Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 18 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Різне  ::  Тексти > Жанри > Поезія

ІЗ КНИГИ «СОНЦЕВИР» (К.: Рад. письменник, 1990. —110 с.)

Переглядів: 6390
Додано: 09.06.2012 Додав: aydarov  текстів: 45
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
ІЗ КНИГИ «СОНЦЕВИР»
(К.: Рад. письменник, 1990. — 110 с.)



КИВАЮТЬ ГЛЕЧИКИ...

І води тихі. Й зорі ясні.
Дрімає лихо.
Спить біда.
Прекрасні дні. Жалі незгасні.
Жадоба щастя молода.

Чого тобі? Рожна якого?
Живи собі
Своє життя.
Але ж — гіркота і тривога,
Але ж — навала забуття...

Не в дальніх Стіксах — в рідних ріках
Батьків згубили
І синів...
Неначе голови на піках,
Кивають глечики з тинів.



* * *

А під горою крейдяною
Дорога біла. І хати.
Тудою ходять і сюдою
Нащадки пісні й німоти.
Нащадки слави і зневіри,
Ганьби, і розпачу,
І мрій...

Веде дорога в небо сіре —
Мов розгортається сувій.
На вітрі хилиться раїна,
І зірка пада — все туди,
Де, мабуть, справжня Україна,
Куди
Не день, не два ходи...



СУРЖИК

Ото й розмов, що в електричці,
Ото й життя, що до села,
Де бусол бавиться у річці,
Де дітям
Хата замала...

Ет, нащо зайве говорити —
І лютувать, і катувать
Себе самого! І сварити
Усіх, кому не звікувать
Отут спокійно...
Та вже й потім —
У небі цім, у цих ґрунтах,
Политих кровію і потом —
За совість більше,
Ніж за страх...

Аби ж доріженьці не видно
Кінця! Хай колія вузька...
О мово бідна
І свобідна,
Як Україна Слобідська!



СВЯТА ЗЕМЛЯ

Свята земля єрусалимська
Не близько. То вже будем тут.
В Дунаї — човен, а колиска —
У хаті.
Йдуть віки, пливуть...

Христа все зводять на Голгофу.
Козацькі тонуть каюки.
Ідуть віки. Пливуть потроху.
Туди — сюди, мов колиски...

Та крові більше — і терновий
Вінець все тяжче...
Ти прости,
Що так горять оці діброви,
Що так гарчать оці хорти.

Он Січ розп’ята. Змовкла мати.
На місці хати —
Сон-трава.
А там — Чорнобиль...
Звівся катом,
Цвяхи в долоні забива!



* * *

Тридцять років і три годи
Не ходив я у походи,
У льоху сидів,
Надивився див!
Голі відьми пруться в гості —
Ледь не мруть чорти од злості,
Ми ж горівку п’єм...
Де ти, Віфлієм?
Де ти, зірко новорічна?
Ані червня!
Тільки січні.
Тільки черви ждуть...
Та не тут нам путь,
А — вгорі! Он блиска лезо
Шаблі — гей, на волю,
Де при березі береза,
А тополя в полі.
 
Наші Друзі: Новини Львова