Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 28 травня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика

Криттери

Переглядів: 7448
Додано: 20.05.2008 Додав: Spacer  текстів: 76
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Данько з Раїсою трусяться на задньому сидінні міліцейської машини.
- Раю, - звертається хлопець до дівчини, - дуже прошу, як аеродрому дістанемось, не ліз нікуди. Далі я сам...
Дівчина дивиться у вікно і відповідає, не повертаючи голови:
- Ти вже раз робив сам. На Хмельницького... - і нарешті повертається до нього: - Дурню, ти літаком керувати вмієш?
Тепер вже Данило відвертається до вікна.
- А я виросла на аеродромах. В мене батько в авіації служив. Таким ось чином...
- Раю!..
- Заткнись!.. Мене інше турбує. - В голосі та очах дівчини раптом з'являються сльози. Данько бере руками її обличчя й повертає його до себе. - Розумієш... Що ми можемо зробити?.. Чи комусь довести?.. Сили ж космічні! Подивись на мене. Подивись на себе. На них подивись, - киває на міліціонерів, що трусяться на передньому сидіння. - Хіба ж ми можемо з космосом на рівних боротися!?
- А чого я на когось дивитися маю? - серйозно, дуже серйозно запитує Кременчук. - Нехай космос на мене, врешті решт, подивиться. Може зрозуміє, що я не менше за нього навкруги бачу.

* * *

В кабіні пілота Рая заводить двигун літака. Повертається до Данила, що стоїть в неї за спиною, підморгує й згідливе киває головою. Той відповідає їй такими ж жестами й виходить до салону, в котрому, зі зброєю напоготові, сидить Дейко. Підходить до дверей, схиляється над ними й кричить до міліціонера:
- Агов, служивий, допоможи!
Коли ж той підходить до нього, рвучко відчиняє дверцята й виштовхує охоронця з салону. Водночас літак розпочинає розбіг. До впалого міліціонера звідкись біжить "чин", але він вже підхоплюється, кричачи, біжить за літаком, потім обидва стріляють йому вслід, але той вже відривається від землі.
Внизу - панорама околиць Гременця, Дніпро, плавні, в далині - видно Гременецьку ГЕС, до якої летить літак Антона. За її греблею – гладінь Гременецького водосховища. Данило вмощується у крісло другого пілоту, киваючи вперед:
- Зв'язатися з ним не можна?
- Пробувала, не відповідає. А залишилось всього п'ятнадцять хвилин.
- Ну, тоді - вперед. А там - за обставинами.
Літак вгвинчується в синяву небес. З набережної Гременця за ним спостерігають усміхнені учасники "Астрофесту". Радісно махають йому руками й прапорцями, думаючи, що це - елемент свята.
- Борт сім нуль п'ять, борт сім нуль п'ять.. - бубонить в мікрофон Рая. Потім повертається до Кременчука: - Мовчить.
Данило напружено дивиться на літак, до якого вони летять навперейми й розмірковує:
- Отже, за ідеєю, все відбувалось так. Над Гременцем літали криттери. Уфологи якимись своїми експериментами розбурхали їх. Харчі електронні дали, чи що. Тим сподобалось. І, набравши силу та зрозумівши, що тут ще підживитись можна, людей вирішили використати. В якості своєрідних кінцівок для певних дій. Зворотній зв'язок. Паразитування. Ах, гаддя інопланетне! Здається, все логічно...
- Ні, не логічно. Чому тоді... Чому тоді вони відразу ж Кристину не використали?
- Н-ну... Розбилась же Крис.. Кристина. Як її можна було... - і раптом Данило затинається, з жахом дивлячись на свої черевики.
Рая скоса простежує його погляд і здригається:
- Ч-чорт!!!
- Отож!.. Ми ж не заземлені зараз. Як Антон. Як... Кристина. Що вони зараз з нами зроблять?.. Що???
В цей час обидва літальні апарати з ревищем ледве розминаються в повітрі, чується отой швидкий звук, що свого часу налякав Кристину, і, наче у відповідь на запитання Кременчука, їхній літак розпочинає вібрувати, по металевих частинах біжать якісь розряди, обличчя Данила й Раї викривлюються, а сам апарат стрімко втрачає висоту. Навколо буяє блакитне полум'я. Звук радіоперешкод, що виник разом з полум'ям, змішується з тваринним виттям: це кричить екіпаж літака.
Втім, відбувається ще щось. У мертвотно-синьому вогні спалахують помаранчеві іскри, яких нажахано оминають електророзряди. Іскри закручуються вихрами, ущільнюються, тьмяніють і перетворюються на дві примарні руки, що, обіймаючи іззаду Раю, хапаються за штурвал, опущений нею, і щосили тягнуть його на себе. Літак, майже ковзнувши по річковій гладіні, знову розпочинає набирати висоту. Глядачі на набережній заходяться від захвату. Данило з Раїсою, ще з викривленими обличчями й скляними очима, обертаються назад і... І бачать Кристину, що намагається вирівняти літак. Вигляд в неї якийсь примарний, але це - вона.
- Кри!.. - смикається до неї Данило.
Але дівчина не звертає на нього уваги, пильно вивчаючи обличчя Раїси.
- Гарна, - тихо вимовляє, врешті решт, і раптом кричить на неї: - Чого витріщилась!? Літаком хто керувати буде? Я, чи що?
Знову з'являються блакитні розряди, які, втім, швидко зникають, помаранчевими іскрами відлітаючи від Кристини. Але це повторюється знову й знову... Рая хапається за кермо., не дивлячись на увесь свій переляк.
- П'ять хвилин залишилось, п'ять хвилин, - кричить Кристина. - Я їх не втримаю, не втримаю! Що робити будемо, що?..
- А н-нічого й не треба робити, - раптом, ледь затинаючись, каже Данило. - Вони блефують. Якщо вони зруйнують греблю, то в них взагалі не стане ніякого джерела підживлення. Це - блеф. Ал-ле, Кристино, Кристя, Кри, яким чином...
- Який блеф, яке підживлення, яке таке підживлення!!! Їм начхати, електрика це буде, чи негативна психічна енергетика. Остання навіть краще, адже... Стоп! - раптом вдивляється вона в обличчя Данила. - Ти що, думаєш, що вони звідкись там прилетіли й...
Вкрай розгублений Данько знизує плечима:
- Ну, не на Землі ж такі істоти водяться...
- Дурню, саме на Землі!.. І... І, які такі істоти?.. Втім, може, ти й правий, зараз - саме істоти. Якісь ідіоти зробили накачку - ну, знаєш, як в лазері - писхоенергетичної хмари, що бовтається над кожним великим скупченням людей і...
- Але ти ж - не хмара...
- Я частка її, її хвороба, яка не дозволяє їй остаточно перетворитись на монстра. Але в мене не вистачає сил, не вистачає!..
Рая з обличчям, що раптом осунулось, закладає крутий віраж і мчить просто на літак Антона. На гременецькій набережній глядачі просто в захваті від демонстрації повітряного бою. Якийсь сивочолий дідусь, що спостерігає за ним у бінокль, повертається до своєї бабуні:
- Ех, молодці!.. Точно, як я в сорок четвертому!
А з кабіни видно, як вже літак Нестеріва закладає крутий віраж і ледве розминається з апаратом Черевик. По фюзеляжах обох літаків пробігають язики прозорого полум'я. Тільки у Антона - суцільне блакитне, а в Раїси - з помаранчевими вкрапленнями.
- Не втримаю-ю-ю! - кричить Кристина, примарне тіло якої гойдається, вигинається, а часом взагалі зникає.
- Та що ти робиш! - кричить Данько до Раї. - Ти ж нам угробиш!
- А як його зупинити? - кричить та у відповідь. - Три хвилини лишилось! Тільки тараном, тараном тільки!
- Так там же Антон!!!
- А там, - киває дівчина в бік, - Гременець. - І до не можна стискує губи, знову кладучи літак на зустрічний курс.
Набережна реве від захоплення. Й раптом нагорі щось змінюється. З якогось ниття, що тягнеться з низу, від захоплених облич, навколо літака Черевик неначе з'являються помаранчеві кокони, що притушують блакитне полум'я. Але літак Нестеріва в цей час виривається вперед і суне просто на греблю. Більше того, від нього відривається великий блакитний згусток, що з характерним швидким звуком щосили б'ється в помаранчевий, опісля чого двигун літака Раїси раптом змовкає, а сам літак крениться набік і розпочинає некероване падіння. Кременчука й Черевик просто викидає до салону.
- Парашути!!! - кричить Кристина, що знову з'являється невідь звідки. - Швидко до парашутів!
- А ти, ти?! - кричить Данило.
- В мене ще справи тут є. І.. І я, все ж таки, вже не людина, а лише частка. Але, знаєш, добре таки відчувати себе такою от часткою. Часткою радості, часткою любові. Часткою космосу. - І звертається до Раї, яка вже натягує ранець парашута на Кременчука: - Ти бережи його, подруго. Дуже бережи...
А потім обережно-обережно цілує Данила, розкуйовджує йому волосся за своєю звичкою і зникає, наче миттєво зірвавшись з місця. А помаранчеве полум'я раптом залишає літак, що падає й огортає літак Нестеріва, гасячи блакитний вогонь та змушуючи апарат по широкій дузі відвертати від греблі ГЕС.
Данило спостерігає за цим з парашута. Потім бачить, як за греблею, у водосховище, падає їхній літак і смикає за кільце. Вгорі розкривається купол, а під Кременчуком в синюватому серпанку наче линуть кудись разом з ним біле місто, теплокольорові околиці Гременця, сонячні обшири України.
Хлопець приземлюється на пшеничне поле й вітер тягне його разом з куполом парашута по ньому. Рая, що приземлилась перед тим, біжить до хлопця й допомагає йому погасити тканину.
- Раю, Раю, - в захваті кричить Данило, - я тепер зрозумів Кристину, зрозумів, що воно таке - вільний політ!.. Я навчився літати, Раю!
І, сміючись крізь сльози, раптом обіймає дівчину. Та сміється разом з ним, а потім дуже знайомим порухом розкуйовджує йому волосся. Данило, здригаючись від цього доторку, розширеними очима вдивляючись в Раїне обличчя. А усмішка на ньому стає зненацька дуже нагадувати усмішку Кристини. Очі ж дівчини стають все ближчими, ближчими і в них відображується білохмарне небо, що поступово тьмяніє, тьмяніє, вкриваючись далекими мерехтливими зірками...



 
Наші Друзі: Новини Львова