Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Публіцистика

Таємниці і феномени України

Переглядів: 24814
Додано: 29.08.2013 Додав: pmaslyak  текстів: 9
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
7. Містичні Лисі гори України
В нашій державі налічується понад 50 різних географічних об’єктів з назвою Лиса Гора. Це і села, і окремі підняття, і урочища. Об’єднує їх одне – ці об’єкти споконвіку оповиті легендами і володіють якоюсь містичною силою. Здається, що саме провидіння створило тут якусь незрозумілу пересічній людині ауру, яка одним людям допомагає, а інших знищує.
Цікаво, що люди віддавна відчували незвичність цих територій і тому тут створювали всілякі такі об’єкти, які несли в собі заряд або добра, або ж зла. Взяти хоча б мабуть найвідомішу в Україні Лису Гору в Києві. Вона знаходиться на правому березі річки Либідь між Багриновою горою, Теличкою і Саперною слобідкою. Археологи виявили тут святилище ще з часів Трипільської культури. За часів Київської держави тут знаходилося святилище язичників. Навіть після того, як князь Володимир хрестив киян. Нині до даного дійства намагаються «примазатися» й інші країни, але яке відношення, наприклад, цей акт мав до Москви, яка виникла лише через 300 років після цього. Князь Володимир хрестив киян і українців, але не москвичів і росіян.
За часів Російської імперії в 1906 році на Лисій Горі влада встановила шибеницю, знайшли місце (!), на якій страчували революціонерів. Тут же їх кат і закопував. Радянська влада продовжувала відповідну експлуатацію «диявольського місця» побудувавши тут підземний військовий завод. Прийшли німці і перетворили Лису гору на базу своїх знаменитих «Тигрів». Потім німці пішли і тут побудували ракетну базу. Після цього встановили щогли радіоантен і почали глушити так звані радіоголоси, тобто радіопередачі зарубіжних станцій. Нині тут знову збираються язичники і також представники різних неформальних молодіжних об’єднань.
Що ж являють собою Лисі Гори? Це як правило підвищені ділянки землі, які позбавлені рослинності. Звідси й їхня назва. Але справа не в цьому З давніх-давен люди звернули увагу на те, що під час грози блискавки чомусь влучають саме в ці гори. Причина донині не є зрозумілою до кінця. Можливо тут в глибині знаходяться якісь потужні рудні тіла, які і притягають сюди блискавки? Не дивно, що за часів Київської Русі, ще дохристиянської, верховним божеством якої був Перун-громовержець, тут існували язичеські капища.
Дехто вважає, що для Лисих Гір характерна потужна внутрішня енергетика. Вона така сильна, що рослини просто не витримують її і тому не можуть тут рости. Це ніби таке собі класичне місце сили. Одні люди від цього страждають, інші навпаки заряджаються позитивною енергією і стають від цього незламними. Нібито такі місцевості здатні зламати агресивність людини, поганий настрій, дати певний імпульс в житті. Ходять легенди, що за радянських часів сюди інкогніто приїжджали радянські функціонери з Москви, щоб загадати бажання. Вважалося, що таке бажання обов’язково збудеться.
В останнє твердження не важко повірити. Справа в тому, що про містичну силу Київських гір знали віддавна. Цікавим виглядає список сановитих людей, які у важкі періоди їхнього життя намагалися отримати тут магічне підкріплення. Говорять, що сюди навіть привозили хворого Брежнєва, щоб повернути йому сили.

8. Початок ХХІ століття: кінець чи початок?

Вже багато людей звернули увагу на те, що так звані «серйозні» і навіть дуже серйозні вчені, які в молодості займалися суто прикладними науковими дослідженнями, робили геніальні відкриття, з часом все більше уваги починають приділяти філософським проблемам науки і ізотериці. Скажімо в Радянському Союзі академік Сахаров винайшов водневу бомбу, а потім зайнявся космогонією і правами людини. Лауреат Нобелівської премії, один з винахідників атомної бомби американський фізик Фейнман, на схилі свого життя почав писати веселі романи. Таких прикладів безліч. Звичайно, що є цілком наукові спеціальності, скажімо історія, де самі наукові пошуки дають поживу досліднику подивитися на світ ширше. Одним з таких вчених є київський історик і археолог, професор Києво-Могилянської академії, доктор історичних наук Микола Чмихов. Він пішов з життя, залишивши нам свою надзвичайно цікаву і продуктивну теорію.
Свої дослідження вчений не обмежив лише історією і археологією. Він вирішив задіяти дуже ефективний комплексний підхід, додавши до історичних і археологічних джерел, ще й ретроспективні дослідження в галузі геології, географії, кліматології, ґрунтознавства, астрономії. Не забув він і про українську народну міфологію. Такий підхід дав зовсім неочікувані ніким результати. Вони полягають в тому, що в післяльодовиковий період, коли тут започаткувалося нове життя, в подальшому воно протікало у вигляді певних, доволі чітко окреслених циклів.
Закінчення одного циклу і настання іншого, наступного, не протікало гладко. На зламі епох неодмінно відбувалися дуже великі, кардинальні зміни. Ці зміни стосувалися практично всього. Змінювався клімат (посухи, потопи, бурі, незвичні морози або спека), зростала тектонічна активність, що проявлялося в землетрусах, виверженні вулканів, виникненні глибинних і поверхневих розломів земної кори тощо. Змінювався навіть радіаційних фон. В суспільстві такі радикальні зміни призводили до масового переселення народів, війн, створення і загибелі імперій тощо.
Чмихов підкреслював, що завжди існувала і існуватиме ієрархій природних і життєвих циклів. Менші за протяжністю і інтенсивністю подій цикли входять до складу більших. Ті ж, у свою чергу, є складовою ще протяжніших і інтенсивніших. За Чмиховим, найважливішим для людства є цикл протяжністю 7980 років. Його унікальність і важливість полягає в тому, що в ньому, починаючи з будь-якої умовної дати, повторюють небесні рухи Місяця і Сонця. Саме це впливає на всі процеси, що відбуваються на Землі, бо саме Сонце дає життя всьому сущому на нашій планеті.
Цікаво, що початок цього останнього «арійського» циклу, який був започаткований саме в Україні виникненням індоєвропейців або арійців і подальшим їх розселенням по території світу, приходиться на 5966 рік до нашої ери. Не важко підрахувати, що закінчення цього циклу припадає на початок ХХІ століття, десь на 2014 рік.
Ще в 90-ті роки ХХ століття Чмихов вважав, що криза, переходу від одного циклу до іншого вже почалася і буде в подальшому тільки поглиблюватися і загострюватися. Як показують події наступних 15 років після опублікування своїх розробок, вчений був абсолютно правий. Криза набула глобального характеру, а в Україні вона набула просто таки апокаліптичних рис. На поверхню української дійсності без будь-яких прикрас сплив увесь людський непотріб і майже моментально опинився при владі. Патологічні типи людей і людських відносин запанували в усіх сферах життя. Українська криза набула, на відміну від багатьох інших країн, тотального характеру. Про що це говорить?
Україна фактично однією з перших вступила до періоду кризи, а отже і переходу від одного циклу розвитку до іншого. Таким чином у нашої країни і нації з’явився цілком реальний шанс першими пройти період кризи і вступити до періоду стабільності. Очевидно, що в найближчі роки нас чекають дуже великі потрясіння. За відносно короткий період, життя більше не дає нам часу на роздуми, Україні і українській нації необхідно розробити і реалізувати проект «Україна в ХХІ» столітті».

9. Козак Мамай

Надзвичайно цікавим, унікальним і феноменальним явищем української історії і української суспільно психології є образ козака Мамая. Нічого подібного жодний народ світу більше не має. Ні ближні, ні далекі народи не змогли витворити такий дивовижний і містичний образ. Цікаво, що хоча б наближено подібного образу немає в жодного сусіднього з українцями народу – ні в поляків, ні в росіян, ні в білорусів, ні в словаків, ні в угорців, ні в румунів. Це чисто українське явище світової культури.
Здавалося б з якогось доброго дива в українській національній свідомості витворився абсолютно дивовижний містичний образ людини-воїна. Зараз ці народні картини поширюються в нашій державі у вигляді магнітних наклейок на холодильники. Через це багато хто може сам детальніше ознайомитися з цим містичним образом українця.
Давайте разом уважніше придивимося до відомого кожному українцю міфічного образу козака Мамая намальованому на народних картинах. З одного боку він типовий воїн-лицар. Ось шаблюка, як гадюка, ось спис, ось мушкет, ось і сагайдак зі стрілами. За ним, прив’язаний до дерева осідланий кінь. Заграла сурма, козак підхопився і ось він уже на коні в повних бойових обладунках, готовий до війни. Але це тільки перше враження. Якщо придивитися детальніше, побачимо, що народна картина, на якій змальовано козака Мамая дійсно набирає містичних рис. Даний образ зовсім не відповідає усталеному стереотипу про лицаря-воїна. Придивіться уважніше. Козак Мамай сидить на перший погляд у незвичній для українця позі. Фактично це поза медитації, нині відома багатьом людям в Україні, які займаються цією справою. Цікаві очі козака –характерника. Придивіться і до них уважніше. Очі його розфокусовані і ніби спрямовані вдалечінь. В багатьох людей, які споглядають цю картину складається враження, що перед ними лише якась тілесна оболонка. Душа ж Мамая знаходиться десь дуже далеко.
Тут відкривається великий простір для фантазії. Можливо козак Мамай живиться якоюсь космічною енергією чи заряджається від внутрішнього випромінювання Українського кристалічного масиву. Його мозок під час цієї медитації отримує імпульси від природних і надприродних сил і накопичує в собі божественну мудрість. Цю думку, що перед нами «надлюдина», одночасно воїн-лицар і філософ, посилює бандура в руках Мамая. Він озброєний, як то кажуть до зубів, але разом з тим людина в принципі добра і толерантна, яка в медитації шукає сенс власного життя.
Таким чином, в образі козака Мамая постає перед нами узагальнена картина українця, який за власною внутрішньою сутністю є людиною доброю, але вимушений, з усіх боків оточений ворогами, постійно воювати і захищати власну незалежність, свободу і гідність.
Багато хто вважає, що в образі козака Мамая пропонується міфологічне вирішення проблеми України. Козак-характерник Мамай вказує нам нинішнім українцям ідеальний шлях розвитку української нації в ХХІ столітті. Він полягає в синтезі і універсалізмі української людини і українського суспільства. Таким було наше суспільство і люди тоді, коли й виник образ козака Мамая, тобто в ХУІ-ХУІІ століттях. Тоді практично все населення України покозачилося і органічно поєднувало в собі риси високої духовності і бійцівські якості. Ситуація на початку ХХІ століття однозначно показує, що саме в цьому напрямку і буде розвиватися людство в майбутньому.

10. Український національний егрегор

Містики і езотерики вважають, що наші думки, молитви, бажання тощо не зникають безслідно, а виходять у загальнопсихічні поля нації і там перебувають у вигляді психоенергетичних хвиль. Ідентичні думки і устремління людей нібито резонансно вібрують і при цьому створюють єдине поле, яке зветься егрегор. Отже, в будь-якої нації існує національний егрегор, Люди, які мислять ідентично чи близько, постійно заряджають цей егрегор. Однак, це не є вулиця з однобічним рухом. Національний егрегор в свою чергу віддає свою енергію близькій йому людині.
Якщо людина стає провідником якогось егрегора, вона отримує його силу, а також місію цю силу застосовувати з тією або іншою метою і для досягнення тих чи інших національних цілей. Якщо ми не зустрічали, то в крайньому разі читали про людей, які відчували і гостро переживали власну причетність до національного егрегора. Ці переживання переростали в певні спонукання. Коли заряджена певною ідеєю людина ставала провідником мрій, устремлінь, бажань усієї нації.
З точки зору наукового системного підходу заряджена національним егрегором людина починає усвідомлювати або хоча б відчувати себе не окремим відрубним елементом, а невід’ємною складовою частиною єдиної системи. А так як підсистемі завдання виставляє система, посвячена людина стає національним героєм. Вона може йти на муки, віддати життя за національні інтереси, поступитися всім своїм задля загального блага. Звичайно, що люди, які відчувають себе частиною національного егрегора стають ніби захищені якоюсь невидимою бронею і нічого не бояться.
Національний егрегор можна розглядати і як своєрідний «Дух предків». Підключена до національного егрегора особа досить гостро відчуває як гордість за славні діяння своєї нації, так і сором за негідні її вчинки. Така людина завжди намагається вчиняти гідно, щоб не зганьбити не лише себе, але й свою націю. Щоб представники інших націй не думали про неї погано.
Прихильники езотеричних знань вважають, що національний егрегор формується на лише нинішнім поколінням людей певної нації. Його творці – представники багатьох поколінь, які думали, молилися, зверталися до Небес з тими ж проханнями, що й нинішні їхні нащадки. Справедливі, гарні думки мільйонів людей, які спільно резонують в національному егрегорі створюють відповідну поліпшену духовну атмосферу в тому чи іншому суспільстві.
Існування національних егрегорів пояснює діяння наших національних Героїв, Вчителів і Пророків. Підключені до духовної скарбниці предків вони терпіли неймовірні муки, злидні і знущання, але не зрадили ні себе, ні свою націю, ні свою справу. Це від нього заряджалися вояки УПА, воюючи на два фронти, розуміючи безперспективність власної боротьби, але відчуваючи великі перспективи розвитку власної нації.
Національний егрегор близький за етапами свого розвитку до життя людини. Він теж колись народжується, розвивається і мужніє, досягає повноліття, потім старіє і вмирає. Смерть національного егрегора, це і смерть нації. Він служить таким собі цементуючим розчином. Вмирає егрегор і колись об’єднані спільними думками люди, втрачаючи їх, моментально розсіюються і захоплюються полями інших національних егрегорів.

11. Магія українського слова

Колись наш Вчитель і Пророк Тарас Шевченко сказав про українську мову геніальні слова.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється-ожива,
Як їх почує!... Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть між люди
Неймовірні за власною силою слова. Дуже добре особливості української мови і самий її вплив на душу людини, її думки і вчинки описав в своєму глибокому дослідженні «Нація золотих комірців»
Ігор Каганець. Він пише, що «ідея про глибинний зв'язок між мовою, мисленням і духом народу має значні історичні корені, проте чи не найкраще її сформулював німецький мовознавець і філософ Вільгельм фон Гумбольдт. Згідно з його поглядами, різні мови мають не просто одного і того самого предмету, а й різні його бачення.
Щоб переконатися в цьому, давайте простежимо етимологію деяких українських і російських слів:
ВИХОВАТИ – заховати від зла
ВОСПИТАТЬ – выкормить

ЛІКАРНЯ – лікувати, давати здоров’я
БОЛЬНИЦА – терпеть боль, страдать

ВЕСІЛЛЯ – веселитися, радіти
СВАДЬБА – свататься, предлагать породниться

ОСВІТА – світло, просвічення
ОБРАЗОВАНИЕ – формировать по образцу

ШАНУВАЛЬНИК – пошана, повага
ПОКЛОННИК – поклонение

ПОДРУЖЖЯ – дружба, приязнь
СУПРУГИ – сопряженная, запряження пара

ШЛЮБ – «злюб», кохання
БРАК – брать

ЗВИТЯЖЕЦЬ – витягнути, підняти вище
ПОБЕДИТЕЛЬ – «по-беда», тот, кто остался живым «по-бедах»
Далі Ігор Каганець цілком слушно зауважує, що «мова, будучи системою світобачення впливає на всю людську поведінку, людина здебільшого поводиться з предметами так, як їх подає їй мова. Для прикладу візьмемо російське слово «бесполезный» - в українській мові воно не має еквівалента. Тому українцеві (якщо не знає російської) не може навіть прийти на думку, що в природі є щось «бесполезное» - для нього все має свій сенс і призначення. З другого боку, українське слово «праця»,що означає радісну, приємну, осмислену роботу, не має еквівалента в російській мові».
Таким чином, мова виступає одним з найважливіших чинників формування психіки – як індивідуальної, так і колективної.


12. Місія України і української нації в ХХІ столітті

Комплексні дослідження України, вказують на те, що її природно-географічні і історико-культурні особливості і феноменальні якості не є відповідним сучасним реаліям. Україна за власним географічним, геополітичним, геоекономічним і геостратегічним потенціалом важить значно більше, ніж просто найбільша за площею держава Європи. Україна – атлантична країна, українці – атлантисти, діти Атлантики. Будь-яка крапля води нашої держави стікає лише до Атлантичного океану. На відміну, скажімо, від євразійської Росії, над нашою головою проносяться нескінченні атлантичні циклони, які формують певний природний колорит і фон нашої держави. Саме не в останню чергу через це, ми – українці європейці, а не євразійці. Наш шлях європейський. Наша доля теж європейська і ніякою іншою просто бути не може. Природа дуже об’єктивна річ.
В той же час рубіжне і потенційно надзвичайно вигідне географічне і геополітичне положення України, врешті-решт призведе до формування у нас серцевини (гартленду) материка Євразії. Через нашу країну проляже геополітична вісь найбільшого материка у світі. Однак ми ніколи не будемо євразійцями, як, скажімо, турки, казахи чи росіяни. Ми завжди були і залишаємося на межі світів і цивілізацій, але не між ними і в них одночасно, Ми на межі Європи і Азії, але в Європі.
Українська земля, простір української нації дуже загадкова річ. З розвитком науки цих таємниць не стає менше. Вчені виявляють і передбачають все нові незвичні властивості простору. Особливо цікавою є гіпотеза про його неоднорідність. Можливо це стосується не лише окремих ділянок Всесвіту, але й територій на Землі. Тоді всі властивості простору можуть передаватися і на об’єкти, що в ньому знаходяться. Люди і нації, які проживають на цих ділянках планети, якимось чином уніфікуються стосовно генетики, антропології, ментальності, колективної долі тощо.
Український простір, територія України має ще одну цікаву і феноменальну особливість, якої ми не знаходимо більше ніде у світі. З найдавніших часів в усіх відомих історичних джерелах – як задовго до Різдва Христового, так і після нього – територія сучасної України розглядалася як щось єдине і цілісне. Це одне з найбільш загадкових явищ географії, геополітики та історії світу. Не зважаючи на повну географічну відкритість і незахищеність цієї території, рівнинність рельєфу, відсутність природних меж у вигляді високих гір, пустель, непрохідних боліт, величезних річок тощо, українська земля навіть тоді, коли вона не мала цієї назви, визначалася від Карпат до Дону і від Прип’яті до Чорного моря. Чому так? Чому цього не було з іншими географічно відкритими територіями? Що чи хто встановив ці невидимі на земній поверхні межі і кордони? На всі ці запитання все ще немає однозначної відповіді.
Феноменальні природні явища і особливості української землі, як уже зазначалося раніше і про що на конкретних фактах наголошують чисельні дослідники, породили феноменальні особливості української нації. На доказ наводяться незаперечні факти: впродовж століть українці витворили найбільше у світі багатство народної пісні. Жодна інша нація світу не може похвалитися своїм мільйоном мелодійних, задушевних, ліричних і героїчних пісень. Чи хоча наблизитися до цього рекордного у світі показника.
Українці нагодували весь світ, оскільки освоїли найродючіші на Землі грунти – чорноземи. Феноменальне явище людської цивілізації: скрізь на Землі, де є хоча б гектар чорнозему, живуть і обробляють землю українці – найдавніша хліборобська нація світу. Всі хліборобські країни так званого «пшеничного поясу», всі без винятку (Україна, Молдова, Росія, Казахстан, Киргизія, Канада. США, Аргентина, Бразилія) стали такими дякуючи надзусиллям українських селян-переселенців. Нині генетично українською, трипільською пшеницею, завезеною переселенцями з України до Росії, Казахстану, США, Канади, Аргентини у вузликах на грудях і годується увесь світ.
Універсальні природні особливості довкілля української нації витворили в українців не лише прагматизм і ліризм одночасно, але й нездоланну тягу до зірок. Тому генетичні українці зробили для втілення мрії людства про зоряні польоти більше, ніж всі інші нації разом узяті. Теорію космічних польотів розробили і втілили її в життя Засядько, Кибальчич, Ціолковський-Наливайко, Кондратюк, Корольов, Глушко, Челомей, Яремович, Янгель, Лозино-Лозинський, Сікорський та інші.
Чергове відродження української нації і держави відбудеться тоді, коли буде досягнута критична маса в нашому суспільстві пасіонаріїв. Це ті люди, пращури яких тисячоліттями жили на українській землі і тому «настроєні» на хвилю наступного цивілізаційного природного поштовху, який уже йде з надр Українського кристалічного масиву. Українцям залишився останній крок до заможного, духовно багатого життя – усвідомити себе великою, славною, богом обраною нацією. Народ, який дав світові Пісню, Хліб і Крила, ще не сказав свого останнього слова.







 
Наші Друзі: Новини Львова