Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 14 серпня 2020 року

Граф Габсбург

Переглядів: 3074
Додано: 25.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
ГРАФ ГАБСБУРГ

І
Ув Ахені, в пишній порфірі царській,
В світлиці давнезній, у залі,
Сидів король Рудольф в потузі святій:
На трон-бо найвищий його повінчали.
І се імператор свій пир пирував.
Йому Рейнський пфальцграф їду подавав,
А Чеський король лив напитки перласті,
Всі ж семеро тих, що обрали його,
Як ходять планети круг сонця свого,
І сили йому підклонялись, і власті.

ІІ
Захряснув народом високий балкон.
І товпились люде в утісі великій.
Мішавсь то грізний, то веселий тромбон
З гуканнєм громади та з громом музики.
Скінчивсь-бо кривавий, погибельний час,
Огонь пожарищ на руїні погас.
Найвищого мали суддю тепер люде.
Списи не буяли по волі своїй,
Злидар не журився в хатині низенькій,
Що здобиччю завтра в харцизника буде.

ІІІ
І взяв цісар кубок з вином золотий,
І любо споглянув на дружні він лиця.
\"Блискучий, - рече, - і розкішний мій пир,
І розум, і серце моє веселиться.
Одної б ще тілько розкоші мені:
Щоб груди восторгом сповнити мої
І звисока бога хвалити навчила!
Я змалку кохавсь у кобзарських піснях
І що, яко рицар, любив у полях,
Того і цісарська душа восхотіла\".

ІV
Аж тут, серед сонму князів-королів,
Співець в довгій гуні широкій з'явився.
Вже волос його під сріблом побілів:
Доволі він світу видав і навчився.
\"У струнах, - рече, - рокотливих-живих
Багацько веселих пісень і сумних
Про все, що буває в господньому мирі,
Як розум шумує, як серце кипить...
Про що ж заспівати мені повелить
Великий властитель на пишному пирі?\"

V
\"Не нам царювати-рядити між вас, -
Рече, до гостей осміхнувшись, владика. -
Над розумом вищу признав єси власть:
Година - цариця у тебе велика.
Як в воздусі вітер крилатий шумить,
Не знає ніхто, звідкіля він летить;
Як потай нас ключ б'є, з безодняви рине,
Так пісня озветься в душі у співця,
Всевладиця-сила, що їй ні конця,
Ні почину наш розум і серце не знає\".


І в струни співець голосні задзвонив,
І став подавати до дзвону словами:
\"По пущі по хмизу граф-рицар горив
Конем за бистрими звірми-сугаками.
Слідом лук і стріли везло пахоля,
Як, доброго ж він зупишивши коня,
Став стиха у лузі ступою ступати,
Почув дзвоник... Зустріч се піп простував
З дарами, і людям дяк знати давав,
Щоб кожне могло їх достойно стрічати.

VІІ
І рицар негайно зсідає з коня,
Смирненько свій брилик мисливий здіймає
І, так як з ним разом його пахоля,
Святиню доземним поклоном вітає.
Нагірні ж дощі скрізь води налили,
І се - бурчаки гучно лугом текли:
Попові з дарами нема переходу.
Він ставить на землю святий сакрамент,
Розувсь із обув'я свого в один мент...
Готов у бистру босоніж ійти воду.

VІІІ
\"Куди се, панотче?\" - тут рицар спитав,
Побачивши, що він задумав чинити.
\"Хапаюсь, мій пане, - йому відказав ,-
Недужнього, докіль не вмер, причастити.
Щоб душу в скорботі від муки спасти,
Сюди навпростець я задумав пройти
Хмизами-ярами з святими дарами.
Аж греблю нагірня прорвала вода,
Тепер же навколо обходить шкода,
А босими скорше постигну ногами\".

ІХ
\"Ні, отче!\" - й саджає його на коня,
Шовкові дає поводи йому в руки,
Щоб він по затонах не брів навмання
І душу спасав у скорботі від муки.
А сам до хлоп'ятка сідає в сідло,
Що панське знаряддя мисливське везло,
І з серцем веселим додому вертає.
А піп, скоро діло спасенне вчинив,
Коня за повіддя шовкові привів
І графові дяку смиренно складає.

Х
\"Ні, чесний панотче! - промовив тут граф. -
Не смію на службі коня потребити,
Чи то в полюванні, чи то у боях,
Що ти його Спасу сподобив служити.
Коли не на власну домову користь,
На церкву обернеш красу його й хисть.
Тому-бо подав я коня бойового.
Що маю і честь, і всі блага земні,
І все, що досталось в насліддє мені,
Не інше, як тілько від нього самого\".
 
Наші Друзі: Новини Львова