Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 19 лютого 2019 року
Тексти > Жанри > Праця  ::  Тексти > Тематики > Історична

Нарис історії ОУН. Перший том: 1920-1939

Переглядів: 46027
Додано: 11.03.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: ukrnationalism.org.ua (txt) / flibusta.net (fb2)
Селянин Іван Янковський подає такий мотив: «Бо в нас є самі українці в селі, тому повинна бути українська школа. І таблиця повинна бути написана по-українськи, або хоч бодай пів по-українськи, а пів по-польськи».
На запитання судді, чому Михайло Хапко знищив таблицю в 10-річчя незалежности Польщі, подає такий мотив: «Одна дівчина в селі, Пацановська полька, написала на картці таке: «зтонд паґурек, зтонд доліна, бендзє в д... Україна»3 і приліпила її на шибу у Анни Кочубей. Мені зробилося дуже прикро, що вона таке пише про Україну. Я сказав про це Данчукові, піддаючи йому думку, що треба полякам зробити віца.4 Тут у селі мешкають майже самі українці, то як полька може щось таке писати?»
Суддя: Хто зірвав таблицю з пам'ятника десятиріччя?
Підсудний: Данчук зняв її, а я сховав її на свому обійстю...
Суддя: Треба було вам їй написати так про Польщу, то ви були б пімстилися.
Оборонець: Був би потягнений до карної відповідальности за образу польського народу.
З промови прокурора наводимо його арґументацію, що підсудні були організованими членами ОУН: «Членом ОУН уважаю не лише цього, що скінчив 20 літ і доконав якийсь чин, а й тих всіх, що були лише намічені на членів ОУН і переходили пробу. Коли такі годяться бути наміченими і переходять пробний вогонь, вони тим самим похваляють цілі та ідеологію ОУН і хотять стати членами ОУН. За це й мусять відповідати як дійсні члени... Виразно тверджу, що Повітова Екзекутива, лише вона інспірувала на наказ Крайової Екзекутиви про шкільну акцію. Що її виконала лише своїми членами, вказує те, що виконано її в одну ніч. Матеріяли, як летючки, брошури – були матеріялом ОУН».
Оборонець Навроцький характеризує підсудних, як «несвідомих своєї кандидатури кандидатів на членів ОУН, яких може пізніше та сама рука ОУН, яка їм дала летючки і доручення виконати акцію, була б по докладнішім і повнім освідомленню про цілі і завдання ОУН, не авансувала на членів ОУН... Слідство не виявило, щоб підсудні в'язали себе внутрішньо-організаційно якоюсь присягою, а принайменше приреченням. А це вказує на те... що ще підсудні не дозріли були до приналежности до ОУН... ОУН не вважала обвинувачених за дозрілих до дефінітивного прийняття їх до ОУН, а тільки вважала їх і трактувала, як кандидатів».
У великому політичному процесі проти 23 українців, обвинувачених за приналежність до ОУН та проведення шкільної акції по селах Перемищини, що тривав у Перемишлі 16 днів, 6 червня 1934 року засуджено: студ. Мирослава Прокопа на 7 років, студ. Омеляна Антоновича та Івана Кучерепу по 6 років, селян Василя Боднарчука, Онуфрія Конкольовського, Миколу Ткача та Миколу Феника по 5 років, абсольвентку Гімназії Осипу Демчук на 4 і пів року, Ярослава Демчука, Вол. Шдвірного, Мих. Данчука, Теодора Хамуляка, Мих. Хапка, Мих. Сабата, Вас. Конкольовського та Петра Хому по 4 роки, Осипа Івашка, Євгена Гарабача, Дмитра Хамуляка, Олену Федорович, Івана Янковського по 3 роки, тюремного ув'язнення, Миколу Качмара і Ол. Новака звільнено.


СПРОВОКОВАНИЙ ПРОЦЕС


В Самборі закінчився 29 червня 1935 року процес перед судом присяглих проти 13 молодих українців із Дрогобиччини, обвинувачених у приналежності до ОУН. «Цей самбірський процес – подає «Новий Час»5 – належить до серії спровокованих процесів, а його темним героєм є Нестор Постойко, законспірований комуніст, що зручно послуговуючися протикомуністичними кличами, завів молодих людей до тюрми, як собі цього бажали його компартійці».
Самбірський суд засудив 24-річного столяра Юліяна Михаця на 8 років, 18-річного учня 7 кл. ґімн. Богдана Звіра на 7 років, 19-річного учн. 6 кл. ґімн. Василя Німиловича на 4 роки, 23-річного м'ясара Василя Николяка на 5 років в'язниці. Також комуністичного провокатора 24-річного столяра Нестора Постойка засуджено на 5 років в'язниці. Інших підсудних: 24-річного кравця Василя Хована, 27-річного маґістра прав Мирослава Тураша, 17-річного Миколу Гальчака, 19-річного учня 5 кл. ґімн. Степана Стапяка, 20-річну кравчиню Іванку Грибович, 19-річну Магдалину Маринчак, 27-річного ґімн. абс. Богдана Іваницького і 16-річну Осипу Еківну звільнено.


СТАТИСТИКА ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА ЗУЗ ЗА 1929-1934


В «Українському Націоналісті» за травень 1934 року подано статистичне зіставлення політичних процесів проти українців під Польщею. Підставою того зіставлення були повідомлення в українській пресі, тому воно дещо неповне, бо траплялося, що про деякі політичні процеси, головно на Волині та в менших містах Галичини, в пресі не звітовано.
Згідно з цим зіставленням, згадана статистика польського судово-поліційного терору в цифрах виглядає так:
Політичних процесів проти українців відбулося: в 1929 році – 31; 1930 – 27; 1931 – 42; 1932 – 58; 1933 – 79. В тому процесів проти українських націоналістів (з виразним обвинуваченням за приналежність до ОУН) було: у 1929 – 7; 1930 – 9; 1931 – 28; 1932 — 36; 1933 — 54.
Загальна кількість обвинувачених: 1929 – 200; 1930 – 122; 1931 – 296; 1932 – 351; 1933 – 363. З того числа були засуджені: 1929 – 140; 1930 – 43; 1931 – 120; 1932 – 228; 1933 – 246.
Загальна сума років засуду становила: 1929 – 73 років і 7 місяців, 1930 – 99 років і 9 місяців; 1931 – 315 і пів року та два досмертні присуди; 1932 – 4 кари смерти, 7 досмертних присудів і 296 років та 9 місяців; 1933 – 470 років і 4 досмертні присуди. Голова УНДО д-р Дмитро Левицький у своїй промові в польському парламенті 6 листопада 1934 року подав, що за перших 10 місяців 1934 року було засуджено в політичних процесах 247 українців на загальну кількість 764 роки і 11 місяців. Крім цього, в тому ж році були ще 3 досмертні присуди. Значить, за шість років боротьби ОУН проти польського окупанта засуджено (без двох останніх місяців 1934 р.): 1.024 українців на загальну кількість 2.020 1/2 років тюрми, 4 присуди смерти і 16 присудів досмертного ув'язнення.
Ця статистика охоплює всі політичні процеси проти українців, отже, не тільки у зв'язку з діяльністю ОУН, а й теж усі інші справи, як: приналежність до «Пласту», засуди українських священиків за писання метрик українською мовою, за протидержавні промови тощо. Всі ці «інші» процеси займають помітне місце в статистиці кількости процесів і кількости суджених, – приблизно половину, але цілком маленький відсоток в рубриці засудів, бо в їхніх випадках ті засуди, звичайно, мірялися місяцями ув'язнення. В основному – загальну кару на поверх 2 тисячі років тюремного ув'язнення польські суди пристосували в 1929-1934 роках до круглo пів тисячі засуджених членів ОУН, не враховуючи туди слідчих арештів багатьох тисяч в'язнів, які були звільнені через відсутність доказів їхньої вини.


КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА


[Два дні після атентату на міністра Пєрацького президент Польської Річпосполитої Іґнаци Мосціцький видав дня 17 червня 1934 року розпорядження6 про заснування в Польщі концентраційного табору в Березі Картузькій для осіб, щодо яких існує припущення, що вони є загрозливі для держави з політичних мотивів. Засуджені в'язні, або люди арештовані під замітом підозріння конкретного протидержавного проступку не мали бути висилані до Берези, але як і передше, до слідчої карної в'язниці. Про висилку людей до Берези вирішують «чинники загальної адміністрації». Час побуту в концентраційному таборі був визначений до трьох місяців, але в цьому ж розпорядженні надавалося право адміністраційним чинникам продовжувати затримання «в місці відокремлення» – така була офіційна назва концентраційного табору – на дальших три місяці, а потім ще по три місяці, в безконечність. Це розпорядження уможливлювало повну сваволю поліції, старостів і воєводів засилати до концентраційного табору людей, проти яких не було доказів вини, тільки припущення в політичній непевності і вирішати, як довго вони мають там сидіти.]
Дня 5 липня 1934 року такий табір відкрито в порожніх будинках колишнього російського манастиря, а потім російських касарень у малій місцевості Береза Картузька7 на Поліссі, 92 км. на північний схід від Берестя, при залізничному шляху Берестя-Барановичі. У перші дні існування табору туди відставлено з тюрем понад 200 в'язнів, у тому приблизно 120 українських націоналістів, якихось 40 членів польської партії «Обуз Народово-Радикальни» і приблизно 40 комуністів.
Факт, що інформація про створення польського концентраційного табору появилася зразу після вбивства Пєрацького та що перші континґенти засланців до табору в Березі рекрутувалися саме з в'язнів, арештованих при нагоді масових ув'язнювань у зв'язку з убивством Пєрацького, – цей факт міг би викликати враження, що якраз атентат на міністра був причиною зорганізування того концтабору. Але воно не цілком так. Концтабір у Березі Картузькій для ув'язнення у ньому політично небажаних елементів, насамперед українських націоналістів, для засудження яких не було достатніх причин, заплянував якраз Пєрацький, як міністер внутрішніх справ Польщі. Це був час, коли Польща нав'язувала з гітлерівською Німеччиною щиросердечну дружбу і хотіла наслідувати большевиків і Гітлера в методах знешкідливлювання політичних противників режиму. Підготова до спорудження концтабору в Польщі почалася ще з доручення Пєрацького, а систематичність, послідовність та безоглядність у продовжуванні плянів, що їх виявляв Пєрацький, дають підстави припускати, що коли б його не вбито, то під його керівництвом такі концтабори було б зорганізовано в багатьох місцевостях і в ширшому засязі.
Всі, котрих відставлювано до табору в Березі Картузькій, одержували такий документ:
«На підставі постанови 2-ї статті 1-го розділу розпорядження Президента Польської Річипосполитої з 17.6.1934 щодо осіб, які загрожують загальній безпеці, спокоєві і порядкові, заряджую притримати вас і відставити до місця відокремлення в Березі Картузькій».
Такий документ був підписаний від імени воєводи того воєвідства, де мешкав ув'язнений.
У таборі було впроваджено риґор жорстокого поліційного терору. Всі в'язні мусіли працювати десять, згодом вісім годин денно під наглядом поліції, яка навмисно знущалася над ними, при чому офіційно було дозволено бити в'язнів «за найменший вияв непослуху». Комендантом табору іменовано підінспектора поліції Ґрефнера, а комендантом поліційної сторожі підкомісара Ґрабовського. Від половини грудня 1934 року до кінця існування табору комендантом у Березі Картузькій був інспектор Юзеф Кемаля. До табору засилано на безтермінове ув'язнення: там в'язень міг перебувати кілька тижнів або кілька років, залежно від забаганки польської поліції та польської адміністраційної влади.
Створення в Польщі концентраційного табору для політичних противників, а зокрема для поліційного тероризування української молоді, принесло для Польщі погану славу в опінії культурного світу, бо поставило її поруч із терористично-поліційною большевицькою Москвою та гітлерівською Німеччиною.
Тому після першої хвилини захоплення польської влади «місцем відокремлення» в Березі Картузькій, як прекрасним засобом тероризування українського населення та власної польської опозиції до існуючого режиму, швидко прийшло деяке опам'ятання і тому вже у вересні 1934 року прийшли перші звільнення.
У 1935-36 роках кількість українців ув'язнених у Березі Картузькій меншала, а в 1937 році концтабір у ній став майже виключно місцем для ув'язнення самих лише комуністів. Щойно напередодні другої світової війни до Берези Картузької заслано понад 2 тисячі українців.
У роках 1934-1936 в Березі Картузькій були ув'язнені українці (по-азбучно):
Атаманюк Микола, Коломия (вересень 35 – січень 36);
інж. Базилевич Роман, привезений з Данціґу (лип. 34 – дата невідома), Балій Петро, абсольвент ґімн., Ощів, Холмщина (лип. 34 – груд. 34), Барабаш Гриць (старший), адв. конціпієнт, Конюхів, пов. Стрий (лип. 34 – жовт. 35), Баран Теодор, геолог, Перемишляни (лип. 34 – дата нев.), Баран Василь, рільник, Поздимир, пов. Сокаль (лип. 34 – груд. 34), Бас Гордій, пасічник, Дермань, Волинь (серп. 34 – дата нев.), Башук Петро, абс. ґімн. Себечів, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. 35), Бень Іван, Остоюуж, пов. Рава Руська (черв. 35 – груд.), проф. Бжеський Роман, Крем'янець, Волинь (лип. 34 – бер. 35), Бігун Микола, урядовець «Просвіти», Стрий (лип. 34 — жовт. 35), Білосюк Павло, Волинь, студент, привезений з Данціґу (дата нев. – квіт. 36), інж. Богачевський Омелян, Рава Руська (лип. 34 – листоп. 34), Боднарук Юліян, студент, Братківці (листоп. 35 – січ. 36), Бойко Іван, студент, Тартаків, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. 35), Боринець Андрій, студ., Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Боровець Тарас, Рівне, Волинь (серп. 34 — бер. 35), мґр. Борис Володимир, Яворів (лип. 34 – листоп. 34), Брик Іван, рільник, Жовківщина (дати нев.), Борачок Северин, маляр, Збаражчина (дата невідома), Бусел Олександер, студ., Волинь (лип. 34 – січ. 36), Бутрин Н., Яворівщина (дати нев.);
Ваврук Василь, абс. сем., Себечів, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. 35), Валько Дмитро, Ямниця, пов. Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Вельґан Роман, студ., Золощівщина (дати нев.), Вербинець Теодор, Львів (? 34 – бер. 35), Вербо-вицький Н., Жовківщина (дати нев.), Вишнівський Сергій, журн., Волинь (трав. 35 – жовт. 35), Вітошинський Борис, студ., Перемишль (лип. 35 – трав. 36), Вітрик Павло, Ковель (черв. 35 – жовт. 35), Возьняк Михайло, рільник, Лучичі, пов. Сокаль (? – черв. 36), Войтович Петро, ґімн. учень, Чортків (лип. 34 – груд. 34), Волошин Ростислав, студ., Рівне (лип. 34 – ?), Врецьона Євген, студ., Львів (лип. 34 – квіт. 36);
Гаковський Богдан (лип. 34 – січ. 36), Ганачевський Роман, Рай, пов. Бережани (лип. 34 – ?), Гасин Олекса, студ., Конюхів, пов. Стрий (лип. 34 – груд. 34 і серп. 35 – груд. 35), інж. Германович Микола, Ставчани, пов. Городок (дати нев.), Гладкий Ярослав студ., Львів (лип. 35 – січ. 36), Голояд Мирон, рільник, Тернопільщина (дати нев.), д-р Гoрбовий Володимир, адвокат, Долина (лип. 34 – груд. 34), Горбовий Ярослав, Долина (лип. 34 – жовт. 35), Гошовський Богдан, студ., Золочів (лип. 34 – ?), Грабець Омелян, студ., Нове Село, Любачів (бер. 35 – січ. 36), Гринів Володимир, студ., Теребовля (лип. 34 – листоп. 34), Гринів Теодор, Тeребовля (лип. 34 – листоп. 34), Грицай Дмитро, студ., Дорожів, пов. Самбір (лип. 34 – квіт. 36), Грицюляк Осип, студ., Станиславів (лип. 34 – груд. 34);
Ґадьо Володимир, Жовква (жовт. 34 – жовт. 35), Ґенґело Павло, Перемишль (лип. 34 – січ. 36), Ґерич Юрій, студ., Бібрка (лип. 34 – груд. 34), д-р Ґижа Іван, лікар, Горлиці-Висова, Лeмківщина (дати нев.), Ґоцький Володимир, ґімн. абс. з Перемишля, директор книгарні в Крем'янці на Волині (лип. 34 – повт. 35), Ґут, студ., Рава Руська (верес. 35 – ?);
Данилюк Н., Рівенщина (серп. 34 – ?), Данчевський Андрій, ґімн. абс., На-дітичі, пов. Жидачів (лип. 34 – жовт. 35), Дейчаківський Богдан, гімн, абс., Ямниця, пов. Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Демкович-Добрянський Антін, студ. Глиняни, пов. Львів (лип. 34 – бер. 35), Демчина Григорій, учитель, Жовківщина (лип. 34 – груд. 34), Дерлиця Остап, студент, привезений з Дан-ціґу (дати нев.), Дзюмак Іван, ґімн. абс., Милуші, пов. Луцьк (серп. 34 – бер. 35), Дибайло Володимир, учитель, Радехівщина (дати нев.), Дмоховський Роман, рільник, Сулимів, пов. Жовква (лип. 34 – груд. 34), Долинюк Іван, Броди (лип. 34 – груд. 34), Драґан Остап, ремісник, Дрогобич (лип. .34 – листоп. 34), Дражньовський Олекса, теолог, Тернопільщина (лип. 34 – ?), Дроздюк Захар, рільник, Волинь (серп. 34 – бер. 35);
Епік Микола, рільник, Волинь (серп. 34 – бер. 35);
Жагаляк Н., студ., Мшана, пов. Городок (дати нев.), мґр. Желем Н., Лeмківщина (дати нев.);
Зарицький Роман, Дрогобиччина (дати нев.), Зубик Михайло, Тернопіль (листоп. 34 – жовт. 35);
Іваницький Роман, крамар, Борислав (груд. 34 – жовт. 35), Іванонько Василь, студ., Бродки, пов. Львів (верес. 35 – ?), Іваничук Андріян, студ. Струсів (лип. 34 – листоп. 34);
Кападюк Іван, ґімн. учень, Луцьк (серп. 35 – квіт. 36), д-р Кархут Василь, лікар, Крем'янець (лип. 34 – ?), Качмар Михайло (листоп. 35 – квіт. 36), Керничний Володимир, Тернопільщина (лип. 34 – ?), Кисіль Гнат, студ., Остріг, Волинь (дати нев.), Кінаш Ілля, студ., Тернопіль (лип. 34 – жовт. 35), Клим Павло, студ., Мізунь, пов. Долина (лип. 34 – ? і груд. 35 – ? 36), Кли-мів Гриць, ґімн. абс., Сілець, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. ЗІ), Климів Іван, студ., Сілець, пов. Сокаль (серп. 35 – січ. 36), Климишин Степан, Долина (лип. 35 – січ. 36), Клос Роман, Львів (черв. 35 – жовт. 35), Ковальський Роман, Станиславів (верес. 35 – жовт. 35), д-р Козак Іван, Угнів (дати нев.), Колодій Василь, Тернопільщина (? – квіт. 36), Кордуба Фелікс, студ., Тернопільщина (лип. 34 – груд. 34), Коржаи Михайло, Золочівщина (дати нев.), Корнелюк Ігор, Киверці, Волинь (черв. 35 – жовт. 35), Король Н., дир. кооперативи в Калуші (лип. 34 – груд. 34), Корчовий Юліян, Чортків (лип. 34 – груд. 34), Кос Микола, Мізунь, пов. Долина (серп. 35 – груд. 35), Косарчин Микола, ґімн. учень, Бучач-Нагірнянка (лип. 34 – ?), Котис Мирослав, ґімн. абс., Ульвівок, пов Сокаль (лип. 34 – груд. 34), Кравченюк Петро, студ., Тернопільщина (дати нев.), Кравців Богдан, журналіст, Львів (листоп. 34 — груд. 34), інж. Кравців Михайло, Стрий (черв. 34 – груд. 34), Крисько Іван, коваль, Борислав (лип. 34 – груд. 34), Крохмалюк Василь, студ., Зборів (дати нев.), Крук Теодор, рільник, Шарпанці, пов. Сокаль (дати нев.), Кручовий Юліян, студ., Тернопільщина (лип. 34 – ?), Кудря Юрко, фельдшер, Межиріччя, Волинь (серп. 34 – бер. 35), Кудря Олекса, кооператор, Межиріччя (серп. 34 – жовт. 35), Кукіль Іван, ґімн. учень, Куликів, пов. Жовква (лип. 34 – бер. 35), Кульчицький-Ґут Роман, ґімн. абс., Самбірщина (груд. 34 – жовт. 35), Кунанець Володимир, видавець, Яворівщина (листоп. 34 – жовт. 35), Куць Олександер, студ., Луцьк, (серп. 34 – лют. 35, опісля перевезений до тюрми);
Ласійчук Микола, маляр, Львів (лип. 34 – бер. 35), Ласка Михайло, ґімн. учень, Красне, пов. Золочів (лип. 34 – груд. 34), Левчук Степан, Грубешів (лип. 34 – груд. 34), Логин Ярослав, студ., Тернопільщина (листоп. 34 — ? 36), Лопачак Роман, ґімн. абс., Львів (лип. 34 – бер. 35), Ляшкевич Володимир, студ., Снятинщина (дати нев.);
Макар Володимир, студ., Сокальщина (лип. 34 – лип. 35), Маляр Петро, Городок (дати нев.), Маркевич Володимир, Волинь (черв. 35 – жовт. 35), Матла Омелян, студ., Львів (листоп. 34 – лип. 35), Мерцало Н., рільник, Городок (дати нев.), Мацик Іван, Луцьк (черв. 35 – жовт. 35), Мигович Петро, дир. кооперативи в Калуші (лип. 34 – груд. 34), Микита Дмитро, ґімн. абс., Коровники, пов. Перемишль (лип. 34 – листоп. 34), Мирович Роман, студ. (бер. 35 – січ. 36), Михалевський Богдан, студ., Коломия (лип. 34 – груд. 34), інж. Мілянич Атанас, Львів (лип. 34 —- ?), Михайлишин Дмитро, Полісся (лип. 34 – бер. 35), Мітрінґа Іван, журналіст, Петриків, пов. Тернопіль (дати нев.), Мончук Василь, Підгайці (лип. 34 – груд. 34), мґр. Мочульський Степан, Миколаїв (лип. 34 – ?), Мриглод Іван, кооператор, Розвадів (лип. 34 – листоп. 34), Мурій Володимир, студ., Тернопіль (листоп. 34 – жовт. 35);
Небожук Теодор, ґімн. учень, Сокаль (лип. 34 – жовт. 35), мґр. Небожук Володимир, Сокаль (лип. 34 – жовт. 35), Новак Семен, Рівне (серп. 35 – жовт. 35);
Оленьчак Теодор, Устрики Дол. (лип. 34 – груд. 34), Онищук Євген, студ., Коломия (лип. 34 – груд. 34), Опришко Микола, робітник, Грабовець, пов. Стрий (лип. 34 – листоп. 34 і груд. 35 – січ. 36), Охримович Василь, студ., Тернопільщина (лип. 34 – ?), мґр. Ошитко Іван, Рогатин (лип. 34 – груд. 34);
сотн. Павлишин Осип, кооператор, Товстолуг, пов. Тернопіль (лип. 34 – жовт. 35), Падковський Роман, Красне (лип. 34 – листоп. 34), Паладійчук Роман, журн., Львів (бер. 35 – жовт. 35), Панас Теодор, ґімн. учень, Тернопільщина (лип. 34 – черв. 35), Паньків Володимир, студ., Машна, пов. Городок (дати нев.), Парапоняк Михайло, рільник, Городеччина (лип. 34 – ?), Пастушенко Василь, ґімн. учень, Шили, пов. Збараж (лип. 34 — груд. 34), Пашковський Богдан, студ., Тернопільщина (лип. 34 – жовт. 35), Пеленський Любомир, студ., Перемишль (січ. 35 – жовт. 35), Перешлюга Дмитро, студ., Скалат (лип. 34 – груд. 34), Перешлюга Євген, Тернопільщина (лип. 34 — ?), Перун Теодор, рільник, Яворівщина (жовт. 34 – жовт. 35), мґр. Петришин Володимир, Угнів (лип. 34 – трав. 35), Пилипюк Прокоп, Луцьк (черв. 35 – жовт. 35), Повх Микола, рільник, Бужковичі, пов. Перемишль (лип. 34 — груд, 34), Повзанюк Володимир, студ., Львів (лип. 34 – груд. 34), Погода Михайло, рільник, Комарів, пов. Сокаль (лип. 34 – груд. 34), Поливка Володимир, Лeмківщина (груд. 34 – ?), Притуляк Денис, студ., Долина (серп. 35 – груд. 35), Пришляк Ярослав, студ., Миколаїв (лип. 34 – ?), Прокопович Любомир, теолог, Рогатин (лип. 34 – груд. 34), Процишин Теодор, студ., Тернопіль (лип. 35 – жовт. 35);
Раковський П., студ., Городок (дати нев.), Рачинський Андрій, учитель, пов. Рава (лип. 34 – ?), Рибак Норберт, режисер, Бучач (лип. 34 – груд. 34), Рибачек Роман, Львів (верес. 35 – жовт. 35), Рибчук Богдан, студ., Городенка (лип. 34 – верес. 34), Ривак Василь, журн., Львів (лип. 34 – ?), д-р Річинський Арсен, лікар, Володимир Волинський (трав. 35 – лип. 35), Роґовський Володимир, студ., Тернопіль (жовт. 34 – жовт. 35), Романюк Антін, студ., Тернопіль (лип. 34 – бер. 35), Романюк Ярослав, студ,, Тернопіль (лип. 34 – бер. 35), Рудакевич Степан, журн. Львів (дати нев.), Рудакевич Осип, Львів (бер. 35 – ?), Рущак Михайло, ґімн. учитель, Тернопіль (лип. 34 — ?)
Савчак Дмитро, Ямниця, пов. Станиславів (лип. 34 – груд. 34), мґр. Савчак Михайло, Ямниця, пов. Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Сагайдачний Петро, журн., Бережани (лип. 34 – ?), Сайко Ярослав, студ., Данціґ (лип. 34 – ?) Саноцький Петро, Сокаль (серп. 34 – квіт. 36), Сеницький Мартин, Радехів (лип. 34 – груд. 34), Сень Євген, Грубешів (лип. 34 – груд. 34), Серветник Євген, рільник, Волинь (серп. 34 – жовт. 35), Скопюк Іван, маляр, Боголюби, пов. Луцьк (? – квіт. 36), Скопюк Микола, Луцьк (черв. 35 – квіт. 36), Скробка Олексій, студ., Звертів (лип. 34 – жовт. 35), Совик Степан, службовик «Просвіти», Рава (лип. 34 – груд. 34), Сомчинський Сергій, Ковель (черв. 35 – жовт. 35), Старух Богдан, купець, Бережани (лип. 34 – жовт. 35), Старух Ярослав, студ., Бережани (лип. 34 – груд. 34), Стець Роман, студ., Городок (трав. 35 – ?), Сушка Василь, рільник, Жовківщина (лип. 34 – груд. 34), Сушко Степан, рільник, Жовківщина (лип. 34 – бер. 35); Тимчій Володимир, студ., Грабовець, пов. Стрий (лип. 34 – бер. 35 і трав. 35 – черв. 36),
мґр. Топорович Володимир, адвокат, Збараж (лип. 34 – ?), Трач Н., ґімн. учень, Зборів (лип. 35 – ?), мґр. Тучак Василь, Дубно (серп. 34 – ?), Тюшка Осип, студ., Мізунь, пов. Долина (лип. 34 – жовт. 35);
Фарина Петро, рільник, Ксаверівка, пов. Сокаль (лип. 34 – груд. 34), Федак Володимир, студ., Перемищина (лип. 34 – жовт. 35), Федір Володимир, Вовче (лип. 34 – груд. 34), Філінський Богдан, Тернопіль (верес. 34 – груд. 35), Филина Петро, Денисів (жовт. 34 – груд, 35);
Халупінка Роман, студ., Товмач (лип. 34 – груд. 34), Харамбура Семен, кооператор, Яворівщина (лип. 34 – груд. 34);
Цап Степан, Городеччина (лип. 34 – груд. 34), Церкевич-Яковлів Кость, студ., Волинь (січ. 35 – жовт. 35), Цибик Роман, студ., Коломия (лип. 34 – груд. 34), Цьвікула Теодосій, студ., Нісмічі, пов. Сокаль (лип. 34 – груд. 34);
Чопик Микола, дир. П.С.К. в Яворові (лип. 34 – груд. 34);
Шевчук Ярослав, Горлиці (черв. 34 – ?), Шерстило Богдан, студ., Жовківщина (лип. 34 – лип. 35), Шміґель Василь, Рогатин (лип. 34 – груд. 34), Штикало Дмитро, журналіст, Ільковичі, пов. Сокаль (лип. 34 – квіт. 36), Шухевич Роман, студ., Львів (лип. 34 – січ. 35, згодом перевезений до тюрми у Львові);
Янів Володимир, студ., Львів (лип. 34 – лют. 35, згодом перевезений до тюрми у Львові), Янкевич Генадій, рільник, Волинь (серп. 34 – жовт. 35), Ясінський Микола, ґімн. абс., (лип. 34 – квіт. 36), Яцковський Ярослав, студ., Рахиня, пов. Долина (лип. 34 – верес. 34).
 
------------------------------------------------------------------------
[1] «Неділя» від 11.VI.1933 р. подає: М. Фіника.
[2] Під час большевицької окупації, як вояк УПА розірвав себе Гранатою 1946 р. у Вільшанах, щоб не попасти живим в руки большевицької облави.
[3] Тут горбочок, там долина, буде в с.... Україна.
[4] Жарт.
[5] «Новий Час», 2.7.1935, ч. 144.
[6] Це «473 Розпорядження Президента Річпосполитої» від 17.6.1934 р. мало такі підписи: І. Мосціцький – президент, Л. Козловський – міністер внутрішніх справ, В. Завадський – мін. скарбу, Чеслав Міхаловський – мін. справедливости, В. Єнджеєвич – мін. віровизнань і освіти, Наконєчнікоф-Клюковський – мін. хліборобства, Г. Флояр-Райхман – мін. промислу і торгівлі, М. Буткєвіч – мін. комунікації, Ю. Пацьорковський – мін. суспільної опіки, Калінський – мін. пошти і телеграфів.
[7] З літератури про концентраційний табір у Березі Картузькій заслуговує на увагу насамперед книга спогадів В. Макара «Береза Картузька», Торонто 1956 р., до якої додано теж список в'язнів того табору (правда, не повний, бо тільки 176, і з деякими неточностями). Крім цього, у 1935 р. появилася в Америці книжка українською мовою «Береза Картузька», без подання автора, а в Канаді 1936 р. – книжка комуніста Федора Малика: «Що я бачив і пережив у Березі Картузькій». Коротші спогади друкували в українській пресі: Борис Вітошинський («Українець-Час», Париж, липень 1954), Володимир Ґоцький («Українська Думка», Лондон, листопад-грудень 1954), Василь Качмар (Календар «Українського В-ва», Краків 1941) та інші.




V ЧАСТИНА: РОЗДІЛ 8

ВІДБУДОВУВАННЯ КЕРІВНИЦТВАcІ РОБОТИ ОУН НОВИМИ ЛЮДЬМИ СЕРЕД ПРОРИВІВ

Після громовиці

Події вліті 1934 року можна назвати громовицею. Громом для польських окупантів з боку ОУН було вбивство польського міністра в столиці Польщі, а вслід за тим застрілення двох українських співробітників польської поліції. Знову ж з польського боку посипалися громи на українське націоналістичне підпілля в вигляді масових арештувань і висилки приблизно сотки видатніших націоналістичних діячів до концентраційного табору в Березі Картузькій.
Правда, попри всю свою натугу розкрити українське підпілля, польська поліція цілком зле визнавалася в персональній обсаді мережі ОУН. Тому під час масових арештувань і ув'язнювання в Березі Картузькій вона дуже часто ув'язнювала непричетних до керівництва в ОУН, чи то на вищих чи низових ступнях, а залишала поза своєю «опікою» справжніх керівників Організації. Все ж таки, під час арештувань у зв'язку з убивством Пєрацького до рук польської поліції попала також частина членів КЕ ОУН – напередодні атентату арештовано у зв'язку з викриттям краківської станиці ОУН Ст. Бандеру, Б. Підгайного, Я. Спольського, Я. Макарушку, О. Пашкевича. Три дні пізніше, 17 червня 1934 року, арештовано й відвезено до Берези Картузької Р. Шухевича, В. Яніва, Д. Грицая, а в другій половині липня того самого року арештовано Малюцу, в зв'язку з убивством І. Бабія. «Архів Сеника» і заломання Малюци, Мигаля та Підгайного допомогли польській поліції розшифрувати ввесь особовий склад Крайової Екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях, за вийнятком єдиного військового референта Дмитра Грицая, а вслід за тим поставити тих членів КЕ перед суд і засудити їх на довгі роки ув'язнення і спаралізувати їхню діяльність в ОУН.
Одначе, ні документи з «Архіву Сеника», ні виявлені Малюцою, Мигалем і Підгайним організаційні таємниці ОУН не дали змоги польській поліції глибше виявити особову обсаду керівних постів, а тим менше увесь склад мережі ОУН. Поза самою КЕ удари польської поліції падали наосліп. А тому, хоч ті удари і внесли певне замішання і подекуди порвали організаційну мережу ОУН, проте Організація таки встоялася та могла приступити до відбудови свого апарату.
Уже два тижні після ув'язнення Ст. Бандери, на початку липня 1934 року, ПУН призначив нового Крайового провідника ОУН на ЗУЗ – Осипа Мащака. Повідомлений про це зв'язковим Ярославом Раком, організаційний референт КЕ Іван Малюца вспів передати Мащакові всі зв'язки ще до часу свого ув'язнення.
[Але ці зв'язки були мало придатні, бо після атентату на міністра Пєрацького поліція виарештувала не лише членів Крайової Екзекутиви, але теж багато членів обласних і повітових Проводів ОУН. Крім того, починаючи з 5 липня 1934 року, вислано до новоствореного концентраційного табору в Березі Картузькій провідний актив ОУН. Зв'язки, що їх одержав О. Мащак, були переважно вже неактуальні, постійно обривалися або були під обсервацією. Також обірвалися зв'язки до ПУН-у закордоном. Зв'язковий апарат, що доставляв з закордону підпільну літературу був виарештований, як теж був унеможливлений доступ до конспіративних криївок, в яких переховувалось технічний виряд. У таких дуже несприятливих обставинах О. Мащак почав в'язати нове організаційне ядро з найменш підозрілих людей, доки сам не попався під підозру і арешт поліції.]

Наглий суд за «жовківську справу»

Дня 21 вересня 1934 року в Жовкві застрілено поліційного аґента Яцину, який під час переслухування залюбки тортурував українських політичних в'язнів. Шукаючи організаторів і виконавців убивства, польська поліція провела, як звичайно, масові арешти в цілій Жовківщині. Між арештованими опинився й кандидат на повітового провідника Жовківщини Б. Галапац.
Попавши у в'язниці до камери комунарських вожаків, невироблений політичнo і, як виявилося тепер, заслабий характером, Галапац, за намовою комуністів, признався до участи в ОУН і виявив поліції виконавця атентату на Яцину – Гриця Куликівця, а також повітового провідника Жовківщини – Володимира Касараба, далі мґра Мирона Богуна й Івана Микитюка, що їх він бачив, як викладачів, на одному з курсів ОУН. Знову ж Малюца, заломавшись під час слідства у Варшаві, виявив поліції Зенона Матлу, як надобласного Львівської, Бережанської, Тернопільської й Перемиської областей ОУН, отже – як того, що теж мусів вирішувати про проведення атентату на терені Львівської области.
Таким чином перед наглим судом за вбивство поліційного аґента в Жовкві стали, крім Куликівця, виконавця замаху, також З. Матла, мґр. М. Богун, І. Микитюк, В. Касараб і Б. Галапац. Тому, що Матла займав між підсудними найвищий організаційний пост, польська преса писала про нього як про бойового референта ОУН, то знову як про Крайового провідника ОУН.
Наглий суд, що відбувся 8 листопада 1934 року, засудив Зенона Матлу і Гриця Куликівця на кару смерти, Б. Галапаца на 12 років тюремного ув'язнення, В. Касараба на 11 років, Льва Стойкевича на 10 років, мґра М. Богуна й І. Микитюка по 7 років, Юрія Малиновського і Семена Васечика по 5 років тюремного ув'язнення. Засуджених на кару смерти президент держави уласкавив і замінив їм кару на досмертне ув'язнення. Характеристичним для суддів присяглих було явище, що лава присяглих затвердила вину 3. Матли ледве одним голосом більше і якщо б той один присяглий висловився був проти визнання підсудного винним, то Матла був би звільнений.
Для праці ОУН жовківська справа завдала болючого удару, бо після арештування цілої КЕ Степана Бандери тепер знову відтягнено на довгі роки двох надобласних, отже, ієрархічно двох евентуальних кандидатів на майбутніх Крайових провідників.


ПРИЗНАЧЕННЯ Л. РЕБЕТА ПРОВІДНИКОМ КРАЙОВОЇ ЕКЗЕКУТИВИ ОУН НА ЗУЗ І ЇЇ СКЛАД


Ув'язнення й засудження на довгі роки тюрми цілої Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ із Крайовим провідником Степаном Бандерою на чолі та заслання до концентраційного табору в Березі Картузькій поверх сотні провідних членів ОУН з усіх закутків західноукраїнських земель були поважним ударом для Організації. Одначе, в той час ОУН розпоряджалася вже тисячами членів, була в стані буйного зростання, а тому були всі дані на те, щоб втрати поповнити новими людьми, а порвані організаційні зв'язки відновити, як це вже було раніше. Про те, що в той час для наладнання, а навіть розгорнення ширшої праці було ще доволі провідних і низових кадрів, поза ув'язненими, немає найменшого сумніву, якщо розглянути їхню поставу й працю, виявлену кілька років пізніше, в час другої світової війни. Одначе, протягом деякого часу Організація мусіла пройти свого роду кризу.
Як уже згадано, спроби Осипа Мащака відновити організаційні зв'язки в мережі ОУН та організування нового складу Крайової Екзекутиви були незабаром перервані ув'язненням надобласних Богуна й Матли, а скоро після того й самого О. Мащака. Завдання Мащака перебрав на себе Микола Кос. Після звільнення з Берези Картузької йому до помочі став, з усією притаманною йому енерґією, Ярослав Старух. Протягом кількох місяців на переломі 1934 і 1935 років вони зуміли, відновити організаційні контакти в різних осередках у всьому Краю і вслід за тим приступили до організування нового складу Крайової Екзекутиви. Здавалося, що ПУН, поінформований про справи, затвердить на пості Крайового провідника Миколу Коса, або призначить на те місце віком трохи старшого за нього, дуже популярного тоді серед українського студентства Ярослава Старуха. Тим більше, що обидва вони раніше не мали безпосередніх організаційних зв'язків з Малюцою, Мигалем чи Підгайним, тож не могли бути ними «всипані» і не стягали на себе особливої уваги поліції. Своєю ж дуже успішною працею вони доводили, що мають усі дані зайняти керівні становища в ОУН.
[На початку 1935 року1 приїхала з закордону до Львова нелеґальним шляхом зв'язкова від ПУН-у Анна Чемеринська, з дорученням наладнати контакти між провідними членами ОУН, що осталися на волі і поновити дію Крайової Екзекутиви. У Львові вона встановила найперше зв'язок з Миколою Косом, а цей, як інструктор Юнацтва ОУН, підібрав до тимчасового керівного ядра у Львові співробітників з молодшої і непідозрілої ґенерації Михайла Коржана і Василя Ривака, а згодом Юліяна Боднарука, Софію Мойсейович і врешті Богдана Мартинюка. Зі Львова А. Чемеринська виїжджала відшукувати оцілілих членів ОУН по інших місцевостях, у Стрию, Бережанах, Тернополі. Після кількаразових поїздок повідомила Коса в перших місяцях 1935 року, що вона, як відпоручниця ПУН-у, призначила Лева Ребета зі Стрия головою КЕ ОУН на ЗУЗ, зазначивши, що з уваги на вимоги конспірації в час нагінки Ребет має перебувати в Стрию, а всі контакти до нього повинні переходити через його заступника Миколу Бігуна. Після кількох зустрічей на провінції членів львівського керівного осередку ОУН з Ребетом остаточно сформовано Крайову Екзекутиву в такому складі: Лев Ребет – голова КЕ, Микола Бігун – заступник голови, Микола Кос – організаційний, пізніше бойовий референт, Михайло Коржан – технічно-пропаґандивний, пізніше організаційний і врешті референт ремісництва, Олекса Гасин – військовий, Василь Р. – пропаґандивний, пізніше ідеологічний, Богдан Мартинюк – розвідка, Дарія Цісик – юнацтво ОУН. В тому ж році поповнено КЕ ще такими референтами: Юліян Боднарук – студентство і Юнацтво ОУН, Софія Мойсейович – жіноцтво, Ярослав Старух – ремісництво, пізніше організаційний, Василь Турковський – пропаґанда.
В 1936 році політичним референтом став Осип Бойдуник, що з кінцем грудня в 1935 році вийшов з в'язниці, а членом КЕ Йосип Тюшка, розвідчим – став Ярослав Гайвас у 1937 р. У 1938 р. членом КЕ стали Дмитро Мирон (Піп, Орлик) і Мирослав Тураш.
У цей період часу особовий склад Крайового Проводу ОУН мінявся часто. Декотрі його члени, здеконспірувавшися в роботі своєї референтури, перебирали іншу, то знову були переходовo засилані в Березу Картузьку, а деякі були покликувані за кордон (Гасин) або попадалися до в'язниці і діставали довгорічні присуди.


НОВИЙ КУРС ПРАЦІ ОУН


Відбудова обірваних зв'язків

Нова Крайова Екзекутива стала перед важким завданням упорядкувати хаос, який витворився в наслідок здесяткування рядів ОУН і масової висилки її провідних членів до концентраційного табору в Березі Картузькій, що в свою чергу утруднило зв'язок до незаторкнених арештами клітин ОУН. В основі вирішено зберегти попередній поділ західньоукраїнських земель на 10 областей: Львівську, Тернопільську, Станиславівську, Сокальську, Стрийську, Коломийську, Бережанську, Перемиську, Рівенську й Луцьку.
Наладнання обірваних організаційних зв'язків вимагало часу й обережности, бо багато місцевих, знаних з активности, членів ОУН було під поліційною обсервацією, як кандидати до Берези, і подруге, відірвані клітини, втративши через арешти зв'язки з керівними організаційними осередками, були часто зневірені. Очікуючи, що вони через слідство арештованих будуть викриті, або припиняли діяльність, або на власний задум ініціювали місцеву некоординовану дію в переконанні, що після ліквідації Крайової чи Обласної Екзекутив Організація є розгромлена і що тому їм треба знизу відбудовувати і продовжувати революційну діяльність ОУН. Це з одного боку було позитивною ознакою тривалости, послідовности і правильного наставлення організаційних кадрів, але інколи ця дія на власну ініціятиву відокремлених клітин приносила небезпечні наслідки. Вона давала нагоду в окремих випадках заганятися і діяти якийсь час на власну руку, а згодом не підпорядковуватися Крайовому Проводові, а також і для ворожої аґентури створювала умови, щоб пробувати підсувати провокаторів, як ніби то уповноважених від полк. Коновальця зв'язкових від вищого Проводу. Трапилося і таке, що довше перервання зв'язку і самочинне шукання місцевих виявів революційної акції довело у випадку однієї саботажної акції в Костопільщині, що за задумом місцевих активістів була спрямована не проти окупанта і даремно загнала у в'язниці ідейні кадри політичнo невиробленої сільської молоді.
Перед масовими провалами зроблено в організаційній референтурі одне структуральне забезпечення: «Щоб унеможливити концентрацію детальних відомостей про організаційну мережу в руках однієї людини і щоб вилучити небезпеку катастрофи у випадку зради всіх людей цією людиною, як це сталося недавно, організаційний реферат поділено на чотири інспекторати, при чому кожному інспекторові приділено керівництво кількома округами... Обов'язком згаданих організаційних інспекторів саме й було зайнятися разом з інструкторами Юнацтва, що працювали тільки на відтинку молоді вихованням і вишколом організаційних кадрів».2
Головний наголос поставлено отже на внутрішню підготову і вишкіл організаційних кадрів, на роботу невидну, що не давала на зовні видимих виявів політичної дії Організації. Велику увагу приділено теж розбудові організаційної мережі на терені Волині, Полісся, Холмщини і Підляшшя. Це принесло поширення бази діяльности ОУН і незабаром створило потребу покликати окремий Провід ОУН для керування її діяльністю на Північно-Західніх Українських Землях.
 
Наші Друзі: Новини Львова