Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 липня 2019 року

Збірка «Відлуння десятиліть» :

Ярославна

Переглядів: 3156
Додано: 13.06.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: Поетична збірка «Відлуння десятиліть»
ЯРОСЛАВНА

I

Моя невідступна і славна
Далека Путивльська земля!
Я чую твій плач, Ярославно,
Він хмарою криє поля.

Твій плач!.
Твоя туга жіноча
У час вікопомних розлук
Підводилась мороком ночі
До неба від Сеймових лук.

До сонця вона підступала,
Поволі проміння рвучи,
І раптом додолу упала
Пітьмою на гострі мечі,

На панцери, сповнені дзвону,
Які ще до бою гудуть,
На куті шоломи, що з Дону
Готові води зачерпнуть.

II

Затьмарення віщого крила
Лягли на церковні хрести.
Чого ж ти його не спинила —
Сказала: «Іди, коли йти…

Іди, не зважай на прикмети —
їх безліч на ратнім шляху».
А хмари, мов чорні замети,
Звіщали про бурю суху

Не в отчім Путивлі — в чужині,
В степах, де колюча стерня.
Чого ж ти вклонилась дружині
І крикнула: «Князю коня!»?

Ховаючи сльози гарячі,
На сонце дивилась — нема…
Лиш ворон кружляє та кряче,
Де повінню суне пітьма.

Стихав за оградою гомін,
І терпли серця бойові.
А князь твій у срібнім шоломі,
З очей блискавки грозові

У темряву кинув зловіщу.
За луку — і рвучко в сідло.
Шляхи на Спадщани й Лутищу
Піском куряви замело.

Затихли розгойдані дзвони,
Лиш луни гудуть вдалині
Про князеві славні загони,
Про князеві очі ясні.

Давно розійшлись путивляни,
Осів за обніжками пил.
Росою покрились поляни,
Де стоптаний гнувся ковил.

А ти не прийшла до світлиці,
Не сіла за прядку різну —
До самого сходу зірниці
Дивилась в німу далину.

А потім за баштами стала,
Минули не роки — віки.
Замулились води Каяли —
Незнаної нами ріки.

Безвісної птиці зигзиці
Осипались крила гінкі.
На місці Святої криниці
Шумлять осокори стрункі.

І де вони, брами, причілки,
Високі ясні тереми?
То сонце на золоті гілки,
То люті хуртечі зими,

То цвіт весноліття стрічає,
То знов суховій на полях
Гарцює в кущах молочаю,
Де йшов колись Ігорів шлях,

Де зводили вежі селяни,
Трирядні вали на горбі,
Де чули твій плач путивляни
І падали в ноги тобі.

III

Пролинули сиві, далекі
Віки над степами життя,
Неначе у вирій лелеки,
Яким не знайти вороття.

А ти, невідступна в чеканні,
В коханні не знаючи меж,
Стоїш на високім кургані
У спалахах нових пожеж.

Лягають на плечі, на руки
Тумани від Сейму-ріки,
І роси мов сльози розлуки,
І сльози мов роси важкі.

Ти ждеш із Карпатського рейду
Мене в бойовім убранні.
Ось-ось перебродом перейде
І зрине з пітьми на коні,

Здається тобі серед ночі,
У ранки, в палаючі дні.
 
Наші Друзі: Новини Львова