Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Роман  ::  Тексти > Тематики > Публіцистика

Таємниці і феномени України

Переглядів: 24805
Додано: 29.08.2013 Додав: pmaslyak  текстів: 9
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Пройшов час і земна поверхня в цьому місці почала підніматися. Море відступило, залишивши на колишньому своєму дні цілі гряди вапнякових гір, які місцеві жителі назвали Товтрами. В наш час вчені доволі прискіпливо вивчають це феноменальне явище природи. В основному Товтри розміщені на Подільській височині у Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій і Вінницькій областях. Однак їх продовження виявлено і в Одеській області, її північній частині.
В минулому підняті над оточуючою місцевістю у вигляді валу Товтри були вкриті густими лісами-борами. Тут буяло розмаїте життя, росли квіти, бджоли збирали мед. Тому місцеві українці і назвали цей природний вал Медоборами. Ширина пасма Українського Великого бар’єрного рифу коливається від 5 до 12 кілометрів. В Тернопільській області, від Збаража до Дністра Товтри особливо рельєфні. Головне їх пасмо у вигляді чітко вираженого вузького валу здіймається над довкіллям на 50-60 метрів. В районі річкових долин таке перевищення висот досягає 120-150 метрів.
Характерною особливістю Подільських Товтр є поширені тут карстові явища. В них відкриті відомі печери Довбуша, Татарська, Кармалюка, Перлина. Густі ліси з багатим видовим складом рослинності нині вирубані. Збереглися вони лише на окремих ділянках Товтр. Саме ці невеликі лісові масиви складені дубом і буком. До них додаються липа, граб, явір, черешня, ясен, клен тощо. В підліску поширені ліщина, дерен, ялівець, бруслина та ін. На кам’янистих вершинах Товтр, які несприятливі для господарського використання донині збереглося немало ендемічних рослин: рокитник подільський, спірея польська, льон бессарабський, шиверекія подільська тощо. Тут же серед каміння і заростів чагарнику можна зустріти знамениту «неопалиму купину» - ясенець білий. В спекотну погоду він виділяє багато ефірної олії. Якщо піднести в цей час до рослини запаленого сірника, вона спалахує, але при цьому залишається неушкодженою.
Окремі частини і ділянки Товтр особливо вирізняються своєю неповторною красою і величчю. Тому тут крім національного парку створені ще й заказники державного і місцевого значення. До них належать Товтри «Кармалюкова гора», «Сокіл», «Несамовита», «Чотири кавалери», «Теремець», «Велика і Мала Бугаїхи» та ін.

4. Найбільша гіпсова печера світу.
Найбільшою гіпсовою печерою світу визнана печера «Оптимістична». Це карстова печера знаходиться у Подільсько-Буковинській карстовій області. Вхід до неї розміщений біля села Коралівка Тернопільської області. «Оптимістична» занесена до книги рекордів Гіннеса, як найдовша гіпсова печера планети і друга за довжиною серед всіх карстових печер світу. Однак дуже велика ймовірність того, що «Оптимістична» все таки найдовша карстова печера світу серед усіх відомих людству печер. Такого висновку можна дійти враховуючи те, що за останні 20 років її довжина зрослі більше як на 40 кілометрів. Перед дослідниками відкриваються все нові її лабіринти. В принципі, враховуючи склад гірських порід ця печера може тягнутися від Львівської до Одеської областей.
В наш час, станом на 2012 рік, довжина досліджених спелеологами ходів печери «Оптимістичної» вже перевищила 240 кілометрів. Її площа перевищує 2 тис гектарів, а об’єм – понад 600 тис. кубометрів. Вхід до печери знаходиться на дні балки. Печера була відкрита у 1966 році львівськими спелеологами. Так як мало хто вірив в її велич, крім львів’ян-спелеологів, вони назвали її «Оптимістичною». І не помилилися. Печера принесла світову славу Україні, як одне з чудес світу.
Печера поділяється на 10 системних ділянок. Вони являють собою велике скупчення лабіринтів, які з’єднуються між собою одним або декількома ходами. В залах печери можна побачити сталактити і геліктити. Система лабіринтів подекуди триярусна. Кожен ярус складається з горизонтальних галерей і ходів, які з’єднуються вертикальними лазами. То там то тут трапляються невеликі озера. Поблизу входу температура постійна і досягає 8 градусів Цельсія. В глибині печери температура протягом року дорівнює плюс 10 градусів Цельсія.
Печера «Оптимістична» належить до найгарніших у світі. На це вказують і самі назви її окремих ділянок «Голубі озера», «Дванадцять апостолів» і т. ін. Кристали гіпсу місцями дуже великі або їх так багато, що здається ніби стіни печери вкриті памороззю, а її підлога снігом.
Найчудовіша ділянка «Оптимістичної», з донині відкритих, «Заозерна». Вона вражає уяву людей різноманітними кристалами, а також різноколірними стінами – жовтими, червоними, темними і білими. Печера «Оптимістична» - феноменальне явище природи світу, яке має перетворитися на туристичну Мекку нашої планети.


5. Печера Кришталева – одне з дивовижних витворів природи

Однією з найгарніших печер світу є печера Кришталева. Сама її назва вказує на це. Крім того, Кришталева ніби самою природою створена для того, щоб її масово відвідували туристи і при цьому не відчували ніякого дискомфорту. Для її відвідування не потрібно спеціального спорядження чи навіть одягу. Вхід до лабіринту печери знаходиться на гіпсовому урвищі поблизу села Кривче Борщівського району Тернопільської області. Скеля, де розташований вхід до печери знаходиться над глибокою долиною річки Циганки. Місцевість сама по собі дуже гарна і романтична. З височини відкривається запаморочливий вид на навколишню місцевість і вежі стародавньої фортеці.
Нинішня довжина Кришталевої досягає 23 кілометрів. Середня ширина ходів доволі значна і досягає 2 метрів. Ще більшою є середня висота – 2,7 метра. Як і в інших печерах Поділля тут підтримується постійна температура понад плюс 10 градусів Цельсія.
Печера відкрита для туристів, сюди проведено освітлення. В його промінні виблискує, переливається гіпсовий кришталь. У відвідувачів виникає відчуття чогось нереального. Здається всі стіни покриті вигадливими візерунками чарівної паморозі. Місцями ця паморозь, ніби рукою якогось геніального художника розмальована дивовижним пальмовим гіллям, розбита дивною мозаїкою. Проходячи основним ходом туристи звертають увагу на бокові ходи, які постійно відходять у таємничу темряву.
Інколи ходи розгалужуються, ведуть в різні боки. А ось і сходинки до величної зали. В промінні прожекторів на її стінах і стелі дорогоцінним камінням виблискують кристали гіпсу. Вийшовши з зали до центрального ходу туристи потрапляють у снігову феєрію. Далі їх чекають ще більші несподіванки. Спочатку з’являється трохи моторошна голова Кам’яного буйвола, а потім під самим склепінням печери ніби ось-ось збирається злетіти Кам’яний орел.
Далі маршрут постійно переривається величними залами, де здається в будь-яку мить зазвучать дивні акорди органу. Навіть назви цих залів говорять самі за себе: Див, Камін, Печера Скель, Сталактитова, Завалів, Брил та ін. Особливо вражає Вапнякова зала. Водоспади з вапняку застигли нерухомо, витворивши дивовижні композиції. Вони будять уяву, кличуть у дитинство, в світ казок і фантазій.
Зала Камін дійсно відповідає своїй назві. Геніальний архітектор, ім’я якому Природа, дійсно створив десятиметровий камін. Величезна циліндрична труба цього «каміну» підпирає вапнякову плиту, створюючи враження, що це дійсно творіння рук людини.
Не вся печера доступна для туристів, але й у цій, найбільш вивченій і облаштованій її частині немало див і таємниць. Особливо вражаючою є зала Брил. Дивовижний хаос розкиданих на дні зали брил під промінням світильників раптом систематизується і перетворюється на казковий порядок.
Не менш вражаючим є південно-східний лабіринт печери з залами Втрачених Надій, Нехай, Обвальний та ін. Не встигнувши відійти від вражених вигуків туристів подорожній потрапляє до неймовірно гарного лабіринту Кам’яних квітів. Тут дійсно квітне казковий підземний сад для якого немає ні осені, ні зими.
Відвідування печери закінчується Кришталевим коридором. Оце вже дійсно незабутня феєрія. Природа створила з кристалів як відомі всім квіти, скажімо лілеї, троянди, дзвіночки, так і квіти фантастичні. Фантазія художника на ймення Природа тут розігралася безмежно. Нікого подібна краса не може залишити байдужим.

6. Печера Вертеба

На відміну від інших відомих печер України, які знамениті своїми природними дивами і дивовижною красою Вертеба зовсім інша. Вона знаходиться в Борщівському районі Тернопільської області біля села Більче-Золоте. Нині це геологічна і архітектурна пам’ятка. Ця одна з найбільших печер Європи простяглася під землею більш як на 9 кілометрів. З найдавніших часів її обжили люди і кажани. В печері трапляються не дуже виражені сталактити і сталагміти. Вологість повітря коливається від 90 до 100%.
Найголовнішим туристичним надбанням Вертеби є використання її як підземного тимчасового житла. Різні навали, які періодично проносилися родючими землями Поділля, примушували місцевих жителів ховатися під землю, де вони з дитинства знали кожен куточок. За тисячі років до нашої ери ця печера вже була заселена. І зробили це знамениті трипільці. Якщо по правому березі Дніпра люди самі копали підземні печери, то на Поділля їх витворила сама природа. Тут знайдено безліч артефактів трипільської доби. Розкопки тривали ще з ХІХ ст. В той час Вертебу називали Наддністрянською Помпеєю. Нині тут діє єдиний у світі музей підземної трипільської культури.
Декілька тисяч років використовували люди підземні лабіринти Вертеби. Уже в ХХ столітті, під час Другої світової війни тут містився штаб одного з загонів УПА. Працювала підпільна друкарня, яка виготовляла листівки. Ховалися тут і родини євреїв.
Нині Вертеба – визнаний туристичний об’єкт України. На жаль, про нього мало знають не лише у світі, але й у нашій країні. Тут необхідно прискорити археологічні розкопки в різних частинах печери. Археологи вважають, що Вертеба ще не розкрила всіх своїх таємниць і на них чекають нові відкриття світового значення.

7. Печера Озерна (Голубі Озера)

Одна з найдовших у світі печер. Загальна довжина пройдених лабіринтів – 130 кілометрів. Печера все ще не досліджена до кінця, а отже можна чекати подальшого збільшення її довжини. Вхід до печери знаходиться біля села Стрілківці Борщівського району Тернопільської області. Назва печери не випадкова. Це єдина з великих печер нашої країни, більше третини площі якої займають озера. Вони дійсно виглядають блакитними в промінні ліхтарів. Температура в печері постійна і досягає плюс 12 градусів Цельсія. Вологість повітря коливається від 70 до 100%.
Озерна дуже перспективна для туристичного використання. Історія її відкриття, коли місцевий житель погнався за лисицею і вона сховалася у нору, а він почав розкопувати нору і потрапив до печери дуже показова для печер Поділля. Найбільшу у світі гіпсову печеру Оптимістичну взагалі відкрили хлопчаки і сказали про її місцезнаходження львівським спелеологам. Схоже на те, що цих печер у Придністров’ї ще буде відкрито не одну.
Озерна в певному сенсі нагадує як Оптимістичну, так і Вертебу. З першою її об’єднують масштаби прояву природних процесів, а з другою те, що після відкриття вона використовувалася для тимчасового проживання людей, яким вона слугувала за схованку.
Нині перепад висот двоярусних лабіринтів досягає 20 метрів. Озера проточні, мінералізовані. Озерна вважається найпросторішою печерою нашої країни. Її обсяг перевищує 700 тис. кубічних метрів, а площа 310 тис. метрів квадратних.

8. Печера Попелюшка
На відміну всіх попередніх печер, які розглянуті в цьому виданні, Попелюшка знаходиться не в Тернопільській області, а в Чернівецькій. Більш того, існуючий нині вхід до цієї печери розташований в Молдові. Нині шукають вхід до неї на території України. Однак в сусідній державі знаходиться лише природний вхід до неї, а вся вона розміщена в Україні.
Попелюшка відноситься до найдовших печер світу. Нині досліджено вже понад 90 кілометрів її ходів і кінця їм поки що не видно. Унікальність печери, як природного явища, полягає в декількох її особливостях. По-перше, печера до середини ХХ ст. була повністю затоплена водою, що само по собі унікальне явище для карстових порожнин такого масштабу. Донині північна і східні частини печери затоплені водою. По-друге, Попелюшка має сотні озер з сильно мінералізованою водою. По-третє, незвичною є ширина коридорів печери, яка досягає 40 метрів і їх висота (до 20 метрів). По-четверте, цілющим є повітря печери, яке здатне вилікувати навіть задавнені форми астми.
Печеру випадково виявили в 1959 році, під час підривних робіт в кар’єрі. Має декілька ярусів, напевно не менше трьох, а можливо і більше. Дослідження її утруднюється тим, що значна її частина донині затоплена. Причина такої дивної назви пов’язана з тим, що першовідкривачів, чернівецьких спелеологів, які вперше туди потрапили зовсім не вразив доволі ординарний вхід до неї. Звиклі до неймовірно гарних печер Поділля вони і назвали непрезентабельну печеру Попелюшкою. Потім воду з неї відкачали і спелеологам відкрилися величні зали цієї печери. Однак те, що вона була весь час в затопленому стані не дозволило тут утворитися різним гарним натічним формам із гіпсу.
Попелюшка славиться своїми велетенськими залами, які мають назви «Зал з колонами», «Зал Попелюшки», «Стометровий зал». Ще одна особливість Попелюшки – незвичайно складні розгалужені лабіринти ходів, в яких дуже легко заблукати. Екскурсії тут можна проводити лише з досвідченими спелеологами. Романтичними є назви чисельних озер – Озеро Динозаврів, Блакитне Озеро, Озеро Наутілус та ін.
В останній час відкрито і досліджено Античний зал, довжиною понад 100 метрів і висотою понад 20 метрів. Але попереду всіх з нині досліджених, знаходиться «Зал чернівецьких спелеологів», який досягає в довжину 170 метрів і в висоту – 65 метрів. Вражає уяву химерний «Зал динозаврів» висотою до 15 метрів.
Туристів і спелеологів приваблює те, що стіни залів вкриті шаром дуже ніжної на дотик глини. Ця глина має різне забарвлення – біле, чорне, червоне, синє, зелене.
Не позбавлена Попелюшка і донині нерозгаданих загадок. До них геологи відносять знайдений тут мінерал борнесит. Його донині знаходили лише на дня найглибших океанічних западин. Хоча може тут і нічому дивуватися. Гіпсові відклади, в яких утворилася печера Попелюшка, виникли на дні давнього моря.


9. Мертве море України
Про існування Мертвого моря на межі Ізраїлю і Йорданії знає увесь світ. Це дійсно феноменальне явище нашої планети, але воно не єдине. В нашій державі є набагато складніший, а тому й цікавіший природний об’єкт такого ж штибу. Щоправда, як і про інші природні феномени України, про нього у світі практично ніхто не знає. Вже традиційно мало знають про нього і українці. Мова йде про мілководну затоку Азовського моря Сиваш або Гниле Море.
Сиваш відокремлюється від Азовського моря Арабатською косою і з’єднується з ним Генічеською протокою. Довжина затоки близько 200 кілометрів, ширина коливається від 2 до 35 кілометрів. Найбільша глибина досягає 3,5 метрів. Площа мінлива протягом року і досягає 2400 кілометрів квадратних. За цим показником воно в 13 разів менше за Азовське море. Обсяг води в Сиваші в 110 разів менший, ніж в Азовському морі. В літній період вода в Гнилому морі дуже сильно прогрівається і може досягати 35 градусів Цельсія.
Рівень води в цьому дивовижному творінні природи дуже нестабільний. В залежності від сили і напрямку вітру кількість води то збільшується, то зменшується. Острови то з’являються, то їх затоплює вода. Якщо вітер дме зі сходу, він наганяє в Сиваш воду з Азовського моря. Західний вітер навпаки витісняє її назад. Підйом води відбувається від 0,25 метрів до 0,75 метрів. Через це вода на окремих ділянках відходить від берега на 10 метрів. Вітер впливає і на колір води. Під час штилю вона має приємний зеленувато-синюватий колір. Сильний вітер піднімає з дна мул і вода стає попелясто-сірою.
Щорічно до Сиваша з Азовського моря надходить близько 1,3 кубічних кілометрів солоної води. Тут вона випаровується і її солоність різко підвищується. Солоність води поступово підвищується в західному і південному напрямках. В південній частині затоки вона досягає 170 проміле. Це означає, що в одному літрі сиваської води в цьому районі розчинено 170 грамів солей. В південно-західній частині Гнилого Моря солоність води особливо велика. Тут вона досягає стану насичення. На мілководді можна помітити випадіння солей з розчину. Всім відома картина туристів на Мертвому морі, які лежать на воді і читають газети чи книжки. Однак, мало хто знає, що це ж можна робити і в водах Сивашу. На жаль, курортна інфраструктура цього району нерозвинена, що не дозволяє використовувати його так, як використовують ізраїльтяни Мертве Море.
Зрозуміло, що концентрація солей залежить і від пори року. Найвищі показники зафіксовані з липня по жовтень. Сиваш інтенсивно використовується для видобутку солей. На його берегах працюють Перекопський бромний, Кримський двоокису титану та Кримський содовий заводи. Не зважаючи на доволі інтенсивний видобуток солей солоність Сивашу поступово зростає. Запаси солей тут практично невичерпні. Але зростання солоності зумовлено зростанням солоності води в Азовському і Чорному морях. Якщо цей процес буде продовжуватися і надалі, а ймовірність цього дуже велика, то Сиваш перевершить за солоністю такі солоні феномени нашої планети як Мертве Море і затока Кара-Богаз-гол Каспійського моря в Туркменістані.

10. Чи є в Україні діючі вулкани?

Зазвичай на це запитання відповідають, що діючих вулканів в Україні нині немає. Але чи дійсно це так? Якщо говорити про вулкани, які вивергають магму, яка розтікається лавою по поверхні землі, то таких вулканів у нас зараз дійсно немає. Але в Україні немало діючих грязьових вулканів, які знаходяться переважно на Керченському півострові.
Грязьові вулкани є різними за формою геологічними утвореннями, які постійно або періодично вивергають з себе каміння, горючі гази, рідку грязюку. Через останню вони і отримали свою назву. Їх виникнення пов’язане з особливостями геологічної будови Керченського півострова і з наявністю в товщах гірських порід газових і нафтових родовищ. У надрах тут залягають пластичні глини, які під періодично зростаючим тиском природного газу в схожих на конус складках прориваються через тріщини на поверхню землі. З грязюкою і газами в повітря викидається і різного розміру каміння. Воно називається сопковою брекчією. Глина, що викидається на поверхню постійно накопичується у вигляді конусу, який нагадує конус справжнього вулкану.
Грязьові вулкани на цій рівнинній території розміщені поодинці і групами. В них виявляється спільний осередок газу і глини. З цього осередку по розломах вони виходять на земну поверхню. Якщо розлом невеликий, утворюється один вулкан, якщо більший – ціла їх група. В далекому минулому на Керченському півострові було більше грязьових вулканів і їх виверження були грандіознішими.
Грязьові вулкани поділяються на постійно діючі, діючі періодично і згаслі. В Україні до постійно діючих грязьових вулканів належать Булганаська і Тарханські їх групи. Хоча виверження грязі і каміння відбувається переважно спокійно, іноді на земну поверхню виривається стовп грязюки висотою 10-20 метрів. З періодичністю раз на декілька десятків років виверження грязьових вулканів України супроводжується вибухами, локальними землетрусами, самозайманням газу. Всі ці бурхливі події можуть тривати декілька діб.
На рівнинній поверхні Керченського півострова грязьові вулкани видні віддалік. В рельєфі вони проявляються у вигляді вулканічних конусів висотою до 60 метрів. Всього на Керченському півострові зафіксовано близько 50 грязьових вулканів. Приблизно половина з них згаслі. Грязьові вулкани Криму унікальне природне явище в Україні. Воно цікаве для вітчизняних й іноземних туристів. Крім того, сопкова грязь має лікувальне значення. Нарешті, з грязевулканічними структурами пов’язані деякі родовища залізної руди в цьому районі.
Грязьові вулкани доволі рідкісне явище, хоча і зустрічаються в інших районах світу. Однак, в Україні є один грязьовий вулкан, який є унікальним у світі і більше ніде на нашій планеті не зустрічається. Це Старунський грязьовий вулкан, який знаходиться в Богородчанському районі Івано-Франківської області. Унікальність його полягає в тому, що це єдиний на нашій планеті грязьовий вулкан антропогенного походження. Тобто, він ненавмисне створений людьми в процесі господарської діяльності. Понад 100 років тому люди почали тут видобувати нафту і озокерит. Нині ж по каналах, створених людьми, насичені киснем грунтові води проникають вглиб землі на цілий кілометр. Там вони окислюють нафту в шарах гірських порід. Внаслідок цього окислення виникає енергія, яка й служить енергетичною базою грязьового вулкана.
Потужний землетрус в горах Вранча (Південні Карпати), що зруйнував столицю Румунії Бухарест послужив спусковим механізмом для виникнення Старунського грязьового вулкану. На конусоподібному кратері, діаметром 50 метрів в той час виникло декілька кратерів. З того час цей вулкан перетворився на діючий. Старунський грязьовий вулкан не просто унікальне у світі поєднання антропогенних і природних чинників у виникненні вулканізму, але й справжня комора лікувальних ресурсів. До них належать гарячий озокерит, лікувальні грязі, високомінералізована вода з цілющими властивостями.

11. Мамонти і носороги України

Є в Україні місцевості, де природа створила цілий комплекс рекреаційно-туристичних ресурсів в одному місці. До них належить уже згадане село Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області. Мало того, що тут знаходиться унікальний на нашій планеті діючий Старунський грязьовий вулкан, в селі існують і інші унікальні об’єкти і зроблено цікаві знахідки. Наприклад, тут знаходиться соляна криниця глибиною понад 20 метрів. Її вода справжня ропа, яка містить 70 відсотків солі. В минулому сюди за сіллю з’їжджався люд у усіх околиць. Нині вода вже не вміщається в криниці. Прибуває, загрожує, в гарному розумінні цього слова, перетворитися на солоне озеро, а то й, в свою чергу, на групу солоних озер з лікувальною водою. Природа ніби сама турбується про те, щоб в Україні виник ще один об’єкт рекреації і туризму.
Але не ця соляна криниця, і навіть не унікальний грязьовий вулкан колись сполошили всю Європу. Нині мало кому відомо, що саме в цьому селі в 1907 році німецькі вчені знайшли в товщі озокериту добре збережений забальзамований труп мамонта. Складалося враження, що мамонт тільки що помер. В шлунку тварини дослідники знайшли навіть залишки її їжі, яку споживав мамонт незадовго до своєї загибелі. Прихильники теорії катастрофізму були дуже потішені. Дійсно, лише якийсь раптовий катаклізм, різка хвилинна чи навіть секундна зміна клімату могла призвести до таких наслідків для велетенської туші м’яса. І це відбувалося навіть не протягом декількох днів. Інакше труп встиг би хоча б трошки розкластися. Волохатого мамонта повезли на дослідження до Німеччини. Але Старуня тоді ще не відкрила вченим всі свої таємниці. Дещо вона залишила про запас. Думаю, що нові знахідки чекають нас і в майбутньому.
Пройшло 22 роки і в 1929 році, коли ця територія України входила до складу Польщі тут із товщі озокериту витягли добре збереженого волохатого носорога. Його вік складав біля 25 тисяч років. Пізніше тут знаходили так же забальзамованих оленів і інших тварин. Справжній підземний музей доісторичних тварин, які водилися в Україні. Зараз ці тварини зберігаються в музеях Ягелонського університету в Кракові і у Львові.
Немає сумніву, що тут необхідно відновити масштабний видобуток озокериту, який має видатні лікувальні властивості. Саме в процесі його видобутку і можливі нові сенсаційні відкриття, нові палеонтологічні знахідки. На їх основі можна буде створити відповідний музей. Його будуть відвідувати люди, які лікуватимуться в місцевому санаторії, створення якого нині на часі. Потреба в ньому дуже велика. І не лише для України, але й для лікування хворих з інших країн світу. Ні для кого не секрет, що в усьому світі прогресують хвороби опорно-рухового апарату, для лікування яких в Старуні є всі необхідні умови.

12. Чи відвідували Україну космічні кораблі прибульців?

Поки, то зі зростаючою, то зі спадаючою силою в засобах масової інформації обговорюється сама можливість чи неможливість відвідання нашої планети представниками позаземних цивілізацій, в деяких країнах до місць вірогідної висадки космічних десантів прибульців підприємливі люди вже давно возять екскурсії. Відомий український вчений в галузі рекреаційної географії О. Бейдик навіть виділив уфологічні рекреаційні ресурси – території, на яких виявлені аномальні явища, спричинені контактами з неземними цивілізаціями. Хоча наукою такі контакти не доведені, рекреаційно-туристичне господарство дедалі частіше долучає території ймовірної присутності форм життя неземного походження до туристичних об’єктів.
Нарешті, в Інтернеті навіть з’явилася географічна картосхема аномальних явищ, які були зафіксовані на території нашої країни і які пов’язують з НЛО. В Києві навіть створено «гарячу лінію» для людей, які в будь-яку годину дня і ночі можуть зателефонувати і повідомити про зустріч з невідомим, таємничим, таким, що не можна пояснити навіть у ХХІ столітті. Існує і Національний архів свідчень про побачені над територією України НЛО.
Найбільше всіляких загадкових об’єктів фіксується людьми в Західній Україні. І це не дивно. Густота населення тут набагато більша, ніж в інших районах країни. Кожного тижня тут фіксується поява незрозумілих об’єктів. Важко сказати щось однозначне з цього приводу. Прилітали чи прилітають гості з космосу до нас, як розумні представники високорозвинених цивілізацій, ніхто достеменно не знає. Швидше за все, що ні, і всі нинішні повідомлення пов’язані або з технічними експериментами, які проводяться в атмосфері, або запусками космічних ракет за тисячі кілометрів від України, або ж пояснюються незвичними природними явищами чи оптичним обманом.
Однак, якщо розумні істоти схоже все таки до нас не прилітали, то інші космічні гості відвідували нас напевно. При цьому вони залишили доволі виразні сліди власного перебування на нашій території. Маються на увазі вже згадані різноманітні кільцеві структури. Звичайно, вона мають різне походження, але хоча б деякі з них з великою вірогідністю є метеоритними кратерами. Тим більше, є така думка, що саме метеорити і можливо астероїди й занесли з Космосу життя на нашу планету. Або ж має право на існування і теорія, що життя виникло внаслідок вибуху одного з астероїдів.
Якби там не було, але в Україні немало кільцевих структур. Один з так званих тектоноконцентрів знаходиться в районі на схід від Рівного і має діаметр 400 кілометрів.

13. Український «Ноїв ковчег»

Про біблійний Ноїв ковчег, на якому врятувався праведник Ной зі своєю родиною, та ще й взяв до збудованого ним корабля «всякої тварі по парі» знають усі. Вчені кажуть, що оповідки і перекази про величезний потоп, коли вода залила всю Землю, зустрічаються в багатьох народів і напевно відображають реальні події сивої давнини.
Біблійні перекази про всесвітній потоп не входять у протиріччя з науковими дослідженнями минулого нашої планети. Практично скрізь на нинішньому суходолі вчені-геологи і палеонтологи знаходять морські відклади. Скажімо, в Канівських горах, які місцями як ножем покраяні глибокими ярами студенти-практиканти знаходять у відповідних шарах гірських порід залишки морських тварин, зуби акули тощо. Так як акули і інші морські риби на суші не водяться, то кожному зрозуміло, що колись тут було море. В Чернігівській області. на Донбасі шари крейди досягають 100 і більше метрів. Якщо покласти шматок крейди під мікроскоп, ми побачимо, що вся вона складається з мікроскопічних мушлів відмерлих морських мешканців. Залишки риб знаходять у гірських породах навіть на найвищих горах нашої планети. Таким чином, практично вся поверхня нашої планети вкривалася в минулому морем і цьому свідком є відповідні морські відклади, знайдені практично скрізь. Але чи є така місцевість на Землі, де морські відклади не виявлено? Виявляється, що є. І вона знаходиться саме в Україні.
Геологам і географам відомо, що на правобережжі України знайдено декілька територій, де повністю відсутні морські відклади. Це центральна і північна частини Придніпровської височини. Тут на окремих, доволі значних за площею територіях морські відклади відсутні. Таким чином, протягом останніх сотень мільйонів років ці землі не заливалися водою. За конфігурацією знайдені плями, де не виявлено морських відкладів, нагадують острови в океані. Це дає підставу говорити про те, що в далекому минулому серед безмежного океану в цій частині нинішньої України знаходився архіпелаг островів, які здіймалися з води і ніколи нею не заливалися.
Звідси ще один висновок. Цілком можливо, що частина Правобережної України в давні геологічні епохи слугувала для нашої планети таким собі своєрідним Ноєвим ковчегом. Тільки на відміну від біблійного ковчега, він не плавав, а знаходився на одному місці. Але це не міняє сутності його місії. Український «Ноїв ковчег» так само слугував місцем, куди під час потопів, або кажучи науково трансгресії моря, його наступу і відступу, всі живі істоти, які були здатні пересуватися рухалися до єдиного на планеті місця схованки. Тут також зберігся і рослинний світ. Під час чергового відступу моря тварини і рослини поширювалися на звільнені від води території.
Якось інакше пояснити повну відсутність морських відкладів в Правобережній Україні дуже важко. Можна, звичайно говорити про те, що гірські породи морського походження були пізніше розмиті, але «плямистий» характер позбавлених морських відкладів територій однозначно вказує на те, що це була група островів або архіпелаг. Що ці острови дійсно служили своєрідними ковчегами для тварин і рослин вказує поширення саме на території такої «плями» в Житомирській області (Словечансько-Овруцький кряж) дуже давніх рослин, які нині не притаманні для цієї природної зони. Я маю на увазі дуба скельного і рододендрона.

14. Таємничі Канівські гори
Звиклий до рівнинної території українець Центральної і Східної України, приїхавши на екскурсію до Канева раптом відкриває для себе справжні гори. Канівський кряж дуже круто спадає до Дніпра, він розбитий на окремі підняті масиви, ніби ножем прорізаний глибокими ярами. Рельєф для рівнини дійсно вражаючий. Канівські гори вкриті густими лісами. Тут знаходять багату поживу для себе й археологи. З давніх-давен ця природна фортеця притягувала до себе багатьох людей. Тому свої сліди в Канівських горах залишила не одна цивілізація.
Окремі гори цього знаменитого кряжа мають власні назви – Тарасова, Княжа, Мар’їна, Пластунка тощо. Фактично Канівські гори є відрогами Придніпровської височини. Ці відроги протягом мільйонів років підмили води Дніпра, зробивши їх крутими до русла ріки. Канівські гори стрімко здіймаються над долиною великої річки на 160 метрів. Хоча Канівські гори й є частиною Придніпровської височини, вони доволі суттєво від іншої її частини відрізняються. Загальна довжина Канівських гір 75 кілометрів. Ширина – 35 кілометрів. Фактично вони складаються з трьох частин - Трахтемирів-Бучацьке підняття, Канівське купольне і Мошногір’я.
Канівські гори відомі геологам всього світу. Вони вважають їх феноменальним природним явищем нашої планети. В чому ж воно полягає? По-перше, для канівських гір характерна небачена складність геологічної будови. Тут можна зустріти відклади всіх геологічних епох. Тому Канівські гори можна розглядати як природний геологічний музей. Недаремно тут знаходиться Канівський заповідник і навчальна база Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор цих рядків, будучи студентом географічного факультету проходив тут практику. В розрізаних ніби велетенським ножем ярах, особливо знаменитому Костянецькому, ми – студенти-першокурсники виколупували з товщ морських відкладів жахливо зазубрені зуби акули кархародона. Страшного хижака, який наводить страх на жителів узбережжя Індійського океану. Він досягає довжини 12 метрів і діаметру пащеки 2 метри. Тут же в зеленуватих глауконітових пісках можна відшукати залишки викопних морських рептилій іхтіозаврів та плезіозаврів. Трапляються і скам’янілі рештки велетенських зубатих китів. Ці морські тварини досягали довжини 20 метрів.
Вся ця неймовірно складна геологічна структура ніби спеціально створена для того, щоб вивчати геохронологічну таблицю в одному місці. Те що розкидане по всій нашій планеті в Канівських горах зосереджене в одному місці – від давніх тріасових – до антропогенових відкладів. Однак, це ще не все, хоча навіть однієї такої складності геологічної будови вистачило для слави Канівським горам у світі. Справа у тому, що зазвичай шари гірських порід залягають узгоджено. Що це означає? Ті з них, які утворилися раніше, залягають нижче тих, які виникли пізніше. І так майже скрізь на Землі. А ось у Канівських горах все навпаки. Вони ніби створені для того, щоб звести з розуму геологів і примусити їх висувати безкінечні теорії, які мають пояснити це небачене явище.
В чому ж тут справа? Чи здатні геологи знайти розгадку? Поки що однозначного пояснення немає. Одні кажуть, що це робота материкового льодовика, який ніби бульдозером перемішав різні шари. Є й багато інших теорій. Хоча «бульдозерна теорія» і виглядає доволі вірогідною, незрозуміло, чому цей льодовик такого ж не зробив і в інших місцях Придніпровської височини. Якби там не було, але таємниця Канівських гір так донині й залишається нерозкритою.

15. Скам’янілі дерева Дружківки
Немає кінця й краю природним дивам України. Ще одне феноменальне явище нашої природи про яке мало хто знає – Дружківські скам’янілі дерева. Вони знаходяться в Донецькій області на схилі балки поблизу Дружківського машинобудівного заводу. Із розмитої водою похилої поверхні землі, яка пізніше різними «ентузіастами» була розкопана, на денну поверхню «визирають» дивовижні витвори природи. Хоча площа цього пам’ятника природи й незначна, але враження від нього величезне.
Людей в цьому місці вражають виходи скам’янілих дерев, які за власним зовнішнім виглядом на камінь не схожі. Здається, що хтось невідомий тільки що відпиляв від потужного соснового дерева частину стовбура. Взявши до рук кам’яний уламок дерева ми бачимо, що це ніби й не камінь взагалі. Колір добре висушеного дерева з притаманними деревині річними кільцями створює враження справжньої деревини. Так і хочеться піднести її до носа, щоб почути характерний смолистий аромат. Але щось все таки насторожує. Відчувається, що такої ваги дерево не може бути. Крім того, при ретельнішому огляді видно, як поблискують маленькі кристалики кварцу.
Деякі уламки скам’янілих дерев настільки добре зберегли структуру деревини, що біологу не важко впізнати в них рідкісну нині на планеті араукарію. Це могутнє хвойне дерево з гілками, які відходять від основного стовбура під прямим кутом нині збереглося лише в Південній Америці, Австралії та на деяких островах в Тихому океані.
Скам’янілі араукарії Донбасу росли тут в кам’яновугільний період. Це було близько 250 мільйонів років тому. Тоді панував вологий, теплий клімат, який дозволяв розвиватися буйній деревній рослинності - араукаріям, велетенським хвощам і папороті. З них за мільйони років й утворилися знамениті антрацити Донбасу.
У будь-якої людини може виникнути запитання: а чому ж з цих скам’янілих араукарій не утворилося кам’яне вугілля? Чому природний процес саме в цьому місці пішов іншим шляхом? Учені вважають, що в той далекий час в умовах теплого і вологого клімату періодично налітали урагани, які виривали з корінням навіть могутні араукарії. Потужні зливи, які їх супроводжували, зносили великі стовбури до річок, де вони й відкладалися. Річки продовжували нести стовбури аж до своїх гирл, де потік заспокоювався і дерева накопичувалися цілими шарами. Потім їх заносило піском, глиною, мулом. Доступу до кисню не було, тому дерева й не обвуглилися.
За багато мільйонів років, що пронеслися над цими краями дерева скам’яніли. Однак, цей процес не був традиційним. Просто органіка дерева була поступово вимита і заміщена неорганічними речовинами. В товщу землі, де лежали дерева проникали як грунтові води, так і морські. Моря то наступали, то знову відступали. Проходячи крізь тканини деревини вони органіку вимивали, а на її місце відкладали мінеральні солі. Таким чином і утворилося це природне диво України.

16. Де найкраще жити у світі?
Чи існує така умовна територія на нашій планеті, де людині найкраще жити і займатися господарською діяльністю? Впевнений, що в Україні на це запитання не зможе відповісти майже ніхто. Тим більше, що в нашого народу виробився такий стереотип, - найкраще жити десь там, де немає ні зими, ні весни, ні осені, а суцільне літо. Здавалося б, що таке переконання має під собою поважні підстави. Однак, це чистої води помилковий погляд, який виходить з традиційного людського переконання, що краще жити там, де нас немає.
Скажімо, в тропіках у літній період стоїть просто таки нестерпна спека і люди ховаються від неї в приміщення, не здатні нічого робити. Тут існує таке поняття як сієста, коли вдень в країні все завмирає і на вулицях людей майже немає. В районі екватора спека супроводжується стовідсотковою вологістю, коли людина відчуває себе так, ніби постійно знаходиться в лазні. Мухи, отруйні комахи, змії, страшні хвороби переслідують людей у жарких країнах. На півночі людина теж не може жити і працювати нормально. Страшні морози, заметілі, які тривають тижнями, гнус влітку, який проникає в усі шпарини, багаторічна мерзлота, що заважає будівництву. Цей ряд несприятливих природних умов для життя і господарської діяльності людини можна продовжувати дуже довго.
Все це дало підставу для деяких вчених, зокрема американця С. Гантингтона висунути теорію «кліматичних оптимумів». Останній вважав, що найсприятливіші умови для всебічного розвитку мають країни, розташовані в помірних поясах.
Німецькі кліматологи вирішили перевірити цю теорію і за всім комплексом природних умов почали шукати на нашій планеті ту територію і те місто, де умови життя і господарювання є найкращими. Було розглянуто багато тисяч варіантів. За спеціальною комп’ютерною програмою вчені нарешті отримали це місто. Ним несподівано для багатьох виявився український Немирів. Це курортний районний центр Вінницької області. В Україні є ще один Немирів і теж курорт, який знаходиться у Львівській області. Але комп’ютер обрав саме вінницький Немирів.
Взагалі з давніх-давен мандрівники з різних країн відмічали дуже сприятливі природні умови українського правобережжя і саме в його південній частині. Сюди відноситься Побужжя і Подністров’я. Його називали Українськими субтропіками і землею, яка тече медом і молоком. Тут достатньо сонця і вологи, немає сильних морозів і великої спеки. Вологість повітря близька до ідеальної для людини і рослин. Коефіцієнт зволоження унікальний для нашої планети. Він дорівнює одиниці, тобто скільки випадає опадів, стільки й випаровується. В Придністров’ї взагалі природні умови такі, що тут вирощують черешні і персики, волоські горіхи і виноград. Круті схили каньйонів річок порослі дерном (кизилом). Навесні вони відсвічують жовтим, через що місцеве населення називає їх «Золотими горами».
Дехто з зарубіжних вчених пропонує створити стандарт кліматичного оптимуму для життя і господарської діяльності людини. Якщо він дійсно буде створений, то ним стане вінницький Немирів, який повторить долю українського чорнозему, взятого в Кіровоградській області і який зберігається в паризькому музеї як еталон найродючіших грунтів у світі.

17. Таємниці та феномени Українського щита

Український щит, який ще називають Українським кристалічним масивом, доволі загадкове геологічне утворення. Яких тільки містичних якостей не приписують йому люди. І цьому існує багато причин. Дійсно, назва цього щита дуже точна. Український щит практично не виходить за межі України. Його площа складає 200 тисяч квадратних кілометрів, тобто третина території нашої держави. Він простягнувся вздовж середньої течії Дніпра і тільки в районі Запоріжжя щит доволі різко повертає на південний схід до узбережжя Азовського моря. Саме там Дніпро проривався до Чорного моря, утворюючи знамениті пороги.
В геологічному відношенні це брилове підняття південно-західного краю Східно-Європейської платформи. З точки зору геології з походженням і нинішнім станом Українського щита все зрозуміло. Загадковим є вплив цього грандіозного природного утворення на людей, тварин і рослин, які тут давно живуть. Справа в тому, що будь-який щит, а їх на Землі не так вже й багато, а в густозаселених районах нашої планети їх, крім Українського щита, практично немає, так чи інакше впливає на все живе над собою. Щити це такі металогенні провінції, де залягають всі відомі науці руди кольорових і чорних металів. Крім того, Український щит, який розміщений дуже близько до поверхні землі, перекритий зверху лише тонким шаром осадових порід і в багатьох місцях взагалі виходить на денну поверхню. При цьому він містить у своїх кристалічних гірських породах де меншу, а де й доволі значну кількість радіоактивних речовин, наприклад уранових руд.
Сказане вище є просто незаперечним науковим фактом. А ось як все впливає і чи дійсно впливає на людей, які тут живуть, тобто українців зрозуміло не до кінця. Саме тут багато різних таємниць і нерозкритих загадок. Почнемо з того, що підвищений рівень радіації, її багато тисячолітній вплив на місцеву людність, не міг на ній навіть у принципі не відбитися. Якщо говорити простою мовою, в Українському кристалічному масиві законсервована могутня сила молодої Землі. Чи дійсно це так? В наш час вчені вважають, що наша планета виникла приблизно 4,5 млрд. років тому і спочатку була в розпеченому стані, поступово охолоджуючись. Чи знайдені на Українському щиті дійсно давні породи, часів молодості землі? Так, знайдені.
У парку імені Тараса Шевченка в місті Дніпропетровську знаходиться невеликий острівець. Тут на правому березі Дніпра знаходиться скельне урвище висотою 10-12 метрів. В цьому місці відслонюються граніти і гнейси, вік яких перевищує 3,2 млрд. років. Безперечно, що будуть знайдені і ще давніші за походженням гірські породи. Всі ці факти вказують на те, що Український щит утворився в період молодості нашої планети. Тисячоліттями земне випромінювання впливало на людей, які тут жили, примушуючи їх мутувати в напрямку зростання їх цивілізаційної потуги. Не може бути випадковим, що саме на Українському кристалічному масиві послідовно виникали одна за одною великі людські цивілізації. Йшов поступово-циклічний розвиток індоєвропейців.
Час від часу мутація призводила до демографічних вибухів. Утворювався популяційний надлишок населення, яке з України періодично починало розселятися в різних напрямках. Одні йшли на захід, інші на схід, південь і північ. Частина ж населення залишалася на місці, мутувала під впливом земного випромінювання далі і давала пасіонарний поштовх для розвитку і розквіту нової цивілізації і чергового демографічного вибуху і відповідно нової міграційної хвилі.

18. Найглибший геологічний прогин Європи
 
Наші Друзі: Новини Львова