Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 16 жовтня 2019 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Роман

Ляльководи :

Розділи 04-05-06

Переглядів: 9722
Додано: 22.01.2007 Додав: Bobua  текстів: 38
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Сканував: не скановано (переклад з російської мови). Джерело: КД сайту Lib.ru (рос. мова).



Роберт Гейнлейн

Ляльководи





Про роман:
• 4-6-ий розділи (при додаванні дав №4) — майже 15.9 стр.
• джерело: КД (компакт диск) сайту Lib.ru (рос. мова).
Взагалі вже маю 4-файли з цим текстом на чужих мовах:
1) два клони (різниця — лише 1-не слово)
• датований вереснем 1996 — з КД «домашня біб-ка»
• датований лютим 2001 — з КД №2 «біб-ка Мошкова»
2) http:\\fictionbook.ru\ru\author\heinlein_robert_a
• текст на рос. мові, доданий 13.01.2005 00:35; клон з попередніх, але погіршений і менший на 8,5 кБ (видалено переклад лат., нім. і просто пояснюючі фрази [для чого???]; видалено підрядкові символи з таких слів: _Е_с_л_и — я натомість робив так: ЕСЛИ); розкритикований там одним дописувачем, який заявив, що бачив кращий паперовий переклад.
• текст на англ. мові, доданий 11.05.2006 17:17 (з б-ки http://artefact.cns.ru ). Цей текст важчий від клонів №1 на 75.4 кБ. Певно через те, що в них всіх пропущені при перекладі деякі абзаци. . Хоча і оригінал якийсь дивний: замість тире — між словами дефіси (справжні: приліплені-до-слів).
Частково почав тут і намагатимусь в наступних 3-х або 4-х розділах (я їх планував додати), повернути всі абзаци на місце. Тому хто буде перекладати далі з рос., варто знайти якийсь кращий переклад.


Переклад на українську мову:
1) чорновий — ПроЛінг Офіс, Плай v.4.1. (весна 2004р)
2) чистовий — Володимир Ільницький, (літо 2004 чи може й раніше + редагування в грудні-січні 2006/07р).
Редагування №1: Михайлина Косак. 9 з 11 зауважень враховано.






Від перекладача


14-21.01.2007
Переклад.... і так далі.... (див. попередні розділи).

Минулого разу я писав, про рос.—>укр. ел. словники, чи радше про їх фактичну відсутність. Тепер маю дещо новеньке й можливо корисне для тих хто хоче й може щось перекласти. Це словник чужослів і московізмів (1977) Павла Штепи. [>300 кБ] Ним можна скористатись як додатковим перекладачем тих одіозних слів які видає, наприклад, Уліс. За вказаним посиланням є як і сам словник (заархівований) так і група макросів, що дозволить легко ним користуватись в Word.
Також користуюсь словником синонімів: Полюга Л. М. Словник синонімів української мови. Видання друге. Київ. Видавництво "Довіра" 2006 (RTF, 1) [227 кБ, але сьогодні вже, здається, недоступний] (наразі поєднав в один файл зі словником Штепи). Маю намір додати до Ворд і такі словники:
Словник іншомовних слів (повна версія) [1,2 МБ] За редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С.МЕЛЬНИЧУКА, ГОЛОВНА РЕДАКЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР, КИЇВ—1974 OCR-розпізнавання та вичитка тексту: Віталій Бондаренко. — цей словник можна розглядати як тлумачний до чужослів (Основна мета словника - дати коротке пояснення часто вживаних слів і термінів іншомовного походження, що ввійшли до лексичного складу української літературної мови.).
РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ ФРАЗЕОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК ФРАЗЕОЛОГІЯ ДІЛОВОЇ МОВИ Уложили В.Підмогильний - Є.Плужник 1927 [311 кБ]. Він є в двох місцях: ukrainian.newmail.ru і УЦ (порівнював 1-й і 4-й файли в ТС: тексти однакові). Щоправда на цьому сайті його назвали «Україно-Російський Фразеологічний Словник», що, вочевидь неправильно. Цей для перекладу значно важливіший, тому буду намагатись його підімкнути до Ворд в першу чергу. Заголовкові слова словникових статей подані в ВЕРХНЬОМУ регістрі, що й дозволить проводити точний пошук.
Якщо комусь відомі ще якісь електр. словники (*.txt .....), що можна було би використати для перекладу, то, будь-ласка, обов’язково пишіть, наприклад, в тему «Запропонуйте гарні словники української».







Розділ 4






4

Прокинувся я вже в сутінках. Кімната, в якій я був, мала справжнє вікно — Відділ платить добре і я міг дозволити собі маленькі розкоші. Я дивився назовні, спостерігаючи як оживає з приходом ночі столиця. Огинаючи меморіальний комплекс, йшла вдалину ріка; Було літо й вище за течією, за межею округу, у воду додавали флуоресцин, і від цього ріка світилася вночі переливами рожевого, бурштинового, смарагдового й яскраво-вогняного кольорів. По яскравих смугах вешталися туди-сюди прогулянкові катери, кожен заповнений парочками, у яких, без сумніву, «одне на думці».
На суходолі, подекуди, посеред старіших будівель, запалювалися бульбашкоподібні куполи, від чого місто ставало схожим на якусь казкову країну вогнів. На сході, де в свій час впала бомба, старих будинків не було взагалі, й увесь район здавався величезним Великодним кошиком оздоблених крашанок, { — точніше, гігантських шкарлупок}, освітлених зсередини.
Напевно, мені доводилося бачити Столицю вночі частіше аніж більшості людей, в зв’язку з моєю діяльністю, і, хоч мені подобалось місто, я про це не задумувався. Але сьогодні в мене виникло таке відчуття, наче це «востаннє». Тільки не від краси стискало горло — від розуміння, що там, внизу, під покривом м’якого світла — люди, живі люди, особистості, і всі зайняті своїми звичними справами, люблять, сваряться; як кому подобається — коротше кожний робить, чорт забери, що йому хочеться, як кажуть, під виноградником своїм і під своєю смоківницею, і будь-хто не зазнає страху.
Я думав про всіх цих людей, і мені уявлялась зовсім інша картина: милі добрі люди, але в кожного — паразит, що присмоктався за плічми, який рухає їхніми ногами й руками, змушує говорити, що йому потрібно, і йти, куди йому хочеться.
Пекельне життя з дзвіночком під владою комісарів не може бути настільки поганим. Я знаю — мені доводилось бути за Завісою [залізною]. (Hell's bells-life under the commissars couldn't be that bad. I know-I've been behind the Curtain.) [Те, що цей абзац був пропущений рос. перекладачем, не дивно якщо припустити, що перекладався текст до 1990р; якщо пізніше — теж не дивно. Хоча оригінал дивний: де там дефіс, а де тире здогадатись важко].
Подумавши про це, я дав клятву: якщо переможуть паразити, я краще загину, але не дозволю такій тварині їздити в мене на спині. Агентові Відділу це не складно, досить відкусити ніготь, якщо руки зв’язані або ще щось, є безліч інших способів. Старий планує на всі випадки життя.
Але він планував подібні речі зовсім для інших цілей, і я це знав. Наша з ним справа — охороняти безпеку людей, а не просто втікати, коли стає занадто туго.
Але зробити зараз хоч щось я все одно не міг. Тому відвернувся від вікна й подумав, що мені, мабуть, не вистачає компанії. У кімнаті виявився стандартний каталог «ескорт-бюро» і «агентств моделей», який можна знайти майже в кожному великому готелі; я погортав його й закрив. Веселі подруги мене зовсім не цікавили, я хотів бачити лише одну-єдину дівчину, ту саму, неприступну. От тільки де її шукати?
Я завжди ношу з собою пластянку з пігулками «Темпус фугіт» {час летить (лат.)} — струс для рефлексів; не раз бувало, допомагала мені впоратися з важкими ситуаціями. Й хоч би що там писали всілякі панікери, ці пігулки зовсім не спричиняли патологічної схильності, як, наприклад, гашиш.
Хоча, звичайно, який-небудь пурист [Пер. ru-Ua: Прихильник пуризму; ПУРИЗМ, (фр. purisme < лат. рыrus чистий). 1. Прагнення до чистоти й строгості звичаїв, іноді показне.] міг би сказати, що я приохотився, тому що я іноді приймав їх, щоб вільна доба здавалась тижнем відпустки. І мені подобалося легке ейфорійне відчуття, яке вони викликали. Але головне — це властивість розтягувати суб’єктивний час в десять і більше разів, кришити його на найдрібніші відрізки, за рахунок чого в ті ж календарні терміни можна прожити набагато довше. Так, звісно, я знаю ту моторошну історію про людину, яка зістарилася і вмерла за один місяць, тому що приймала пігулки одну за другою, але я користуюся ними лише зрідка.
А можливо, та людина знала, що робила. Вона прожила довге щасливе життя — не сумнівайтесь, щасливе — і зрештою вмерла теж щасливою. Яка різниця, що сонце вставало для неї тільки тридцять разів? Хто веде лічбу щастю і встановлює правила?
Я сидів, дивлячись на пластянку з пігулками, і думав, що там досить за моїм особистим часом — роки на два. Забитися б у нору й закрити вхід…
Я витрусив на долоню дві штуки, налив склянку води. Потім запхнув їх назад у пластянку, начепив пістолет і апарат зв’язку, вийшов з готелю і попрямував в Бібліотеку Конґресу.
Дорогою зупинився в барі й переглянув останні новини. З Айови їх не було, але з іншого боку, коли це в Айові взагалі що-небудь трапляється?
У бібліотеці я відразу попрямував у довідковий відділ і взявся за каталог, вишукуючи за допомогою «блимавок» потрібні теми: від «літаючих тарілок» до «літаючих дисків», потім до «проекту "Блюдце"», через «вогні в небі», «комети», «дифузійну теорію виникнення життя», дві дюжини тупикових маршрутів і всіляку білянаукову дурню для недоумкуватих. Де руда, а де порожня порода? Лише з лічильником Ґейґера й визначиш. Тим більше, що найпотрібніша інформація ховається, можливо, під семантичним кодом де-небудь між байками Езопа й міфами про загублений континент.
Однак через годину я все-таки підібрав цілу купку селекційних карток, вручив їх весталці за стійкою, і та взялася згодовувати їх машині. Нарешті вона закінчила й мовила:
— Більшість плівок, які ви замовили, вже видані. Інші документи доставлять в зал 9-А. На ескалатор, будь ласка.
У залі 9-а працювала тільки одна людина. Ця людина підняла голову і сказала:
— Ну й ну! Вовк власною персоною. Як ти мене розшукав? Я була впевнена, що пішла непомітно.
— Здоров Мері, — сказав я.
— Здоров, — відповіла вона, — й всього найкращого. Я все ще неприязна, й мені потрібно працювати.
Я розлютився.
— Знаєш що, грубіянко, тобі це може здатися дивним, але я прийшов сюди аж ніяк не задля твоїх, без сумніву, прекрасних очей. Час від часу я теж, трапляється, працюю. Але можеш заспокоїтися: як тільки мої плівки прибудуть, я змиюся звідси до дідька й знайду собі інший зал. Порожній.
Замість спалаху у відповідь вона раптом зм’якшилася.
— Вибач, Сем. Жінці часом доводиться вислуховувати ті самі слова сотні разів. Сідай.
— Та вже ні, дякую. Я все-таки піду. Мені потрібно працювати.
— Залишися, — попросила вона. — Дивись, тут написано: якщо ти віднесеш плівки з того залу, куди вони доставлені, сортувальна машина просто згорить від натуги, а головний бібліотекар цілком збожеволіє.
— Я, коли закінчу, поверну їх сюди.
Вона взяла мене за руку, і я відчув, як у мене по шкірі побігли приємні теплі мурашки.
— Ну, будь ласка, Сем. Вибач мені.
Я сів і посміхнувся.
— Тепер мене будь-хто не змусить піти. Я не випущу тебе з очей, поки не довідаюся твій номер телефону, адресу й справжній колір волосся.
— Вовк, — м’яко сказала Мері. — Ти ніколи не довідаєшся ні перше, ні друге, ні третє.
Вона демонстративно ткнулась у візор проекційної машини, немов мене поруч і не було.
Труба пневмодоставки дзвякнула, і в приймальний кошик посипалися замовлені касети. Я склав їх купкою поруч із сусідньою машиною, але одна покотилася, вдарилася в стопку касет, які переглядала Мері, й вони розсипалися по столу. Я взяв, як мені здалося, свою плівку, глянув спочатку на один бік, де стояв серійний номер і крапковий код для селекторної машини, перевернув, прочитав назву й поклав у свою купку.
— Агов! Це моя!
— Чорта з два, — відповів я чемно.
— Моя! Я збиралася дивитись її наступною.
Взагалі-то, до мене рано чи пізно завжди доходить. Мері, певна річ, прийшла сюди не заради історії взуттєвого дизайну. Я взяв ще кілька її касет і прочитав назви.
— То от чому потрібні мені касети виявилися на руках. Однак ти багато чого пропустила. — І я присунув їй свою купку.
Мері переглянула назви й звалила свої і мої касети в загальну купу.
— Ми їх поділимо, чи кожен буде дивитися всі?
— Навпіл, щоб відсіяти сміття, а все важливе будемо дивитися разом, вирішив я. Почали.
Навіть після того, як я своїми очима побачив паразита на спині бідолахи Барнса, після запевнень Старого про те, що «тарілка» дійсно приземлилася, я виявився неготовим до тих гір фактів, які можна знайти в інформаційних завалах звичайної публічної бібліотеки [пер. ru-Ua: Як на мене, то це кумедна характеристика для Бібліотеки Конгресу США, яка працює ЦІЛОДОБОВО і має в каталозі, станом на 2004р, 119МЛН назв з можливістю багатофакторного пошуку] Чорт би забрав Діґбі з його оцінною формулою! Факти незаперечно свідчили, що Землю відвідували інопланетні кораблі, причому неодноразово.
Безліч повідомлень було зареєстровано ще до виходу людства в космос — починаючи з сімнадцятого століття і навіть раніше, хоча навряд чи можна вважати достовірними повідомлення тих часів, коли «наука» означала посилання на Аристотеля. Перші систематизовані дані з’явилися в 40-ві і 50-ті роки двадцятого століття. Наступний сплеск відбувся в 80-ті. Я помітив деяку закономірність і почав виписувати дати. Виходило, що дивні об’єкти в небі з’являлися у великій кількості приблизно з тридцятирічною періодичністю, хоча можливо, фахівець зі статистичної обробки даних дав би точнішу відповідь.
Тема літаючих тарілок була прямо пов’язана з «таємничими зникненнями», і не тільки тому, що обидві вони входили в один і той же розділ з морськими зміями, кривавими дощами й іншими незбагненними явищами. Існувало безліч підтверджених документами прикладів, коли пілоти, що переслідували «тарілки», безвісти зникали — офіційні інстанції давали в таких випадках «найпростіші» пояснення: розбився і не знайдений.
В мене з’явилась нова думка, і я вирішив перевірити, чи є у таємничих зникнень тридцятирічний цикл, і якщо так, то чи збігається він з циклічним рухом якого-небудь з об’єктів зоряного неба. Впевненості в успіху в мене не було: занадто багато даних і мало відхилень, оскільки дуже значна кількість людей зникає в рік з інших причин. Однак статистичний облік вівся роки, і не всі записи загинули під час бомбувань. Я відзначив, що треба буде відправити ці дані для професійної оцінки.
За ніч роботи ми з Мері не обмінялися і трьома словами. Потім, потягуючись, встали. Я позичив їй дріб’язок, щоб опустити в машину і зробити мікрокопії тих записів, які вона відібрала (і чому жінки завжди не носять з собою дріб’язок?), а також викупив свої касети.
— Ну, то який вирок? — запитав я.
— Я почуваю себе, як горобець, що побудував затишне гніздечко у водостічному жолобі.
Я процитував закінчення віршика й сказав:
— Певно, з нами буде те ж саме: так будь-чому й не навчившись, ми знову побудуємо гніздо в жолобі.
— Нізащо! Сем, треба щось робити! Тут простежується чітка закономірність, і цього разу вони хочуть залишитися.
— Можливо. Особисто я, навіть думаю, що твоя правда.
— Але що ж робити?
— Ясонько, настав час тобі зрозуміти, що в країні сліпих навіть одноокому живеться несолодко.
— Не будь циніком. Часу нема.
— Саме так, нема. Ходімо.
До світанку залишалося майже нічого, й бібліотека практично спорожніла.
— Знаєш, що? — сказав я. — Давай візьмемо барило пива, відвеземо до мене в готель і все гарненько обговоримо.
Вона похитала головою.
— Тільки не до тебе.
— Чорт! Це ж у справі!
— Поїхали до мене додому. Всього дві сотні миль. Я приготую сніданок.
Я вчасно згадав мету свого життя і посміхнувся.
— Краща ідея за всю ніч. Але якщо серйозно: чому не до мене в готель? Півгодини заощадимо.
— А чим тобі не подобається моя квартира? Я ж не кусаюся.
— Шкода. Але все-таки, чому раптом така зміна?
— М-м-м… Можливо, я хотіла б показати тобі ведмежі капкани біля мого ліжка. А можливо, довести, що вмію готувати. — На її щоках з’явилися маленькі ямочки.
Я зупинив таксі, і ми попрямували до неї додому.
Зачинивши двері, вона передусім старанно обстежила квартиру, потім повернулася і сказала:
— Повернися. Хочу помацати твою спину.
— Нічого...
— Повернися!
 
Наші Друзі: Новини Львова