Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 24 лютого 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Дрохва

Переглядів: 6163
Додано: 21.02.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Остап Вишня

ДРОХВА
--------------------------------------

Як підете ви з хутора на гору, отуди, де колись стояв млин-вітряк, а потім звернете на межу поміж пшеницями та спуститесь тою межею трохи ніби в діл — на шлях, що простягся з хутора В'язового до церкви, що в ній на покрову храм бував, так ви собі і йдіть тим шляхом далі.

Минете церкву, а потім Куликами, Куликами (це куток на селі, де всі Кулики живуть) аж за містечко вийдете.

Вийшли ви за містечко й прямуєте далі. Перша дорога, праворуч, буде на Тернівщину, а друга — далі, на Шенгеріївку.

Ні на Тернівщину, ні на Шенгеріївку ви не звертайте, а все прямо, все прямо йдіть! Минете Халдеївщину, а там уже швидко й Дуб'яги будуть.

Од вашого хутора до Дуб'ягів буде не більше, мабуть, як кілометрів із вісім.

Щоб не сумно вам було йти, ви б могли проказувати, ідучи межею поміж пшеницями:

По ниве прохожу я узкою межой, Поросшей кашкою й цепкой лебедой!

Так ви ж не вмієте ще такого проказувати, бо вам іще тільки сім років...

Проказувати ви таке вмітимете тільки через два роки, коли Марія Андріївна, старенька-старенька вчителька, яка, коли надворі і весна, і сонце, — так і тоді в теплу хустку кутається, бо вже старенька, і все, бідна, кахикає, — навчить вас.

Як тільки через два роки вона вам скаже:

— Оці два рядочки, дітки, ви мені на завтра щоб напам'ять вивчили! Оці:

По ниве прохожу я узкою межой, Поросшей кашкою й пепкой лебедей!

От ви їх і вивчіть напам'ять! Усе вам тут зрозуміло? А хто знає, що таке «цепкая»?

— Я знаю, — підносите ви руку, всю в чорнилі.

— Ну, скажи!

— «Цепкой»... То є ціпок, так це — патериця, вроді як хлопець, він, а «цепкая» так це — патериця дівчинка, вроді як вона...

Марія Андріївна сміється і від сміху ще дужче кахикав:

— Ні, не те, не те, — каже вона, — «цепкая», це така, що дуже чіпляється!

— Чіпка, значить? — вигукуєте ви з усіма в хорі.

— Ну, да, чіпка! Так «чіпка» це буде по-нашому, а «цепкая», — це по-російському! Розумієте?

— Ага!— знову хором.

А на другий день ви вже впевнено проказуєте Марії Андріївні:

По ниві проходжу я вузькою межею, Поросшей кашкою й чіпкою лободою.

— Та не «чіпкою», а «цепкой»!

— А я забув, що так треба! Так я вдруге!

— Ну, ну!

— Поросшей кашкою і...

Тут ви зупиняєтесь, думаєте трохи, потім у думці самі собі кажете «ага»! й з притиском переможно кидаєте :

— І чіпкою лободою!

Марія Андріївна, посміхаючись, лагідно махає рукою:

— Сідай!

Де тепер могилка лагідної-лагідної Марії Андріївни? Уклонився б я могилці її, бо вона ж, було, навчить нас «О» писати: «Бублик, бублик, дітки, пишіть! Кругленький! Оце й буде «О»!» — а потім розглядає зошити:

— Ой хороший хлопець! Яке «О» гарне написав! І руки не дуже в чорнилі! На ось тобі — цукерка!

Хай би на її могилці навесні, як бузок розпускається, хай би весь час соловейко тьохкав!

Так виходить, значить, що про «кашку» й про «цепкую лебеду» ви, йдучи межею поміж пшеницями, ще проказувати не вмієте, бо ще не навчились.

Так ви волошки рвіть... Та васильки, та дзвоники, та конюшину, та ромашку! Цілий великий-великий сніп ви тих квітів нарвете, а потім березкою його зв'яжіть і несіть!

А як іще вам сумно, тоді ловіть на колосках жучка-кузьку. Вловили—й за пазуху. А як уже назбираєте кузьок аж півпазухи, вони там лазять, шелестять і лоскочуть вас, лоскочуть.

Вам не сумно тоді буде, і ви, підстрибуючи, аж на Дуб'ягах опинитесь!

А на Дуб'ягах куркуль живе, що з глечика горілку п'є.

Приходите, а в садку за столом куркулі два сидять та горілку з глечика п'ють.

А потім, як нап'ються, то й крикнуть:

— Даниле! Запрягай Жолудя й Горілку в гарбу, та щоб повнісінька гарба сіна була! На дрохви поїдемо! А ти з нами поїдеш?— питає мене куркуль.

— Поїду, — несміливо кажу я.

— От і добре! На гарбі сидітимеш, коні поганятимеш! Добре?

— Добре!

— От і гаразд!

А я й питаю вусатого дядька:

— Дядьку! А що воно таке за дрохви?

— Хіба не чув?

— Не чув!

— Птиця така велика, як дві гуски вкупі! Степова! В степу плодиться! Полохлива!

— Ага!

От на гарбі й поїхали! Повна гарба сіна та ще кругом і бур'яном обтикана! Я спереду сиджу, коні поганяю, рушниці на сіні лежать, кошик з глечиками та з харчами.

А дядьки лежать горілиць на горбі й намагаються співати:

Вилітали орли з-за крутої гори...

Ллє дотягали вони тільки до «крутої», а па «круту гору» видертись ніяк їм не щастило, вони з «крутої» зсовувались на початок, звідки знову «вплітали орли».

Так усю дорогу тільки те й робилось, що «вилітали орли», а що з тими орлами далі було, куди вони вилітали й чого вони вилітали, — для мене й залишилося тоді таємницею.

Оце було моє перше полювання на дрохву! Коли далеченько ми вже в степ од'їхали, один з дядьків каже:

 
Наші Друзі: Новини Львова