Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 16 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Публіцистика

Таємниці і феномени України

Переглядів: 24775
Додано: 29.08.2013 Додав: pmaslyak  текстів: 9
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Нині виготовлення спеціального скла важко уявити без застосування флюориту. Його застосовують такі далекі технологічно галузі як виробництво електродів і емальованого посуду. Не можуть обійтися без флюориту електроніка, радіотехніка, голографія, лазерна техніка і таке ін. З нього отримують дуже цінну плавикову кислоту. Військово-промисловий комплекс нині теж не може обійтися без плавикового шпату. Виготовити лінзи для мікроскопу без флюориту також неможливо.
Ще до недавнього часу флюорит до України завозився з Китаю, Монголії, Росії, Таїланду. Це тим більше дивно, що неймовірна складність геологічної будови України просто волає до геологів – немає жодного мінералу, який виявлений у світі, щоб його не було в Україні в промислових масштабах. І коли геологи отримали конкретне державне завдання на пошуки «великого обманщика» вони його майже миттєво й знайшли. І одразу в декількох місцях. Особливо перспективним виявилося родовище флюориту на півдні Вінницької області в Придністров’ї. Це нині відоме у світі Шахтинське родовище. Якість плавикового шпату тут не гірша за еталонну китайську, а хімічний склад відповідає прийнятим міжнародним стандартам.


5. Таємниці українського чорнозему

Одним з найбільших, а може й взагалі найбільшим багатством української нації є її чорнозем. Зв'язок української нації з чорноземом просто містичний і його не завжди можна пояснити з наукової точки зору. Але ж чорноземні грунти є не лише в Україні, резонно зауважите ви і формально будете праві. Однак, лише формально. Справа в тому, що ґрунтознавці світу вже давно розібралися, - чорноземи бувають різні. Феноменальні відміни українського чорнозему Правобережної України полягають в тому, що максимально спрощуючи пояснення його можна назвати «солодким» чорноземом. А далі на схід і в інших країнах він «солоний», названий так за значний вміст солей. Зрозуміло, що якість сільськогосподарської продукції, вирощеної на солодких і солоних чорноземах доволі суттєво відрізняється. Звичайно, на користь «солодкої» його відміни.
В Україні на такі «тонкощі» українського чорнозему практично не звертають увагу, але добре про них обізнані іноземці. Тому й еталон чорнозему, який зберігається в музеї Парижу взятий саме на правобережжі України, а не в Поволжі, Сибіру чи Америці. Крім того, феноменальним явищем людської цивілізації є той факт, що лише українську землю вивозили до інших країн. І не лише вивозили, але й вивозять нині. Так, при будівництві в Білій Церкві уже в наші дні електрометалургійного заводу з земної поверхні було знято знаменитий український «солодкий» чорнозем і його вивезли до Німеччини. Чому саме до Німеччини? Бо німці дуже добре, на відміну від нас, знають унікальні властивості українського чорнозему.
Ми настільки звикли до своєї чудової, святої української землі, що вже й не відчуваємо її природної сили, краси і багатства. Лише потрапивши до Москви, Гельсінкі чи Берліна, здатна до аналізу людина, яка відчуває природу не лише шкірою, але й розумом і серцем, починає бачити разючу відміну. Однак, головна різниця криється в незбагненній силі української землі, її здатності акумулювати в собі не лише сонячне випромінювання, але й глибинну внутрішню радіацію.
Грунти України, як вся її природа, надзвичайно різноманітні. В північній її частині переважають дерново-підзолисті грунти. Природна їх родючість невелика, бо містять незначну кількість перегною. В той же час існує цілий ряд сільськогосподарських культур, для яких ці грунти є сприятливими. На них добре ростуть жито, картопля, льон, хміль тощо. Південніше знаходяться близькі до чорноземів сірі лісові грунти. Вони вже містять значну кількість гумусу. На них можна вирощувати як північні, так і південні рослини. Особливо «полюбляють» ці грунти цукрові буряки. Але найбільшим багатством української землі є дуже родючі чорноземні грунти. На них добре росте пшениця, різноманітні овочеві культури тощо. На заплаві Дніпра поширені піщані грунти. Таке розмаїття і поєднання різних типів грунтів надзвичайно сприятливе для розвитку сільського господарства. Різні сільськогосподарські культури не є територіальними конкурентами. Вони ніби ділять землю між собою і кожна займає ту її частину, яка їй найбільше підходить за власними природними особливостями.
Немає пророка у власній Вітчизні. Тому життєдайну силу української землі розуміють чужинці, яким є з чим порівнювати. Наприклад, про це знали німці, які під час війни вивезли з України величезну кількість ешелонів з українською землею. В Німеччині її як перегній розкидали по полях. Звичайно, з метою зручності транспортування верхній родючий шар землі викопували вздовж залізничних магістралей. Документально зафіксовано, що німецькі військові цілими батальйонами копали землю в різних частинах України. Наприклад, відомо, що зі столиці України Києва масово чорнозем вивозився до Німеччини з Жулян, де нині розміщується аеропорт «Київ».
Якщо ми нинішнім і прийдешнім поколінням українців не зможемо прищепити любов до рідної землі, не пояснимо її значення і силу, вона може знову «поїхати» кудись в інші краї. Наша українська земля дійсно не тільки родюча. Вона заряджена силою земного випромінювання Українського кристалічного щита, в якому законсервована могутність молодої Землі. Через це наші грунти дають не просто високоякісну сільськогосподарську продукцію, але й генетичну силу, яка дала змогу українцям вижити під час небачених жодним народом землі національних катастроф у ХХ столітті – війн, голодоморів, масових депортацій, нарешті, страшного Чорнобиля.

6. Найбільше у світі родовище графіту

В Україні є декілька родовищ корисних копалин, які належать до феноменальних явищ гірничовидобувної промисловості світу, так як є найбільшими на нашій планеті. До таких родовищ належить Завалівське родовище графіту, яке знаходиться в Кіровоградській області. Графіт – одна з відмін вуглецю, з якого складається звичайна сажа і найтвердіший у світі камінь алмаз. Графіт утворюється в районі дії вулканів і виверження магми. Такі процеси відбувалися на Українському щиті декілька мільярдів років тому.
Графіт надзвичайно універсальна корисна копалина. З нього можна робити алмази, а також використовувати для оборонної промисловості, атомної енергетики, в тролейбусах і олівцях. Вибух графітової бомби над містом чи в районі електростанції може призвести до знеструмлення цілих районів. Використовують графіт для виробництва ливарних форм, виготовлення вогнетривів, акумуляторів, метало-графітових виробів, змазувально-охолоджувальних рідин тощо.
Потреба в графіті у світі постійно зростає дуже швидкими темпами. Разом з тим він є однозначно дефіцитною сировиною. Здавалося б маючи найбільше родовище графіту у світі можна було б не продовжувати пошук цієї цінної сировини. Але це не для України, з її неймовірно складною геологічною будовою, а отже і величезними запасами будь-якої промислової сировини. Геологи напружилися і додали до найбільшого у світі родовища ще й нові родовища в Кіровоградській області, а також в Запорізькій та Донецькій областях. Але все одно на Завалівське родовище нині припадає близько 86 % всіх розвіданих запасів графіту в Україні. Вартість тонни збагаченого українського графіту на світовому ринку вже перевалила за 2000 доларів.
Україна постачає графіт у багато країн світі – Японію, Росію, Німеччину. Болгарію, Польщу, Словаччину, Чехію, Угорщину. В’єтнам, Іран, Грецію, Австрію, Бельгію та ще багато інших держав світу.
Пошук нових графітових родовищ продовжується й нині. І вони нещодавно увінчалися новими, перспективними родовищами. Особливо багатообіцяючими виявилися родовища Хмельницької області. Тут вміст графіту в руді досягає високої відмітки в 7%. Збагачення такої руди не вимагає значних затрат і складних технологій. Є можливість видобувати руду відкритим кар’єрним способом. І особливо приємно, що ці землі не належать до сільськогосподарських.
Графіт є одним з феноменальних багатств української землі. Україна має стати світовим постачальником не лише графіту, але й, що головне, дуже дорогих виробів з нього. Маю на увазі штучні алмази, металево-графітові та змазувально-охолоджувальні матеріали.

7. Уранові копальні України

Геологи вважають, що в Україні знаходяться якщо не найбільші у світі запаси уранової руди, то точно вже одні з найбільших. Раніше радіоактивні метали в нашій країні пов’язували майже виключно з Українським кристалічним масивом. Так, тут уран є практично скрізь. Щоправда в різних кількостях. Іноді в кар’єрах видобувають будівельний камінь, переробляють його на щебінь і виготовляють з нього і цементу та металічних конструкцій панелі для будинків. З них збирають панельні будинки, туди вселяються люди. Вони, звичайно, не підозрюють, що камінь видобували в тому місці, де в Українському щиті знаходяться промислові запаси урану. І тоді весь будинок буквально «світиться» від радіації. Люди хворіють і не підозрюють про причину своїх негараздів зі здоров’ям. Нині запаси урану виявлені не лише на Українському щиті, але й у Карпатах, в Донбасі тощо.
В наш час уранову руду видобувають в Дніпропетровській і Кіровоградській областях. За 8 кілометрів від Кіровограду знаходиться уранова шахта «Північна». Вона належить «Східному гірничозбагачувальному комбінату». Першу вагонетку з урановою рудою шахта видала на гора в 1970 році. Глибина шахти 210 метрів. На відміну від багатьох вугільних шахт головний тунель цієї уранової копальні майже сухий. Лише зрідка з кам’яних розломів просочується вода. Не видно тут і пацюків, які гасають вугільними шахтами. І не думайте, що їх, як тарганів у наших містах, вигубили якісь екологічні проблеми. Причина полягає в тому, що кріплення в урановій шахті не дерев’яні, а металічні.
В багатьох не посвячених одразу виникає запитання. Як же можна працювати людям в урановій копальні? Чи часто хворіють тут робітники? Який відсоток променевої хвороби серед шахтарів? Ніхто з впевненістю на такі запитання не може дати відповідь. В побутових кімнатах шахти на поверхні землі рівень радіації складає класичних 12 мікрорентген на годину. Лише в шахті цей показник піднімається до 60 мікрорентген на годину. Не секрет, що в деяких міських квартирах іноді, внаслідок так званої «природної радіоактивності гірських порід» радіація досягає 80 мікрорентген за годину.
Навіщо потрібен уран Україні? Потрібен і перш за все для атомних станцій, які нині є основними виробниками електричної енергії в нашій державі. Але не тільки для атомних станцій. Використання радіоактивних елементів в господарстві постійно зростає. Навіть у деяких точних приладах їх все більше застосовують. Нині практично немає галузі господарства, де б їх не використовували.
Основний центр виробництва природного урану знаходиться в Україні в місті Жовтих Водах. Воно розташоване в західний частині Дніпропетровської області. В наш час у світі існують 28 центрів виробництва урану. Східний гірничозбагачувальний комбінат в Жовтих Водах входить до десяти найбільших на планеті видобувачів природного урану і виробників його оксидного концентрату. Він також є найбільшим підприємством цього профілю в Європі.

8. Чи стане узбережжя Азовського моря світовим дитячим курортом?

Рекреаційні ресурси для дитячого відпочинку і лікування у світі майже не задіяні. Суспільство донині орієнтується на дорослих, а до дітей йому діла майже немає. Вважається, що діти мають відпочивати і лікуватися разом з батьками. Але наскільки придатні для дорослих рекреаційні ресурси відповідні запитам дитини? Особливо дуже малої дитини, скажімо, починаючи з року її життя. І чи є у світі такі місця, де самою природою створені майже ідеальні умови для літнього дитячого відпочинку? Виявляється, що є. І ним є узбережжя Азовського моря.
В чому ж полягають природні конкурентні переваги Азовського моря перед іншими морями світу? Цих переваг декілька. По-перше, Азовське море влітку переважно спокійне, без великого хвилювання. Це особливо сприятливе для дитячого відпочинку. По-друге, на українських берегах моря кількість сонячних днів протягом року може досягати 316. Це дуже великий показник. По-третє, Азовське море є унікальним морем у світі за прибережною глибиною. Глибини тут можуть не перевищувати декілька десятків сантиметрів протягом сотень метрів від берега. По-четверте, в літні місяці температура води біля берега зазвичай складає до плюс 30 градусів Цельсія. В окремих місцях і в окремі дні вона може досягати 35 градусів. Для малих дітей це особливо сприятливі умови для прийняття водних ванн. По-п’яте, солоність води Азовського моря майже втричі менша за солоність Світового океану чи, скажімо, Середземного моря. З одного боку це солоне море. А з іншого - вода з таким рівнем солоності, потрапивши дитині до очей не викликає в неї такого подразнення, як в інших морях.
Вміст органічних речовин в Азовському морі в 5-6 разів більший, ніж в інших морях світу. Це ще одна унікальна властивість цього моря. Крім того, води Азову насичені киснем. Це важливо не лише для розвитку тут планктону, але й створення феноменальних лікувальних властивостей вод моря. Не має сумніву, що увесь комплекс названих характерних особливостей моря, до яких треба додати особливо дрібний місцевий пісок, створюють унікальні передумови саме для розвитку дитячого відпочинку. Не є вони і такими, які б обмежували й дорослу рекреацію.
Однак є й проблеми. Основною з них є та, що рівень екологічного забруднення Азовського моря надзвичайно високий. Тут існує несприятливий рівень територіальної несумісності між існуючими галузями і підприємствами і рекреаційно-туристичною галуззю і її об’єктами. Врешті-решт не обійтися без вибору, яка з галузей тут буде провідною. Якщо буде зроблено стратегічний вибір на користь створення на узбережжі дитячих курортів і будинків відпочинку світового масштабу, прийдеться закрити ті підприємства, які нині інтенсивно забруднюють довкілля. Найперше це буде стосуватися металургійних комбінатів і підприємств хімічної промисловості. Таким чином, можна не тільки створити відповідні умови для розвитку рекреації і туризму світового рівня, але й відновити славу Азовського моря, як найпродуктивнішого на рибу моря світу.

9. Кілбурнська коса

За три милі від Очакова знаходиться маловідома широкому загалу в Україні, але від цього не менш унікальна Кілбурнська коса. Фактично вона є півостровом між Дніпровсько-Бузьким і Ягорлицьким лиманами. З заходу на схід ця коса простяглася аж на 40 кілометрів. За шириною вона дуже сильно вар’юється. Люди кажуть, що місцями можна стояти однією ногою на березі Дніпровського лиману, а іншою на березі Чорного моря. Однак, в найширшому місці коса досягає 10 кілометрів.
Що означає назва цього цікавого півострова, нинішня природа якого була трансформована суспільством. Вона походить від двох турецьких слів: «кіл» означає волосина, «бурун» - мис. За формою цей півострів дещо нагадує «чобіт» Італії. Він майже навпіл ділиться між Миколаївською і Херсонською областями. В Миколаївській області частину Кілбурнської коси віддано під мисливське господарство. Тут багатий тваринний світ, включаючи плямистих оленів, косуль, диких кабанів. Гордістю господарства є кілька тисяч фазанів. Вони відчувають себе справжніми господарями цих місць. Не дуже бояться людей, гніздяться навіть на городах місцевих жителів.
Однак, не цими тваринами знаменита Кілбурнська коса. Якимось дивом тут, біля села Покровки, зберігся первісний лісовий масив. Можливо не лише відомі Олешківські піски послужили основою для розповіді давньогрецького історика Геродота про Гілею в дельті Дніпра. Цей гай виникає як міраж, як якась неправдоподібна мара в посушливому степу, майже напівпустелі. Скрізь здіймаються до неба могутні дерева, зеленіють буйні трави. Якась фантастика, скажете ви? Нічого надприродного. Справа в тому, що тут близько до поверхні підходять прісні води Дніпра.
Місцеві жителі передають від діда-прадіда розповіді, що колись тут ріс могутній ліс, перевитий ліанами з дикого винограду товщиною в руку людини. Потім дерева вирубали, в тому числі й на знамениті козацькі човни. Ще раніше сюди припливали варяги, щоб замовити місцевим жителям великі човни-довбанки. Тепер збережена якимось дивом частина Гілеї зветься тут Воложин ліс. Це частина Чорноморського заповідника. На площі 200 гектарів в лісі знайшли прихисток на диво багато найрізноманітніших тварин. Могутні дуби і вільхи, як і тисячоліття тому, переплетені ліанами дикого винограду і хмелем, створюючи враження непрохідних джунглів.
Але на цьому дива Кілбурнської коси не закінчуються. Є ще тут і унікальні кефальні озера. Вони простяглися вздовж південного узбережжя півострова. Де-не-де вони з’єднані між собою мілководними протоками. Всі вони також мають вихід в море. Навесні, мілководні озера під сонячним промінням прогріваються набагато швидше за глибоководне море. Сильні південні вітри призводять до того, що через протоки з моря прориваються хвилі. Вони заносять з собою мальків кефалі. Для них в озерах справжній рай – тепла вода і багато корму. За літо риба підростає, аж тут у дію вступають холодні північні вітри. Вони і виганяють кефаль назад до моря. Таким чином Кілбурнська коса виступає такими собі дитячими яслами для цінної чорноморської риби, яку ще шаландами возив до Одеси відомий Костя.

10. Куди подівся кінь-тарпан: зниклі тварини України

В наш час на території України зафіксовано 400 видів птахів і 108 видів ссавців. Господарська діяльність людини стала причиною того, що багато тварин і птахів зникли з лиці нашої землі. До них належать кулани, сайгаки, росомахи, соболі, степовий орел тощо. Однак, ці тварини все ще зустрічаються в інших країнах. Але є дві тварини, яких ми вже ніколи не зможемо побачити живими. Кінь-тарпан і тур повністю знищені людиною.
В минулому дикий кінь тарпан був дуже поширений в степовій і лісостеповій частинах Східної Європи. Він мав широкий ареал поширення від річки Прут до річки Урал. Хроністи стверджують, що ще в ХУІ столітті тарпан зустрічався на півдні нинішньої Київської області. Тоді ж існував і так званий лісовий тарпан. Він заселяв ліси Литви, Польщі. Німеччини і Білорусі. Але найвідомішими все таки були степові тарпани. Вчені вважають, що сучасний свійський кінь був приручений в Україні і саме на основі степових тарпанів. Вони трималися табунами по декілька десятків, а то й сотень голів. Рухалися неозорими степами завжди проти вітру.
Здавна тарпани були об’єктом полювання людини. Вони давали людині поживне і смачне м'ясо, шкіра йшла на одяг і взуття. Однак, вполювати цю дуже прудку тварину було не легко. Основна здобич чекала на мисливців взимку. Коней заганяли до заметених снігом ярів і балок і там вони провалювалися в сніг по черево і втрачали притаманну їм рухливість. Ловили їх арканами, а потім використовували нерідко як тяглову силу. Звичайно, що не цей промисел згубив цих дуже гарних і сильних тварин. Як і бізонів Північної Америки їх знищила господарська діяльність людини, зокрема масове розорювання колись цілинних степів. Зникло середовище їх життя, зникли й тарпани.
Тарпанів стало менше, але вони ще збереглися. В ХІХ столітті вони зустрічалися в південних степах України. Ці тепер уже невеликі табуни диких коней продовжували вважати цю землю своєю. Тому витоптували і поїдали посіви зернових, які сіяли тут люди. Останні і винесли тарпанам смертний вирок. Почалося полювання на цих тварин з метою остаточного знищення. Ще наприкінці ХІХ століття цих коней можна було врятувати. Але ось останній тарпан, як колись сумчастий вовк в Австралії, помер у стайні Дібрівського кінного заводу під Миргородом на Полтавщині. Це трапилося у 1918 році.
Не менш трагічною була доля й у знаменитих турів. Щоправда, ці тварини не змогли прожити так довго, як тарпани. Тура вважають предком великої рогатої худоби. В минулому ця велична тварина заселяла величезні простори від Північної Європи до Північної Африки, від Близького Сходу до Тихого океану. Жили вони навіть в пустельному Єгипті. Тому свідченням є фрески, на яких зображене полювання на цих тварин. Найдовше тури збереглися в густих лісах Литви і Польщі. Останній тур тут загинув у 1627 році.

Частина п’ята
Феномени рекреаційно-туристичного комплексу України

1. Чудодійні пелоїди

Постійне зростання хвороб опорно-рухового апарату стали справжньою бідою сучасної людини. Цьому є немало причин, але, напевно, головною є зменшення рухливої активності. Тому у ХХІ столітті велику перевагу матимуть держави, які володіють значними природними ресурсами для лікування цього недугу. Україна має рекреаційні ресурси світового значення для лікування захворювань опорно-рухового апарату. І не просто великі ресурси в ряду таких же великих, а й однозначно найбільші на нашій планеті.
Для лікування хвороб опорно-рухового апарату успішно застосовуються як мінеральні води, так і лікувальні грязі (пелоїди). До останніх належать сульфідні мулові грязі соляних приморських і материкових озер (лиманів). Найвідомішими лікувальними закладами є санаторій у м. Євпаторії і «імені Бурденка» в Саках. Є декілька санаторіїв такого профілю в Одеській, Запорізькій і Донецькій областях.
Які ж запаси пелоїдів в Україні і настільки повно і ефективно вони використовуються? Але, по-перше, що це таке і в чому його лікувальні властивості. Пелоїди є природними утвореннями і до них належать мули, торфи, сопкова грязь тощо. Вони застосовуються для лікування у вигляді ванн, але частіше аплікацій. Пелоїди є однорідною, пластичною масою, яка нагадує мазь. До складу цієї маси входять гіпс, карбонати, силікати і фосфати кальцію. Це найбільші за розмірами частки пелоїдів. Другою їх частиною є колоїдний розчин, який містить органічні, мінеральні і мінерально-органічні речовини і сполуки. Третьою складовою пелоїдів є грязьовий розчин, тобто вода. Але й це ще не все. Важливим компонентом цих грязей є мікроорганізми. Їх міститься до 1 млрд. в тоні сухої грязі.
Найбільшу терапевтичну активність мають мінеральні і біогенні компоненти пелоїдів. Для українських пелоїдів найбільш характерними є найкраще поєднання високої мінералізації з кислою реакцією грязьового розчину. В Україні наявні всі три види лікувальних грязей – мулові, торфові та псевдовулканічні.
Нині в Україні з лікувальною метою використовуються переважно мулові органо-мінеральні сульфідні грязі. Вони зосереджуються в солоних водоймах і являють собою пластичну мазеподібну масу чорного або зелено-сірого кольору. Для того, щоб утворилися пелоїди необхідне унікальне поєднання декількох чинників – гідрологічних, геологічних, морфологічних, фізико-хімічних, кліматичних, біологічних тощо. Зрозуміло, що не скрізь на нашій планеті таке поєднання спостерігається. В нас воно присутнє в найбільшій мірі. Тому і наявні в Україні найбільші у світі запаси мулових сульфідних грязей.
Вчені встановили, що достатньо змінитися хоча б одному з названих і неназваних чинників утворення пелоїдів і їх лікувальна якість та весь механізм грязеутворення неминуче змінюється. Техногенне забруднення, нерозумне штучне сполучення лиманних озер з морем, використання лікувальної сировини солоних озер для виробництва миючих засобів негативно впливають на якісні і кількісні характеристики лікувальних грязей. Процес утворення пелоїдів триває і далі і треба бути дуже обережним, щоб їх цілющі властивості не були втрачені.
На даний час в Україні виявлено 26 родовищ сульфідних лікувальних грязей. Їх обсяг вражає уяву. Назву лише деякі з них. Так, в Тилігульському лимані розвідано понад 11 млн. кубічних метрів пелоїдів, приблизно по стільки ж в Березанському і Хаджибейському лиманах. Найбільший обсяг пелоїдів нині знаходиться в Куяльницькому лимані та в лиманах Шагани і Алібей в Одеській області – від 15 до 17 млн. кубічних метрів. Характерною особливістю є та, що з 26 лиманів і озер з найбільшими запасами лікувальних сульфідних грязей використовуються лише 6. Та й то лише на декілька відсотків.
Лікувальні мулові сульфідні грязі величезне природне багатство України світового масштабу, яке потребує раціонального використання, захисту і розуміння його значимості для майбутнього розвитку нашої держави.

2. «Королева мінеральних вод»

Мінеральна вода «Миргородська» відома далеко за межами нашої країни як лікувально-столова вода унікального мінерального складу. Історія відкриття цієї мінеральної води дуже цікава. Про її цілющі властивості першими довідалися не вчені, а прості люди, які шукали полегшення своїх страждань. Міське земство Миргорода ще на початку ХХ століття замовило одному німецькому підприємцю закласти свердловину, щоб провести міський водопровід і забезпечити жителів питною водою. Свердловина постійно заглиблювалася, але на поверхню виходила лише солона вода та ще й з неприємним присмаком. Нарешті гроші на оплату замовлення закінчилися, а до якісної питної води свердловина так і не дійшла. Тоді, щоб хоч якось виправдати великі витрати на буріння земство вирішило спорудити в центрі міста фонтан. Його звели і використали для роботи «погану» воду зі свердловини.
Пройшов час і місцева влада помітила, що з навколишніх сіл і хуторів, до фонтану приїжджають люди і набравши в бочки воду з фонтана везуть її додому. На запитання здивованих можновладців: «навіщо вони це роблять?» селяни відповідали: «П’ємо від живота». Так малограмотні, але від природи кмітливі українські селяни відкрили нинішню «королеву мінеральних вод». Лише після цього вчені взялися вивчати властивості цієї води і вже на науковому рівні підтвердили її цілющі властивості.
У свій час Миргородську мінеральну воду називали «Миррад». Справа в тому, що у цій лікувальній волі, яка має багату і складну гамму мінеральних речовин, міститься ще й незначна кількість радону. Цей радіоактивний газ в невеликих кількостях теж має лікувальні властивості. Макро- і мікроелементи Миргородської води є ідеальними для засвоєння людським організмом. Основою води є іони натрію і хлору, які служать основним матеріалом для секреції шлункового соку. Необхідно ще відмітити, що іони натрію відіграють важливу роль у водному обміні організму. Не сидять без роботи і інші складові Миргородської води, зокрема, іони магнію і кальцію. Перші знижують рівень холестерину а крові, другі – володіють протизапальною властивістю. Ще один елемент мінеральної воли – кремнієва кислота чудовий «м’який» абсорбент з вираженою протизапальною дією. Важливу роль відіграють і мікроелементи – йод, залізо, фтор, бром та ін. Миргородська вода не просто лікує хвороби кишково-шлункового тракту, вона сприяє комплексному оздоровленню організму.

3. Унікальні «Бермінводи»

Характерною особливістю України є та, що практично будь-яка її область має свої мінеральні води унікальних властивостей. Всі вони різні і всі вони в тій чи іншій мірі доповнюють одна одну, створюючи неповторний комплекс мінеральних вод на будь-який смак і хворобу. В цьому ряду безперечно виділяються води Харківщини. Харківська і Полтавська області безпосередньо межують одна з одною, але знаменита «Миргородська» доволі суттєво різниться з все більш відомими «Бермінводами».
Нині на Харківщині вже в десяти районах на поверхню виведені мінеральні води. В чому ж полягає бальнеологічна цінність харківських мінеральних вод? Головним є те, що ці води містять багато кремнієвої кислоти і органіки. В цьому сенсі мінеральні води Харківщині близькі до всесвітньовідомої Нафтусі». Крім того, вони містять кальцій, натрій, магній, вуглекислоту. Є також незначна кількість заліза.
Звичайно, що серед мінеральних вод лідером є цілюща вода, виведена на денну поверхню за 20 кілометрів від Харкова на схилах Березової балки. Вони отримали назву Березівські мінеральні води або «Бермінводи». Вперше в літературних джерелах відомості про лікувальні властивості джерел, які були на схилах балки поблизу хутора Березове з’явилися в 1863 році. В той же час науковці Харківського університету дослідили мінеральний склад цих вод і встановили їх лікувальні властивості. З 1926 році тут почав працювати санаторій.
В наш час Березівські мінеральні води відомі далеко за межами України. Курорт «Бермінводи» щорічно приймає понад 20 тис. хворих і відпочиваючих і має належні бальнеологічні ресурси для подальшого розширення. Тут успішно лікують захворювання шлунково-кишкового тракту, нирок, печінки, ендокринної системи. Головним лікувальним чинником залишається унікальна мінеральна вода.
Загальна мінералізація Березівської води не велика – 0,75 грам на літр. Всі інші її характеристики відповідають сучасним світовим стандартам на питну воду. Жорсткість води визнана помірною. Окрім гідрокарбонатів, основного лікувального чинника, у воді знайдено в незначних кількостях калій, магній, натрій, є також сульфати і кальцій. Ще менше в Березівській виявлено міді, хлору, брому, заліза, йоду. Є в ній і вільна вуглекислота. Органічними компонентами, які ріднять Березівську з «Нафтусею» є бітуми, смоли, гумінові кислоти тощо. Сталою є температура води. Протягом всього року вона коливається в межах 9 -10 градусів Цельсія.
Березівські мінеральні води мають кілька цікавих властивостей, таємниці яких не до кінця розкриті. Виявилося, що якщо споживати воду в обсягах, який приблизно дорівнює 1% маси тіла людини лікувальний ефект виражений дуже яскраво. При збільшенні обсягу її вживання до 2% маси тіла, лікувальний ефект відсутній. Подальше збільшення обсягу її вживання дає протилежний ефект. Другою особливістю води є та, що у відкритому вигляді вона зберігається не більше однієї доби. Потім з води випадає залізо і вона набуває жовто-гарячого відтінку. В той же час ця мінеральна вода добре консервується і в такому стані довго зберігає власні лікувальні властивості.
Проведене буріння в цьому ж районі до глибших шарів показало, що і там є мінеральні води. Їх мінералізація досягає 6-7 грамів на літр. В інших районах Харківщини на глибині 50-60 метрів виявлено мінеральні води, близькі за складом до Березівських. В лікувальному відношенні вони навіть дещо сприятливіші за «Бермінводи». Нині на Харківщині відкривається все більше лікувальних мінеральних вод. І, нарешті, в районі Краснооскольського водосховища виявлено джерела радонових мінеральних вод. Все це відкриває великі перспективи для рекреаційного розвитку області.

4. «Коктейль» з мінеральних і термальних вод Криму

В розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Криму існує немало стереотипів. Один з них полягає в тому, що півострів це місце пляжного відпочинку і лікування з допомогою грязей. Цілющі мінеральні води, як провідний чинник подальшого рекреаційного розвитку Криму в основному не розглядаються. Однак, це помилкова позиція. Чудодійні лікувальні властивості мінеральних вод Криму відомі ще з часів Боспорського царства. Археологи на Керченському півострові відкопали бальнеологічну оздоровницю. Мешканці Пантікапеї на початку нашої ери користувалися для лікування водою з місцевого джерела, яке функціонує тут і понині. Потім про мінеральні води Криму майже забули і доволі несподівано, закладаючи свердловину для поливу виноградників в районі Феодосії на денну поверхню була виведена мінеральна лікувальна вода, яка отримала назву Паша-Тепе. Ця вода і донині популярна під назвою «Феодосія». Її відкриття відбулося в 1904 році. Через декілька років тут відкрили ще одне родовище мінеральної води. Вона отримала доволі гучну назву «Кримський нарзан».
В наш час вчені виявили три гідромінеральні області в Криму: гірського Криму, рівнинного, і Керченського півострова. Кожна з них відрізняється від іншої за характером мінералізації води і її компонентами. Так, в гірському Криму знаменитим є джерело Аджен-Су або ж Чорні Води. Дивовижні властивості мають води цього джерела. По перше, воно як триголова Гідра має три виходи на земну поверхню. Ще дивовижніше те, що в усіх трьох виходах вода різна. В одному це джерельна питна вода, в другому і третьому джерелах, за 20 і 40 метрів від першого вода гірко-солона та ще й з природною газованістю. Загадка цього родовища ще до кінця не розгадана. Але очевидно, що джерела живлення цих поряд розміщених виходів на денну поверхню вод дуже різні.
Гірко-солона вода цього джерела, яка містить значну кількість газів особливо зацікавила вчених. Вони підозрювали, що ця вода близька за складом до знаменитої в Європі і світі Аахенської. Після дослідження їх здогадка підтвердилася. У цій дивовижній воді цілий коктейль газів. Переконайтеся самі: 75% азоту, 24% метану і важких вуглеводнів, 0,4% вуглекислоти, 0,1% сірководню, 0,2% кисню. Крім того виявлена присутність так званих благородних газів аргону, гелію, ксенону, неону.
Майже не освоєні мінеральні води рівнинного Криму. Однак, тут виявлена справжня комора найрізноманітніших за складом цілющих вод. На будь-який смак і захворювання. Азотні, метанові, сірководневі води цього району мають до того ж часто-густо змішаний газовий склад. Різняться вони й за температурою води. Якщо з поверхневих товщ землі виводяться холодні мінеральні води з температурою 14-15 градусів, то з глибоких свердловин надходить вода з температурою 60 градусів Цельсія. Доволі суттєво змінюється і мінералізація вод рівнинного Криму – від майже прісних до таких, які містять в собі до 40 грамів розчинених солей на літр.
В Гірському Криму мінеральні води переважно сульфатні і хлоридні. Головною їх газовою складовою є метан, а також метан і сірководень. Інколи присутній і вуглекислий газ. Але в незначних кількостях. Температура води рідко перевищує 15 градусів. Лише інколи вона досягає 30 градусів.
На Керченському півострові переважають вуглекислі води. Вони залягають доволі глибоко і мають температуру до 45 градусів Цельсія. Наряду з вуглекислими мінеральними водами тут виявлені й азотні, метанові і сірководневі.
Нарешті в західній частині Криму виявлено гарячі води. Температура їх вод така, що ці води можна використовувати для опалення цілих міст.
Як бачимо унікальність і розмаїтість мінеральних вод Криму надзвичайна. Однак їх використання поки що дуже незначне. Виведені на поверхню термальні гарячі води часто-густо взагалі не використовуються. Зливаються в річки, а то й просто на землю. В кращому випадку їх використовують місцеві жителі.
Крим володіє величезними рекреаційно-туристичними скарбами всесвітнього масштабу і мінеральні його води є ще одним діамантом до цієї скарбниці. Пора вже їх починати інтенсивно використовувати.

5. Унікальні парки Чернігівщини

Величезним рекреаційно-туристичним ресурсом України є практично невідомі в Європі парки древньої Чернігівської землі. Їх притягальна сила для туристів з цілого світу полягає в унікальному на планеті поєднанні рослин, якого більше ніде в світі немає.
Мабуть все таки найзнаменитішим дендропарком Чернігівщини, а може і всієї України є Тростянецький парк. Він знаходиться приблизно за 30 кілометрів від районного центру Ічня біля села Бережівки. Від найближчої залізничної станції Рубанка віддаль близько 20 кілометрів. Дендропарк Тростянецький займає площу 207 гектарів. За площею він належить до найбільших штучних паркових масивів нашої держави. Однак, не в цьому його унікальність і притягальна сила.
Засновником парку в 30-ті роки ХІХ століття став тоді один з найбагатших людей Європи відомий український магнат І. Скоропадський. Створення парку тривало декілька десятиліть, в цілому більше 59 років. Він був закладений на степовій рівнині південної Чернігівщини. Тут діяли дуже талановиті, якби ми нині сказали, ландшафтні дизайнери. Вони не просто створювали якісь ландшафтні відділи, наприклад, штучний гірський ландшафт Швейцарії, але й вміло використовували місцеві природні особливості. Так, два глибоких яри вони перетворили на мальовничі ставки, площею понад 10 гектарів. Нині з їх берегів відкриваються надзвичайно привабливі пейзажі.
Маючі великі гроші Скоропадський міг дозволити собі завозити до парку унікальні рослини з усього світу. Їх не просто завозили, їх тут дуже вміло акліматизовували. Тому нині в парку налічується понад 400 видів рідкісних дерев. Щоб їх побачити в природі нам би прийшлося об’їхати всю планету, а тут вони знаходяться в одному місці. Багато дерев мають вік понад 100 років. Це могутні витвори природи. Існують близько 300 дубів, вік яких наближається до 250 років.
Які ж рідкісні заморські дерева тут зустрічаються? До них можна віднести ялину канадську, тую велетенську, смереку Фрезера, смереку каліфорнійську тощо. Тут створено справжні дендрологічні колекції, яким немає рівних не тільки в Україні. Яку роль, крім рекреаційно-туристичною, відіграє нині Тростянецький дендропарк. По-перше, це державний заповідник. По-друге, база акліматизації цінних дерев, завезених з усього світу. По-третє, тут заготовляють насіння багатьох дерев. По-четверте, в парку вирощують саджанці для озеленення міст нашої країни. І, нарешті, це улюблене місце відпочинку і духовного збагачення туристів з багатьох країн світу.
Чудовим зразком садово-паркового мистецтва України є старовинний парк в селі Сокиринці. Парк почав створюватися з 1763 року прилуцьким полковником Г. Галаганом. Протягом 82 років на території лісового масиву площею понад 600 гектарів цілеспрямовано формувався один з кращих паркових комплексів Європи. На відміну від Тростянця Сокиринський парк не стільки залучав екзоти з усього світу, скільки вдосконалював місцевий природно-лісовий комплекс. Це відбувалося шляхом створення сонячних галявин, дизайнерського розміщення окремих осередків дерев, висаджування багатьох квітучих чагарників. Великий і гарний ставок став центром композиції в яку вмонтовувалися альтанки, мереживні містки, скульптури.
В 1829 році закінчилося будівництво розкішного палацу. Він, разом з воротами до парку і ротондою органічно вписався в загальний природно-антропогенний ландшафт.
Третє дендрологічне диво Чернігівщини це парк в Качанівці. Він розмістився на площі 500 гектарів. Започаткований парк і палацовий ансамбль був в 1770 році, коли хутір Качанівка з прилеглими землями дістався генерал-фельдмаршалу П. Румянцеву-Задунайському. Тут спорудили гарний будинок з вражаючою колонадою, альтанки, ставки і озера. Характерною рисою цього дендропарку є насаджені гаї з різних видів дерев. В ХІХ столітті парком і палацом володіли українські поміщики Тарновські. Ця освічена і культурна родина збирала сюди багатьох геніальних людей того часу. Тут бували, а іноді і подовгу жили Т.Шевченко, М.Гоголь, М. Глинка, С. Гулак-Артемовський, І. Репін та ін. Нині цей унікальний палацо-парковий ансамбль привертає увагу багатьох туристів.

6. Парк «Софіївка»

Дендропарк «Софіївка» знаходиться в місті Умані Черкаської області. Його оголошено державним заповідником. Це, без перебільшення, один з найкращих шедеврів садово-паркового мистецтва в Європі. Його побудували нині відомі ландшафтні дизайнери з села Войківки Іван Вдовиченко, Ілля Вдовиченко і Корній Кузьменко. Ці українські кріпаки створили справжню рекреаційно-туристичну перлину України.
Автором проекту і виконробом був польський військовий інженер Людовик Метцель. Це була не тільки професійна, але й талановита людина, член Варшавського наукового товариства. Замовлення він прийняв від магната Станіслава Потоцького. Закоханий воєвода хотів таким чином засвідчити свою відданість майбутній дружині Софії Вітт. Звідси і назва парку «Софіївка».
В центр експозиції парку було покладено скелясте урочище з промовистою назвою Кам’янка. В цьому сенсі «Софіївка» суттєво відрізняється, наприклад, від парків Чернігівщини, де каміння не виходить на денну поверхню. Ця підвищена ділянка Придніпровської височини, в основі якої знаходиться Український кристалічний масив була порізана ярами. По дну головного з них в цій місцевості протікав струмок Багно. Його назва дійсно відповідала дійсності. В цілому місце було непривітне і непрезентабельне. Тим більша заслуга будівничих, які з нього зробили перлину світового значення. Але були в цьому місці і чисті джерела, які виходили на поверхню землі на схилах ярів.
Почалися роботи по створенню парку в 1796 році. Вони на той час вражали масштабами викопаного грунту і пересуванням величезних кам’яних брил. З останніх споруджувалися гроти, будувалися оглядові майданчики, а також водоспади. Невпізнанно змінився і струмок Багно. Його суцільно вдягли в граніт, перегородили порогами, влаштувавши цілий каскад мальовничих водоспадиків. Перед будівничими була поставлена задача створити величний фонтан. Як це зробити? Метцель придумав вихід. Було створено два ставки на різних рівнях. Рівень Верхнього ставка, який назвали Солодким морем на цілих 22 метри перевищував рівень нижнього ставка. Таке рішення дало можливість посеред Нижнього ставка спорудити фонтан. Потужний струмінь з нього піднімається на висоту 20 метрів.
Але й це ще не все. З Солодкого моря під землею проклали канал. Він символізує міфологічну підземну річку Стікс, якою Харон перевозив душі померлих до підземного царства Аіду. Пропливши під землею 224 метри туристи потрапляють до Моря мертвих, до «Суду» та «Єлісейських полів». Однак, можна потрапити цією «Річкою мертвих» і до бурхливого потоку великого каскаду колишнього струмка Багно. Звідси недовго загриміти стрімголов з висоти до «Хаосу», або в долину «Титанів». Далі вражає уяву міфічний «Тартар». Тут великий водоспад з висоти падає на каміння і розбивається на мільярди найдрібніших краплин, які створюють водяну завісу над «Площею зібрань».
Але на цьому наша міфічна мандрівка не закінчується. Неподалік від великого фонтана на березі Нижнього ставка височіє Левкадська скеля. Вона теж взята з грецької міфології. Давні греки вважали, що вхід до підземного царства мертвих знаходиться під водою біля острова Левкади. Зі скелі цього острова у воду стрибали ті, хто не зазнав взаємного кохання.
Але є в парку і свідчення реальної трагедії і смерті. Поблизу Левкадської скелі лежить величезний шматок граніту. Під час будівництва паркових споруд цей камінь упав і придавив декількох селян, які загинули. Поблизу нього споруджений павільйон. Він називається «Мисливським» або «Сільським». Тут гості магната могли відійти від сумних думок про минущість їхнього життя після відвідання підземного царства мертвих.
В парку практично все наповнене міфами і оповідками. По його скульптурах і будовах можна вивчати «Іліаду» і «Одіссею» Гомера. Однак не лише Давня Греція присутня тут. В «Софіївці» можна згадати і історію давнього Риму («Тарпейська скеля»), Польщі («Локейка»). Відображена тут і історія життя самої родини Потоцьких (каскад «Три сльози», «Колона печалі»).
Розповідаючи про архітектурні дива «Софіївки» я ледве не забув про його рослини. Дійсно, сповнені вражень відвідувачі нерідко не звертають уваги на те, що тут є ще й дерева. Перше дерево тут висадили ще в далекому 1799 році. Саджали вже великими. Завозили багато дерев і з інших країн і материків. Після цього алеї парку прикрасили статуями античних богів і богинь. Їх виготовили кращі скульптори Італії.
«Софіївка» диво природи і рук людських. Це дійсно унікальний куточок не лише нашої країни, але й усього світу.

7. Дивовижні Веселі Боковеньки»

 
Наші Друзі: Новини Львова