Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Публіцистика

Таємниці і феномени України

Переглядів: 24804
Додано: 29.08.2013 Додав: pmaslyak  текстів: 9
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
18. Найглибший геологічний прогин Європи

Дивовижним явищем геологічної будови України є її неймовірна складність і феноменальні геологічні утвори. Одним з них є Український кристалічний масив або Український щит. Поряд з ним, ніби спеціально для підтвердження тези про феноменальні явища природи України знаходиться можливо найглибша у світі Дніпровсько-Донецька западина.
Дніпровсько-Донецька западина являє собою видатну геологічну структуру, яка виділяється в південній частині Східно-Європейської платформи. Більша її частина знаходиться в межах України і частина заходить на територію Білорусі. Це величезний, ступінчастий, ровоподібний прогин в докембрійському фундаменті платформи. Як і Український щит Дніпровсько-Донецька западина є свідком молодості нашої планети і тих грандіозних геологічних подій, які відбувалися на Землі мільярди років тому.
В центральній частині цього дивовижного об’єкту природи знаходиться грабен, ночвоподібне утворення, яке заповнене осадово-вулканогенними відкладами. Фактично це є компенсаційний прогин, який утворився після того, як величезні маси вулканічних речовин були витиснуті з надр розпеченої землі на захід від Дніпровсько-Донецької западини. Таким чином, Український кристалічний масив, сам ставши дивом природи, породив по-сусідству ще одне диво. Так і існують вони поруч. Однак, і вся подальша їх доля була органічно пов’язана. Величезні кристалічні гори Українського щита за мільярди років руйнувалися. З них осипалися, виносилися річками і гірськими потоками пісок, глина, галька і відкладалися в цій западині. Відкладалися до тих пір, поки в рельєфі обидві геологічні структури практично майже зрівнялися.
Тепер вчені виявили, що в своїй найглибшій частині Дніпровсько-Донецька западина досягає рекордної глибини 18 кілометрів. На денній поверхні їй відповідають Придніпровська низовина і частина Поліської низовини. Люди, які живуть , скажімо в Полтаві чи Чернігові, і не підозрюють, що в них під ногами така унікальна геологічна структура світу.
Дніпровсько-Донецька западина не просто однин з багатьох феноменальних об’єктів України, це ще й справжня комора цінних корисних копалин. Практично кожен метр осадових гірських порід з їх 18 кілометрів містить ті чи інші корисні копалини. Особливо цінними є нафта і природні горючі гази. Їх родовища розміщені на різних горизонтах. Нині експлуатуються лише самі верхні горизонти. Таким чином варто чекати нових вражаючих відкриттів нафти і газу. Не випадково, що саме тут випускником географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонтієм Пальцем в 60-ті роки ХХ століття було відкрито на той час найбільше у світі Шебелинське родовище природного горючого газу.
Ця геологічна структура містить в своїх надрах також одне з найбільших на нашій планеті родовищ залізної руди. Особливо славиться цей район і своїми мінеральними лікувальними водами різного складу і цілющих властивостей. Є тут і знамениті соляні куполи. Значні запаси високоякісного вугілля. Останнім часом відкрито величезні родовища сланцевого газу. Дніпровсько-Донецька западина все ще не відкрила нам всіх свої загадок і таємниць. Цьому підтвердження – відкриття запасів сланцевого газу, про які ще 5 років тому ніхто й не підозрював. Та й те, що досліджено тільки верхня частина багатокілометрових товщ гігантського прогину, та й то лише в деяких місцях, вселяє оптимізм в те, що це феноменальне геологічне явище принесе щастя і добробут нашій країні і нації.
19. Чи вибухне Чорне море?
Майбутня доля Чорного моря турбує вчених не лише України і інших прилеглих до водойми держав, але й спеціалістів-океанологів і океанографів усього світу. Справа в тому, що Чорне море приховує в своїх синіх водах багато різних таємниць. Найвідомішою унікальною особливістю моря є та, що його товща від дна до глибини в основному 200 метрів заповнена сірководнем. Ці товщі майже абсолютно мертві, позбавлені життя. Крім анаеробних бактерій, які обходяться без доступу кисню в глибинах Чорного моря і на його дні ніяких живий організмів немає. Найбільша глибина моря всього 2245 метрів. В той же час батискафи, які обслідували найглибші западини Світового океану, виявили живі організми навіть на самому дні в умовах жахливого тиску води. Чорне море всього цього позбавлене.
Причина насичення вод моря сірководнем полягає в тому, що воно розміщене в дуже молодій сейсмічній зоні. Тут вулканічні процеси, які давно закінчилися в інших районах Землі, продовжують інтенсивно проходити. Через це на дні відбуваються дуже сильні підводні землетруси, вибухають вулкани, утворюються глибокі розломи. Через останні товща води насичується сірководнем, а також іншими шкідливими для всього живого газами і хімічними сполуками. Літописи свідчать, що по Чорному морю плавав сам відкривач Нового Світу Христофор Колумб. Він спостерігав над поверхнею моря вогняні спалахи, про що й записав у своїх щоденниках. Ці вогняні спалахи можна побачити над чорноморською акваторією і нині.
Чорне море – унікальна морська водойма світу з феноменальними природними властивостями. Це найзагазованіше море світу. Але яка динаміка тут спостерігається? Вона не є сприятливою для всіх тих країн, які знаходяться на його берегах. Отруйний газ з дна моря все ближче піднімається до його поверхні. Швидкість цього руху вже наблизилася до 2 метрів на рік. Фактично нині залишилося не більше 100 метрів не отруєного сірководнем шару води. Що ж нас чекає далі? Чи може статися небаченого масштабу екологічна катастрофа, якої не знало людство за останні багато тисяч років? А якщо відбудеться черговий землетрус, хоча б масштабу Ялтинського 1927 року?
Якщо вчені віддають перевагу мовчанню, то може про долю моря можна прочитати в трактатах середньовічних віщунів і провидців? Чи писав щось про нього знаменитий Нострадамус? Виявляється не тільки писав, але й передбачав для нього катастрофічну долю. Якби там не було, але долю моря і людей на його берегах, якщо сірководень підніметься до поверхні і без Нострадамуса можна передбачити дуже точно. За умов виходу цього горючого газу на поверхню Чорне море просто вибухне. Хоча, як завжди знаходяться не тільки песимісти, але й оптимісти. Вони говорять, що таке вже мабуть з Чорним морем траплялося, і не раз. Газ підходив до поверхні і йшов далі в атмосферу.
А чи існують подібні аналоги у світі? Існують . Взяти хоча б для прикладу знамените африканське озеро Ніос. У ньому теж розчинені отруйні гази. Одного дня вони підійшли до поверхні води і потрапили в атмосферу. Загинули жителі кількох сіл разом з тваринами, які паслися на берегах цієї водойми. Але ж масштаби озера Ніос не можна порівняти з величиною Чорного моря. Якщо це є модель, то страшно подумати скільки людей загине, коли отруйні гази вийдуть на поверхню в Чорному морі, яке в тисячі разів більше за озеро Ніос.
Дуже інтенсивно «допомагає» знищенню Чорного моря і людина. Таким чином, можливо, прискорення заповнення товщі води отруйними газами пов’язано з господарською діяльністю людини. Ми викидаємо в море стільки отрути, що воно вже не встигає самоочищатися. Та й можливості самоочищення, коли ти маєш лише 100-200 метрів «живої» води дуже обмежені. Лише Дунай і Дніпро щорічно «збагачують» води Чорного моря 30 тисячами тонн надзвичайно отруйної ртуті, яка крім всього іншого ще й не виводиться з організму.
Викиди отруйних речовин переважно здійснюються в північній мілководній частині Чорного моря. Це тут знаходиться «жива» його частина збагачена кисню, де живуть риби, дельфіни, мідії, водорості. Вони все більше відчувають кисневий голод. Зменшуються рибні запаси, гинуть дельфіни, закриваються пляжі.
Вчені думають над тим, як врятувати море, його мешканців і жителів прибережних міст і сіл. Одні з них пропонують очищати води від сірководню, відбираючи сірку і випускаючи назад чисту воду. Але яких масштабів мають бути такі очисні споруди? Скільки грошей потрібно на їх спорудження? Чи є такі вільні кошти? Відповіді, на жаль, невтішні. Дехто пропонує очищувати воду з допомогою біологічних методів, зокрема мідій, морських черв’яків «поліхетів» та інших організмів.
Якщо в найближчий час не буде знайдено прийнятного виходу з трагічної ситуації, яка склалася, Чорне море дійсно може вибухнути. Це не фантастика і не передбачення Нострадамуса. Отруйний газ сірководень поволі наближається до поверхні «найсинішого моря світу».

20. Живий символ України
В кожної нації є свої живі символи. Наприклад, в США ним є білохвостий орлан, в Росії – ведмідь, в Австралії – кенгуру тощо. Є такі символи і в України. Один із них – білий лелека. Це дійсно улюблений птах України, який має багато різних назв у різних її частинах. Крім лелеки це і чорногуз, і гайстер, і бузько, і бусел, і жабоїд, і кокостир. Є й інші назви. Але головне полягає в тому, що в будь-якій частині нашої землі до цього птаха ставляться з повагою і любов’ю. Однак, така ситуація склалася не скрізь. Наприклад, в Росії завжди існувало повір’я, що лелеки приносять в своїх дзьобах жар з багаття до свого гнізда. Через це, буцімто, вони палять хати. Віра росіян в це безглузде повір’я проводила до того, що вони не тільки всіляко відганяли птахів від своїх домівок, але й масово знищували їх.
В Україні, як і в інших європейських країнах, білий лелека завжди був дуже популярний. Цей птах поширений у помірному поясі Європи і Північної Америки. Зустрічається він і в Азії, зокрема в Центральній і Малій Азії, на Далекому Сході і в Японії. Належить до перелітних птахів і зимує в Південній Африці та в Південній Азії. Хтось з вчених-орнітологів порахував, що в Україні знаходиться близько 15 тис. гнізд цього птаха. На жаль, кількість їх зменшується. Хоча лелеку і називають білим, насправді він має біло-чорне забарвлення.
Де ж гніздяться ці птахи в Україні? Майже на всій її території, за винятком Криму, південного сходу країни і високогір’я Карпат. Птахи дуже люблять людей і часто-густо в’ють свої гнізда на людських оселях або поблизу них. У нас вважається, що ці птахи приносять у дім щастя і дітей. Тому, на відміну від Росії, де їх всіляко відганяли і знищували, в Україні їх намагаються всіляко принаджувати.
Білі лелеки прилітають в Україну в березні місяці. Десь з початку квітня птахи починають ремонтувати свої гнізда. В середньому кожне гніздо важить близько 18 кілограмів. Гнізда лелек, при всій їх простоті і зовнішній непривабливості, доволі міцні і здатні витримувати навіть сильні бурі. Постійно прилітаючи до них, лелеки їх ремонтують, додають все нових гілок. При цьому птахи все більше використовують різні створені людиною предмети – дріт, пластикові трубки, дерев’яні будівельні конструкції і таке ін. З часом гнізда розростаються і стають все важчими. Врешті-решт їхня вага може перевищувати півтони. На Вінничині знайдене гніздо лелеки, яке було закладене ще в ХІХ столітті.
В минулому лелеки переважно будували гнізда на хатах. Нині вони змінили тактику і віддають перевагу стовпам ліній електропередач. Злітаючи вона нерідко зачіпають дроти. Виникає коротке замикання і птахи гинуть. Знаючи це люди в нас намагаються встановлювати окремі стовпи або зі старими колесами від воза нагорі, або ж споруджують спеціальний настил. Давня любов і повага до цих птахів в українців у крові. Зменшення ж кількості птахів в нашій країні пов’язане не з погіршенням відношення людей до них, а з тим, що все більше зникає природне середовище для їх життя і живлення.

21. Таємнича Гілея
Понад 2400 років тому знаменитий давньогрецький історик Геродот побував на крайньому півдні материкової частини України. В цьому степовому, і навіть сухо-степовому краї, він описав ледь не якісь екваторіальні густі ліси, які він назвав Гілеєю. З давньогрецької Гілея означає теж саме, що і українською Полісся. Тут, в гирлі Дніпра, на погорбованих піщаних відкладах великої європейської ріки тоді дійсно росли густі ліси, переплетені ліанам. Видовий склад деревної рослинності був тут доволі оригінальний: дуб, сосна, береза і груша. Густини додавав підлісок із бузини і ліщини.
Пройшли віки і протягом ХІІІ – ХУІІІ століть ліси були вщент вирубані. Утворився так званий еоловий рельєф, а простіше кажучи на великій площі виникли піщані кучугури. Нині мало хто знає, але донедавна на півдні України була сама справжня піщана пустеля. Фактично феноменальність цього явища в Європі саме й полягала в тому, що це була єдина піщана пустеля цієї частини світу. Що ж являла вона собою і як називалася?
Цей природний феномен в Україні віддавна звався Олешківськими пісками. Це погорбований піщаний масив, який знаходиться в пониззі Дніпра в межах Херсонської і частково Миколаївської областей. Він простягнувся від Нової Каховки до Кінбурнського півострова. Загальна площа Олешківських пісків перевищує 161 тис. гектарів. Це перша надзаплавна тераса Дніпра. Вони складається тут з семи гряд-арен, які відокремлені зниженнями. Коливання висот у межах цього природного утворення досягає 20 метрів. У зниженнях знаходяться озера і солончаки.
В середині ХІХ століття виникла ідея відродити знамениту Гілею. З 1834 року почалося систематичне заліснення схилів піщаних горбів-барханів. Справа ця виявилася не з легких. Вирубали ліси швидко і легко, а відновлюватися тут вони не дуже хотіли. Роботи продовжувалися більше 100 років. Результат з’явився лише тоді, коли в 1951 році український академік Петро Погребняк запропонував власну методику заліснення піщаних відкладів. Після цього виникла цілком реальна перспектива дійсного відновлення легендарної Гілеї Геродота.
Не все вирішили засаджувати лісом. Збереглися тут на невеликій площі і цілинні піщані степи. Тут звичайним є типчак піщаний, молочай, ковила, полин, пирій тощо. Трапляються заболочені блюдцеподібні зниження. Основні площі Олешківських пісків нині засаджені сосною. Поміж піщаних горбів розташовані березово-дубові, вільхові та осикові гаї. Є надія, що вже в цьому столітті вдасться повністю відновити той степовий ліс, який колись так вразив знаменитого грецького історика.

22. Шацький природний національний парк
В 1983 році в північно-західному куті Волинської області, який утворюється течіями Західного Бугу і Прип’яті було утворено Шацький природний національний парк. Площа цього парку складає 32,5 тис. гектарів. Основною метою створення цієї заповідної території було збереження унікальної природи в районі знаменитих Шацьких озер, проведення наукових досліджень, раціональне використання ресурсів для відпочинку і поширення природоохоронних знань серед населення. Взагалі, Шацькі озера унікальний природний комплекс не лише України, але й усієї Європи. Серед переважно рівнинного рельєфу з окремими горбами і пасмами розміщуються 22 озера в основному льодовикового і карстового походження. Чотири з них є найбільшими за площею (Світязь, Люцимир, Пулемецьке, Кримне). Всі ці озера оточені різного породного складу лісами – сосновими з заростями вересу і чорниці, лишайниковими сосняками, дубово-сосновими і вільховими. Поблизу Острів’янського озера зберігся природний ялиновий ліс. Значні площі займають болота. В цілому в національному парку охороняються понад 20 видів занесених до Червоної книги України рослин. В озерах водиться 31 вид риб. Найцінніший з них – вугор європейський.
Всього на Волині налічується найбільша кількість озер в країні – 170. Озера Шацького парку дуже різні. За всіма показниками. Наприклад, Любязь є озероподібним розширенням русла річки. Турське займає пониження в рельєфі. Є озера ізольовані одне від одного, є такі, що з’єднані протоками між собою і з руслами річок. Відмічено й те, що вода Шацьких озер має різний колір – у Світязі вона кришталево чиста і надзвичайно прозора, Любязь відрізняються коричнюватим кольором води, в Пісочному – вона білувата, в Острів’янському – блакитнувата.
Походження озер Волині все ще не до кінця зрозуміле. Вчені продовжують сперечатися з цього приводу. Одні вважають, що чаші озер вирили річки, інші віддають перевагу материковому зледенінню. Треті схиляються до думки, і таких більшість, що западини озер утворилися внаслідок карстових процесів. Вода поступово розчиняла і вимивала розчинні гірські породи, які тут зустрічаються – вапняки, мергелі, крейду. Врешті-решт, існує й четверта теорія, яка пояснює утворення Шацьких озер тектонічними рухами в цій місцевості. Під кожним озером нині виявили опущений тектонічний блок, який і дав початок його утворенню.
Яка ж величина найбільших озер національного парку? Найглибше озеро країни Світязь (58 метрів) займає площу 27,5 квадратних кілометрів, Пулемецьке (16,3 квадратних кілометри), Луки (6,8 квадратних кілометри), Люцимир (4,3 квадратних кілометри). Шацькі озера багаті на рибу. Тут водяться вугор, окунь, плітка, лящ, короп, в’юн, сом, лин, щука. Є і декілька акліматизованих цінних видів риб. У озерах Кримному. Світязь і Пулемецькому розводять канадського сома, у Пісочному – форелеокуня, у Люцимирі і Великому Чорному – судака і амурського сазана, в Пулемецькому – чудського сига.

23. Українська «Бруківка Гігантів»
Одним із світових див по праву вважається знаменита «Бруківка Гігантів», яка знаходиться в Ірландії. Тут це феноменальне явище природи сповите чисельними кельтськими легендами, які сягають сивої давнини. Про «Бруківку Гігантів» знають у світі, а хто знає про те, хоча б в Україні, що і в нас є щось подібне. В Рівненській області, поблизу села Базальтове на правому березі річки Горині, у кар’єрі Іванова Долина знаходиться базальтовий заказник. Тут здіймаються догори дивовижні призматичні чорні стовпи висотою 30 метрів. Базальтові стовпи Іванової Долини – одне з геологічних див нашої держави. В породах кар’єру можна зустріти мінерали, що утворилися 700 млн. років тому. Тут можна знайти малахіт, лазурит, кварц, халцедон та ін. Базальти Іванової Долини входять до смуг базальтів, що спрямовані з південного сходу на північний захід.
Іванова Долина складена чорними базальтами, які є свідками дії найдавніших на Землі вулканів. Базальт дуже дивна гірська порода. Розплавлена і рідка, вона іноді рухається, точніше тече, схилами вулканів зі швидкістю 50 кілометрів на годину. При охолодженні вона не просто перетворюється на дуже твердий чорний камінь, але й при цьому ще й розтріскується з утворенням правильних, шестигранних призм. Здається, що це справа людських рук.
Ще 200 років тому навколо походження цих дивних кам’яних стовпів абсолютно правильної форми, ніби виточених різцем каменяра, точилися гострі суперечки. Висувалися різні гіпотези їх утворення. Пізніше всім стало зрозумілим вулканічне походження чорних базальтів.

24. Коли прокинеться Карадаг?
В Україні немало куточків, з давніх-давен оповитих легендами і міфами. До ще одного такого куточка, належить пам’ятка природи гірський масив Карадаг. Площа цієї пам’ятки становить 2855 гектарів, з них 809 гектарів знаходиться в акваторії Чорного моря. В уяві більшості людей Карадаг (з кримсько-татарської - Чорна Гора) вимальовується як одна гора в Криму. Насправді це не так. Карадаг – гірський масив, який складається не тільки з окремих гір, але й декількох хребтів. З геологічної точки зору це вулкан юрського періоду. З точки зору його туристичного використання Карадаг є надзвичайно гарним природним утворенням, яке має велику притягальну силу для людей. Він цікавий і як природний музей під відкритим небом.
Туристів цікавить і можливість знайти просто під ногами напівдорогоцінне каміння – агат, опал, аметист, сердолік, гірський кришталь тощо. Свідченням колись активної вулканічної діяльності на Карадазі є лавові поля, а також законсервовані вулканічні бомби. Вивітрення лави спричинило фантастичні кам’яні диво-форми. Найцікавіші і найхимерніші витвори природи можна побачити на масиві Карагач. Зубчасті форми мають дивовижний вигляд, яким людська фантазія дала відповідні назви - Шапка Мономаха, Воїн, Король і Королева, Трон та ін.
До головних вершин вулканічного масиву Карадаг належить Свята гора. Вона складена зі світліших порід. А ось у напрямку від цієї гори до моря спостерігається нове буяння химерних вулканічних форм рельєфу. Особливо дивовижним є кам’яний обеліск з промовистою назвою Сфінкс. Але й це ще не все. Між ущелиною Гяурбах і ущелиною Чортів Камінь розташовується місцевість з похмурою назвою Мертве місто. Тут панують дивовижні форми вивітрювання давніх вулканічних порід.
Карадаг – вулкан згаслий. Про його колишню активну діяльність не збереглося письмових чи усних повідомлень. Однак ми знаємо безліч прикладів того, коли раптово прокидалися згаслі вулкани. Головним залишається в цьому процесі те, що нікуди не зникла причина, яка у свій час призвела до його виникнення. Дуже сильний, катастрофічний землетрус в Ялті 1927 року вказує на те, що молоді Кримські гори ще не закінчили період свого формування.
То чи можна чекати наступного виверження Карадагу і якщо можна, то коли? Деякі геологи стверджують, що сейсмічна активність в Середземноморсько-Чорноморському басейні знову буде наростати. Рух великих мега-блоків Землі не припиняється ні на секунду. Довга відсутність землетрусів і виверження вулканів у вулканічних поясах нічого доброго не віщує. Або напруга в земних надрах буде розряджатися через серію незначних землетрусів і вивержень, або ж варто чекати дуже сильних, катастрофічних землетрусів і вивержень. В цьому сенсі Карадаг є одним з найвірогідніших кандидатів на вибух. Вже майже сто років в Криму не було сильних землетрусів. Це говорить про те, що в земних надрах поступово накопичується значна руйнівна енергія. Вона врешті-решт неодмінно проявиться в черговому сильному землетрусі. А ось чи запустить він механізм «оживання» Карадагу? На це запитання нині не знає відповіді ніхто.


25. Дивовижний Демерджі

Є місця у світі, дивовижна і дика краса яких вражає уяву не лише пересічної людини, але й бувалого туриста. Таку людину, яка відвідала багато країн і материків, здається немає чим здивувати і приголомшити. Але ось я стою в такій групі бувалих туристів з багатьох країн світу і чую захоплені вигуки. Де ми знаходимося? Звичайно, що наша група стоїть на східній околиці Алуштинського амфітеатру в Криму. Саме тут знаходиться відома долина привидів і хаос на схилі гори Демерджі. Вона є пам’яткою природи місцевого значення. Однак, захоплені вигуки немісцевих людей вказують на те, що її явно недооцінили.
До нас звернений схил гори Демерджі, вкритий химерними кам’яними скульптурами, витворами багатомільйонрічного процесу вивітрювання вулканічних порід. Будь-яка людина хоча б з мінімальною фантазією знайде чим її зайняти. Ось вежі якогось дивовижного замку, а тут видніються ледь не дорійські колони, ще далі бурхлива фантазія підказує обриси якихось відомих чи фантастичних людей і тварин. Природа тут добре попрацювала своїм різцем скульптора.
Від інших масивів головного пасма Демереджі відрізняється гірськими породами, які його складають. Тут панують не традиційні вапняки, а верхньоюрські конгломерати. Саме через це, під впливом вивітрювання й утворилися такі химерні фантастичні скульптури. Одна зі скель Демерджі отримала навіть назву «профіль Катерини». Не знаю, яку Катерину вони мали на увазі. Фантазії в декого, хоч відбавляй. Ця скеля, висотою близько 20 метрів, при наближенні до неї, чи віддаленні від неї, постійно набуває нових обрисів. Кожен тут знайде на чому проявити власну фантазію.
Однак, на Демереджі є місце, де й фантазія відпочиває. Це знаменита Долина привидів. Вона знаходиться на південно-західному схилі гори. Ось де вже розгулялося фантастичне буяння природи. Нічого не треба й вигадувати. Ось класичний гриб-боровик на елегантній, але міцній ніжці. Ось ледь не ступінчаста піраміда фараона Джосера. Ось відточений вітром стовп. А ось химерна вежа, житло якогось чарівника, який тримає в ній зачаровану королівну.
Деякі з найбільших стовпів мають власні назви. Найвідоміший і найдивовижніший з них – Велетень. Це величезний кам’яний колос діаметром 5 метрів і висотою 25 метрів. Цікавою його особливістю є та, що на ньому дивовижним чином прилаштувалися колони і стовпи менших розмірів. Це створює справжню скульптурну композицію.
Таких кам’яних привидів тут налічується більше сотні. Чим далі туристи рухаються до вершини Демерджі, тим більше стає зрозумілим, що тут природа лише розпочала свою роботу скульптора. Різець майстра ледь торкнувся кам’яних монолітів. Ця лише попередня чорнова робота вивітрювання теж нікого не залишить байдужим. Туристи вже здавна помітили, що здалеку кам’яні стовпи на вершині гори дуже нагадують величезні викопні белемніти, які ще називаються «чортовими пальцями».

26. Найбільше прісноводне озеро України

Найбільше за площею прісноводне озеро нашої країни знаходиться в Одеській області. Воно називається Ялпуг і є заплавним озером Дунаю. У своїй південній частині Ялпуг сполучений протокою з озером Кугурлуй, яке знаходиться ближче до русла другої за довжиною річки Європи. Для озера характерний режим водосховища. Його розміри наступні – довжина 39 кілометрів, ширина до 5 кілометрів, загальна площа 149 квадратних кілометрів. Глибина озера в середньому не перевищує 2 метрів.
Улоговина озера Ялпуг фактично є зниженою і розширеною долиною річки Ялпуг, яка впадає в озеро з півночі. Крім води з цієї річки Ялпуг отримує вологу за рахунок водообміну з озером Кугурлуй. Останнє в свою чергу отримує воду з Дунаю. Ці два сполучених між собою озера цілком можна розглядати як одну озерну систему. За таких умов Ялпуг-Кугурлуцька водна система додає до вже зазначеної площі ще десь понад 40 квадратних кілометрів озерної площі.
Західні і східні береги Ялпугу підвищені. Місцями вони розчленовані доволі мальовничими балками. Південні береги, звернені до Кугурлую піщані. Вода влітку дуже прогрівається і може перевищувати плюс 25 градусів Цельсія. Взимку озеро замерзає, хоча льодовий режим і нестійкий. Мінералізація прісної води озера не перевищує показник 1-1,5 грамів на літр.
Ялпуг має порослі очеретом і рогозою береги. Тут поширені водорості та інша водяна рослинність, притаманна таким водоймам. Дно вкрите темно-сірим мулом, який можна використовувати з рекреаційною метою. Мілководдя піщане і придатне для купання.
В минулому Ялпуг славився як одна з найбагатших на рибу водойм України. Тут водилося понад 40 видів риб і раки. Нерегульована, нераціональна, а іноді й відверто злочинна господарська діяльність призвели до забруднення озера і втрати ним своєї рекреаційної і рибної цінності. В 1988 році відбулося масове отруєння флори і фауни. Славу найбільшого прісноводного озера України необхідно відродити.

Частина третя
Географічні назви України

1. Жива душа української нації

Географічні назви – один з багатьох елементів культури народу. Середовище, в якому живе людина, це не тільки квартира, робота, транспорт, дача тощо. Це і чисельні назви, до яких ми звикли, з якими органічно зжилися, але без яких неможливо визначити місцезнаходження будь-якого об’єкту. Навіть неможливо собі уявити, що станеться, якщо всі відомі нам об’єкти раптом втратять або ж одночасно змінять свої назви. Почнеться хаос. Водночас географічні назви не тільки визначають адресу об’єктів, але й виховують, створюють певну «ауру», що в свою чергу так чи інакше впливає на життя людини.
Ніколи не треба забувати, що першої ознакою географічного об’єкту є його назва. Такі назви в минулому ніколи не давалися випадково. Вона дуже влучно відображали особливості географічного положення об’єкта чи місцевості, своєрідність і унікальність їх природи, місцеві природні багатства, а також економічні, культурні, побутові умови життя людей. Географічні назви – це ніби мова землі, яка розповідає допитливому і небайдужому про свої багатства, історію, таємниці, щастя і горе народу. Недаремно в далекому минулому свої села люди в Україні називали Щастям, Зіронькою, Розумницею, Веселим Кутом, Добролюбівкою, Братолюбівкою, Добром, Милою тощо. І жодної тобі Ковбасівки.
На жаль, все змінилося в Україні за радянських часів. Для знищення душі народу необхідно було зруйнувати його культурне середовище. А це не лише українська церква і школа, не тільки мова й українські імена, але й українські географічні назви. Так виникли абсолютно не пов’язані з Україною географічні назви типу Кіровоград, Леніно, Сталіно, Комсомольськ, Новомосковськ, Дніпродзержинськ і багато-багато інших. Вони не тільки спотворили топонімічне поле нашої країни і нації, але й нанесли величезну шкоду духовному стану нашого народу. Особливо шкідливі вони нині, коли всі знають, що комуністичні вожді були збоченцями і серійними вбивцями.
Напевно слід розпочати політику повернення назавжди милозвучних географічних назв України їх первісним господарям, тобто географічним об’єктам. Абсолютна більшість з них заслуговує на нашу увагу і шану, так як відображає саму глибинну сутність української землі і української нації.

2. Тринадцять назв одного міста

Є в Україні міста, занесені до відомої книги Гіннеса. Потрапили вони туди саме через те, що впродовж власної багатотисячолітньої історії поміняли найбільшу кількість своїх назв і навіть нині на географічних картах, виданих в різних країнах продовжують називатися по-різному. Таким унікальним у світі феноменальним містом є Білгород-Дністровський. В історичних виданнях різних країн і народів ми можемо знайти назву міст Тірас, Офіуза, Мон-Кастро, Четате-Альбе, Ак-Керман. Як не дивно, але пошуки всіх цих міст локалізуються в одній точці. Нею буде пунсон нинішнього Білгород-Дністровського, який знаходиться на березі Дністровського лиману в Одеській області.
Не можна сказати, що зміна назви міста в історії людства є унікальним явищем. Таких міст на сучасній політичній карті світу багато. Але 13 назв не має більше ніхто, крім Білгорода-Дністровського. І виною цьому його історія і географія. Місто розташовано на перетині шляхів, якими рухалися різні народи. Вигідне географічне положення, берег моря і устя великої річки, сприятливі кліматичні умови, величезна кількість риби і інших морепродуктів притягували сюди як магніт людей з Європи і Азії. Давні греки і римляни в своїх писемних джерелах звали місто Офіузою, Ніконієм, Тірасом. Наші предки анти називали його Турасом. Підприємливі мореплавці генуезці, які теж залишили свій слід в Україні позначали це місто на своїх морських картах-портоланах як Мон-Кастро і Мавро-Кастрон. Потім завітали сюди турки. Вони назвали місто Білою Фортецею або по турецькому Ак-Керманом. Жили тут іще одні пращури нинішніх українців – скіфи. В давнину вони називали це місто Тірою. Лише в 1900 році почалися розкопки залишків цього скіфського міста, заснованого 2,5 тис. років тому.
Українці називали це місто Білгородом. Вони і спорудили величну фортецю, яка і нині здіймається над водами лиману. Нині це одне з семи чудес України. Фортеця має три двори. Від четвертого залишилися самі руїни. Над головними воротами зберігся давньоукраїнський надпис на мармуровій плиті, який сповіщає, що ці ворота споруджено в 1438 році в дні благочестивого Стефана Воєводи і пана Луціана Германа. В минулому велична фортеця Білгорода-Дністровського мала аж 26 веж.
Місто і його фортеця донині приховують безліч таємниць. Місцеві жителі розповідають про декілька підземних ходів, які сполучають фортецю з містом. Нині відкрито і досліджено лише один із них. Виявилося, що давні перекази і легенди мають під собою реальну основу. Досліджуючи одну зі стародавніх веж вчені знайшли тут порох, який пролежав в цьому місці не одне століття. Яким же було здивування краєзнавців, коли порох виявився придатним до вживання. Він згубного впливу вологи його врятував товстий шар проса. Вирішили перевірити і його, висіявши у відкритий грунт. І тут дослідників чекала несподіванка. Пролежавши декілька століть у вежі просо не зіпсувалося і дало дружні сходи.
Назва Білгород дана місту не випадково. Місто і його велична фортеця тисячоліттями будувалися і відновлювалися після руйнувань з місцевого білого вапняку. В самому місті і біля нього донині приховані тисячолітні артефакти. Особливо багато надій у археологів на «скіфську» гробницю і залишки стародавньої Тіри.

3. Таємниці географічних назв Київщини

Київщина – українська земля, заселена з незапам’ятних часів. На географічній карті Київської області є назви населених пунктів, які виникли за тисячі років до нашої ери. Немало серед них так званих «непрозорих», розшифрування яких ще попереду. Це нині фактично ледь не єдиний місток до наших далеких пращурів. Вони завжди жили на цій чудовій землі, ростили дітей і онуків, боронили свою батьківщину від чисельних завойовників, хотіли бачити її великою і прекрасною, а своїх нащадків, тобто нас з вами, щасливими. Географічні назви є пам’ятками культури, що, як і архітектурні пам’ятки, потребують охорони.
У багатьох географічних назвах Київщини прихована її багата історія. Ми іноді щодня вживаємо ці назви, часто-густо не відаючи, що вони означають. Стольний град Київ тисячі років тому прикривали з півдня знамениті Змійові вали, які місцями дуже добре збереглися. А ось пізніше, за часів Київської Русі, охорону столиці взяли на себе міста-фортеці, міста-замки. В минулому такі укріплені поселення, які з усіх боків оточували Київ, звалися городами – від дієслова «городити». Топоніміка нам каже, що таких замків було як мінімум 5. Нині це села і міста Білогородка, Ясногородка, Чорногородка, Вишгород, Городещина. Суто географічно вони ніби з усіх боків взяли столицю у своєрідне захисне коло.
Давній суфікс, що вийшов з ужитку, «-ище» означає «місце чогось». Мостище виникло на місці або біля колишнього мосту, а Селище – на місці залишеного поселення. Населення його або кудись переселилися, або вимерло, або ж загинуло, боронячи рідну землю від загарбників. Пізніше, коли на цьому місці поселення відродилося знову, воно отримало назву Селище.
Для багатьох нині доволі таємниче звучать чисельні на Київщині Слободи. Переселяючись на вільні землі з західних областей України, люди засновували вільні поселення, тобто Слободи. Втікши від несвободи на загарбаних чужоземними зайдами українських землях, переселенці намагалися навіть у назвах відобразити свій новий статус. Тому такі назви й не зустрічаються в північних лісових районах Київщини, а лише в її західній і південній степовій частинах. Слобода, Лизогубова Слобода, Олійникова Слобода тощо.
Землі і поселення під Києвом нерідко належали київським князям. Це також знайшло своє відображення в селах Княжичі і подібних до них. Навколо Києва з незапам’ятних часів постійно відбувалися битви. Звідси й відповідні назви: Бране Поле, Полковниче, Військове, Могили Сім Братів та ін.
Міграційні процеси, служба у київських князів тюркських воїнів і відповідні їх поселення, знайшли своє відображення у відповідних назвах населених пунктів і річок. Звичайно, що тюрки селилися у більш звичній для них південній і східній частинах області. Звідси й назви Торчиця, Кагарлик, Тараща, село Велика Каратуль у Переяслав-Хмельницькому районі, річка Супій на сході області. «Су» в тюркських мовах означає вода. В середні віки українці з Правобережжя масово переселялися на схід. Саме тоді і з’явилися на Київщині львівський Ходорів і тернопільський Борщів. Важливе значення для переселенців мали вигідні місця, переправи, де можна було переправитися через повноводні і широкі тоді річки. Про це говорять назви сіл Перевіз, Перевід та ін.
В Київській області в давнину розвивалися ремесла, виробництво різних товарів, знаних і в багатьох інших країнах. Все це відображено в чисельних географічних назвах, які для сучасної молоді нерідко звучать дуже незвично і таємниче: Бондарня, Бортники, Бортничі в межах Києва, Млинок, Кошарівка тощо. В минулому на Київщині було поширене виробництво поташу, дьогтю, смоли. Переважно в Поліссі та на півночі. Про це говорять для багатьох таємничі назви сіл Буда Бабинецька, Нова Буда, Буда Полідарівська, Макарівська Буда, Буда-Варовичі, Буда Радинська і просто Буда. Сюди ж треба віднести Поташні, що знаходяться в Бородянському і Богуславському районах.
У поліській частині області в давнину виробляли залізо із болотної руди. Це з нього робили знамениті київські мечі, щити, списи, а також кольчугу для воїнів-русинів Київської держави. Слугував цей метал і для різноманітного сільськогосподарського реманенту – кіс, граблів, плугів тощо. Тому такого заліза потрібно було дуже багато. Звідси й виникли чисельні села Київщини з назвами Рудня: Рудня Мигальська, Рудня Левківська, Рудня Сидорівська, Рудня Димерська, Рудня Тальська, Рудня Грезлянська. На металургійне виробництво вказують назви Висока Піч, Димер, Велика Димерка та ін.
Нині, особливо для молоді, такі назви звучать незвично і навіть загадково. Але вони просто відображають величезну Українську Кузню, яка була на півночі нашої країни тисячі років і забезпечувала українців зброєю і сільськогосподарськими знаряддями.
Дуже було розвинене в минулому і виробництво скла в нинішній Київській області. На це вказують назви сіл Гута, Гута Межигірська тощо. Такі географічні назви можуть дуже точно вивести на сучасні запаси певних видів корисних копалин, наприклад, скляних пісків. Такими ж назвами Київщини, які допоможуть геологам у їх нелегкій роботі можуть бути села Залізне, Пісківка, Торфяне, Білий Берег, Кременище, річка Молочна та деякі інші «промовляючі» топоніми.
Багато географічних назв області пов’язані з розміщенням населених пункті відносно різних природних об’єктів: Залісся, Підлісся, Заріччя, Забірря, Підгірці, Заострів тощо. Рослинний світ Київщини, чи то природний, чи створений людиною, мабуть, найширше представлений на її географічній карті. Це Хмельовик і Яблунівка, Вербова, Гайок, Мала Вільшанка, Калинівка, Вишеньки, Липовий Скиток, Діброва, Березна, Кленове, Кропивня, Очеретяне, Оріхове, Липовець, Ліщинка, Тернівка, Яблунівка, Вишня, Вишеньки, Вишневе та багато інших.
Рельєф, його особливості і своєрідні форми теж знайшли відображення в назвах поселень області. Погодьтеся, що назвати так рідне село могли лише люди з поетичною душею. Це П’ятигори і Високе, Семигори. Глибоке, Плоске, Рови, Шпилі, Житні Гори, Гостра Могила, Сухий Яр, Круті Горби, Червоні Яри, Нагірці, Лозовий Яр та багато, багато інших.
Дуже добре відбита в географічних назвах гідрографічна мережа Київщини, тобто її водні об’єкти. Це Озера, Озерна, Озерщина, Мокрець, Вінницькі Стави, Болотня, Запрудка, Мокра Корма, Потоки, Стави, Грузьке, Потік тощо.
У минулому для Київщини характерний був багатий тваринний світ. Чи то прямо, чи через прізвища і прізвиська засновників поселень назви тварин стали назвами багатьох сіл області: Дрозди, Чайки, Соболівка, Зайців, Лосятин, Бобровиця, Лебедівка, Лисиця, Ведмедівка, Козин, Конюша, Козлів, Вовчків, Цапівка, Тхорівка, Веприк, Півні, Оленівка, Бички тощо.
Дуже широко представлені на географічній карті Київської області імена і прізвища людей. Деякі з них сягають глибини декількох століть. Це Устинкова Гребля, Тарасівка, Мар’янівка, Миколаївка, Юрів та багато інших. В області чи не найбільше в Україні назв районних центрів і міст, які містять в собі імена людей: Васильків, Макарів, Володарка, Миронівка, Бориспіль, Іванків тощо.
Звичайно, що в київській області є не тільки географічні назви, виникнення яких пов’язане з конкретними об’єктами, природними або створеними людиною, але й із її душевним станом, умінням бачити прекрасне. Наприклад, Веселинівка, Красне, Мирне і Щасливе, Веснянка, Мила, Розкішна, Розумниця, Веселий Кут та ін.
Є також назви, що відображають існування в минулому на Київщині адміністративно-господарських меж і державних кордонів. До таких населених пунктів відносяться Межове і Митниця. Останній населений пункт під Києвом вказує на те, що саме тут проходив кордон між Польще і Росією, які захопивши Україну розділили її навпіл.
Збереглися до цього часу і деякі смішні та курйозні назви, які викликають посмішку у мандрівників. Місцеві ж жителі давно до них звикли і не звертають увагу. За кордоном такі назви дуже бережуть і вважають національним надбанням та об’єктами туризму. У нас все навпаки. Таких назв у радянські часи всіляко позбавлялися. В Київській області донині радують душу назви сіл Великі Гуляки, до речі батьківщина колишнього президента Академії наук Радянського Союзу Александрова, Пішки, Рачки, Тарган тощо. Автор цього видання колись сміявся до сліз, коли на півдні області побачив обабіч дороги знак – Пішки – 5 км, Рачки – 10 км.

4. Топонімічні свідки Чернігівщини

Чернігівщина. Древня земля, багата своєю історією, природою, людьми. Донині вона приховує немало таємниць. Ну, скажімо, ось така, донині нерозгадана загадка. Чернігівчани вимирають в Україні набагато швидше, ніж жителі інших областей країни. Чому саме вони? Які умови тут склалися, що призводять до таких трагічних наслідків, що в деяких районах на одного народженого припадає п'ятнадцять померлих (?,!). Чому практично всі села області приречені на вимирання? Чому люди втратили головний інстинкт людини, інстинкт продовження свого роду?
Певні таємниці приховують в собі і географічні назви Чернігівщини. В них знайшли свій відбиток незліченні скарби народної мудрості, різноманітні природні умови і ресурси, трагічні і радісні сторінки життя. Чернігівщину, як і Київщину, ми можемо розглядатися як своєрідний стандарт географічних назв України. Вона теж дуже давня. Та ще й розміщена в двох природних зонах одночасно – зоні мішаних лісів і лісостепу.
Ось скажімо історична назва Городище. Це місце колишнього укріпленого поселення. За свою багатотисячолітню історію Чернігівщина пережила не одну навалу ворогів. Тому в різних її куточках ми знаходимо залишки таких фортець, нинішня географічна назва яких походить від дієслова «городити». Укріплені населені пункти тоді були оточені валом з ровом, а на ньому з дерева, переважно дубу, споруджена багатометрова стіна з вежами. Такі назви безпомилково виведуть археологів на давні фортеці. Так, в Ічнянському районі є Івангород, в Бахмацькому і Семенівському – Городок, в Менському і Семенівському - Городище. Красний Городок знаходиться у Семенівському районі. Що означає суфікс «-ище» в назві городище ви вже знаєте. Подивіться на географічну карту Чернігівської області. Тут ви знайдете і Монастирище в Ічнянському районі, і Таборище в Ніжинському, і Кошарище в Куликівському, і Будище в Чернігівському. Таким чином, Монастирище виникло на місці колишнього монастиря, а Таборище на місці колишнього табору. Є в Носівському і Семенівському районах населені пункти з назвою Селище. Поширені такі географічні назви по всій Україні. Здавалося б незрозуміла і таємнича їх назва розшифровується доволі просто – новий населений пункт з такою назвою заснований на місці покинутого його мешканцями селища.
Переселяючись із Правобережної України на Лівобережну в часи середньовіччя українці, як і на Київщині, засновували в нинішній Чернігівській області слободи, тобто поселення вільних людей. Це Слобідка Бахмацького району, Слобода Корюківського, Слобідка Талалаївського, Михальчина Слобода і Кролевець-Слобідка Новгород-Сіверського, Рашкова Слобода Ріпкинського району тощо.
Таємницю назв населених пунктів Чернігівської області іноді можна розшифрувати лише далеко за її межами. Так, в Бобровицькому районі знаходиться село Свидовець. Свидовець – це один з найвищих гірських масивів Українських Карпат. Його занесли на Чернігівщину переселенці –гуцули. Напевно, мало хто із чернігівчан нині знає, що назви деяких молочних продуктів. які вони вживають і донині походять з Карпат. В Посеймі і Подесенні овече молоко називають гуцульським словом «бринза». А словом «глаганка», «глоганка» та деякими його відмінами називають коров’яче або овече молоко, що заправлене висушеним шлунком. Ця назва зустрічається в Україні в Карпатах і на Чернігівщині. Цікавим є й інший факт. Молоко вівці в минулому ніколи не вживалося в їжу в Білорусі і в Росії. Водночас це був один з головних продуктів харчування в Карпатах. Але існує ареал на Чернігівщині (Козелецький, Чернігівський, Ріпкинський, Городнянський, Менський, Щорський, Сосницький та Корюківський райони), де раніше теж доїли овець. Нагадаю, що і овече молоко тут називали карпатським словом «бринза».
Багата, заглиблена в тисячоліття, історія Чернігівської землі знайшла відбиток на її географічній карті. Село Козацьке Бобровицького району і Хортиця у Варвинському районі, Пушкарі у Козелецькому і Новгород-Сіверському районах. Чумаків давно немає в Україні, але село Чумак назавжди закріпило цю назву в Ріпкинському районі. У Семенівському районі до цих пір збереглося село з назвою Шведчина, а в Чернігівському – Москалі. Звичайно є пізніші історичні нашарування радянського часу, які на відміну від минулих епох ніякого зв’язку з тими чи іншими особливостями даних територій не мають. Сюди можна віднести Червоні Партизани Менського району, Червоний Ранок і Пролетарське Коропського, Пам’ять Леніна Менського району. В Ніжинському районі є навіть село Перебудова, хоча з перебудовою в колишньому Радянському Союзі, започаткованою в 1985 році воно не має нічого спільного.
У Чернігівській області – давній українській землі – дуже мало географічних назв іншомовного походження. Одна з них находиться в Носівському районі. Це село Сулак. Його назва має тюркське походження. На карті Північного Кавказу в Дагестані ви знайдете однойменну річку і поселення. «Су» з тюркських мов – вода. Згадаємо хоча б відомий водоспад Учан-Су в Криму.
Знайшли відображення в географічних назвах Чернігівщини і важливі шляхи сполучення, що перетинали цю землю у минулому. Топоніми Містки Щорського району, Мости Бахмацького і Городнянського, Хрещате Козелецького, Переволочна Прилуцького та ін. Вони дають інформацію про те, що колись тут проходили більш чи менш важливі транспортні магістралі, знаходилися переправи тощо.
В минулому на Чернігівщині буяли ремесла, розвивалися різні кустарні виробництва. Тому і нині їх територіальна адресна прив’язка існує в назвах багатьох населених пунктів. Скажімо, до них відносяться Бондарі в Бахмацькому районі, Мочалища (вимочували коноплі) в Бобровицькому, Тартак (лісопильня) в Городнянському, Буди в Ічнянському, Будище в Козелецькому, Буда, Будище в Корюківському, Буда-Воробіївська в Новгород-Сіверському, Будище в Чернігівському районах. Останні географічні назви вказують на виробництво дьогтю, смоли, поташу. Сюди ж можна віднести і Дігтярі в Ічнянському районі.
Поширена в області назва Рудня, походження якої вказує на її минуле: тут виробляли залізо із болотної руди . Є такі села в Козелецькому, Корюківському, Сосницькому, Чернігівському та деяких інших районах області, наприклад Грибова Рудня в Ріпкинському районі. На металургійне виробництво в минулому вказують і назви Димерка, Димер, Гамарня тощо.
Дуже було в минулому на Чернігівщині розвинуте й виробництво скла. Донині з козацьких могил «білі» і «чорні» археологи викопують скляні карафки з горілкою. Вони зроблені в тодішній Україні з вражаючою майстерністю. Різнокольорове скло донині дивує своїми витонченими формами і практичністю застосування. На скляні промисли і відповідно наявність високоякісних скляних пісків у цій місцевості вказують назви сіл Туманська Гута і Лошакова Гута в Козелецькому районі, Гута Коропського району, Гутище в Корюківському, Гута Ткачова в Ріпкинському, Стара Гутка в Семенівському районах, Гутище в Сосницькому, Гута Студенецька – в Щорському районах.
 
Наші Друзі: Новини Львова