова в системі українознавства».
У рамках міжнародного проекту Najnowsze dzieje jezykow slowianskich під керівництвом С.Я.Єрмоленко створено колективну монографію «Українська мова» (Opole, 1999).
На одне з найдражливіших і найбільш дискутованих нині питань: «Якого правопису нам треба дотримуватися?», – Світлана Яківна відповідає: «Для освічених, культурних людей має бути один закон – чинний правопис. Його ніхто не відміняв. Цей мовний закон, звичайно, не всіх задовольняє, але ж це закон. Новації у правописний кодекс треба вводити поступово, не роблячи воднораз неграмотними тисячі чи мільйони людей. Робота над правописом має бути постійна. І цим повинні займатися тільки фахівці-мовознавці».
Окрема сторінка творчого доробку вченої – словникарство. Вона – співавтор лексикографічних праць: «Українська літературна вимова і наголос. Словник-довідник» (1973); «Новий російсько-український словник-довідник» (1996); «Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери» (1998); «Словник епітетів української мови» (1998); «Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів» (2001); «Англо-український бізнес-словник» (2002); «Українсько-англійський словник: Економіка. Фінанси. Банки. Інвестиції. Кредити» (2003).
У короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів уперше в повному обсязі подано терміни стилістики і соціолінгвістики, розширено термінологічні поняття з історії мови. Специфікою цього словника є те, що терміни супроводяться короткою етимологічною довідкою, прикладом вияву мовного явища, подекуди – й ілюстрацією типового словосполучення з цим терміном.
У перспективі українського словникарства С.Я.Єрмоленко бачить повне видання словника епітетів, словників мови письменників: «Наше мислення словниково-довідникове: багато інформації у сконцентрованому вигляді. Майбутнє за комплексними словниками, які фіксуватимуть не лише правопис, а й етимологію слова, фразеологічну сполучуваність».
Праці С.Я.Єрмоленко широко використовуються в лінгводидактиці. Крім словників, вона підготувала у співавторстві з В.М.Русанівським, М.М.Пилинським підручник для середньої школи «Українська мова», який витримав 5 видань (1978–1991); для вищої школи – «Історія української мови. Хрестоматія» (1996). Нині вона – один з провідних українських підручникотворців. Вже побачили світ і здобули належне визнання її підручники (у співавторстві з В.Т.Сичовою) «Рідна мова» для 5, 6, 7 класів. На часі – підручник для 8 класу. С.Я.Єрмоленко зазначає, що «вивчення української мови – це передусім формування українознавчого світогляду, входження через мову в суспільство, у якому живеш, у його культуру. Мова допомагає пізнавати свій народ і людство, утверджує цінності міжособистісного спілкування. […] Навчання рідної мови безпосередньо пов’язане з реалізацією визначеного у працях директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України П.Кононенка принципу універсалізму мови, її ролі в нерозривних процесах пізнання і виховання, у формуванні українознавчого світогляду громадян України».
Світлана Яківна – член редколегії і один з авторів енциклопедії «Українська мова», учасник міжнародних з’їздів славістів, конгресів україністів, міжнародних і всеукраїнських наукових конференцій, «круглих столів». Стосовно міжнародної співпраці зазначає: «Мова має не роз’єднувати, а єднати, лишатися найповнішим і найтоншим зв’язком різних поколінь українського народу на різних його землях».
Відділ мови НДІ українознавства засновано в листопаді 1991 р. Ідея створення такого підрозділу в Інституті належить академіку Петру Петровичу Кононенку. Соціальні потреби ідеології державотворення, освіти, повернення українців до рідномовних джерел зумовили окреслення концепції «Мова в системі українознавства» і визначення напрямків роботи відділу мови, який очолила Світлана Яківна Єрмоленко. В умовах відродження національно-мовної свідомості українців потребували осмислення такі поняття, як «державотворча функція мови», «рідна мова». Нагальною стає проблема рідномовної освіти, виховання мовної особистості. У відділі мови 1995 р. було розроблено навчально-виховну концепцію викладання української (державної) мови (автори: С.Я.Єрмоленко, Л.І.Мацько). Концепція узагальнила досвід комунікативного підходу до вивчення української мови і наголосила на специфіці мовної освіти у зв’язку з державним статусом української мови. Нові аспекти були засвідчені у проблемі викладання української мови як іноземної. У названому документі вперше обґрунтовано поняття мовної особистості як результату навчання і виховання на українознавчій основі.
Світлана Яківна – автор концепції «Мова в системі українознавства», закономірно пов’язаної з науково-освітніми суспільними орієнтирами: висвітленням інтегративної ролі мови в розвитку людини й суспільства, цивілізації й культури; історії мови як частини історії народу, як світоглядного феномену, що забезпечує наступність зв’язку поколінь, єдність і консолідацію суспільства, витворення загальнонаціональних, всеукраїнських культурних вартостей. Українська мовна особистість утверджується науково обґрунтованою інформацією про неперервність історії української мови від початків слов’янства, від його культурних зв’язків з іншими етносами до сучасного поліфункціонального статусу української літературної мови. З огляду на це ключові моменти історії мови та вивчення її функції в різні історичні періоди мають доповнюватися в навчально-виховному процесі вивченням характеристичних структурних ознак української мови та засвоєнням її як важливого засобу спілкування, засобу передавання інформації, знаряддя розвитку комунікативних можливостей мови у різних сферах суспільно-виробничої діяльності. Власне лінгвістична природа української мови розглядається на тлі широкої проблеми «мова й суспільство» в усіх її аспектах. Структурування лінгвістичних завдань передбачає максимальне охоплення українознавчої інформації з усіма концентрами українознавства.
Упродовж 2003 – 2006 років співробітники відділу мови НДІ українознавства працювали над темою «Мова як головний чинник національної самоідентифікації». Під керівництвом П.П.Кононенка та С.Я.Єрмоленко було розроблено програму моніторингу стану функціонування української мови в усіх сферах життя суспільства: в сім’ї, в дошкільних, загальноосвітніх та вищих навчальних закладах, в системі науки, культури, у сфері міністерств внутрішніх справ, оборони, юстиції, в системі державного управління, в засобах масової інформації та сфері інформаційних технологій. Співробітники відділу застосували анкетування з метою вивчення реального сучасного стану української мови. Моніторингом з питань функціонування української мови були охоплені представники української діаспори в Австралії, Аргентині, Великобританії, Вірменії, Грузії, Естонії, Ізраїлі, Казахстані, Канаді, Латвії, Литві, Молдові, Німеччині, Польщі, Росії, Словаччині, США, Франції, Румунії, Угорщині. Паралельно опитування відбувалося в Інтернеті під назвою «Українська мова у моєму житті», де респонденти мали змогу засвідчити власну мовну позицію в одній із 12 анонімних анкет. Результати цього дослідження були обговорені на Міжнародному конгресі «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі» (20 – 21 жовтня 2005 р.) і висвітлені у збірнику «Соціолінгвістичний моніторинг мовою статистики» (2006).
Нині С.Я.Єрмоленко – завідувач відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. В НДІ українознавства працює на посаді провідного наукового співробітника відділу мови.
Запорука наукового успіху – щаслива родина однодумців: чоловік Віктор Іванович (кандидат хімічних наук, працював в Інституті загальної і неорганічної хімії, Інституті напівпровідників та інших структурах Академії наук, співавтор словників наукової термінології), дві доньки – Леся (кібернетик) й Олександра (англійський філолог) і двоє онуків – Ярослава і Дмитро. У цій сім’ї – краса почуттів, атмосфера взаєморозуміння й підтримки, велич щоденної натхненної праці. Яся і Дмитро надихнули відомого мовознавця і підручникотворця на рубрику «Із бабусиної скрині» у підручниках для школи, де бабуня ділиться мовними скарбами і народною мудрістю.
А ще Світлана Яківна – винятково талановитий учитель: підготувала 35 кандидатів та трьох докторів філологічних наук. Фактично у кожному регіоні України можна зустріти її учнів. Одна з них, кандидат філологічних наук, науковий співробітник Інституту української мови НАНУ Наталія Мех, говорить про свого Вчителя: «Прогресивна, динамічна, толерантна та чуйна, Світлана Яківна є одним із тих дороговказів, які відкривають новим поколінням істинний сенс наукової творчості».

Автор: Пономаренко Ангеліна
кандидат філологічних наук, завідувач відділу мови НДІУ

 
Наші Друзі: Новини Львова