Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 18 квітня 2019 року
Тексти > Жанри > Нарис  ::  Тексти > Тематики > Публіцистика

«Індустріальне суспільство та його майбутнє (Маніфест Унабомбера)» Теодор Качинський

Переглядів: 10303
Додано: 04.03.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: www.exlibris.org.ua
Теодор Качинський

ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО МАЙБУТНЄ

Публіцистика
--------------------------------------------------

ПЕРЕДМОВА

Цей матеріал не написаний спеціально для України і спеціально про Україну. Але тим не менш є надзвичайно цікавим і корисним для українського читача. В першу чергу тому, що показує йому, що Качинський бунтує, у розвинутому "щасливому" суспільстві США, проти тих самих вад, за які українці зненавиділи комуністичну систему. Качинський бунтує проти бездушної, глухої системи, що підминає людину. Систему, для якої людина – лише гвинтик чи шестерня.

Ця робота дуже ясно дає зрозуміти українцю, що будь-які форми індустріального суспільства, не має значення, яку форму воно прийме – капіталістичну, соціалістичну, чи якусь ще, неуникно несуть в собі більшість тих самих проблем.

Чому це є цікавим і корисним? Тому, що занадто часто люди підіймали бунт проти системи, в якій жили, думаючи, що зможуть змінити її так, щоб вона "була кращою" до людей. Було багато бунтів і революцій, що залишали гірке похмілля по собі. Систему вдавалося змінити, але наступні покоління йшли знову на бунт, вже проти цієї нової системи.

Колись революціонери-ліберали йшли на барикади за суспільство "вільності, рівності та братерства". А наступні покоління клеймили їхню систему, як систему тотальної несправедливості й збиралися у марксистські гуртки, щоб знайти шляхи її повалення і заміни.

Більшовики мріяли створити новий світ і нову людину "комуністичного завтра" (досить правильно розуміючи, що треба пристосовувати їх взаємно). Але, не зумівши пристосувати систему до людини, почали активно пристосовувати людей до системи, широко відсіюючи "непристосовний" матеріал.

Занадто багато було розчарувань і пізніше, в інших країнах, в інших умовах. Комунізм не виправдав надій.

Антикомуністичні революції кінця 80-х принесли за собою своє похмілля. Нічим не краще від попередніх. Ті, хто з завзяттям ламав "бездушну" комуністичну систему, знову мріяли про те, про що мріяли більшовики, коли встановлювали її – про кращу до кожної людини систему.

Гірке розчарування сьогоднішніх днів – закономірне. Будь-які форми індустріального суспільства неухильно матимуть спільні риси, пов'язані з надзвичайною складністю цього суспільства. Сучасне суспільство є складною системою, і його елементи не можуть мати багато "свободи руху". Інакше це б розгойдало і розвалило всю систему. Система пристосовується до своїх елементів, а елементи мусять пристосовуватися до системи. Чим складнішою є система, тим складніше їй пристосуватися до кожного свого окремого елемента. Система мусить пристосовуватися до "узагальненого" елемента, а елемент мусить ставати "узагальненим". Той, хто не вміє ставати "узагальненим", відкидається системою як бракований.

І тому так наївні були сподівання комуністів 17-го і антикомуністів 91-го побудувати "добре суспільство". Автор правильно вказує єдиний шлях для людини зберегти свою волю. Але чи навряд в нього знайдеться багато прибічників.

Автор зробив свій висновок, ми робимо свій - реальним революціонерам, реального світу просто треба ставити перед собою реальні завдання. Це не значить, що нічого не слід робити. Просто треба розуміти, що можна змінити, а що ні. Якби українці у 1991-му розуміли, що більшість вад комуністичної системи так само притаманні й системі ліберально-вільно-ринковій (в яку вони хотіли втекти), то Україна б не лежала нині в руїні. І економічний рівень, досягнутий у 1991-му, був би трамплином для нових досягнень, а не став би майже нездійсненою мрією.

Прагнення втілити занадто гарні картинки занадто часто приводило до занадто жахливих картин.

Ернст Заграва


* * * * * * * * *


ВСТУП

1. Індустріальна Революція та її наслідки були нещастям для людства. Вона збільшила тривалість життя для тих, хто живе у "розвинених" країнах, але й вона ж дестабілізувала суспільство, зробила життя беззмістовним, підкорила зневірі, розповсюдила психологічні страждання (а в країнах Третього світу також і фізичні) та спричинила серйозні збитки живій природі. Подальший розвиток технології ще більше погіршить ситуацію. Це спричинить ще більшу зневіру людей та паплюження живої природи, це ймовірно призведе до більших соціальних потрясінь та психологічних страждань і це може призвести до збільшення фізичних страждань навіть у "розвинутих" країнах.

2. Індустріально-технологічна система може вижити, а може і зламатися. Якщо вона збережеться, вона МОЖЕ, у кінцевому рахунку, зменшити психологічні та фізичні страждання людей можна зменшити, але для цього доведеться пройти через довгий і дуже хворобливий період реорганізації, через період істотного спрощення людей й інших живих організмів до рівня промислових продуктів та звичайних гвинтиків соціальної машини. Крім того, якщо система виживе, наслідки будуть неминучі: немає ніякого шляху перетворення чи зміни системи, щоб запобігти позбавленню людей гідності та самостійності.

3. Якщо система зламається, наслідки теж будуть дуже болісними. Чим більша система тим більш згубні наслідки вона спричинює своїм розвалом. Але їх можна буде пережити. Тому якщо ламати систему, то краще зробити це якнайшвидше.

4. Ми тому і виступаємо за революцію проти індустріальної системи. Ця революція може відбуватися з використанням насильства, а може і без нього: це може бути раптовий процес, а може, і поступовий, що охоплює декілька десятиліть. Ми не в змозі передбачити це. Але ми окреслимо загальні засоби, які треба використовувати тим хто ненавидить індустріальну систему, тим хто торуватиме шлях для революції проти цієї форми суспільства. Ця революція не буде ПОЛІТИЧНОЮ. Її мета не в скиненні урядів, а у зміні економічних і технологічних підстав існуючого суспільства.

5. У цій статті ми звертаємо увагу тільки на деякі з негативних наслідків спричинених індустріально-технологічною системою. Деякі ж наслідки ми згадуємо тільки коротко чи взагалі ігноруємо. З цього не випливає, що ми розцінюємо ігноровані наслідки як незначні. Просто за практичним розумінням ми повинні обмежити наше обговорення областями, що мають недостатню суспільну увагу або ми можемо сказати дещо нове. Наприклад, з деякого часу поширилися екологічні та природоохоронні рухи але ми небагато напишемо про занепад навколишнього середовища або руйнацію дикої природи, незважаючи на їх надзвичайну важливість для нас.

ПСИХОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ЛІВАЦТВА

6. Майже кожний погодиться, що ми живемо в глибоко занепокоєному суспільстві. Один з найбільш широко розповсюджених проявів божевілля нашого світу - лівацтво, так що обговорення психології лівацтва може розглядатися, як обговорення проблем сучасного суспільства взагалі.

7. Що таке лівацтво? Протягом першої половини 20-ого сторіччя лівацтво могло бути фактично прирівняним до соціалізму. Сьогодні лівий рух фрагментовано, і не ясно, хто може називатися істинно лівим. Коли ми говоримо про ліваків у цій статті, ми маємо на увазі головним чином соціалістів, колективістів, прихильників "політкоректності", феміністок, захисників гомосексуалістів та захисників інвалідів, а також активістів захисту прав тварин і тому подібних. Не кожний, хто пов'язаний з одним з цих рухів - лівак. Нас цікавить не стільки самі рухи та ідеологія, скільки психологічний тип або більше спільні риси типів. Таким чином те, що ми називаємо "лівацтвом", стане більш зрозумілим під час нашого обговорення лівацької психології (Див., також параграфи 227-230)

8. Навіть у цьому випадку, наша концепція лівацтва буде не такою ясною, як нам хотілося б але ми не знаємо як зарадити цьому. Усе, що ми спробуємо зробити – позначити грубим і приблизним способом дві психологічних тенденції, що, як нам вважається, є головною рушійною силою сучасних лівацтва. Ми ні в якому разі не стверджуємо, що розповімо тут УСЮ правду про ліву психологію. Також наше обговорення стосується, насамперед, сучасних лівих поглядів. Ми залишаємо відкритим питання про психологію лівих 19 і початку 20-го сторіччя.

9. Дві психологічних тенденції, що лежать в основі сучасних лівих поглядів, ми назвемо "меншовартість " та "надсоціалізація". Меншовартості характерна для сучасного лівацтва у цілому, в той час як надсоціалізація характерна тільки для деякої частини сучасного лівацтва; але ця частка є високовпливовою.

МЕНШОВАРТІСТЬ

10. "Меншовартість" це не тільки власне меншовартість, а й цілий спектр споріднених рис: самозневага, почуття безсилля, депресивні тенденції, пораженство, почуття провини, самоненависті і т.д. Ми доводимо, що сучасні ліваки мають тенденцію сповідувати саме такі почуття (можливо більш-менш придушуванні ними), і що ці почуття є вирішальними у визначенні напрямку сучасних ліваків.

11. Коли хтось вважає принизливим що-небудь що кажуть стосовно нього (або стосовно груп з якими він себе уособлює), ми впевнені, що він відчуває свою меншовартість або низьку самоповагу. Ця тенденція явна серед захисників прав меншин, безвідносно до приналежності до груп меншин, чиї права вони захищають. Вони надчуттєві до тих слів, що означають меншину. Такі терміни "негр", "жовтий", "каліка" або "баба" для африканців, азіатів, інвалідів або жінок, в оригіналі, не несуть зневажливого змісту. Негативний зміст був привнесений у ці терміни безпосередньо самими активістами по захисту їхніх прав. Деякі захисники прав тварини дійшли до того, що вимагають називати домашніх тварин "тваринами компаньйонами". Лівацькі антропологи уникають розмов про примітивні народи узагалі, щоб чимось ці самі народи не скривдити. Вони хочуть замінити слово "примітивні" словом "безписемні". Вони виглядають майже параноїками стосовно того що примітивні культури нижчі за нашу (Ми не хочемо переконати усіх, що існуючі сьогодні примітивні культури гірші за нашу. Ми просто говоримо про гіперчутливість лівацьких антропологів.).

12. Ті, хто найбільш чуттєві до "політично некоректної" термінології – це не середній чорний мешканець гетто, не азіатський іммігрант, не принижена жінка чи інвалід, але це купка захисників їхніх прав, багато хто з яких навіть не належать ні до яких "пригноблених" груп, ї навіть навпаки, належать до привілейованих верств суспільства. Політкоректність спирається на середовище університетських професорів, що мають постійну і добре оплачувану роботу, ба більш того, гетеросексуалів, білих чоловіків з буржуазних родин.

13. Багато ліваків ототожнюють себе з проблемами груп які зображуються як слабкі (жінки), переможені (індіанці), відразні (гомосексуалістами) або інакше гноблені. Значить вони самі відчувають, що ці групи - нижчі. Вони ніколи не визнали б, що мають такі почуття. (Ми не пропонуємо, що жінки, гомосексуалісти й індіанці Є нижчими; ми тільки розповідаємо про лівацьку психологію)

14. Феміністки запекло прагнуть довести, що жінки настільки ж сильні, настільки ж здібні, як і чоловіки. Ясно, що вони побоюються, що насправді жінки не можуть бути настільки ж сильні і настільки ж здібні, як і чоловіки.

15. Ліваки мають тенденцію ненавидіти будь-що, визнане сильним, гарним і успішним. Вони ненавидять Америку, вони ненавидять Західну цивілізацію, вони ненавидять білих чоловіків, вони ненавидять раціональність. Але причини їхньої ненависті не відповідають приводам ненависті лівих. Вони ГОВОРЯТЬ, що вони ненавидять Захід, тому що це войовниче, імперіалістичне, жонофобське, етноцентричне суспільство. Але коли ті ж самі схильності виявляються в соціалістичних країнах чи у примітивних культурах, ліваки знаходять цьому виправдання чи, у кращому випадку, НЕОХОЧЕ визнають, що всі ці речі існують. При цьому ліві з ЕНТУЗІАЗМОМ указують (і часто дуже перебільшують) ці помилки в різних проявах у Західної цивілізації. Таким чином, ясно, що ці помилки - не реальні причини ненависті лівих до Америки і Заходу. Вони ненавидять Америку і Захід, оскільки Америка і Захід сильні й успішні.

16. Слова типу "самовпевненість", "самодостатність", "ініціатива", "заповзятливість", "оптимізм" не грають ролі в лівацькому і ліберальному словнику. Лівацький антиіндивідуалістичний колективіст хоче, щоб суспільство вирішило проблеми всіх і піклувалося про усіх. Він не та людина, яка має віру у власні сили та здатна вирішити свої власні проблеми і задовольнити свої власні потреби. Ліваку відразлива концепція суперництва, тому що, глибоко середині вони відчувають себе невдахами.

17. Мистецтво формує привабливість сучасних лівацьких поглядів, має тенденцію зосереджуватися на бридоті, поразці й розпачі або, інакше, бере несамовитістю відкидаючи контроль розуму, начебто не залишилося надії виконати що-небудь розсудом і лишається єдине - заглиблення у чуттєвість.

18. Сучасні лівацькі філософи схильні заперечувати причину, науку й об'єктивну дійсність та наполягати, що все є "культурно відносним". Звичайно, можна ставити серйозні запитання щодо основ наукового знання і про те, чи узагалі може об'єктивна реальність бути визначена. Але очевидно, що сучасні лівацькі філософи не просто холоднокровні логіки, що систематично аналізують основи знання. Вони глибоко емоційні у своїх нападках на об'єктивну дійсність. Заперечувати об'єктивну реальність – їх власна психологічна потреба. З однієї сторони, це – спосіб для виходу їхньої ворожості до успішності як рушію моці. Більш важливо те, що ліваки ненавидять науку і раціональність тому що вони вважають деякі переконання вірними (тобто успішними, вищими), а інші переконання помилковими (тобто невдалими, нижчими). Почуття лівака настільки глибокі, що він не може припустити, що існують деякі речі успішні й вищі, чи невдалі та нижчі. Саме це лежить в основі того, що багато ліваків не згодні з концепцією розумових хвороб і корисності ПОКАЗНИКА ІНТЕЛЕКТУ. Ліваки налаштовані проти генетичних пояснень людських здібностей чи поведінки. Тому що такі пояснення деяких людей виставляють нижчими чи вищими до інших. Ліваки воліють в обдарованості чи нездібності особи звеличувати або звинувачувати суспільство. Таким чином, якщо людина "ниця", - це не її лихо, а помилка суспільства, що не виховало належним чином цієї людини.

19. Типовий лівак не належить до того типу людей, яких почуття меншовартості робить хвальком, індивідуалістом, хуліганом, самозакоханим, безжалісним конкурентом. Він не до кінця зневірився в собі. Він відчуває нестачу власної сили та гідності, але він усе ще усвідомлює себе людиною, здатною до сильних учинків, і його спроби робити такі вчинки призводять до неприємної для оточуючих поведінки [1]. Але лівак зайшов занадто далеко. Меншовартість так укоренилося в ньому, що він не може усвідомлювати себе як сильну індивідуальність з високою самооцінкою. Звідси - колективізм ліваків. Вони в змозі почувати себе сильними тільки як члени великої організації чи масового руху, з яким себе ототожнюють.

20. Зверніть увагу на мазохістську тенденцію в тактиці ліваків. Вони протестують, лягаючи під колеса транспорту, вони навмисне провокують поліцію чи расистів на насильство у відношенні до себе і т.п. Така тактика часто-густо виявляється ефективною, але багато ліваків користуються нею не як останнім засобом, а через те, що вони ВІДДАЮТЬ ПЕРЕВАГУ мазохізму. Самобичування - це характерна риса ліваків.

21. Ліваки запевняють, що їхні дії мотивовані співчуттям чи моральними принципами, і справді, моральний принцип відіграє деяку роль для ліваків надсоціалізованого типу. Але співчуття та моральні принципи не можуть бути головною спонукою дій ліваків. Ворожість - надто очевидний компонент поведінки ліваків; так само як і прагнення до влади. Крім того, багато в чому, поведінка ліваків ніяк не розрахована, з раціональної точки зору, на користь людям, яким вони, за їхнім твердженням, допомагають. Наприклад, якщо хто-небудь вважає, що система "акцій утвердження" є благом для чорного населення, то чи треба проголошувати ці дії за допомогою ворожих і догматичних гасел? Очевидно, що більш продуктивним було б використати дипломатичний та примирюючий підхід, щоб принаймні зробити символічні поступки білому населенню, яке вважає систему "акцій утвердження" дискримінаційною і спрямованою проти нього. Але лівацькі активісти не використовують такий підхід тому, що це не задовольнило б їхні емоційні потреби. Допомога чорному населенню не є їхньою реальною метою. Замість цього, расові проблеми служать для них виправданнями, які дозволяють виплеснути свою ворожість і дріб'язкову тягу до влади. Діючи так, вони насправді шкодять чорному населенню, бо ворожа поведінка цих активістів до білої більшості підсилює расову напруженість.

22. Якби наше суспільство не мало ніяких соціальних проблем узагалі, ліваки ВИНАЙШЛИ б такі проблеми, щоб забезпечити собі виправдання того галасу, що вони зчиняють.

23. Ми підкреслюємо, що все вищенаведене не претендує на точність опису кожного, хто міг би вважатися ліваком. Це тільки приблизна оцінка основних тенденцій сучасного лівацтва.

НАДСОЦІАЛІЗАЦІЯ

24. Психологи використовують термін "соціалізація" для визначення процесу, шляхом якого дітям прищеплюються навички мислити і діяти відповідно до вимог суспільства. Людина, як вважається, соціалізована, якщо вона вірить та притримується морального кодексу свого суспільства, а також функціонує як невід'ємна частина цього суспільства. Може здатися безглуздим, твердження про те, що багато ліваків надсоціалізовані, оскільки вони виглядають бунтарі. Проте, воно може бути обґрунтоване. Багато ліваків зовсім не такі бунтарі, якими здаються.

25. Вимоги морального кодексу нашого суспільства такі, що ніхто не може думати, відчувати та діяти в повній відповідності з ними. Наприклад, вважається, що ми не повинні ненавидіти ближнього, однак майже кожен кого-небудь коли-небудь ненавидів, незалежно від свого бажання. Деякі люди настільки високо соціалізовані, що спроба думати, відчувати та діяти згідно з мораллю, стає для них непосильною ношею. Для уникнення почуття провини, вони змушені постійно обманювати себе стосовно своїх власних мотивів і шукати моральні пояснення для почуттів і дій, що у дійсності такими не є. Ми використовуємо термін "надсоціалізовані", щоб описати таких людей [2].

26. Надсоціалізація може призвести до низької самооцінки, почуттю безсилля, пораженства, провини і т.п. Одним з найбільш важливих засобів, за допомогою якого наше суспільство соціалізує дітей, полягає в прищепленні почуття сорому за слова чи вчинки, що суперечать суспільним вимогам. Якщо у цьому перестаратися, чи якщо яка-небудь дитина особливо чутлива до таких почуттів, то вона кінець-кінцем встидатиметься САМОЇ СЕБЕ. Крім того, думки та дії надсоціалізованої людини більше обмежені суспільними вимогами, ніж думки та дії слабко соціалізованої. Більшість людей досить часто поводиться неслухняно. Вони брешуть, займаються дрібними крадіжками, вони порушують правила дорожнього руху, ледарюють на роботі, ненавидять когось, злословлять, хитрують щоб вирватися вперед. Надсоціалізована людина не може робити таких учинків, або ж, якщо вона їх робить, це викликає у неї сором та ненависть до себе. Надсоціалізована людина не може не відчувати провини, якщо її думки чи почуття, суперечать загальноприйнятій моралі; вона не може мати "нечистих" думок. Соціалізація стосується не тільки питань моралі; ми соціалізовані для того, щоб відповідати багатьом нормам поведінки, що не попадають у розряд моральних. Таким чином, надсоціалізована людина знаходиться на психологічній "прив'язі" та існує у рамках встановлених суспільством. У багатьох випадках це приводить до відчуття примусу та безсилля, що спричинює серйозні труднощі. Ми вважаємо надсоціалізацію однією з найбільш серйозних жорстокостей, що люди можуть заподіювати один одному.

27. Ми доводимо, що найважливіша та найвпливовіша частина сучасних ліваків надсоціалізована і що ця надсоціалізація серйозно впливає на вибір напрямку сучасного лівацтва. Надсоціалізовані ліваки, в основному, належать до інтелектуалів чи є представниками вищого і середнього класів. Зверніть увагу на те, що університетські інтелектуали [3] складають найбільш високосоціалізовану частину нашого суспільства і також крайнє крило лівих.

28. Лівак надсоціалізованого типу намагається порвати зі своєю психологічною залежністю і затвердити власну самодостатність бунтом. Але звичайно він не настільки сильний, щоб бунтувати проти основ суспільних цінностей. Взагалі кажучи, цілі сьогоднішніх ліваків НЕ суперечать прийнятій моралі. Навпаки, ліваки користуються загальноприйнятими моральними принципами, привласнюючи їх, щоб потім звинувачувати загал в порушенні цих принципів. Приклади: расова рівність, рівність статей, благодійність, миролюбність, ненасильство взагалі, свобода слова, доброта до тварин. Більш узагальнено - обов'язок особи в служінні суспільству, а обов'язок суспільства в турботі до особи. Усе це давно і міцно укорінені цінності нашого суспільства (чи, принаймні, його середнього та вищого класів [4]). Ці цінності явно чи неявно виражені, або маються на увазі, у більшості матеріалів, що постачаються, основними засобами масової інформації та системою освіти. Ліваки, особливо надсоціалізованого типу, не повстають проти цих засад, але виправдовують свою ворожість до суспільства закидами (і де в чому це правда) про те, що суспільство не відповідає цим засадам.

29. Ось ілюстрація того, як надсоціалізований лівак насправді виявляє свою прихильність загальноприйнятим положенням, у той же час претендуючи на роль бунтаря, що повстає проти них. Багато ліваків виступають за систему "акцій утвердження" для того, щоб відкрити для чорного населення дорогу до високопрестижних робочих місць, для того, щоб поліпшити якість освіти в чорних школах і виділити для цих шкіл більше грошей; те, як живуть представники чорного "нижчого класу" представляється їм ганьбою для суспільства. Вони хочуть інтегрувати чорної людини в систему, зробити його бізнесменом, юристом, ученим, точнісінько як білих громадян, що належать до середнього і вищого класу. Ліваки говорять, що їх кінцевою метою є зробити чорну людину копією білої; однак, вони хочуть зберегти афроамериканську культуру. Але що ж означає збереження афроамериканської культури? Від неї залишається лише негритянська кулінарія, негритянська музика й одяг, а також архітектура церков і мечетей для негрів. Іншими словами, таке збереження виражає себе тільки в поверхневих речах. В усіх ІСТОТНИХ аспектах більшість ліваків надсоціалізованих типів хоче змусити чорну людину відповідати ідеалам середнього класу білих. Вони хочуть, щоб вона вивчала техніку, ставала клерком чи вченим, витрачала своє життя на підйом кар'єрною драбиною для того, щоб довести, що чорне населення таке ж гарне, як і біле. Вони хочуть зробити чорних батьків "відповідальними", вони хочуть, щоб чорні банди відмовилися від насильства і т.п. Але все це в точності цінності індустріально-технологічної системи. Цю систему не турбує якого роду музику слухає людина, який одяг вона носить чи яку релігію сповідає, поки вона добре вчиться в школі, займає респектабельну посаду, піднімається по службовим сходам, "відповідально" відноситься до батьківських обов'язків, не заподіює нікому насильства і так далі. У дійсності, надсоціалізований лівак, хоча він часто намагається це заперечувати, хоче інтегрувати чорну людину в систему та змусити прийняти її цінності.

30. Ми не стверджуємо безумовно, що ліваки, навіть надсоціалізованого типу, НІКОЛИ не повстають проти фундаментальних цінностей нашого суспільства. Очевидно, вони іноді це роблять. Деякі надсоціалізовані ліваки зайшли так далеко, що виступають проти одного з найбільш важливих принципів сучасного суспільства з застосуванням фізичного насильства. За їхніми власними твердженнями, насильство для них є формою "звільнення". Іншими словами, використовуючи насильство, вони звільняються від психологічних обмежень, що були їм прищеплені. Оскільки вони надсоціалізовані, то ці обмеження ними відчуваються більш сильно, ніж іншими; звідси і виникає потреба звільнитися від цих обмежень. Але ліві звичайно пояснюють свій бунт у термінах загальноприйнятих цінностей. Якщо вони застосовують насильство, то стверджують, що боролися проти расизму або чогось подібного.

31. Ми розуміємо, що вищенаведений начерк психології ліваків може дати привід для багатьох заперечень. Реальна ситуація складніша, і більш докладний опис потребує багатьох томів, навіть якщо будуть доступні всі необхідні дані. Ми тільки намагалися грубо окреслити дві найбільш важливі тенденції в психології сучасних ліваків.

32. Проблеми ліваків показові, як приклад проблем нашого суспільства в цілому. Меншовартість, депресивні тенденції та пораженство не обмежуються тільки лівацтвом. Хоча ці проблеми найбільш помітні в середовищі ліваків, вони досить поширені в суспільстві в цілому. Сьогоднішнє суспільство намагається соціалізувати нас набагато сильніше, ніж будь-яке попереднє. Експерти вказують що нам їсти, як займатися фізичними вправами та коханням, як ростити наших дітей і так далі.

ПОТУГА

33. Люди мають потребу (імовірно біологічної природи) у деякому стані, що ми будемо називати "потуга". Цей стан близько зв'язаний з потребою у владі (яка широко визнана), але не тотожній їй. Потуга складається з чотирьох елементів. Три найбільш яскраво виражені ми називаємо метою, зусиллям та досягненням мети. (Кожному потрібно мати цілі, досягнення яких вимагає зусиль, а також необхідно досягати хоча б деяких з них.) Четвертий елемент визначити більш важко, і він не обов'язково необхідний кожному. Ми називаємо його самодостатністю та обговоримо нижче (розділи 42-44).

34. Розглянемо гіпотетичний випадок людини, яка має все, що забажає. Така людина має силу, але вона зіткнеться із серйозними психологічними проблемами. Спочатку вона отримуватиме масу задоволення, але поступово гостро занудьгує та деморалізується. На сам кінець вона отримає клінічну депресію. Історія демонструє нам, як розбещені аристократи ставали декадентами. Це не стосується активної аристократії, яка повинна була боротися та діяти задля підтримки своєї влади. Але розбещені, ледачі аристократи, яким не потрібно було напружуватися, звичайно ставали стомленими деморалізованими гедоністами, навіть за наявності у них сили. Це вказує на те, що однієї сили недостатньо. Потрібно мати мету задля реалізації сили.

35. Всі мають цілі; задля забезпечення фізичних потреб: вода, їжа, одяг і житло відповідно до клімату. Але розбещений аристократ досягає цього без зусиль. Звідси його стомлення та деморалізованість.

36. Неможливість досягти важливих цілей призводить до смерті, якщо вони відносяться до розряду життєво необхідних, та до розпачу, якщо їхня недосяжність не пов'язана з виживанням. Постійна недосяжність цілей призводить до пораженства, меншовартості чи до депресії.

37. Таким чином, для того, щоб уникнути серйозних психологічних проблем, людина потребує цілей, досягнення яких вимагає зусиль, і розумна частина їх повинна бути досяжна.

 
Наші Друзі: Новини Львова