Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 24 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Публіцистика

Таємниці і феномени України

Переглядів: 24821
Додано: 29.08.2013 Додав: pmaslyak  текстів: 9
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1

Мало хто в нас знає про те, що на Кіровоградщині, яка не славиться своїми туристичними об’єктами, знаходиться одне з дивовижних місць Європи, дендропарк «Веселі Боковеньки». Це, так би мовити, офіційна назва. Однак мешканці навколишніх сіл традиційно називають цей дендропарк Давидовським парком. Причина цього криється в тому, що засновником «Веселих Боковеньок» був онук декабриста Давидова, на якому цей рід і перервався.
Закладати парк почали в 1893 році. Цьому передували поїдки Давидова по кращих парках Європи. Був він і в Італії, Франції, Британії, Німеччині, Швейцарії. Відвідав і відомі дендропарки України, які на той час уже користувалися заслуженою славою. Після цього Давидов оголосив конкурс на кращий проект дендропарку. Переміг задум українського художника-пейзажиста І. Падалки.
Реалізувати дуже цікавий і оригінальний проект І. Падалки було доручено відомому на той час спеціалісту з ландшафтного дизайну О. Регелю. Йому вдалося в повній мірі реалізувати ландшафтний підхід до справи. Задум І. Падалки полягав в тому, щоб у парку не було прямих, рівних алей. Вони мали крутитися, витися вигадливими спіралями тощо. Такий підхід створював враження постійної ландшафтної новизни. Невпинно відкривалися все нові краєвиди, які ніколи не повторювалися двічі.
В цілому було створено п’ять ландшафтних пейзажів. Композиційними ядрами їх стали галявини, розміщені на підвищеннях. З них відкриваються казкові краєвиди. Навіть не віриться, що вони є справою рук людини. Повертаючись в різні боки вражений турист ніби переходить від північних пейзажів до південних. Коли ви вийдете на інше композиційне ядро краєвиди при обертанні теж будуть змінюватися, але вже не повторюватимуть попереднє ландшафтне ядро. І так на всіх п’яти точках. В принципі це є унікальне явище в дендропарках. Але й це ще не все.
«Веселі Боковеньки» є одним з європейських і азійських лідерів серед дендропарків за багатством видового складу рослинності. Тут відмічено понад 800 дерев і кущів, завезених на Кіровоградщину з усього світу. Немає жодного материка, який би не був представлений у цьому дендропарку. Особливо багато тут гостей з Африки, Північної і Південної Америки. Це і залізне та кавове дерево, гірський горіх і рідкісний бундук. Туристів вражає своїми розмірами, чудовими, схожими на тюльпани квітами, різьбленими на кшталт гітарам листям тюльпанове дерево і можливо найстародавніше на планеті гінкго, яке збереглося з давніх геологічних епох. Стараннями садівників тут прижився навіть тропічний болотяний кипарис з далекої Флориди.
Відвідувачі дендропарку не приховують свого захоплення. Але і в них, які вже ніби наситилися красою дендропарку викликає захоплені вигуки пейзаж з назвою «Золота рибка». Крім алей в парку практикуються також звивисті стежки, які раптово виводять туристів до того чи іншого дива природи парку. Є тут і озеро, яке оточене плакучими вербами, за якими, як сторожа, вишукалися хвойні дерева завезені звідусіль.
Є в дендропарку «Веселі Боковеньки» і лише йому притаманна «родзинка». Нею виявилася унікальна колекція найрізноманітніших дубів. Тут є червоний, пірамідальний, гірський, мушмулолистий дуб та багато інших видів цього дерева. У «Веселих Боковеньках» створено чотири нових різновиди цієї цінної рослини. Це дійсно феноменальне явище у світі. Роботи з облаштування парку було закінчено в 1903 році, але наукова робота тут не припинялася навіть під час воєн. Так тут проведено понад 10 тисяч схрещень різних форм дубів.

8. Парки Криму

Хто хоча б раз був на Південному узбережжі Криму ніколи не забуде фантастично гарні пейзажі його парків і напоєне фітонцидами цілюще повітря. Десятиліттями сюди з усього світу завозили унікальні рослини. Їх тут акліматизували, висаджували, всіляко підтримували і оберігали. Значні площі Південного Криму належали царській родині і сюди потрапили спеціально привезені, а то й подаровані керівниками і монархами різних країн унікальні дерева і кущі. Взяти хоча б привезені з США гігантські секвої та мамонтові дерева.
Нині південнобережні парки Криму є величезним природно-ресурсним і духовно-історичним надбанням України. Якщо брати всю нинішню площу парків Криму, то на найпривабливіші і найбагатші південнобережні припадає 1067 гектарів, половина площі всіх парків АРК. Пам’ятками садово-паркового мистецтва в наш час оголошено 18 з них.
Звичайно, найвідомішим з них є Нікітський ботанічний сад. Його слава вийшла далеко за межі України. Але за його могутньою фігурою якось у тіні опинилися інші цілком достойні парки, скажімо, Місхорський, площею 23 гектари, який має понад 100 різних видів і форм дерев і чагарників, Алупкинський, відповідно 40 гектарів і близько 200 видів і форм, Фороський – 70 гектарів і понад 200 видів, Лівадійський – 40 гектарів і понад 400 видів, Масандрівський – 44 гектари і 250 видів, Гурзуфський – 12 гектарів і 110 видів і форм, Кипарисний – 9 гектарів і 180 видів і форм, Утьос – 5 гектарів і близько 150 видів, Карасанський - 18 гектарів і понад 220 видів і форм дерев і чагарників. Є ще й інші менш відомі південнобережні парки. Але й без них картина доволі монументальна і приваблива. Фактично від Форосу до Феодосії майже безперервною смугою, з незначними розривами, тягнуться дендрологічні парки.
Стиль формування більшості парків Південного береза Криму класично пейзажний. Дуже майстерно використані особливості місцевих ландшафтів. Все зроблене з метою органічного вмонтування привезених сюди з усього світу екзотів у місцевий природний комплекс, який формувався мільйонами років. В південнобережних парках сконцентровані як місцеві види дерев і чагарників, так і завезені переважно з середземноморських країн рослинні екземпляри. Широко представлені сосна Кримська, суничне дерево, дуб пухнастий, ялівець високий, кавове дерево. З інших материків і країн завезені і добре прижилися сосна італійська (пінія), дуб кам’яний, кедри ліванський, гімалайський і атласький, платани східний і кленолистий, магнолія крупноквіткова, кипариси, пальми, гігантський секвоядендрон.


9. Парк «Олександрія»

Чудовий зразок ландшафтної архітектури міжнародного значення являє собою парк «Олександрія», який знаходиться в старовинному місті Київської області Білій Церкві. Історія його створення вельми романтична, тому й у всьому стильовому оформленні парку переважає романтизм і сентименталізм. Понад 200 років тому граф Ф. Браницький, людина не лише багата, але й романтична, вирішив якимось чином увіковічити своє кохання до власної дружини Олександрії. Так виник один з кращих ландшафтно-архітектурних шедеврів світу. Легенда розповідає, що найнятий ландшафтний дизайнер отримав від графа завдання вигинами паркових алей написати на місцевості ім’я його коханої жінки.
Взагалі то, парк «Олександрія» ніби увесь зітканий з легенд. Найграндіозніша з них повідомляє, що під парком існує справжнє підземне місто, з безліччю ходів і залів. Ходи нібито ведуть до річки Росі, в місто, а також до дороги, яка з’єднує Київ з Одесою. Розповідають, що на вимогу графині, щоб ніхто не потривожив її улюблених лебедів навколо ставків, а їх тут аж 12, була посаджена якась таємнича «проклята трава», що отруювала людей, які намагалися прокрастися до води. Лише граф та його дружина знали безпечні підходи до водойм. Як і в «Софіївці» тут є місця, де туристам пропонують загадувати бажання. І,кажуть, збувається!
На площі понад 400 гектарів природні комплекси поєднані з архітектурними спорудами – альтанками, павільйонами, колонадами, містками. Вражає і кількість видів рослин у парку. Їх тут рекордна кількість 2500. Навіть знамениті парки Південного берега Криму хоча б близько не підходять до такої неймовірної кількості.
Уже з самого входу до парку відвідувачі поринають у відповідну романтичну обстановку. Головний вхід побудований в класичному стилі. Далі павільйон – Ротонда, потім романтичні «Руїни» з водоспадом, біля яких так люблять фотографуватися закохані й наречені. Колонада «Луна», Китайський місток, джерело «Лев». А ще скульптури Меркурія, Аполлона, Діани. Над парком височить Палієва гора з пам’ятним знаком Семену Палію.
Краса і слава парку притягала до нього геніальних людей, які шукали в ньому натхнення для своєї творчості. У свій час парком милувалися Т. Шевченко, А. Міцкевич, О. Пушкін. І нині парк служить місцем відпочинку і наукової роботи. Не даремно він належить Національній академії наук України.

10. Дача Галілея: від Понтія Пілата до сучасності

Дача Галілея - лісовий заказник, де все дихає спокоєм і напоєне найдавнішими легендами і міфами. А може й правдою. Дача знаходиться в Тернопільській області в Чортківському і Борщівському районах. Це унікальний масив дубового лісу з чисельними екзотичними рослинами. До останніх належать сосна Веймутова, модрини європейська й японська, ялиця біла, сосна чорна, горіх чорний, сірий і маньчжурський. Площа Дачі Галілея значна і досягає 1856 гектарів. Основні посадки були здійснені в ХУ – ХУІ століттях.
Головними лісоутворюючими породами є дуб звичайний, а також граб з домішками бука, липи серцелистої, ясена звичайного, черешні. Підлісок складається з ліщини, бруслини бородавчастої, клена татарського. Багатий і різноманітний трав’яний покрив Дачі Галілея – осока гірська, осока волосиста, зірочник лісовий, маренка запашна, медунка м’якенька, печіночниця звичайна тощо.
Тут живе й багато тварин. Доволі звичайними є лосі, косулі, лисиці, борсуки, тхори чорні, підорлики великі. Можна зустріти і занесеного до Червоної книги України пугача. Заказник відіграє в цій місцевості важливу водорегулюючу і ґрунтозахисну роль. Це також цінна лісонасіннева база нашої держави.
Дача Галілея таємнича і навіть містична місцевість України. По-перше, дивовижною є сама її назва. З одного видання до іншого мандрує твердження, що ця назва пов’язана зі знаменитим астрономом середньовіччя Галілеєм. Але цей лісовий масив заклали як мінімум за століття до його народження. Є легенда, що дачу заклав граф Лянцкоронський для оборони Ягельницького замку від татар. Відомо, який стрес переживали в середньовіччі народи, переходячи з однієї природної зони до іншої. Ліс був чужий і навіть ворожий для степовиків татар. Розповідають, що від замку до Дачі Галілея було прокладено підземний хід, який дозволяв його оборонцям вільно залишати цю оборонну споруду під час облоги і заходити в тил супротивника.
Однак ці легенди середньовічні і не розкривають таємниці назви цієї місцевості, яка мала подібну назву ще до того, як тут посадили ліс. Звідки ж вона походить? Таємницю розкриває топоніміка. Навколо Дачі Галілея знаходяться села з цікавими і показовими назвами. Одне називається Констанція, інше Пилятинці. Перша назва римська і з латині перекладається як притулок. Друга пов’язана з прізвищем знаменитого біблійного Понтія Пілата. Як таке може бути?, - запитаєте ви. Дуже просто, такі запитання пов’язані з тим, що ми – українці зовсім не знаємо давньої історії своєї Батьківщини і нації.
Галілея це не Галілей, а дійсно Галілея, але Палестинська. В Іспанії є Галісія, є така країна як Порту-Галія, є римська провінція Галія, нинішня Франція, є малоазійська Галатея. Всі ці країни, включно з Галілеєю Палестинською заснували вихідці з української Галичини чи Галісії. Ви вже знаєте, що протягом багатьох тисячоліть розвитку української нації від Трипільської цивілізації до сучасної України наша нація неодноразово переживала демографічний вибух і популяційний стрес. Вони призводили до того, що популяційний надлишок населення періодично покидав Україну і переселявся на всі сторони горизонту. На заході вони заснували Галію, Галісію і Португалію, на півдні Галатею і Галілею Палестинську. В Палестині галичани зустрілися з місцевими семітськими племенами євреїв і арабів. Вони зайняли північну вологу частину Палестини, де почали займатися тим же чим займалися в Україні, вирощувати пшеницю, корів, волів, свиней, коней і таке інше. В наш час археологи навколо Галілейського моря знайшли безліч кісток свійських свиней. Не можна собі навіть уявити, щоб цю тварини споживали в їжу євреї чи араби. Лише зараз в Палестині археологи відкопали українські вози з волами, на яких наші пращури прибули до Палестини, північну частину якої і назвали Галілеєю.
Пізніше цю землю захопили римляни. Саме галілеяни-індоєвропейці, а не євреї-семіти дали світові Ісуса Христа. Серед дванадцяти апостолів лише Іуда Іскаріот був євреєм. Всі останні були, як і сам Ісус Христос, галілеянами. Після того, як розп’яли Ісуса Христа його вчення апостоли понесли світом, а римляни організували в Палестині страшний геноцид, під час якого був знищений Єрусалим. Прислана з Риму армія вбивали всіх підряд в Галілеї. Навряд, щоб така політика могла сподобатися наміснику Риму в Палестині Понтію Пілату, філософу і лібералу. Вчення Ісуса Христа стрімко поширювалося. Напевно, одним з його перших послідовників і став Понтій Пілат.
Римський геноцид галілеян призвів до того, що вони почали масово тікати на північ на свою прабатьківщину Галичину. Нині археологи відкопали на Тернопільщині церкву ІІІ століття. А саме неподалік від Дачі Галілея знаходиться знаменитий підземний монастир перших християн. Схоже на те, що Понтій Пілат вирушив на північ разом з християнами-галілеянами. Вони й заснували села Констанція, Пилятинці, Дачу Галілея, печерний монастир і перші християнські церкви у світі.

11. Рекреаційно-туристичний рай в Карпатах

Гірська частина Карпатського рекреаційного району, або, власне, Східні чи Українські Карпати, має потужний потенціал для розвитку різноманітних видів туризму. Німецькі рекреологи вважають цей потенціал найбільшим у світі. Особливо придатні гори для короткотермінового відпочинку. Казковий рельєф, незабутні мальовничі ландшафти притягають сюди туристів. Одноразова гранична рекреаційна місткість Карпат може досягати до 2 млн. осіб. Протягом року без шкоди для природного довкілля гори можуть відвідати до 8 млн. відпочиваючих і туристів. До цього можна додати ще 12 млн. екскурсантів і туристів вихідного дня.
Сприятливим чинником рекреаційного освоєння Карпатських гір є їх вигідне географічне положення у центрі Європи та гарна транспортна доступність. Відомо, що понад 60% всіх туристів світу мешкає в європейських країнах. Відновлення вузькоколійних залізничних магістралей у горах, ремонт існуючих шляхів, сполучення їх з вузькоколійками Румунії, Словаччини і Польщі дасть можливість перетворити Українські Карпати на регіон міжнародного комерційного і ділового туризму.
Характерною особливістю Карпат є сотні родовищ цілющих мінеральних вод різного складу, які майже не використовуються на господарському рівні. Це невеликі копанки, якими користуються лише місцеві жителі та групи туристів, маршрути пішохідних маршрутів яких пролягають повз них. Маємо величезний резерв рекреаційного господарства району.
Карпатські гори є екологічно найчистішою частиною України і однією з екологічно найбезпечніших територій всієї Європи. Нині цей чинник перетворився на головний в усьому світі у рекреаційній привабливості місцевості. Крім того, паводки на гірських річках Українських Карпат, зумовлені злочинним вирубуванням лісів, завдали великих збитків не лише Україні, а й сусіднім державам. Тому зростає водорегулююче значення Карпат як для нашої держави, так і для сусідніх країн. Рекреація і туризм якраз і є тією єдиною галуззю господарства, яка здатна забезпечити екологічну безпеку Карпат.
Нині в гірських районах Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей живе приблизно 1,2 млн. осіб. Майже третина з яких мешкає на висоті понад 500 метрів над рівнем моря. Умови життя і господарювання тут об’єктивно доволі складні. Дуже низький рівень зайнятості населення і матеріального добробуту. Вирішити ці проблеми в гірських районах можна практично дише за рахунок розвитку рекреації і туризму.
Професор Р. Іванух цілком слушно для розвитку рекреації і тризму в Карпатах пропонує створити на основі природно-історико-етнографічних комплексів рекреаційно-туристичні комплекси «Гуцульщина», «Бойківщина», «Лемківщина», «Закарпаття», «Буковина».
Природно-історико-етнографічний комплекс «Бойківщина» займає площу близько 120 тис гектарів у найнижчій частині гір Львівської і частково Закарпатської областей. Тут 57 населених пунктів. Лісистість території перевищує 50%. Бескиди Львівщини характеризуються унікальним у Європі рельєфом. Тут понад 20 джерел мінеральних лікувальних вод переважно типу «Нафтуся», які використовують фактично лише місцеві жителі.
Важливими об’єктами туризму Бойківщини можуть бути унікальні дерев’яні храми, споруджені у ХУІІ-ХУІІІ століттях. Їх нині налічується 23. В архітектурному плані вони надзвичайно привабливі і не мають аналогів у світі.
На Бойківщині багато маловідомих туристам об’єктів природно-заповідного фонду. До них належать державні ландшафтні заповідники Лихоборівський (2075 гектарів) і «Розлуч»(512 гектарів), а також пам’ятки природи «Скеля Ступенева»(0,6 гектари), «Гора Пікуй» (711 гектарів), «Криниця Довбуща»(0,2 гектари), та державні заповідні урочища «Ялина» (6,3 гектари) та «Сянки» (23 гектари).
Тут перспективне будівництво санаторіїв, лікарень, пансіонатів-дворів з дерева у традиційному бойківському архітектурному стилі. У такому самому архітектурному стилі варто споруджувати і всі інші рекреаційно-туристичні споруди – кемпінги, спортивні комплекси, гірськолижні бази тощо. Їх треба розміщувати на вузлах з’єднаних в один комплекс туристичних маршрутів. Вони будуть пролягати через або повз видатні об’єкти природно-заповідного фонду, джерела мінеральних вод, осередки лікарських трав, ягід і грибів.
Напевно можна погодитися з німецькими вченими у тому, що найкраще у світі середовище для туризму об’єктивно знаходиться на Гуцульщині. Багато науковців, які вивчають рекреаційну географію Європи, стверджують, що цей район за всім комплексом рекреаційних умов і ресурсів є конкурентоспроможнішим за Польські Татри, Італійські Апеніни і навіть Австрійські Альпи.
Природні умови і ресурси Гуцульщини просто ідеальні для відпочинку, лікування, активного туризму, заняття різними видами спорту, особливо у зимовий час. З урахуванням світової тенденції до зростання частки пізнавального туризму тут можна знайти безліч об’єктів для задоволення цієї рекреаційної потреби. Для цього в Гуцульщині є своєрідна архітектура, героїчні історичні постаті, невтрачений донині побут гуцулів, унікальні ремесла, сувеніри, високохудожні вироби для всіх сфер побуту, народний одяг, один з найгарніших у світі.
Природні краєвиди Гуцульщини зачаровують туристів. Тут безліч пам’яток природи, заказників і заповідників. Знайдені джерела залізистих мінеральних вод, цілюще, фітонцидне повітря, безліч лікарських рослин, грибів і ягід, розвиток бджільництва з використанням місцевих унікальних бджіл є передумовами для будівництва на Гуцульщині багатьох курортів.

12. Феноменальні рекреаційні перспективи Передкарпаття

Нині інтенсивність рекреаційного використання, тобто для відпочинку і лікування, цієї частини України різко зменшується з півночі на південь від Львівської до Чернівецької областей. Це пов’язано не з реальним зменшенням в цьому напрямі рекреаційних ресурсів, а з недостатнім їх вивченням і освоєнням.
Бальнеологічні лікувальні ресурси Передкарпаття представлені гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієвими, а також сульфатними натрієво-кальцієвими водами світового значення перед карпатської частини Львівської області.
Ядрами цих лікувально-оздоровчих систем є Трускавець і Східниця. Зовсім недалеко від Трускавця, у Моршині, широко використовуються натрієво-магнієво-кальцієві і сульфатно-хлоридні води.
Великий вміст органіки в знаменитій «Нафтусі», унікальний у світі вплив цієї води на нирки, захворювання яких нині є світовою проблемою, неможливість зберегти лікувальні властивості цієї води при її розливі у пляшки створюють цілком об’єктивні підстави для перетворення Трускавця і Східниці у світові центри рекреації і туризму. Запаси «Нафтусі» у Східниці перевищують трускавецькі більш як в 1,5 рази, а використовують їх менше ніж на 2%.
Далі на північ і схід від передгір’я зосереджені відомі із середньовіччя сульфатні лікувальні води Любеня Великого і Немирова. На півночі Івано-Франківської області в селі Черче також є сульфатні води, які доповнюються лікувальними грязями. За всіма геологічними ознаками Івано-Франківська і Чернівецька області нічим не поступаються Львівській за запасами цілющих мінеральних вод. Взагалі передгірські частини Івано-Франківської і особливо Чернівецької області в рекреаційному плані освоєні найменше.
Виправити цю ситуацію можна таким чином. По-перше, розпочати активний пошук родовищ мінеральних вод. По друге, необхідно цілеспрямовано формувати рекреаційно-туристичний імідж південної частини Передкарпаття. По-третє, відновлювати архітектурні, історичні, етнографічні рекреаційні об’єкти. По-четверте, будувати нові курорти, туристичні бази, прокладати пішохідні маршрути тощо.
Передкарпаття з його чудовими природними умовами і багатими рекреаційними ресурсами, заглибленою у тисячоліття історією, стародавніми містами з унікальною в Європі і світі архітектурою, художніми промислами Коломиї, Косова та інших міст і сіл, розмаїттям етнографічних пам’яток неминуче має перетворитися на рекреаційно-туристичний комплекс світового значення.

13. «Нова Швейцарія» в Закарпатті

Спеціалісти з лікування і відпочинку з європейських країн, яким відомі туристичні ресурси Закарпаття нерідко називають його «Новою Швейцарією». Закарпатський рекреаційний район дійсно володіє комплексом рекреаційних умов і ресурсів для всебічного розвитку відпочинку, лікування і туризму. Однак донині його розвиток переважно ґрунтується на експлуатації значних запасів вуглекислих, сульфідних і хлоридно-натрієвих мінеральних вод. Їх загальний обсяг настільки великий, що дає змогу перетворити Закарпаття на потужну міжнародну оздоровницю. Цьому повинне сприяти й унікальне географічне положення області, яка межує одночасно з чотирма країнами Європейського Союзу.
Закрите з півночі від проникнення холодних повітряних мас Закарпаття характеризується високими температурами влітку і взимку. У цьому плані район поступається лише Криму, однак тут вища вологість повітря. У таких умовах вирощують виноград і виробляють унікальні вина. Деякі з них, зокрема Берегівське, Іршавське, Троянда Закарпаття, можуть стати основою організації винних турів.
Ця частина України дуже придатна для туристів, які б хотіли активно відпочивати. Закарпатське низькогір’я, Вулканічний хребет, Рахівщина принадні для водного і гірськолижного туризму. Деякі курорти, зокрема Синяк, який лежить майже на межі рівнини і гір і ніби «втоплений» у низькогір’я, є просто ідеальним і унікальним місцем для тренувань лижварів-початківців, родин разом з дітьми тощо.
Великі перспективи для розвитку на Закарпатті пізнавального, ділового, конгресового та інших видів туризму. Міста з унікальною історією і архітектурою, перш за все Ужгород і Мукачеве, замки, руїни фортець, етнічне багатоманіття мають стати основою для постійного ускладнення рекреаційно-туристичного господарства цієї частини нашої держави.
З метою подальшого розвитку рекреації тут необхідно цілеспрямовано збільшувати кількість об’єктів природно-заповідного фонду, створювати нові туристичні маршрути, прокладати сучасні шосейні шляхи і відновлювати розібрані вузькоколійки в горах, будувати нові курорти, туристичні бази, кемпінги. Було б лише бажання. Євросоюз готовий інвестувати в розвиток рекреації і туризму Закарпаття величезні кошти. Справа в тому, що місткість європейських рекреаційних об’єктів практично вже вичерпана, а нічого кращого і ближчого до потреб європейського споживача рекреаційних ресурсів в Європи вже немає. Необхідно також розробити програму рекреаційно-туристичного декорування території Закарпаття.

14. Хто сказав, що Крим вичерпав свої рекреаційні ресурси?

Нерідко можна почути твердження від туристів і відпочиваючих, що, бачте, Крим уже вичерпав свої можливості для розширення рекреаційно-туристичного господарства і там на пляжах стільки людей, що й до моря підійти не можна. Так, дійсно, в розпал сезону таке нерідко трапляється. Але це говорить лише про те, що в Україні і за її межами знають в основному лише про декілька, так би мовити, класичних пляжних міст і туди всі й їдуть. Про те, що цілі частини півострова практично не освоєні, що там чудові піщані, а не галькові пляжі, як на Південному узбережжі, мало хто відає. Та й відповідна інфраструктура відсутня. Тому й маємо, як у тій українській примовці – де густо, а де й пусто.
Кримський півострів у рекреаційно-туристичному відношенні можна чітко поділити на три рекреаційні зони: південнобережну, західну і східну. Південнобережна зона з її унікальним кліматом середземноморського типу тягнеться вузькою смугою вздовж південного узбережжя Криму. Це так звані сухі субтропіки. Вони мають одні з кращих природних умов для відпочинку, лікування і взагалі для життя і господарської діяльності людини. Недаремно великі цивілізації Давньої Греції і Риму виникли у близьких природних умовах.
У найширшій частині південнобережна зона не перевищує 8 кілометрів, а місцями вона звужується лише до 2 кілометрів. Від мису Айя на заході до Семидвір’я на сході простяглася майже суцільна смуга курортів і санаторіїв, яка переривається лише скелястими мисами і заповідними територіями. Влітку, коли найбільша кількість відпочиваючих, тут сухо і тепло (плюс 24 градуси Цельсія у липні). Взимку, у січні ( найхолодніший місяць), температури скрізь додатні (до плюс 4 градусів). Якщо взимку і випадає сніг, то відразу тане.
Найвідомішими об’єктами південнобережної рекреаційної зони (із заходу на схід) є: Батилиман – Ласпі, Форос – Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Мисхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір’я. Понад 7 місяців середньодобова температура тут перевищує плюс 10 градусів.
Основними в цій зоні є кліматичні та пляжні рекреаційні ресурси. Поєднання «вітру з гір» з морськими бризами і наповнених фітонцидами хвойних дерев завезених сюди з усього світу повітряних мас, створює умови для лікування хворих із неспецифічними захворюваннями нервової та дихальної систем.
Найбільшими курортами південнобережної зони є Ялта і Алушта.
В Ялті гори відступають від моря, створюючи своєрідний природний амфітеатр, який належить до найгарніших у світі. Гори тут вкриті дуже фітонцидною протягом всього року кримською сосною, віком понад 100 років. Ближче до моря багато виноградників. Практично кожен санаторій міста має власний парк або сквер із субтропічною рослинністю, є безліч квітників. З гір стікають річки і потічки. В Ялті випадає найбільша кількість опадів в усій південнобережній зоні. Велика Ялта включає курорт Лівадію зі знаменитими палацом і парком. Є також парк на курорті Мисхор, поряд з яким знаходиться мис із відомим об’єктом туризму Ластівчиним гніздом. Це теж унікальний об’єкт у світі. Велика Ялта ідеальне місце для проведення міжнародних конгресів.
Курорт Алушта знаходиться на березі моря, в тому місці, де Кримські гори перетинає перевал. Унаслідок такого зниження з півночі іноді проривається холодніше повітря, що створює певні мікрокліматичні особливості. Влітку тут не так спекотно, як у Ялті, але відповідно зима є холоднішою. Алушта, завдяки перевалу має добре транспортне сполучення із Сімферополем. Тут чудові галькові пляжі.
Західна рекреаційна зона має запаси мінеральних сульфідних вод без специфічних компонентів . Тут зосереджено понад 26 % розвіданих запасів мулових сульфідних грязей України, з яких нині використовується лише три родовища.
Найбільшими рекреаційними об’єктами зони є курорти Євпаторія і Саки. Тут здійснюють лікування захворювань опорно-рухового апарату, периферійної нервової системи, гінекологічних захворювань. Крім того, в Саках лікують захворювання органів травлення. Західна рекреаційна зона може збільшити кількість відпочиваючих у декілька разів.
Надзвичайно перспективними є східна і гірська рекреаційні зони. Східна зона має єдине в Україні Булганакське родовище сопкових грязей. У майбутньому тут можливе використання рекреаційних ресурсів Сивашу, особливо його південної частини. Гірська рекреаційна зона придатна для спортивного туризму міжнародного масштабу (альпінізм, лижний туризм, спелеотуризм). Дуже перспективними тут є оздоровчо-прогулянковий, природничо-пізнавальний, історичний та інші види туризму.

15. Асканія-Нова

Асканія-Нова відомий далеко за межами України туристичний об’єкт і степовий біосферний заповідник, який входить до світової мережі біосферних заповідників, що охоплюють всю планету. Він знаходиться на території Херсонської області. Унікальність заповідника у світі полягає в тому, що в ньому єдиному на всю Європу збереглися ніколи не орані сухостепові ландшафти.
Історія виникнення і дальшого існування заповідника така. Офіційно заповідник був заснований у 1895 році багатим німецьким колоністом Ф. Фальц-Фейном. Для цього із господарського обігу було вилучено недоторкані ділянки степу, призначені для випасу худоби. Заслуга Ф. Фальц-Фейна полягала в тому, що він зрозумів значення для всього людства цієї останньої в Європі ділянки землі, яка ніколи і ніким не оброблялася. Ця людина пішла на усвідомлені збитки і таким чином врятувала для людства унікальний еталонний зразок південного степу. З 1919 року Асканія-Нова оголошена народним заповідним парком. У 1921 році тут було організовано перший в Україні державний заповідник. З 1984 року він отримав міжнародний статус біосферного заповідника. Цим актом було підтверджено його світове значення для науки.
Загальна площа біосферного заповідника в його нинішніх межах становить 33307,6 гектара. Структурно він складається з природного ядра (11054 гектара), буферної або охоронної зони (4800 гектарів) і господарської зони (17453,6 гектара). В цій зоні дозволено ведення типової для цієї природної зони господарської діяльності.
Основою Асканії-Нова є її природне ядро. Воно є цілинним степом і складається з трьох ділянок: Північної, Південної і Великого Чапельського поду. Це такий собі єдиний в Європі, що зберігся, еталон ковило-типчакового степу. Тут панують різні види ковили, зокрема української, волосистої, Лессінга та ін. Звичайно, що є і типчак (костриця борозниста), кипець (келерія струнка), а також чудові квіти, які прикрашають природний степ – тюльпан Шренка, грудниця волохата, півники тощо. Все це різнотрав’я гармонійно доповнюється бобовими рослинами - викою тонколистою, люцерною румунською. Всього тут зафіксовано 450 видів квіткових рослин.
Доволі багатий і розмаїтий тут і тваринний світ. Звичайними є заєць-русак, ховрах, полівка, їжак, лисиця, тхір, ласка. Трапляється асканійський благородний олень і косуля. Немало в Асканії-Нова і птахів: перепели, жайворонки, сірі куріпки, просянки, кам’янки. Представлені хижаки і перелітні птахи – соколи, луні, сови, журавлі і дрофи.
Територія до кінця не розгаданого природного дива – Великого Чапельського поду, який являє собою велике кругле зниження в рельєфі, ніби проведене циркулем рукою якогось верховного творця, використовується як природний акліматизаційний зоопарк. Тут уже понад 100 років здійснюються роботи по акліматизації, гібридизації і одомашненню диких тварин. Сюди з усіх куточків землі звезені тварини, переважно копитні. У вільному або напіввільному стані тут утримуються бізони, зубри, коні Пржевальського, зебри, зебу, антилопи, зокрема найбільша серед них канна, муфлони, олені, косулі, лані тощо. Є тут також птахи – страуси, лебеді, фазани, фламінго.
В заповіднику створено декілька ставків. На їх базі діє орнітопарк. В ньому утримується понад 60 видів промислово-мисливських і декоративних птахів. Асканія-Нова спеціалізується на цілеспрямованому виведенні нових районованих форм і порід тварин. Частина парку відкрита для відвідування туристів, яких за рік тут буває кілька сотень тисяч.
Господарська та охоронна зони є важливою складовою частиною цього біосферного заповідника. Вони створені для забезпечення досліджень природних процесів, які відбуваються в умовах заповідного режиму та їх трансформації під впливом різних напрямків характерних для цієї природної зони видів господарської діяльності людини.
В Асканії-Нова працює велика група вчених різних спеціальностей, які в основному зайняті розробкою науково обґрунтованого режиму збереження унікального в Європі природного комплексу степу. При цьому вони досліджують як змінюються природні комплекси в часі, а також характер впливу на них антропогенної, тобто людської діяльності. Дуже важливим напрямком їхньої роботи є акліматизація, інтродукція й гібридизація рослин та тварин, а також розробка рекомендацій щодо господарського освоєння акліматизованих у заповіднику рослин і тварин.

16. Соколині гори

Навряд чи знайдеться в Україні і за її межами багато людей, які хоча б чули про це диво природи. Фактично, крім місцевих жителів, про Соколині гори не чув ніхто. А вони гідні того, щоб про них не лише знали, але й приїжджали сюди численні групи туристів, українських і зарубіжних. Справа в тому, що ці не позначені на жодній карті гори володіють якоюсь дивною притягальною силою. Саме вона примушує людей, які хоча б раз тут побували, вертатися сюди знову і знову. Якась містика, скажете ви. Ніякої містики тут немає. Просто невимовна краса цієї місцевості зафіксовуються в пам’яті туристів і час від часу відновлюючись у свідомості як наркотик викликає певну залежність у людини.
Соколині гори, які деякі журналісти в наш час охрестили Надслучанською Швейцарією, знаходяться в районі селища міського типу Соснове та села Губкова на правому березі річки Случ. Це Рівненська область. В цьому місці річка Случ тече між стрімкими берегами, які то тут, то там прориваються кам’яними скелями. Це виходи на денну поверхню Українського кристалічного масиву. Береги річки густо порослі мальовничим лісом. Доповнює привабливий для очей пейзаж руїни давнього замку, який колись височів на скелях, а нині його залишки створюють романтичну ідилію в цьому куточку дикої природи.
На думку нечисленних туристів найгарнішою тут є скеля Князь-гора. Вона має висоту 70 метрів і прямовисно обривається до русла річки. Біля підніжжя скелі знаходиться Губківський кар’єр. Тут видобувають цінні сірі гнейси. Вони містять графіт й кристалічні сланці. Ці гірські породи належать до найдавніших на нашій планеті і утворилися в період її молодості.
Красу і незвичність місцевості надає і дуже складна геологічна будова цієї місцевості. Вона цікава не лише для туристів, але й для спеціалістів-геологів. Справа в тому, що тут на поверхню землі виходять різноманітні дайки. Останні являють собою пластоподібні магматичні тіла з крутим падінням, які обмежені з боків паралельними площинами. Таких місць у світі не багато. Характерною особливістю місцевої знаменитої дайки є її величина. Вона досягає 100 метрів і має дуже характерну кулеподібну окремість. Вона складається з гірських порід вік яких перевищує два мільярди років. Тут же можна побачити невелику (1-2 метри) дайку базальтів, яка перетинає давнішу жилу пегматиту. В цій місцевості не лише можна і потрібно проводити екскурсії, але й возити геологів для ознайомлення з цікавими природними феноменами.
Строга і романтична краса Князь-гори з давніх-давен приваблювала сюди людей. Саме на цій горі знаходяться романтичні руїни середньовічного замку. Однак, люди тут поселилися набагато раніше. Цьому підтвердженням є залишки городища древлян на цій же Князь-горі.
Соколині гори цікаві не лише для геологів. Біологам тут теж є робота. На Соколиних горах спостерігається рідкісне поєднання флори Полісся зі степовими рослинами. Зокрема, дуже пахучий під час цвітіння рододендрон жовтий знаходиться поруч зі степовою флорою, перловиком трансільванським, косатиком угорським та ін.
Не обійшлося таке гарне й романтичне місце і без легенд. Тут розповідають, що в середньовічному замку жив дуже багатий і сановитий князь. Остерігаючись нападу ворогів, які врешті-решт і зруйнували замок, він сховав у спеціально облаштованих у скелях підземеллях свої незліченні скарби. Можливо ця легенда і має під собою якісь історичні підстави. В крайньому разі тут завжди вистачало людей, які намагалися ці скарби віднайти. Однак нині, цими скарбами є цінне облицювальне каміння, яке тут видобувають.

17. Гайдамацький Яр і Буша

На Вінничині, де протікає річка Бушинка, ліва притока Мурафи в районі сіл Гамулівки і Буші знаходиться надзвичайно цікавий природно-історичний об’єкт туризму Гайдамацький Яр. Він являє собою частину долини річки Бушинки нижче від села Гамулівки. Численні скелі, складені твердими пісковиками знаходяться у вузькій затіненій долині. Вони за мільйони років оброблені вітром і мають чудернацькі обриси, які вражають уяву. В окремих місцях у вигляді горбів ми помічаємо виходи на денну поверхню давніх гранітів. Група скель, що тут звуться Євстафієвими, піднімається у вигляді величезних стовпів. Ці природні утвори схожі на рукотворні мури, здіймаються на декілька поверхів у небо. Зустрічаються тут і схожі на гриби скелі. Вони нерідко притуляються одна до одної.
На деяких скелях лежать оброблені вітром величезні брили, які коливаються. В цілому по нашій планеті це дуже рідкісне природне явище. На поверхні скель помітні глибокі борозни і виїмки. Зустрічаються і округлі камені, які здаються кимось відполірованими. Окремі скелі й камені мають власні назви: Гриб, Баран, Весела. В скелі Гайдамацька існує печера і підземний хід до села буша завдовжки 4 кілометри. Невимовну мальовничість місцевого ландшафту доповнюють 80-річні граби і вікові дуби.
Гайдамацький Яр не єдине цікаве місце цього району Поділля. Величезну історико-природну цінність має сусіднє село Буша. Тут існує історико-культурний заповідник «Буша». Ця благодатна земля, яка розміщена за 20 кілометрів від Вінницького Ямполя на березі Дністра здавна притягувала до себе людей. Археологи знайшли тут сліди людей, які мешкали в цій місцевості понад 40 тисяч років тому. На початку нашої ери тут було поселення Антаварія. Потім ця земля входила до Галицько-Волинського князівства. Найбільше слави Буші принесла козацька доба і особливо визвольна війна під проводом Богдана-Зіновія Хмельницького.
Саме в районі укріпленої фортеці Буші в цей час відбувалися постійні сутички між українцями і поляками. Під Бушею в 1954 році був вщент розбитий трьохтисячний польський загін. Через півроку в Буші відбулися події, які вкрили це село вічною славою. Польські війська оточили фортецю, яка височіла на скелі і була оточена ровом. Її охороняв невеликий козацький загін, який увесь і поліг головою, захищаючи Бушу. На той час це був значний населений пункт, де жило 16 тисяч чоловік. Навіть кількість церков (7), відмічена тут літописцями, вказувала на те, що це був потужний оборонний бастіон, який прикривав Поділля і Галичину з півдня. Полякам він був як кістка в горлі.
Коли польські війська увірвалися на територію фортеці, вцілілі її захисники на чолі з сотником Завісним сховалися в її вежі-донжоні. Тут зберігалися великі запаси пороху. Коли до донжону підтяглася якнайбільша кількість польських жовнірів дружина бушанського сотника Олена вбила свого чоловіка і підірвала себе і нападників, підпаливши бочку з порохом. Вцілілі захисники Буші сховалися в печері поблизу фортеці і вперто її захищали. Поляки перегородили струмок і пустили воду в печеру. Ніхто не врятувався.
Нині історико-культурний заповідник «Буша» включає: археологічні пам’ятки від ІІІ тисячоліття до нашої ери до ХІІ століття нашої ери; залишки фортеці і підземних ходів ХУІ-ХУІІ століть; міську ратушу ХУІ століття; скельний храм У-ХУІ століть з унікальним у світі кам’яним барельєфом; цвинтар ХУІІІ-ХІХ століть.
Як на мене, то найважливішим пам’ятником нашої історії у Буші, дуже промовистим і славним є козацький цвинтар. За одними хрестами і надписами на них можна читати європейську історію України. Там немає жодного хреста, які прийняті в Російській православній церкві і нагадують своїми обрисами не хрест, а драбину. Коли потрапите сюди, подивіться на ці унікальні козацькі хрести. Вони промовляють до нас-українців крізь століття. Тут сотні могил, які є справжнім нашим національним надбанням. Одні надписи стерлися, на інших старовинними літерами написані імена і дати життя і смерті. Але не це головне. Вражає форма хрестів. Тут і так звані прямі хрести, які дійсно є хрестами, а не драбинами. Однак найбільше вражають знамениті мальтійські хрести на могилах українських козаків. Невже вони були лицарями мальтійського ордена? Ось де нерозгадана таємниця України і української нації. Ще більш таємничі інші надмогильні хрести. Ось кам’яні рівнобедрені трикутники з раменами, а ось круглі хрести вставлені в основу монументу. Що вони означають? Чіткої відповіді на це запитання ми не отримуємо. Це ще одна загадка України, яка чекає своїх дослідників і інтерпретаторів.

18. Печери Криму

Ви вже знаєте, що в Україні знаходиться велика кількість найрізноманітніших карстових порожнин-печер, які належать до найбільших і найгарніших у світі. Їх дуже люблять туристи, хоча вони донині не підготовлені належним чином для рекреаційно-туристичного використання. Є такі печери не лише на Поділлі, але й у Криму. Головне для системного використання печер України і перетворення їх на світовий спелеологічний музей є їхня різноманітність.
Наприклад, унікальними для спелеотуризму є печери Криму. На яйлах і гірських масивах багато чудових вертикальних і комбінованих печер. Серед них виокремлюються печери Карабі-Яйли, найбільшою серед яких є комбінована печера «Солдатська» (глибиною 508 метрів і довжиною 2100 метри). На цьому ж масиві знаходиться відома «Нахімівська» печера (глибиною 338 метрів і довжиною 440 метрів). Є тут і чисто вертикальні печери , зокрема «Дружба» (глибиною 270 метрів), «Молодіжна» (глибиною 260 метрів).
Унікальною пам’яткою природи є багатоярусна печера Кизил-Коба. Її довжина сягає 14 кілометрів. Вона знаходиться на Довгоруківській яйлі. Автор цих рядків, ще будучи студентом Київського державного університету імені Тараса Шевченка разом з друзями пройшов одним із маршрутів цієї печери і отримав на все життя незабутні враження. Краса неймовірна, її не могли затьмарити ні вузькі переходи, не завжди зручні для мого зросту і комплекції, ні підземні озера, ні мокрі ноги і брудний одяг. Всі негаразди того походу забулися, а в пам’яті залишилися лише величні зали зі сталактитами і сталагмітами і відчуття свята.
 
Наші Друзі: Новини Львова