Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 25 жовтня 2020 року
Тексти > Тематики > Гумор  ::  Тексти > Жанри > Роман

Аспірантура

Переглядів: 43244
Додано: 20.06.2010 Додав: Maslyak  текстів: 7
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0




Петро Масляк











А с п і р а н т у р а



Роман



























Київ-2008



Розділ І. 1978 рік



Ольга Шкрібляк вискочила з вікна п'ятого поверху аспірантського гуртожитку 17 квітня. Це трапилося на вулиці Ежена Потьє в одному з індустріальних районів Києва. На ліжку Петра Савяка залишилася записка:" І все таки я тебе люблю". Трагікомізм і навіть певний містицизм ситуації полягав у тому, що за день до того, на суботнику, саме під своїми вікнами, Петро глибоко скопав "по-ледачому" разом зі своїми друзями маціпусінький клаптик землі, таку собі прямокутну грядочку. Розміром метр на два. Це щоб від них відчепилися, як він сказав хлопцям, "ці забамбулені комуняки". Ось саме на цю грядочку і гепнулася Олюся.

- Містика якась, - виправдовувався потім він перед друзями. - До неї кинулися перехожі, а вона ціла-цілісінька. Лише язика прикусила. Викликана кимось швидка допомога все це і констатувала з превеликим здивуванням. Дива ще трапляються і в цьому глибоко прагматичному світі.

- І що їм тим студенткам треба? - гомоніли бабусі, сидячи на лавці біля сусідньої з аспірантським гуртожитком п'ятиповерхової "хрущовки".

Вони завжди все знали в діаметрі не менше ста метрів від їхнього будинку.

- Здорова, гарна дівуля і так ні сіло, ні впало викинутися з вікна, - похитала головою дебела жінка невизначеного віку.

- А звідки ти знаєш, що вона сама вистрибнула? - запитала худа як тріска бабуся. - Може її викинули. Покористувалися, - і з вікна. А під дверима вже інша чекає.

- Кажуть, що нікого в кімнаті не було. Міліція вже приїжджала.

- Весна, - зітхнула мрійливо одна. - А ти хіба не така була у свої вісімнадцять?

- На моїй пам'яті це вже третя з цього гуртожитку випадає. А здали його лише в 1969 році. Попередні дві загинули, а цій "бог соломки підстелив", - промимрила огрядна бабуся невизначеного віку.

- Це гуртожиток аспірантів Академії наук. Дівки видно думають, що тут живуть одні генії, великі вчені, майбутні академіки, "як Патон". Ось і злітаються сюди, як мухи на мед, - продовжила худа бабуся.

- Ні, вони більше схожі на метеликів, які злітаються на вогонь. Вже не одна собі тут крильця обпалила, - проспівала ніжним для свого віку дівоцьким голосом ще одна подруга. - Тут довкола знаходиться декілька гуртожитків Інституту народного господарства. Вони напхом напхані провінційними, романтично налаштованими дівчатами. Їм пряма дорога до цього гуртожитку.

- А з чийого вікна вона випала? - знову почала огрядна бабуся.

- Кажуть, що з кімнати 504. Там живе двоє аспірантів, - проспівала "мелодійна" старенька. - Чула, один з них якийсь метало- чи матеріалознавець. Я й не вимовлю, як це називається, А ось другий економіст. Так це цього економіста дівчина.

- Точно, - підтвердила худорлява. - Кажуть, у нього тих дівчат стільки. Здоровий, як бугай. Отакого б у колгосп, орати на ньому можна. А він тут собі у бібліотеці голову сушить.

- А сперма все одно вихід собі десь повинна знайти, а то в голову полізе, - зашамкала беззубим ротом ще одна бабуся, яка до того затято мовчала.

- І таке скажеш, посоромилася б, - знову втрутилася огрядна.

- Та що тут соромитися, сама бачиш, що навколо робиться. Це не гуртожиток, а бордель якийсь. Хіба я не права? - продовжила беззуба.

- Дивись, дивись, он пішли двоє до гуртожитку, обнялися, цілуються. А завтра він їй ногою під зад, бо його вже інша чекає. Ось коли ми молоді були, то хіба так робили? - запитала худорлява.

- Тьфу ти, та й годі! Ти тільки подивись, що він робить, куди поліз... І це на вулиці, при всіх. Та мене чоловік без нічної сорочки і не бачив ніколи. І трьох дітей народили, виховали і виростили. Я їх так не вчила. Теж поводяться скромно. Ну подивіться, що вони витворяють, - обурилися тепер уже всі бабусі.

Цим хлопцем, якого так гаряче обговорювали сусідські бабусі і був Петро Савяк. Тоді він ще не знав, що Олюся вискочила з його вікна. Нічого не відав він і про залишену нею записку. Так, він доволі різко порвав з Олею, але ж не просто так, з доброго дива. Зустрів іншу. Закохався в черговий раз. Що ж поробиш, коли він така людина.

В жовтні 1977 року Савяк поступив до аспірантури Інституту економіки Академії наук України. Дуже важко працював і єдиною розрадою у його житті були жінки. Він цього і не приховував, як інші. Мав дві любові у житті - любов до науки, яка завжди була на першому місці, і кохання до жінок. Але щоб це ледь не закінчилося трагічно, він такого ніколи не припускав.

Петро ліг на ліжко, де зовсім недавно лежала записка Олі Шкрібляк і вперше за останні місяці замислився над своєю долею.

- "Що буде зі мною далі, - з тривогою подумав він про себе, - яка в мене програма мінімум і програма максимум? Ні, не так. Яка може скластися ситуація по закінченню аспірантури? Згідно зі статистикою близько 40% аспірантів так ніколи й не захищаються. Ти такий, чи ні? Однозначно, що ні. Ти вмреш, але захистишся. І докторську дисертацію обов'язково напишеш. І, не зважаючи на будь-які перепони і інтриги, захистишся. Це в тебе всередині сидить Завадити може лише трагічний випадок, смерть. За всіх інших обставин ти майбутній доктор наук. Так і запишемо".

Савяк перевернувся з боку на бік, влаштовуючись на ліжку зручніше.

- "А ось далі повна невизначеність. Можна по закінченню аспірантури залишитися в Академії наук у Києві, або ж поїхати викладати до якогось провінційного університету чи інституту. Дев'ять до одного, що тебе залишать у Києві. Твій науковий керівник є засновником академічного інституту, лауреат Державної премії, академік, особистий друг президента Академії або як про нього говорять "друг Патона". Активно співпрацює, як економічний консультант, з головою ради міністрів Радянського Союзу Косигіним. Отже, ти залишишся у Києві. Будеш працювати на свого шефа, давати йому нові ідеї і свіжі думки. Він тебе не відпустить і щоб наблизити до себе призначить ученим секретарем відділу. І возитимеш ти шефа на його чорній "Волзі" "по-дівчатах" і на дачу. А між тим вестимеш закулісні перемовини з найпрестижнішим університетом України. На той час станеш співавтором кількох відомих серед науковців монографій. Через це, а також вміння приємно спілкуватися з людьми, тебе радо візьмуть доцентом університету. Робота веселіша і вільніша. Захистиш докторську, станеш професором, одружишся на найдурнішій і найвродливішій студентці, яка і в ліжку називатиме тебе на ви. Вона народить тобі двох-трьох дітей, напишеш не менше 400-500 наукових робіт. Друкуватимешся за кордоном. Опублікуєш декілька десятків нікому не потрібних монографій і стільки ж вимушено потрібних студентам підручників і навчальних посібників. Поставиш собі за мету опублікувати за кордоном хоча б один підручник. Зробиш це. Будеш їздити на наукові конференції по всьому світові. Потім вийдеш на пенсію, але ще працюватимеш. Потім помреш. Все"!?

Аспірант знову повернувся на ліжку. Його дієва холерична натура не дозволяла йому довго залишатися нерухомим.

- "Господи, так у мене ж і вибору ніякого немає. Хіба що між Києвом і провінцією. Та і його цілком реально не існує. Шеф уже все вирішив за мене. Все моє життя розписане ледь не по днях на багато років наперед. Напевно, жінки і слугують для мене єдиною можливістю вирватися з фатальної неминучості мого життя. Лише через них я можу довести самому собі і іншим, що ще живий. Перервати цю "протяжну" фатальність може лише фатальність миттєва. Що страшніше? Не знаю".

Савяк встав з ліжка і підійшов до вікна.

- "Але ж що ти тоді хочеш від цього життя? - сушив собі голову і далі аспірант. - Напевно, абсолютна більшість людей вважала б таку перспективу для себе вельми заманливою. Таке життя, якби воно відбулося, всі б вважали дуже цікавим і успішним. Що ж потрібно тобі, Петрові Савяку? Яке життя хотів би ти прожити? Жити на безлюдному острові? Ніколи не одружуватися і не мати дітей? Кинути аспірантуру, ніде не працювати, пити горілку і бомжувати? А може в цьому житті в будь-якої людини просто немає вибору? Як би стати самим собою, пізнати себе. До чого я маю внутрішню тягу, потребу і відповідний талант? Чи є моїм покликанням економіка"?

Всі ці думки породив в голові аспіранта дикий вчинок Ольги Шкрібляк. Ще зі студентської лави Петро примушував себе не заглиблюватися у філософські глибини сенсу життя людини, вважаючи це заняття нікому не потрібним і навіть небезпечним.

По закінченню економічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка Петро Савяк за розподілом працював економістом на одному з найвідоміших курортів України. Ще студентом він отримав запрошення для вступу до аспірантури, але замість нього взяли його однокурсника, відомого своєю повною науковою неспроможністю.

Савяк лише посміхнувся про себе, уявляючи, яким науковцем стане його конкурент на вступ до аспірантури. Уже з першого року навчання в університеті той отримав вельми промовисте "поганяло" "Дуб". У "Країні дурнів", як Петро називав про себе Радянський Союз, "Дуб" мав всі реальні перспективи посісти визначне місце в керівництві Української РСР а то й усієї держави в цілому. Будучи за власною сутністю людиною дуже внутрішньо веселою і оптимістичною, Савяк з гумором змальовував для себе життєві шляхи всієї цієї маси таких "Дубів" по всій країні. Їхня зростаюча кількість неминуче мала перерости в якість і врешті-решт привести Радянський Союз до цілком логічного кінця.

Хлопець дуже весело прожив рік у гуртожитку на самій території курорту. Щосуботи і щонеділі він відвідував танці в курортному палаці культури і відпочинку. Безліч жінок приїжджало на лікування з усвідомленим чи неусвідомленим бажанням трохи розважитися і хоча б на три тижні відірватися від нудного, сірого і одноманітного життя в своєму, як він казав "Мухосранську". Від чоловіка алкоголіка і імпотента, від дебільних дітей, бідності і невлаштованості побуту. Саме Савяк і був здатен дати цим вродливим, часто-густо освіченим і вихованим жінкам, втечу до іншого життя з неминучим і доволі трагічним поверненням до страшної дійсності вдома. Він вибирав найкращих і давав їм чудову згадку, яка гріла їх душі і серця впродовж усього їхнього життя. Він знав, що спеціально до нього ці жінки приїжджали лікуватися до цього курорту і на наступний рік. Але хлопця там вже не було.
 
Наші Друзі: Новини Львова