Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Публіцистика

Таємниці і феномени України

Переглядів: 24809
Додано: 29.08.2013 Додав: pmaslyak  текстів: 9
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Унікальною пам’яткою природи є багатоярусна печера Кизил-Коба. Її довжина сягає 14 кілометрів. Вона знаходиться на Довгоруківській яйлі. Автор цих рядків, ще будучи студентом Київського державного університету імені Тараса Шевченка разом з друзями пройшов одним із маршрутів цієї печери і отримав на все життя незабутні враження. Краса неймовірна, її не могли затьмарити ні вузькі переходи, не завжди зручні для мого зросту і комплекції, ні підземні озера, ні мокрі ноги і брудний одяг. Всі негаразди того походу забулися, а в пам’яті залишилися лише величні зали зі сталактитами і сталагмітами і відчуття свята.
Ай-Петрівська яйла відома своїми вертикальними печерами «Каскадною» і Удовиченка. Перша з них має глибину 1500 метрів і довжину 630 метрів, друга – відповідно 196 і 250 метрів.
На навчальний полігон спелеотуризму загальноєвропейського і світового значення повинні перетворитися неперевершені печери Чатир-Дагу, наприклад, вапнякова «Бездонний колодязь» (глибиною 195 метрів і довжиною 410 метрів), а також знаменита печера «Хід конем» (глибина 213 метрів), яка зі своїми широкими і глибокими колодязями , сполученими горизонтальними вузькими переходами, ніби самою природою створена для оволодіння різною технікою спелеотуризму. Задля замилування незвичайною красою підземних «храмів» на цьому масиві підійдуть прості для новачків печери «Мармурова» й Еміле-Баїр.
Можна з великою долею ймовірності передбачити відкриття в Криму нових вражаючих підземних печер. Тут донині залишається немало дуже перспективних для пошуку місцевостей.

19. Таємниці і загадки Чатир-Дагу

В перекладі з кримсько-татарської Чатир-Даг, один з відомих масивів Кримських гір, означає Намет-Гора. Ця назва доволі точно відображає дійсність. Він дійсно нагадує шатро. Однак, такий вигляд Чатир-Даг має лише з одного північного боку. З інших ракурсів гірський масив має форму класичного плато. Греки, які дивилися на нього не з півночі, як кримські татари, а з півдня, тобто з боку Чорного моря, називали Чатир-Даг Трапезусом, тобто столом.
Найвищою вершиною даного гірського масиву є гора Еклізі-Бурун. Це одна з найвищих вершин Гірського Криму (1525 метрів). Вона посідає п’яте місце за висотою серед вершин Криму. Цікавим є переклад назви цієї вершини. Вона скомпонована зі слів двох народів. Екліз грецькою означає «церква», а «бурун» кримсько-татарською – мис.
Чатир-Даг з давніх-давен окутаний легендами і міфами. Об’єктивною основою для їх виникнення послужили деякі загадкові явища, пов’язані з цим гірським масивом.
Першою загадкою, яка донині не відгадана вченими є знайдені в карстових воронках північно-західної частини масиву червонувато-бурі відклади гальки. Як вона могла потрапити в вапнякові відклади, з яких складений масив галька, та ще й такого незвичного кольору, донині ніхто однозначно пояснити не може. Версій існує декілька, але жодна з них не є абсолютно вірогідною і викликає критичні стріли з боку геологів.
Друга загадка романтичніше за першу. Тут уже відчувається прихована містика, яку так люблять туристи. На масиві знаходиться одна з найгарніших печер світу Еміне Баір Хосар. Це північний схил Чатир-Дагу. Дивним чином ця печера похилена не на північ, до Аякського джерела, яке є ніби випускним клапаном для води, що там накопичується, а на південь. Як так може бути? Виходить, що в минулому води, які розмили розчинний вапняк і утворили печеру, текли на південь. Але це вступає в протиріччя з мільйони раз підтвердженими законами фізики і гідравліки. Не відповідають ці факти «з життя» печери і відомим подіям геологічної історії Криму. Чи може й вона, як і людська історія Криму теж сфальсифікована?
Але на цьому загадки Чатир-Дагу не вичерпуються. Наступна з них пов’язана з материковим зледенінням. Відомо, що протягом останніх двох мільйонів років в Україні було декілька зледенінь. Льодовик то наступав, то знову відступав. Він ніби бульдозером сунув перед собою різні продукти руйнування гірських порід. Коли льодовик відступав вони залишалися у вигляді такого собі валу, який називається мореною. Сліди зледеніння виявлено і на Чатир-Дазі. Яке їх походження, донині до кінця не з’ясовано і це ще одна загадка цього гірського масиву Криму.
А ось ще одна загадка. Будучи студентом я стояв на Чатир-Дазі і ми-студенти серед жаркого липня, стоячи в шортах ласували витягнутими з карстових воронок кригою і снігом. Хтось зробив у глибини карстової воронки стаціонарну металічну драбину і ми з глибини десь метрів 20, а може й більше піднімали на поверхню чисту блакитну кригу. Всього в Криму виявлено 39 таких карстових воронок, де в найбільшу спеку зберігаються шари блакитної криги.
Як же утворилася крига і чому вона не тане? До речі, кригу виявлено і в деяких горизонтальних печерах, де вона вкриває навіть підлогу. Підрахований вченими обсяг криги в печері «Бездонній» досягає 25 кубічних метрів, а в печері Хабазі аж 60 кубічних метрів. Ще цікавішим є той факт, що в печерах Криму зустрічаються крижані сталактити і сталагміти надзвичайної краси. Виявлено навіть крижану колону висотою 9 метрів. Є декілька гіпотез походження і збереження цієї криги. Але жодна з них не може повністю задовольнити вчених.
І нарешті, п’ята загадка Чатир-Дагу. Неподалік від знаменитої печери «Хід конем» знайдено потужну жилу кварциту. Тут таких жил виявлено немало. Найпотужніша зі знайдених має ширину 12 метрів. Як могла утворитися ця магматична гірська порода серед м’яких і розчинних у воді осадових порід, з яких складається гірський масив, донині не відомо. Знову ж таки існують декілька гіпотез походження кварциту. Жодна з них не є такою, яка б пояснювала цю п’яту загадку.
Таким чином, гірський масив Чатир-Даг продовжує бути лідером серед гірських масиві Криму за кількістю таємниць і загадок. Подальше вивчення його природи дозволить вченим їх розгадати, або ж відкрити нові.

20. Загадковий Словечансько-Овруцький кряж

На півночі Житомирської області, де закінчується Український кристалічний масив височить цікавий і загадковий Словечансько-Овруцький кряж. Найвища його точка ледве досягає 316 метрів над рівнем моря. Однак на плоскій і заболоченій рівнині українського Полісся він здіймається вгору як справжній гірський масив.
Для цього кряжа характерними є декілька феноменальних особливостей, які вирізняють його серед подібних піднять рельєфу, яких на правобережжі України є декілька. В чому ж полягають ці феном анальні особливості і характеристики «Поліської Швейцарії»? Так іноді журналісти називають північний виступ Українського щита.
Візьмемо для прикладу північно-західну частину Словечансько-Овруцького кряжу. Мандрівник, приїхавши сюди не знає, що йому й думати. Куди він потрапив? Дійсно, біля сіл Кованка, Червонка, Усове, на підвищенні рельєфу, вся земля вкрита величезними шматками каміння, яке ніби виростає з землі. Людина стоїть приголомшена і придавлена до землі незвичною величчю і силою природи. Дивує також і червоний та рожевий колір цього незвичного каміння. Це знамениті овруцькі кварцити. В недалекому минулому вся ця земля протягом 10 кілометрів була суцільно вкрита густими дубовими і дубово-грабовими лісами. Донині невідомо з яких причин у 1952 році ці дерева вирубали. Чудовий ліс тут складався з дубів, яким було 500 і більше років.
Однією з загадок Словечансько-Овруцького кряжа є дуб скельний. Досі не зрозуміло, як ця південна рослина потрапила на північ України. Не готові до однозначної відповіді вчені і на запитання: як вдалося вижити цій рослині протягом останніх сотень тисяч років при всіх змінах клімату в даній місцевості. Більшість вчених пов’язують таємниці Словечансько-Овруцького кряжу з його геологічною історією. Точно встановлено, що ця частина України протягом багатьох мільйонів років не вкривалася морем. Внаслідок цього тут, як мінімум з далекого третинного періоду, сформувався такий собі своєрідний природний «Ноїв ковчег». На ньому і збереглися рослини і тварини, які в інших місцях були знищені морем. Залиті водою ліси зникли, а дуб скельний вижив на острові суходолу і дожив до наших днів. Потім клімат сильно похолодав і абсолютна більшість теплолюбних рослин зникли, а скельний дуб вижив і навіть процвітає. Однак, вчені вияснили, що свої «теплолюбні звички» ця рослина зберегла і дуже страждає, коли температура повітря знижується до мінус 25 градусів.
За мільйони років дубові скельному вдалося пристосуватися для незвично холодних для нього умов. Його жолуді у вересні-жовтні падають на землю уже з невеликим корінцем, який розвинувся ще на дереві. В це важко повірити, але за холодну зиму, вкриті товстим шаром опалого листя жолуді скельного дуба пускають корінь довжиною до півметра. Навесні жолудь проростає в маленький дубок. Деревина дуба скельного набагато м’якша, ніж дуба звичайного.
Переживши мільйони років дуб скельний може зникнути в наші для через бездумне господарювання людини. Особливо болісним для цієї рослини був радянський період. В 1981-1982 році було вирубано цілий реліктовий гай дуба скельного в Кованському лісництві. Для чого це було зроблено ніхто не знає донині. Зрубані дерева декілька років гнили на землі, а потім їх пустили на дрова.
Не зважаючи на таке відношення до себе дуб скельний все ще зберігся на Словечансько-Овруцькому кряжі. Особливо гарний дубовий гай в урочищі Кам’яна гірка. Зустрічаються величні дерева-патріархи і в інших місцях. Скельному дубові в Україні потрібен державний захист.
Однак, на цьому таємниці незвичного геологічного утворення на півночі Житомирської області не закінчуються. Не менш таємничим є тут і субтропічний жовтий рододендрон. Це високий кущ, який цвіте яскравими жовтими і жовто-гарячими квітами з дуже сильним приємним запахом. Таємниця цієї рослини в даній місцевості полягає в тому, що це південна рослина і зустрічається вони лише в субтропічних районах, наприклад в Закавказзі. Як сюди потрапив рододендрон, чи як він тут зберігся, однозначної відповіді дати ніхто не може.
Жовтий рододендрон, коли він цвіте, виділяє таку кількість приємної на запах ефірної олії, що людина, яка забрела на цю територію може вчадіти. За колючі гілки місцеві жителі здавна називали цей кущ «дряпоштан». В минулі часи звідси возами квіти «дряпоштану» везли до найближчої залізничної станції возами. Звідти їх відправляли до парфюмерно-косметичної столиці світу Парижу. Там з його квіток робили чудові духи, які дуже цінилися за свій сильний природний аромат.
Є на Словечансько-Овруцькому кряжі ще одна феноменальна особливість. Нею є родовища знаменитого мінералу пірофіліту. Це один з кращих вогнетривів у світі. Крім того, пірофіліт характеризується дуже великою хімічною стійкістю до дії різних кислот. Він незамінний в металургії і хімічній промисловості. В той же час родовищ його у світі дуже мало. Навіть на дотик цей камінь незвичний. Здається, що пальці від контакту з ним стають вкриті жиром.
Але й на цьому рідкісні і феноменальні особливості Словечансько-Овруцького кряжу не закінчуються. Ще з ХІХ століття вважалося, що саме тут знаходиться найглибший яр в Європі. Він має промовисту назву Безодня. Поряд знаходиться село з такою ж назвою. З ХІХ століття тут існувала спеціальна наукова станція, яка займалася вивченням цього незвичного явища природи.
Словечансько-Овруцький кряж, оповитий таємницями і легендами, повинен стати важливим об’єктом туризму не лише в Україні, але й у всій Європі.

21. Чому китайці обрали Карпати?

Наприкінці 2012 року в зарубіжній і українській пресі промайнуло повідомлення, що китайські інвестори дуже зацікавилися Українськими Карпатами. Після ретельного вивчення рекреаційно-туристичної ситуації з зимовими видами спорту у світі, вони зробили свій вибір і вирішили вкладати грошу, сотні мільйонів доларів, в розвиток гірськолижного туризму саме в Карпатському регіоні України. Чим же спокусилися китайські інвестори? Які природні особливості Українських Карпат для розвитку гірськолижного туризму вони вважають найкращими у світі?
Поступово гірськолижний туризм у світі починає перетворюватися на один з найпопулярніших видів активного відпочинку. Україна не є винятком. Гірські лижі стають ознакою престижу і навіть життєвого успіху. Серед газетних і журнальних заголовків, присвячених гірськолижному туризму, з’явилися слова на кшталт «гірськолижний бум», «гірськолижна мода» і навіть «гірськолижна революція» і «гірськолижна пандемія».
Гірськолижний туризм великою мірою відповідає сучасним соціально-економічним реаліям. Він є не лише престижним, а й дає змогу цікаво, винахідливо і корисно для здоров’я проводити вільний час. Крім того, віковий і соціальний діапазон цього виду активного відпочинку дуже широкий. Він доступний малим дітям і пенсіонерам, студентам і олігархам, політикам і домогосподаркам.
Нині багато хто вважає, що найкращі і в майбутньому найпопулярніші у світі місцевості для розвитку гірськолижного туризму знаходяться в Українських Карпатах: Буковель, Яблуниця, Славське, Драгобрат, Боржавські полонини, гори Квасія, Вишків та ін.
В наш час не на повну силу функціонують лише чотири основні гірськолижні курорти: Буковель, Яблуниця, Славське та Драгобрат. Найпопулярніший з них Буковель. Він знаходиться в селі Поляниця Закарпатської області на висоті 900 метрів над рівнем моря. Назва цього гірськолижного курорту походить від назви гори (1129 метрів), на схилах якої він розташований.
Це найкраще технічно облаштований гірськолижний курорт країни. Загальна довжина його трас досягає 20 кілометрів, з них близько 95% забезпечені снігогенеруючим обладнанням. Загальний перепад висот до 500 метрів. Важливою особливістю Буковеля є те, що всі лижні траси пов’язані між собою.
Буковель добре обладнаний бугельними і крісельними підйомниками. На схилах встановлені веб-камери, які забезпечують лижників інформацією в режимі он-лайн про стан погоди і особливості снігового покриву безпосередньо на трасах.
Важливою складовою сервісу є пункти прокату гірськолижного спорядження, дорослі і дитячі лижні школи, група інструкторів зі сноубордингу, бригада професійних рятувальників, забезпечених усім необхідним устаткуванням, аж до вертольотів.
Сніг, як правило, у Буковелі випадає рано і в значній кількості. Це один з найбільш природно збережених куточків Карпат з чудовим лікувальним кліматом, фітонцидною рослинністю, прозорим повітрям, дивовижними краєвидами, які позитивно впливають як на практично здорових, так і на хворих людей в усі пори року.
На межі Івано-Франківської і Закарпатської областей, неподалік від відомого Яблуницького перевалу із залізничним і автомобільним сполученням, знаходиться гірськолижний центр Івано-Франківщини – Яблуниця. Тут побудовано 10 бугельних підйомників довжиною від 100 до 1100 метрів. Характерною особливістю цього курорту є розмаїття трас різного рівня складності і , мабуть, найзручніший під’їзд до них.
Гірськолижний курорт Славське бере початок ще з ХУІІІ століття, коли Галичина належала Австро-Угорщині. Тут будувалися готелі, трамплін, кліматотерапевтична станція. Нині Славське відновлює славу гірськолижного курорту європейського значення. Тут на чотирьох горах прокладені гірськолижні траси, які не поступаються, а багато в чому й перевершують відповідні траси в Австрії і Швейцарії. Працюють крісельні і бугельні підйомники. Славське – місце як для професіоналів, так і для аматорів. Зручний цей гірськолижний курорт також і для проведення змагань.
Інтенсивно розвивається гірськолижний курорт Драгобрат. Він знаходиться в Рахівському районі Закарпатської області біля селище Ясиня. Це найвисокогірніша лижна база країни (1400 метрів над рівнем моря). Така висота, а також підковоподібна експозиція схилів гірського масиву Свидовець дає змогу мати з листопада до травня стабільний сніговий покрив, потужність якого місцями досягає 5 метрів. Це створює просто ідеальні умови для сноубордистів. Є дитяча траса і три підйомники. Драгобрат - єдине місце в Україні, де можливе катання на сніжниках аж в червні та першій половині липня. Їх довжина досягає 500 метрів.
Як і Буковель, Драгобрат має добре розвинуте сервісне забезпечення: прокат гірськолижного спорядження і сноубордів, ресторани і колиби, дискотека, кінозал тощо. Діє група інструкторів, траси освітлюються, планується будівництво сучасного готельно-рекреаційного комплексу.

22. Мінеральні та термальні води Закарпаття

Одним з найбільших бальнеологічних ресурсів України є мінеральні лікувальні води Закарпаття. Станом на 2012 рік в обласні виявлено їх аж 62 родовища. Перспективи їх освоєння і відкриття та експлуатації нових практично необмежені. Тут нині зосереджено близько 20% всіх родовищ цілющих вод нашої країни. Ще одна характерна особливість мінеральних вод Закарпаття полягає в тому, що в цілому по Україні переважають сульфатні і натрієво-хлоридні лікувальні води. На Закарпатті картина інша. Тут домінують вуглекислі гідрокарбонатно-натрієві води.
Типи мінеральних лікувальних вод виділяються за назвами їх найвідоміших і найхарактерніших представників у світі. Це ніби фірмовий бренд води, її база для порівняння. Є води типу Боржомі, Віші, Диліжану тощо. Своєрідність і світова унікальність мінеральних вод Закарпаття полягають у тому, що їх важко віднести до якихось відомих світових брендів і тому вони виділяються в окремі самостійні групи. Це Поляно-Квасівська, Сойминська, Келечинська, Ужгородська та інші групи мінеральних вод.
Автор цих рядків, за перемогу в Республіканській олімпіаді юних-географів-краєзнавців отримав путівку до туристичного табору, який знаходився на перевалі Уклін в Закарпатській області. Ми пройшли понад 170 кілометрів пішки по Карпатах і мали змогу пити воду з різних копанок. Копанка являла собою викопану кимось яму, біля якої стояла лавочка. Яма закривалася лядою. Відкривши останню ми зачерпували кухлями воду і пили її. Після виснажливого підйому в гори ця вода здавалася якимось неземним напоєм. Дійсно, вода «з ями» була схожа на чудовий газований квас. Потім ми йшли далі і зупинялися біля іншої копанки. Вода там теж була дуже смачна, але вже інша. Наступний привал, і знову інша мінеральна і природно газована вода. Тоді ми не думали над тим, яке величезне природне лікувальне багатство приховане в надрах Карпатських гір. Нині його використання може дати нашій країні мільярдні прибутки.
В наш час в Закарпатті виявлено 11 мінеральних лікувальних вод 11 міжнародних типів і 4 національних типів. Перші і другі по своєму привабливі для відпочиваючих. Міжнародні вже мають відповідну цілющу славу. Національні є унікальними у світі, а все унікальне і рідкісне, як магніт притягає до себе туристів.
На цей час в області відомі 12 родовищ мінеральних термальних вод. Їх температура коливається в межах 18 - 80 градусів Цельсія. Це теж величезний ресурс розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Закарпаття. Але не лише його. Високотемпературні води цього району цілком придатні для опалення міст і сіл Закарпаття.

23. Унікальний курорт Моршин

Нічим не примітне прикарпатське селище Моршин все більше перетворюється на відомий у світі курорт. Причина цього криється в унікальних місцевих мінеральних водах. Тут, у передгірному прогині Українських або Східних Карпат зосереджуються дуже сильно мінералізовані розсоли. Механізм Їх формування не складає жодної таємниці. В цьому місці зосереджуються товщі солей. Просочуючись з поверхні землі прісні води омивають ці соляні відклади і утворюють дуже сильно насичені солями мінеральні лікувальні води.
Характерною особливістю місцевих розсолів є доволі різноманітний їх склад. Переважають хлоридно-натрієві і хлоридно-натрієво-магнієво-калійні типи. Так же сильно різниться і загальний рівень мінералізації. Приміром, від «терпимих» хоча і дуже солоних вод з вмістом солей 16 грамів на літр до надзвичайно концентрованих розсолів – 400 грамів на літр.
Про високомінералізовані місцеві води було відомо давно. Перші письмові свідчення про них відносяться до ХУІ століття. Мешканці ближніх і дальніх сіл віддавна видобували з цих розсолів кухонну сіль як для власного споживання, так і на продаж. З лікувальною метою дані розсоли майже не використовувалися. Десь з 80-х років ХІХ століття цими водами зацікавилися вчені. Вони стали досліджувати хімічний склад розсолів Моршина.
Світові перспективи Моршина не є якоюсь легендою. Людей завжди притягає все унікальне, яке більше ніде в світі не зустрічається. Такою унікальною річчю є місцева мінеральна вода, наприклад, найвідоміше і найдавніше джерело №1 презентоване шахтною криницею глибиною 50 метрів. На його дні зосереджена справжня ропа. Нічого навіть близького більше ніде у світі немає. Це джерело Моршина переважає за якістю і лікувальними властивостями навіть такі найвідоміші у світі курорти як Марієнбад і Карлові Вари.
Ще одна унікальна властивість цієї криниці полягає в тому, що на різних товщах води не лише різна мінералізація води - від 16 грам на літр у поверхневому шарі до 400 грамів на літр в придонному, але й різний її хімічний склад. Вчені виділяють тут три різних шари води. Поверхневий шар води хлоридно-сульфатно-натрієвий з мінералізацією 16 грамів на літр. Наступний шар представлений хлоридно-натрієвою водою з мінералізацією 336 грамів на літр. Придонний шар – хлоридно-сульфатно-натрієво-магнієвий. Насиченість його солями найбільша – 400 грамів на літр.
Рівень мінералізації води в залежності від виділених шарів, а також в цілому доволі суттєво коливається впродовж року, в залежності від погодних умов, наприклад випадіння рясних дощів, а також інтенсивності використання мінеральної води.
До інших унікальних властивостей моршинської води належить незвично високий рівень її насиченості мікроелементами – йодом, бромом, залізом, марганцем. Ці елементи відіграють надзвичайно важливу роль в лікуванні.
Звичайно, курортні ресурси Моршина не обмежуються одним джерелом № 1. Тут експлуатується декілька різних свердловин. Всі вони мають значну мінералізацію води. І ось сенсація. Здавалося, б мінеральні води цього типу тут абсолютно домінують і інших геть і шукати. Всі ці стереотипи руйнує джерело № 4. Вода цього джерела настільки прісна (0,17 грамів на літр), що за цим показником ідентична з дощовою. Це дуже рідкісне явище, коли підземні води мають таку незначну мінералізацію. Це гідрокарбонатно-кальцієва вода. До її складу також входять залізо, магній, калій, натрій, сульфати. Але й це ще не все. Ця вода містить в собі радіоактивний газ радон. Вона також насичена киснем.
Всі ці, а також деякі інші властивості мінеральних вод Моршина висувають його в потенційні лідери світових бальнеологічних курортів.

Частина шоста
Містичні місця і особи України

1. Ставка Гітлера «Вервольф»

Ставка Гітлера під Вінницею «Вервольф» або українською «Вовкулака» була підірвана німецькими військами, коли вже стало зрозуміло, що прийдеться відступати далі на захід. З того часу це місце обросло багатьма легендами і міфами і донині вражає уяву багатьох людей не лише в Україні. В чому ж тут справа? В містичній назві ставки, в особі самого Гітлера, в схильності останнього і його соратників до окультних наук? Чи може це одне з тих місць в Україні, яке народ споконвіку вважав містичним місцем, на кшталт знаменитих у нас Лисих гір, яких по нашій державі розкидано багато сотень.
Що нам відомо про це місце на Вінничині? Чому саме воно було обрано для ставки містичної особи, якою був Гітлер, життя і смерть якого таять в собі багато таємниць і загадок. Здавалося б і в Україні, і в Білорусі, і в Росії, і в Прибалтиці можна було б відшукати набагато зручніші місця для ставки. Чому ж тоді була обрана Вінниця?
Відомо про цілі експедиції, які посилав Гітлер і його підручні до таємничого Тібету. Німці там шукали прабатьківщину арійців, стародавні езотеричні знання, які сучасна людина вже втратила. Їх цікавило, що таки реально дає тій чи іншій нації нездоланну силу в її цивілізаційних потугах. Чому одні нації нібито безпричинно і раптово починають бурхливо розвиватися, а інші в той же час занепадають? Шукали вони там і місце походження прийнятого ними державного символу свастики. Одним словом, нацисти намагалися знайти ту територію, яка на їх думку була місцем, де розгадуються всі загадки, де існує незбагненний зв'язок між цим світом і світом прийдешнім.
Про те, що німецькі вчені виїжджали в експедиції в різні частини світу на пошуки міфічного Граалю, мабуть відомо всім. Однак була територія світу, куди їм шлях був заказаний. Нею була Україна, яка входила тоді до складу Радянського Союзу. Така можливість з’явилася в них лише в період з 1941 по 1944 року, коли вона окупували Україну.
Що нам відомо про цей період? Практично нічого. Які дослідження проводили німці на території України і чи проводили взагалі? Виявляється не тільки проводили, але й надзвичайно інтенсивно. Це просто історичні факти. Особливу увагу німецьких геологів, географів, археологів притягувала до себе Правобережна Україна і та її частина, яка знаходиться над Українським кристалічним масивом. На відміну від нас тодішніх, та й нинішніх, німецькі історики знали справжню історію України. Відомо було їм і про те, що саме тут послідовно зароджувалися великі цивілізації минулого Трипільська, Скіфська, Сарматська. Антська, Київська Русь. Українська княжна стала імператрицею Священної римської імперії, яку вони вважали попередницею Третього рейху. Саме тут, на Черкащині німецькі археологи відкопали багатотисячолітню кам’яну свастику. Те, що вони шукали, але не знайшли в Тібеті, німецькі вчені виявили в Україні.
Нацисти зрозуміли той зв'язок, який існував і існує між Українським щитом з його підвищеною радіацією і виникненням тут великих цивілізацій. Гітлер сам захотів мутувати в лідера всього світу. Тому він і віддав наказ будувати свою ставку в самому серці Українського кристалічного масиву з його законсервованою містичною силою молодої Землі.

2. Чорнобильська зона

Навколо катастрофи на Чорнобильській атомній станції донині обертається немало всіляких таємниць і незвичних оповідок. Нічого дивного в цьому немає. Всі визнають феноменальний характер цього явища. Недаремно ж Чорнобильську трагедію називають найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття. Одні американські автори наприкінці ХХ століття написали книжку з назвою «Економіка катастроф». В ній вони на конкретних фактах, включаючи й Чорнобиль, доводять, що Радянський Союз, який в останні роки його існування всі дружно називали «Країною дурнів», всі роки існував як економіка катастроф. Знаних і незнаних нами катастроф (незнаних було набагато більше) в «Країні дурнів» було неправдоподібно багато. Це не могло не привести таку країну до цілком логічного кінця. І Чорнобильська катастрофа була одним із каталізаторів, який цей кінець прискорив.
Пригадую, коли вирішили будувати атомну електростанцію під Києвом лунали голоси про те, що споруджувати її під самою столицею України вкрай небезпечно. А якщо трапиться катастрофа, що тоді робити? Всім скептиками авторитетно відповів тодішній президент Академії наук Радянського Союзу академік Александров. Він поклявся, що ні аварія, ні катастрофа на радянських атомних станціях навіть в принципі неможлива. Він, буцімто, готовий поставити ліжко під самим корпусом станції і спати на ньому, щоб остаточно переконати скептиків. Після катастрофи він, звичайно, про свої слова забув.
Чому ж ця катастрофа трапилася? Головним чинником, звичайно, є сама комуністична система господарювання, та й життя в цілому. Піраміда державного управління формувалася так, що на саму гору потрапляли абсолютні невігласи, які, щоб показати свою потрібність і значущість, скрізь втручалися і віддавали найбезглуздіші накази і розпорядження. Одне з них і запустило механізм руйнації четвертого енергоблоку Чорнобильської станції.
Лише тепер ми знаємо, що і тоді були люди, які казали, що будувати атомну станцію в тому місці, де вона була розміщена не можна. Люди з містичним спрямуванням власного інтелекту звертали увагу на віщування Нострадамуса. Цей футуролог-містик попереджав про «Зірку полин», яка впаде на Україну. Чорнобиль, одна з українських назв різновиду полину. Взагалі полин є рослиною, яка символізує собою гіркоту життя людини, її муки і страждання. І після спорудження, а потім катастрофи на станції ці муки прийшли в серця і душі мільйонів людей. Одні страждали фізично, а інші душевно.
Геологи попереджали, що станцію запланували розмістити на самому краю Росинсько-Тікицького мегаблоку Українського кристалічного масиву. Тут знаходиться грандіозний розлом у земній корі, що в цілому є небезпечним явищем в будь-якому сенсі. Звичайно, переважно не в тактичному, а в стратегічному. Розломи в земній корі явище донині в повній мірі не досліджене і багато в чому не зрозуміле. Які «флюїди» піднімаються по них з земних глибин достеменно ніхто не знає.
Немало таємниць ховається і в самій Чорнобильській зоні. Розповідають про величезні бетонні бункери, щось на зразок гітлерівського «Вервольфа» під Вінницею. Нібито вони були споруджені на випадок війни як своєрідне підземне місто, де мало переховуватися місцеве населення. Інша легенда розповідає про те, що таких бункерів нібито чотири і вони розміщуються по кутах величезного чотирикутника. В центрі його і знаходиться «підстрелена» атомна станція. В кожному з вірогідних бункерів стоїть величезний генератор. Їх цілеспрямована дія в одну точку нібито й зруйнувала четвертий реактор.
Чорнобильська атомна станція не лише виробляла електроенергію, але й була заводом з виробництва сировини для створення ядерної зброї. Наступна легенда саме через цю її функцію і приписує диверсію з боку іноземних спецслужб, які замірилися підірвати обороноздатність країни.
Є й взагалі екзотичні трактування причин Чорнобильської трагедії, які пояснюють катастрофу на четвертому енергоблоці прямим влучанням у будівлю станції метеориту або втручанням інопланетян, які не дали поширитися трагедії за межі Європи і набути вселенських масштабів. Нібито над чорнобильською станцією після вибуху четвертого реактора були помічені якісь невідомі науці об’єкти, які сканували ситуацію на місці.
Звичайно, були обставини, які значно зменшили наслідки Чорнобильської катастрофи для України. Але вони пов’язані з напрямком панівних вітрів одразу після вибуху реактору. Вітер в дні найбільших викидів радіації в атмосферне повітря дув з півдня на північ і відносив радіацію з території України. Потім він змінив напрямок. Однак, за цей час героїчними зусиллями людей викиди були зменшені. За це ці герої заплатили своїм життям і здоров’ям. Ніякі інопланетяни не врятували б нас, якби не було таких людей.

3. Загадки Кам’яної могили
Ви вже звернули, напевно, увагу на те, що таємничі і містичні місця України переважно пов’язанi з Українським кристалічним масивом. Все що ми розглядаємо донині так чи інакше пов’язане з цим дивовижним природним утворенням. Не є винятком і Кам’яна могила. Хотів би наголосити, що в літературі і в розмовах інколи плутають Кам’яну могилу з гранітним масивом Кам’яні Могили. Останні знаходяться на території Кам’яномогильського стeпового заповідника, розташованого у Куйбишевському районі Запорізької області та Володарському районі Донецької області. Tут, у верхів’ях річки Коротиша, на поверхню виходять граніти Приазовського кристалічного масиву. Кристалічні породи у вигляді вивітрених скель з чисельними нішами, гротами та ущелинами тягнуться від північного сходу на південний захід вздовж річки Коротиша двома паралельними пасмами і приблизно на 100 метрів здіймаються над навколишньою місцевістю.
Східне пасмо вище і має крутіші схили. Поміж цими пасами лежить долина. Центр масиву з рожевих крупнозернистих гранітів. Різноманітність мінералів, які входять до складу порід масиву, підвищують його мінерало-петрографічне значення. Певна загадковість даного геологічного утворення полягає в тому, що воно є ніби дзеркальним відображення відомого Словечансько-Овруцького кряжу, який знаходиться на півночі Житомирської області. Якщо з фізико-географічної карти вирізати Придніпровську височину з її продовженням на північ у вигляді Словечансько-Овруцького кряжу, а на південь у вигляді Приазовської височини і скласти цю вирізку по косій лінії в районі Черкас, її половинки майже повністю накладуться одна на одну. Ці здавалося б позбавлені будь-якого сенсу вправи насправді виглядають такими лише на перший погляд. Згадаємо хоча б німецького вченого Вегенера, який з таких вирізок створив знамениту свою теорію дрейфу материків.
Однак є ще одна Кам’яна Могила, яка відома археологам і історикам всього світу. Вона являє собою пісковиковий останець поблизу села Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. В цьому дивовижному природному утворенні, який ніби якоюсь невідомою силою створений у пласкому степу, на стелях стародавніх пісковикових навісів і гротів, а також під багатьма кам’яними плитами збереглися донині сотні вирізаних фігур тварин. Можна побачити представників степової фауни: оленів, антилоп, биків, коней. Є зображення і хижаків. Значно рідше трапляються зображення людей і їхніх слідів. Звичайними є вирізані на камені геометричні узори і різні, не завжди зрозумілі знаки. В деяких місцях збереглися сліди червоної фарби. Згадаємо, що індоєвропейці України, своєї прабатьківщини, посипали обличчя власних покійників при похованні червоною охрою. Цей обряд зберігся в українців протягом тисячоліть. Згадаємо хоча б звичай покривати обличчя загиблого козака червоною китайкою.
Стосовно того, хто і коли вирізав ці знаки і фігури і зробив надписи, вчені продовжують сперечатися. Це одна з найбільших археологічних і історичних загадок планети. Чим служила для людей Кам’яна Могила? Святилищем чи давньою обсерваторією? Чому протягом тисячоліть вона притягала до себе людей? Чому нічого подібного не знайдено в не так далеко розміщених звідси Кам’яних Могилах, про які згадується в цьому дописі раніше? Як бачимо запитань більше, ніж відповідей.
Зображення Кам’яної Могили, на думку однієї групи вчених належить до періоду від кінця палеоліту до залізного віку. Інші ж вважають, що все це створене людьми не раніше неоліту. Безперечно, що тут залишили сліди і готи. Знайдені тут і скандинавські письмена-руни. Загадка Кам’яної Могили донині не розгадана і навряд чи буде колись розгадана. Це пов’язано з заглибленістю історії нашої держави і нації в тисячоліття.

4. Чому не вдалося зруйнувати Софію Київську
Відомо, що Київ в усі останні віки називали Єрусалимом над Дніпром. Уже за часів Київської держави в ньому налічувалося понад 400 храмів. Спочатку їх зруйнував московський князь Боголюбський. Невідомо якого бога він любив? Напевно, любив російського, а не любив українського. І нарешті довершив знищення Києва і його храмів хан Батий. Потім за відновлення київських святинь взявся гетьман Іван Мазепа. І розпочав він з відновлення Софії Київської. Не випадково. Вже тоді існувало таке повір’я, яке сягало сивої давнини – поки існує Софія Київська, буде існувати й українська нація.
Навколо Софії Київської, містичного символу України постійно відбуваються такі ж містичні події, які нерідко не можна пояснити з точки зору наукової формальної логіки. Багато версій існує стосовно того, чому цей храм не був зруйнований. Зруйнували ж все, комуністичні варвари навіть підірвали Михайлівський золотоверхий монастир, усипальницю одразу п’ятьох Київських князів, якому вдалося пережити всі лихоліття протягом багатьох сотень років. Софія Київська пережила все страшне для нашої нації ХХ століття – війни, голодомори, окупації, депортації тощо. Чому ж так сталося? Одні дослідники пишуть, що серед експертів, які мали винести вердикт про те, що цей храм не має ніякої історичної цінності і тому його треба зруйнувати знайшовся непоступливий чоловік. який цей папірець не підписав, що і врятувало святиню української нації.
Теза надто вже сумнівна. Рішення про руйнування Софії Київської приймалося особисто Сталіним і ніхто йому не міг перечити. Як кажуть, Карфаген мав бути зруйнованим. Він і був зруйнований і зрівняний з землею, але Софія Київська вижила, незважаючи на вердикт тирана, збоченця і вампіра. Дійсно, як таке могло трапитися? Інша версія говорить нам про те, що за Софію Київську заступилися французи. Вона є усипальницею князя Ярослава Мудрого, він її і збудував. Цю людину називали «тестем Європи». Дійсно, його доньки в ранньому середньовіччі стали королевами і імператрицями багатьох країн Європи, в тому числі і Франції. Анна Київська, донька Ярослава Мудрого, привезла до Парижу українське Євангеліє, на якому потім присягали всі французькі королі. Кажуть, що французький уряд звернувся до Сталіна з проханням не руйнувати Софію Київську, як творіння тестя французької монархії.
Ця легенда вірогідніша за попередню, але хіба зважав Сталін на такі прохання, якщо вони навіть були? Цей тиран мав необмежену ніким і нічим владу і своїх рішень не відміняв ніколи. Принципово. Однак, не зважаючи на це, Софія Київська вижила. Є таке поняття в релігії як егрегор. Це вібрація мільйонів думок, прагнень і молитов людей, які хочуть одного і того ж. Схоже, що і Софію Київську врятував саме український егрегор. Мільйони людей молилися, щоб їхня святиня була врятована. І це відбулося. Так само як мільйони українців в усьому світі молилися, зверталися до Бога, щоб постала незалежна держава Україна. І вона постала.
Містична сила Софії Київської нікуди не поділася. Вона і нині з нами. Подивіться, які події постійно відбуваються навколо неї. То її хотіло захопити знамените «Біле братство», щоб перетворити на свій головний храм, то активістки відомої жіночої організації Femen окупували дзвіницю Софії Київської, то представники Московського патріархату вимагали передачі їм святині нашої нації. Намагання захопити чи зруйнувати Софію Київську не є випадковими. Це намагання захопити чи знищити саму українську націю.

5. Острів Хортиця

У Запоріжжя на Дніпрі розкинувся найбільший на річці острів Хортиця. Він з давніх-давен приваблював мандрівників своєю таємничою величчю і красою. Ось що писав про Хортицю відомий український дослідник Запорізької Січі академік Д. Яворницький: «тут Дніпро здається таким диким, і разом з тим величним і чарівним, що мимоволі звертає на себе увагу людини, вселяє в неї водночас і страх до себе і якесь священне благоговіння». В час козацької вольниці на Хортиці знаходився стан запорізьких козаків, адже острів являє собою природну, важкодоступну фортецю.
Ландшафт Хортиці надзвичайно різноманітний. Нагромадження гранітних скель, стрімчаки, балки і урочища, які вкриті чагарником, степові ділянки, що чергуються з хвойним лісом, тополині гаї, насадження білої акації і шовковиці – все це поєднання витворює незвичну красу. З часів запорізьких козаків збереглися назви окремих скель і пов’язані з ними чисельні легенди – Два Брати, Стовпи, Запорізька миска та багато інших.
В геологічному відношенні Хортиця, як і більшість українських містичних місць, наділених якоюсь незбагненною силою і впливом на людей, лежить на Українському кристалічному масиві. Більш того, це центральна частина його Придніпровського мега-блоку, який дуже близько підходить до поверхні землі і в багатьох місцях виходить на денну поверхню. На Хортиці знайдено одні з найдавніших гірських порід світу. Вік гранітів, які тут знаходяться на самій поверхні визначений радіовуглецевим аналізом і досягає 3 млрд. років. Таким чином, в цих дніпровських скелях на острові Хортиця дійсно законсервована нездоланна сила молодої Землі.
Дуже схоже, що Запорізька Січ на острові Хортиця була заснована не тільки через вигідне географічне положення цієї місцевості, природний захист у вигляді стрімкої течії річки, але через деякі містичні речі, які люди в той час відчували набагато гостріше, ніж ми. Незалежність України, яка протягом століть воювала на три фронти, могла забезпечити лише якась духовна, нездоланна сила, яка підживлювалася від природного генератора. Геополітики знають, що жодна нація не здатна витримати війну навіть на два фронти. Згадаємо Німеччину, яка в Першій і Другій світових війнах воювала на два фронти і обидва рази програла. Не тому, що німці погані вояки, чи в них керівництво недолуге. Вони повинні були програти не зважаючи на всі зусилля. Цілком об’єктивно. Українці ж віками воювали на три фронти – проти Польщі, проти Росії і проти Туреччини і вижили. Незважаючи на ніякі об’єктивні обставини нашого життя.
Одним із таких містичних символів української нації, який допоміг нам вижити і була Хортиця з розміщеною на ній Запорізькою Січчю. Аж до підступного руйнування Запорізької січі, яке було здійснене обманом, ніхто не міг захопити це орлине гніздо. І турки, і поляки, і росіяни завжди підкреслювали незрозумілий їм містичний характер запорізького козацького братства. Саме на цьому грунті і виник інститут знаменитих козаків-характерників, яких не брала ні куля, ні шабля. Цей феномен у нас донині не вивчений і не досліджений. А це ганьба для нас, сьогоднішніх українців. Якщо бойовий гопак більш-менш досліджений і відроджений, то характерництво ще чекає своїх Яворницьких. Саме через містичне характерництво росіяни не вважали українців в цілому і козаків зокрема православними, поляки вважали їх язичниками, а турки казали, що на Запоріжжі живе сам Шайтан.
6. Чи небезпечно жити на вулиці Воровського?
Один мій веселий знайомий, який має офіс на київській вулиці Воровського, коли я його запитую, де можна з ним зустрітися, неодмінно відповідає – давай зустрінемося в мене на вулиці Злодійського. Мій знайомий людина відома і поважна, лікар-психіатр, професор і академік, який має праці, опубліковані в багатьох країнах світу. Його важко запідозрити в використанні ненаукових підходів. Так ось, цей відомий доктор медичних наук цілком обгрунтовано стверджує – жити на вулицях і в населених пунктах, названих іменами комуністичних вампірів і збоченців, які за часи існування радянського Союзу знищили, просто так, десятки мільйонів ні в чому не винних людей, небезпечно.
В чому ж полягає наукова обґрунтованість його твердження? Виявляється, на звичайній статистиці. Він бере відомі йому випадки захворюваності киян за конкретними адресами і наносить їх на карту столиці. При цьому він звертає увагу не тільки психічні розлади, але й деякі інші хвороби, викликані проблемами в емоційній сфері людини. І ця статистика неспростовно доводить високий кореляційний зв'язок між назвою вулиці і психо-фізіологічним станом людей, які там живуть. Цей професор, на мою думку, цілком обґрунтовано стверджує, що після того, як комуністичний режим був розвінчаний як злочинний, а про його функціонерів написали, як про злочинних вбивць, які замучили мільйони людей, тримати далі вулиці Комуністичні і Леніна є злочином проти української нації. Більш того, в багатьох містах і селах вулиці донині названі іменами людей, якщо їх так можна назвати, які організували і здійснили в Україні Голодомор.
Звичайно, більшість людей над такими «високими матеріями» не задумується. В них відключена свідомість. Але ж існує ще підсвідомість. І ось вона врешті-решт стає спусковим гачком таких злочинних дій, про які сама людина ніколи не думала. Тоді чоловік невідомо чого бере пістолет і стріляє в охоронників в супермаркеті, чи по прохожих на вулиці, стає серійним вбивцею або ґвалтує, душить і спалює свою знайому з якою разом вчився у школі. Причину таких дій годі шукати у свідомості людини. Ніякий слідчий ніколи не пов’яже такі дії з назвою вулиці, де жив цей вбивця. Така справа для всіх так і залишиться таємничою і незрозумілою. Однак, якщо серійним вбивцям, які знищили мільйони людей стоять пам’ятники і їхніми іменами донині названі вулиці, то чому мені не можна вбити «всього» двох-трьох людей.
Ми таких речей не розуміємо і не відчуваємо, тому й дивуємося, чому американці, які збудували нове приміщення посольства в Києві на вулиці Танковій, відмовилися переселятися туди до тих пір, поки ця вулиця не буде перейменована. І мерії міста, в якій на такі «дрібниці» ніхто не звертає уваги, прийшлося з міною абсолютного нерозуміння прийняти рішення про перейменування цієї «погромної» вулиці на вулицю Ігоря Сікорського. Жили ж, бачте, кияни все життя на вулиці Танковій, і нічого. Точно так, і нічого. А ось американці, приїхавши з США, дуже швидко розібралися в ситуації і тепер працюють на вулиці, яка названа ім’ям киянина, який став почесним громадянином Америки і заснував там першу у світі вертолітну фірму.
А що ж мій знайомий. Він поміняв офіс, так як від нього не залежить перейменування вулиць у столиці. А ось вулицю села під Києвом, на якій він живе у власному будинку, йому вдалося перейменувати. Тепер вона називається не Леніна, а Незалежності…
7. Містичні Лисі гори України
 
Наші Друзі: Новини Львова