Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання  ::  Тексти > Тематики > Фантастика

Царська воля

Переглядів: 6651
Додано: 08.05.2007 Додав: Didpanas  текстів: 213
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 1
Сканував: OCR і редакція: Хас Джерело: Кришталеві небеса. «Веселка», Київ, 1971
Роберт Шеклі
Царська воля
("The King's Wishes" from the book "Untouched by Human Hands" 1954)

Просидівши дві години навпочіпки під прилавком з посудом, Боб Грейнджер відчув, що в нього отерпли ноги. Він ворухнувся, бажаючи непомітно змінити позу, й замашна ключка для гольфа з грюкотом скотилася з його колін на підлогу.
— Тсс, — прошепотіла Джейніс, вона міцно стискала залізного патика.
— Не думаю, щоб він з’явився, — сказав Боб
— Сиди тихенько, любий, — знову пошепки відповіла Джейніс, напружено вдивляючись у темряву.
Досі ніяких ознак появи злодія не було. Але ось уже цілий тиждень він приходить сюди щоночі, таємни-че викрадаючи генератори, холодильники й кондиціонери. Таємниче, бо не ламав замків, не вирізав віконного скла й не лишав слідів. І все-таки якимось чудом він забирався в крамницю і кожного разу завдавав чималих збитків їхньому майну.
— Навряд чи з нашої витівки що-небудь вийде, — зашепотів Боб. — Кінець кінцем, якщо людина спро-можна понести на спині генератора вагою в кілька сотень фунтів…
— Нічого, впораємось, — заперечила Джейніс з певністю, завдяки якій свого часу одержала чин старшо-го сержанта Жіночого мотопіхотного корпусу. — Окрім того, повинні ж ми якось припинити його наскоки: адже через це доводиться відкладати наше весілля.
Боб кивнув На свої армійські заощадження вони з Джейніс відкрили в рідному містечку універсальну крамницю й мали на меті побратися, лиш тільки дозволять прибутки. Але ж якщо зникають холодильники й кондиціонери повітря…
— Здається, я щось чую, — кинула Джейніс і зручніше перехопила патика.
Десь у крамниці почувся ледь вловимий шурхіт. Вони затамували подих. Потім долинули приглушені кроки — хтось ступав по лінолеуму.
— Коли він вийде на середину зали, — прошепотіла Джейніс, — вмикай світло.
Нарешті вони розгледіли в темній залі якусь чорну пляму. Боб увімкнув світло й крикнув: “Стій! Ані руш!”.
— Не може бути! — охнула Джейніс, мало не випустивши патика. Боб оглянувся й конвульсивно ковт-нув повітря.
Перед ними стояв крем’язень зростом на добрих три метри. На його лобі чітко проступали ріжки, за спи-ною тріпотіли манісінькі крильця. Одягнутий він був у шаровари з грубої бавовняної тканини індійського виро-бництва та білий спортивний светр з червоними літерами на грудях: “Політехнічний ім. Ібліса”. На величезних ножищах красувалися поношені білі черевики з оленячої шкіри, а ясне волосся було підстрижене йоржиком.
— Прокляття, — вилаявся непроханий гість, побачивши Боба й Джейніс. — Так і знав, що треба було прослухати в університеті курс невидимості.
Він обхопив руками живіт і надув щоки. Вмить ноги його зникли. Велетень і далі дув з усієї сили, аж по-ки став невидимий і живіт, одначе далі діло не пішло.
— Не вмію, — винувато сказав він і видихнув усе повітря. Живіт і ноги знову окреслились. — Хисту не вистачає. Прокляття!
— Що тобі треба? — спитала Джейніс, грізно випроставшись на всі свої півтора з невеличким лишком метра.
— Що треба? Зараз зміркую. Ага, вентилятора! — Він перейшов залу й легко підняв з підлоги великого вентилятора.
— Стій! — крикнув Боб. Він підійшов до велетня, тримаючи напоготові ключку для гольфа. Джейніс ви-зирала з-за його спини. — Цікаво, куди це ти з ним вирядився?
— До царя Алеріана, — відповів велетень. — Він забажав мати вентилятора.
— А, забажав, он воно що! — спроквола мовила Джейніс. — Ану постав на місце! — Вона замахнулася на нього патиком.
— Але ж я тут ні до чого! — заперечив велетень, нервово потріпуючи крильцями. — Цар його забажав.
— Тоді нарікай на себе, — крізь зуби процідила Джейніс.
Після служби в армії, де вона ремонтувала мотори для джипів, Джейніс була в чудовій формі, незважаю-чи на малий зріст. Вона уперіщила велетня патиком. При цьому її ясне волосся безладно розвіялось.
— Гей! — вигукнула Джейніс. Патик відскочив од голови дивного створіння, трохи не зваливши дівчину з ніг. Тієї ж миті Боб замірився ключкою, цілячись полічити велетневі ребра.
Ключка прошила велетня наскрізь і, підскочивши, впала на підлогу.
— На феру сила не діє, — зніяковіло пояснив велетень.
— На кого? — перепитав Боб.
— На феру. Ми доводимось двоюрідними братами джіннам, а по жіночій лінії нам родичі деви. — Він знову попрямував до центру зали, затиснувши вентилятор у широчезному кулаці. А тепер, з вашого дозволу…
— Це демон? — Від здивування Джейніс роззявила рота. В дитинстві батьки забороняли їй слухати казки про демонів і привидів, і Джейніс виросла тверезою реалісткою. Вона вправно ремонтувала будь-які механізми — такий був її внесок у діловій співдружності. Усе ж хоч скільки незвичайне вона передовіряла Бобові.
Боб, вихований на щедрих порціях Берроуза й “Чарівника із Смарагдового Міста”, виявився легковірні-ший.
— Ви хочете сказати, що вийшли з “Тисячі й однієї ночі”? — спитав він.
— Та ні, — наморщився фера. — Арабські джінни доводяться мені двоюрідними братами. Усі демони кревні між собою, але я — фера, з роду ферів.
— Будьте ласкаві, — шанобливо звернувся Боб до гостя, — скажіть, для чого знадобилися вам генератор, холодильник і кондиціонер повітря?
— Охоче і з задоволенням, — відповів фе¬ра, ставлячи вентилятор на підлогу. Він понишпорив рукою у повітрі, знайшов те, що шукав, й усівся на порожнечу. Потім схрестив під собою ноги й зашнурував тугіше од-ного черевика. — Тижнів три тому я скінчив політехнічний коледж імені Ібліса, — почав він оповідати. — І, звичайно, тоді ж подав заяву на державну цивільну службу. Споконвіку мої предки були урядовцями, так уже в нашому роду повелося. Ну, а заяв, як завжди, була ціла купа, так що я…
— На державну цивільну службу? — перебив Боб.
— Еге ж. Це державні посади — навіть джінн чарівної Аладдінової лампи був урядовцем. Треба, бачте, тримати спеціальну пробу…
— Не тягни, — попросив Боб.
— Так ось… Заприсягніть, що це лишиться між нами… Я одержав роботу по знайомству. — Гість спала-хнув з ніяковості, й щоки його стали оранжеві. — Мій батько — член пеклової ради — пустив у дію всю силу свого впливу. Мене наставили ферою Царського кубка, поминувши 4 000 фер з ученими ступенями. Знаєте, це велика честь.
Усі помовчали, й фера заговорив знову.
— Треба признатись, я не був добре підготований, — мовив він сумно. — Фера кубка повинен бути мит-цем у всіх галузях демонології. А я тільки-тільки з студентської лави, та ще з посередніми оцінками. Але мені, певна річ, здавалося, що я з будь-чим упораюсь.
Фера на мить змовк і зручніше усівся в повітрі.
— Одначе не варт морочити вам голови своїми клопотами, — спохватився він і зіскочив з повітря, став-ши на підлогу. — Ще раз прошу вибачити.
Він підняв з підлоги вентилятора.
— Хвилинку, — зупинила його Джейніс. — Це цар наказав тобі взяти саме нашого вентилятора.
— Якоюсь мірою, — відповів фера, знову прибираючи оранжевого кольору.
— Скажи, — поцікавилась Джейніс, — а твій цар багатий? — Поки що вона вирішила поводитися з цим надприродним створінням, як із звичайною людиною.
— Він досить маєтний монарх.
— Тоді чому він не платить за цей мотлох, — поцікавилася Джейніс. — Для чого йому потрібне обов’яз-ково крадене?
— Ну, — промимрив фера, — йому просто ніде купити.
“Якась відстала східна країна”, — подумала Джейніс.
— Чому б йому не ввозити електротовари з-за кордону? Будь-яка фірма радо згодиться мати з ним діло, — сказала вона вголос.
— Усе це надзвичайно незручно, — ухильно відповів фера й потер одним черевиком об другий.— Шко-да, що я не можу стати невидимкою.
— Викладай, — не вгамовувався Боб.
— Якщо хочете знати, — похмуро відповів фера, — цар Алеріан живе в тому часі, який ви називаєте дво-тисячним роком до вашої ери.
— Тоді як же…
— Та почекайте! — розсердився молодий фера.— Я вам усе поясню.
Він витер спітнілі руки об білий светр.
— Як я розповідав, мені дісталася посада фери Царського кубка. Я, звісно, чекав, що цар стане вимагати коштовного каміння, красивих жінок,— те й інше я легко постачив би йому. Цей розділ чаклунства входить у програму першого семестру. Одначе коштовного каміння в царя було досить, а жінок більш ніж досить — він уже не знав, що з ними робити. І ось цар наказав мені — що б ви думали? “Феро, влітку в моєму палаці жарко. Сотвори таке, що принесло б у палац прохолоду”.
— Я одразу зрозумів, що попався. Фери вчаться змінювати клімат лише на спеціальних семінарах. Напе-вне, я надто багато часу згаяв на біговій доріжці. Як то кажуть, влип.
Я спішно звернувся до Великої магічної енциклопедії і проглянув статтю “Клімат”. Заклинання вияви-лись надто складні для мене. Просити в когось допомогти я не міг. Адже це означало заявити про свою непри-датність. Одначе я вичитав, що в двадцятому столітті існує штучне керування кліматом. Тоді я пробрався в майбутнє вузенькою стежиною й узяв одного вашого кондиціонера. Потім цар повелів зробити так, щоб його їство не псувалось, і я повернувся по холодильник. Потім…
— І все це ти підмикав до генератора? — спитала Джейніс, яку цікавив технічний бік цього питання.
— Так. Я, можливо не такий уже мастак у заклинаннях, але в техніці я щось тямлю.
“А в нього кінці з кінцями сходяться”, — подумав Боб. Справді, хто вмів за 2 000 років до нашої ери створювати в палацах прохолоду? За всі багатства світу не можна було купити струменю крижаного повітря з кондиціонера або холодильника, що зберігає свіжою їжу. Одначе Бобові не давала спокою думка: що ж це за демон? На ассірійського не схожий. Що не єгипетський — ясно…
— Ні, не розумію, — сказала Джейніс. — У минулому? Ти маєш на увазі мандрівку по часові?
— Саме так. У коледжі я спеціалізувався на мандрівках по часові, — підтвердив фера із задерикувато-гордовитою посмішкою.
“Може, ацтекський, — думав тим часом Боб, — хоч у цьому мало вірогідного…”
— Що ж, — порадила Джейніс, — звернися ще куди-небудь. Чому б тобі, наприклад, не пограбувати ве-ликий універсальний магазин у столиці.
— Ваша крамниця єдина, куди приводить стежка в часові, — пояснив фера. — Він підняв вентилятора. — Мені, далебі, неприємно, але якщо я не прославлюсь у царя Алеріана, то ніколи не одержу іншої посади. Ім’я моє буде приречене на забуття.
І він зник.
Півгодини по тому Боб і Джейніс сиділи в наріжній кабінці кафе, що було відчинене цілу добу. Вони пи-ли чорну каву й напівголосом перемовлялися.
— Не вірю жодному слову! — гарячкувала Джейніс, до якої повернувся її природний скепсис. — Демо-ни! Фери!
— Доведеться тобі повірити, — стомлено обізвався Боб. — Адже ти бачила своїми очима.
— Не можна вірити всьому, що бачиш, — твердо відповіла Джейніс. Одначе нараз згадала про втрачені товари, загублені прибутки й про весілля, що відсувається все далі й далі. — Ну, та гаразд, — сказала вона.— Ой, любий, що ж нам робити?
— З магією треба боротись за допомогою магії, — повчально випалив Боб. — Завтра вночі він знову прийде. І вже тут ми підготуємось.
— Я теж так вважаю, — підтримала його Джейніс. — Я знаю, в кого можна позичити вінчестер…
Боб похитав головою:
— Кулі відскочать від нього або пройдуть наскрізь, не завдавши шкоди. Добра, випробувана магія — ось що нам треба. Клин клином виганяють.
— А яка саме магія? — спитала Джейніс.
— Щоб діяти напевне, — відповів Боб, — ми вже спробуємо всі відомі нам магії. Як шкода, що я не знаю, звідки він родом. Щоб досягти бажаного ефекту, магія повинна…
— Ще кави? — спитав служка, що раптом виріс перед ними.
Боб винувато подивився на нього, а Джейніс почервоніла.
— Ходімо звідси, — запропонувала вона. — Якщо хтось підслухає нас, то ми станемо посміховиськом для всіх. Тоді хоч тікай з містечка.
Увечері вони зустрілися в крамниці. Увесь день Боб просидів у бібліотеці, вишукуючи матеріал. Здобут-ком його зусиль були двадцять п’ять аркушів, з обох боків змережані незграбними карлючками.
— А все-таки шкода, що ми не маємо вінчестера, — сказала Джейніс, прихопивши із секції металевих виробів шоферського домкрата.
О 23.45 з’явився фера.
— Вітаю! — кивнув він. — Де у вас електрокаміни? Цар зволив мати щось на зиму. Відкриті вогнища йому набридли. Надто протяг великий.
— Щезни в ім’я хреста! — урочисто почав Боб і показав фері хреста.
— Прошу вибачити, — люб’язно відгукнувся гість. — Фери з християнством не зв’язані.
— Щезни в ім’я Намтару й Тіамат! — вів далі Боб, бо в його конспектах першою стояла Месопотамія. —В ім’я володаря пустель Шамаша, в ім’я Телаля й Енліля…
— Ага, ось вони, — промимрив фера. — Чому я завжди вплутуюся в якісь неприємності? Це електрична модель, не газова? Камін, схоже, не зовсім новий.
— Закликаю творця човнів Рату, — як молитву, затягнув Боб, перекинувшись на Полінезію, — і заступ-ника трав’яних фартухів Хіну…
— Ще б чого, не новий, — розізлилась Джейніс, в її душі ділові інстинкти перемогли, — гарантія на рік напевна.
— Волаю до Небесного Вовка, — перекинувся Боб до Китаю, коли Полінезія не зарадила. — До Вовка, що стереже ворота Верховного божества Шан Ді. Заклинаю бога грому Лі Куна…
— Стривайте, адже це інфрапроменева духовка, — сказав фера, недосяжний заклинанням. — її мені як-раз і треба. І ще ванну. У вас є ванни?
— Кличу Ваала, Буєра, Форкія, Мархоція, Астарту…
— Ванни тут, чи не так? — спитав фера в Джейніс, і та мимохіть кивнула. — Мабуть, візьму найбільшу, цар досить-таки дорідна людина.
— .. Єдинорога, Фетида, Асмодея й Інкуба! — закінчив Боб. Фера не без поваги покосився на нього.
Боб гнівно закликав перського володаря світу — Ормузда, а за ним — божество амонів Молоха й божес-тво давніх філістимлян Дагона.
— Більше я, мабуть, не понесу, — міркував фера вголос.
Боб згадав Дамбаллу, потім став благати аравійських богів. Він спробував фессалійську магію і закли-нання Малої Азії. Він пробував розчулити малайських духів і розворушити ацтекських ідолів. Він повів на герць Африку, Мадагаскар, Індію, Ірландію, Малайю, Скандінавію і Японію.
— Це досить пристойно, — признався фера, — але все одно нічого не дасть. — Він навалив на себе ван-ну, духовку й камін.
— А чому? — задихнувся від подиву Боб, який зовсім вибився з сил.
— Бачиш, на фер діють тільки заклинання рідної країни. Точнісінько так джінни підкоряються магічним законам Аравії. Окрім того, ти не знаєш, як мене звати; запевняю тебе, небагато зробиш, виганяючи демона, чиє ім’я тобі невідоме.
— З якої ти країни? — спитав Боб, витираючи піт з чола.
— Е ні,— похопився фера. — Коли знатимеш країну, то зможеш знайти потрібне заклинання. А в мене й так клопоту по горло.
— Слухай, — втрутилася Джейніс. — Якщо цар такий багатий, то чому б йому не розквитатися з нами?
— Цар ніколи не платить за те, що може одержати даром, — відповів фера. — Тому він і багатий.
Боб і Джейніс прошили його лютими поглядами, збагнувши, що весілля відпливає в безпросвітне майбу-тнє.
— Завтра вночі побачимось. — З цими словами фера миролюбно помахав рукою і щез.
— От тобі й маєш, — мовила Джейніс, коли фера зник. — Що ж тепер робити? В тебе є ще які-небудь блискучі ідеї?
— Аж ніякісіньких, — відповів Боб, важко опускаючись на тахту.
— Може, ще спробуємо магію? — спитала Джейніс з ледь вловимою іронією.
— Нічого не вийде, — відрубав Боб. — У жодній енциклопедії я не знайшов слів “фера” й “цар Алеріан”. Він, напевно, з тих країв, про які ми й гадки не маємо. Можливо, з якогось карликового князівства в Індії.
— Щастить нам, як утопленикам, — поскаржилась Джейніс, полишивши глузливий тон. — Що ж нам робити? Наступного разу йому, я гадаю, знадобиться пилосос, а потім магнітофон.
Вона заплющила очі й стала зосереджено думати.
 
Наші Друзі: Новини Львова