Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 28 травня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика

Криттери

Переглядів: 7447
Додано: 20.05.2008 Додав: Spacer  текстів: 76
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Облич чоловіків не видно, але по постаті Кременчук взнає в одному з передніх уфолога Толіка з тринадцятої квартири. Задній теж здається йому чимось знайомим. Але не він прикував до себе увагу хлопця, а ноги дивовижної процесії: в темряві видно, як за кожним кроком з їхніх підошов сипляться іскри. Це моторошно. А в уяві Данила чомусь постає ланцюжок заземлення бензовоза на мосту: дзень-дзень... дзень-дзень..
В цей час від необережного руху замикаючого чоловіка промінь ліхтарика на мить висвітлює його обличчя. Рая, що так і тримає Данилу за рукав, здригається всім тілом: це - Нестерів. Вона хоче щось сказати, але Данило затискає рукою їй рота, спостерігаючи за тим, як чоловіки занурюються в темряву сходів.
- Пусти, пусти, - сичить дівчина, пручаючись в лабетах хлопця, - там же Антон, Антон!.. І як він раніше нас сюди зміг дістатися!?
- Мене більш цікавить інше питання, - шепоче Данило, - як він зрозумів, що прийти треба саме сюди? І ще... Розумієш, в квартири Антона такі двері, що якщо зачинити їх на всі оберти ключа, то їх неможливо відчинити навіть зсередини. А ключі в нас... А ми лишили його сплячим...
Рая знетямленими очима дивиться на хлопця. В під'їзді вже панує тиша. Данило потроху відпускає дівчину і киває вниз. Найобережнішим чином вони спускаються сходами. Визирають надвір... А потім викочуються з під'їзду: ніде нікого не видно. Над похмурим будинком розпочинає точитися свинцевий досвіток.

* * *

Рука Кременчука рвучким порухом скидає ковдру зі сплячого Антона і... І виявляється, що під ковдрою нікого немає. Там лежить згорнутий матрац.
- Ч-чорт! - лається хлопець і обертається до Раї, що стривожено завмерла за ним. - Кинули нас, наче лохів останніх! І коли ж він встиг!?..
- Мабуть, коли ми відео продивлялись, - похмуро відповідає дівчина. - Що тепер робити будемо? І як ми їх загубили?! Де тепер шукати? Це все через тебе: треба було відразу за ними бігти, а не...
- Спокійно. Все буде гаразд. А для початку давай кави вип'ємо, бо в мене вже в голові просто жуки гудуть, - якось жалісно каже Данило.
Раїса простує до кухні, Данило - слідом, і в цей час в нього дзвенить мобільник.
- Слухаю, Тарасе. Ні, хлопці, розпочинайте без мене. Нестерів?.. Ні, мабуть, його сьогодні теж не буде. Тарасе, я цілком покладаюсь на тебе. Ти же план знаєш, сто разів його відпрацьовували і зі мною, і з Антоном. Виконуйте тепер. У вас вийде. Мер?.. А що, мер? Зустріньте його хлібом-соллю, нехай Ксанка його почоломкає, йому відразу памороки заб'є... Все у вас вийде. Я певен... Я спробую на відкриття вирватись, але... Гаразд, гаразд... - засмучено суне мобільника до кишені.
- Що там? - запитує Рая, готуючи каву.
- Фестиваль молодіжний, - відповідає Данило, вмикаючи телевізор, - майже рік готували, а тепер... - він гірко махає рукою.
По телевізору йде ранковий випуск місцевих новин.
- Сьогодні матиме місце офіційне відкриття молодіжного свята "Астрофест", підготовленого до Дня молоді за сприяння місцевої влади, - каже молоденька дикторша. - Місто прикрасилось в його передчутті, варто лише пройтись вулицями Гременця, аби відчути його святковий настрій...
Йде відеоряд центральних районів міста, вклечаних рекламами "Астрофеста". Зграйки молодих людей весело вимахують його прапорцями, обличчя їхні розмальовані офіційними кольорами свята, за ними з балконів ласкаво спостерігають більш старші гременчани, якась дівчина з маршрутки шле цілунок знімальній групі. Загалом, явно відчувається атмосфера веселощів і добра.
- Ну, ось, - зовсім вже засмучено зітхає Кременчук. - Дочекались свята...
- А, може, підеш хоча б на відкриття, - скоса зиркає на нього Рая. - Чого тут сидіти. Все одне не знаємо, що зараз робити. Проконтролюєш все, і - назад.
- А що?.. Рая, ти знаєш, я швидко. Буквально пообідь повернуся. Я швидко, - схоплюється зі стільця Кременчук.
На екрані телевізора з‘являється заставка: "Кримінальна хроніка".
- На жаль, - каже дикторша, - не все так гарно в Гременці, як це показувалось у попередніх сюжетах. Сьогодні вночі група хуліганів захопила електропідстанцію в одному з міських мікрорайонів, повністю знеструмивши його. Хулігани й досі утримують приміщення, не дивлячись на умовляння сил правопорядку, стягнутих до місця пригоди. Знеструмленими залишаються вулиці Перемоги, Гоголя, Хмельницького...
З рук Раї на підлогу уповільнено падає чашка. Дзень... Перед очима Данила знову встає ланцюжок бензовоза. Потім - іскри на його власних руках притиснутих до металевої огорожі мосту, потім - іскри з-під підошов чоловіків в нічному під'їзді. Він ошелешеними очима дивиться на Раю, а за тим кидається до прихожої, де в Нестеріва влаштована підвісна комірчина для старих речей.
- Данько, - кричить йому вслід Рая, - Данько, ти зрозумів!? Ти все зрозумів?..
- Зрозумів, зрозумів, а як же, - лихоманково шепоче Данило, з гуркотом вивертаючи на підлогу якісь викрутки, бовти, цвяхи, пластини та інше металевий реманент.
- Ти що робиш?!? - вилітає до нього Раїса.
Але Кременчук не чує її, стягуючи з ноги черевика, хапаючи молоток і пробиваючи із зовні каблук цвяхом. Рая нажахано дивиться на нього. А Данило вже загибає кінець цвяха всередині черевика, накладає на нього якусь металеву пластину, скидає шкарпетку і натягує черевика з пластиною на босу ногу. І лише тут зустрічається поглядом з Раїсою.
- Тьху ти! Та не збожеволів я, не збожеволів! Скидай кросівки, я тебе, подруго, зараз заземляти буду. Бо невідомо, чим сьогоднішнє наше свято скінчитись має.

* * *

Кременчук на скаженій швидкості жене машину вулицями міста.
- Звісно, це поки що робочі гіпотези, - звертається він до Раї, яка сидить поряд. - Але сама посуди... На мосту з нами нічого не трапилось тому, що ми за метал огорожі ухопились. Заземлились, тобто. Антон цього не зробив. Що з ним сталось? Що з ним ще потім сталося, під час падіння? Як він виплив? Що з уфологами, нарешті, сталось? Адже, нормальні люди були начебто. А потім... Ходять, наче роботи...
- Данько, я не встигаю за твоїми думками, - жалісно бурмоче вкрай розгублена Рая.
- А воно тобі поки що й не потрібно. Ти краще згадуй, де та підстанція клята.
- Он там у двори звертай... Але, все ж таки, до чого тут криттери твої?
- Не знаю. Це в уфологів запитувати треба. Що вони тут робили і що наробили експериментами своїми.
"Шкода" влітає у двір і вищить гальмами: за декілька метрів від неї міліцейське очеплення. Збоку - декілька патрульних машин. За очепленням - приземкувата споруда підстанції з наглухо зачиненими дверима. До машини Кременчука підходить міліціонер. Козиряє:
- Вибачте, тут зупинятись не можна. Прошу вас проїхати трохи далі.
Данило кидає задумливий погляд на Раю і, неочікуване навіть для самого себе, гарикає:
- Знімальна група телекомпанії "Рандеву". Хто тут у вас старший?
Міліціонер козиряє:
- Вибачте, тут зупинятись не можна. Прошу вас проїхати трохи далі.
Кременчук занепокоєно дивиться на нього і раптом звертає увагу на якусь закам'янілість обличчя міліціонера.
- Добре, добре, - метушливо заводить двигун.
Міліціонер якось механічно розвертається й іде до очеплення. Коли він опиняється в тіні дерев, то...
- Це мені здалося чи ні? - рвучко повертається Данило до Раї.
- Ні, - напружено відповідає та, - не здалося. Іскрить, мов старе магнето. - І раптом схлипує: - Данько, мені страшно!
Видно, що з-під підошов міліціонера й дійсно розсипаються, напівпомітні в денному світлі, іскри. Рая вткнулася обличчям в плече Данила, шукаючи в нього захисту. Він ласкаво гладить її волосся, спостерігаючи за правоохоронцями. Ось той, що підходив до них, обертається до машини. Данько заспокійливо махає йому рукою: зараз, мовляв, поїду. А сам каже невідомо до кого:
- Вони тут не для того зібрались, щоб "хуліганів" викурювати, а для того, щоб їх охороняти. Щось там відбувається, всередині...
Хлопець м'яко відштовхує від себе дівчину:
- А, ну, вийди з машини.
- Для чого?
- Вийди, кажу. І камеру візьми. Я машину трохи далі віджену, а ти поки познімай це збіговисько.
Кременчук говорить спокійно, але по його напруженому обличчю видно, що він щось замислив. На жаль, Рая цього не помічає. А Данило, тільки-но вона виходить з машини, трохи сумно підморгує їй і, не зачиняючи дверцят, зненацька зриває "шкоду" з місця. Просто на очеплення. При наближенні автівки люди розбігаються, Раїса щось кричить позаду, а попереду - металеві двері підстанції. В останню мить Данило вистрибує з машини, а вона, вибухаючи, б'ється в двері. Крізь полум'я видно, як вони вивалюються всередину, туди ж кидається й Кременчук. З усіх боків до підстанції трохи механічною ходою біжать міліціонери.
Всередині підстанції Данило перестрибує через одного з впалих уфологів, але другий кидається на нього. Хлопця всього обсипає снопом іскор і серед них зав'язується бійка. На мить йому кидається в очі те, що стрілки усіх приладів знаходяться на нулях. А на допомогу уфологу вже приходять двійко міліціонерів. Данило вдало захищається, не дивлячись на те, що іноді крізь нього проходять якісь блискавки: заземлення працює. Серед трансформаторів Нестерів від'єднує дроти від апарату, схожого на торпеду.
- Анто-о-он!!! - намагається прорватися до нього Кременчук, але той наче не чує його, роблячи свою справу із розміреністю механізму.
На допомогу Нестеріву приходить уфолог Толік зі скляними очима. Вдвох вони витягують "торпеду" з палаючої підстанції. Кременчук проривається за ними. Але на виході його збивають з ніг. Двійко іскристих нападників здіймають над ним якісь ломи, а в самого Данила, що намагається не відривати заземлених підошов від землі, знов влучає блискавка. Йому непереливки, але в цей час крізь блискавку на міліціонерів вихором налітає Рая. Кременчук схоплюється на рівні й відзначає, що битися дівчина може.
А Нестерів з Віктором в цей час з "торпедою" на руках швидкою ходою пересуваються до одного з декількох міліцейських "уазиків", що скупчились у дворі. Данько з Раєю теж біжать до нього, але по них відкривають стрілянину вже зі звичайної зброї. Тож їм приходиться сховатись за однією з машин і з безсилою люттю спостерігати за тим, як "торпеда" завантажується в "уазик". Потім Антон всідається за кермо й машина рушає з місця.
Розлючений Кременчук вдаряє по дверцятах патрульної машини, за яким вони сховались від обстрілу і ті зненацька відчиняються. Хлопець перезиркуються з Раєю і вони вдвох швидко ковзають в кабіну: друге авто зривається з місця навздогін за першим, не дивлячись на те, що зчиняєьться шалена стрілянина.
Міліціонер з кам'яним обличчям, що першим зустрів тут "шкоду" Кременчука проводжає "уазики" скляними очима і говорить просто у простір "електронним" голосом:
- Всім патрулям! Озброєні злочинці угнали патрульну машину номер тридцять два сорок вісім і переслідують на ній іншу машину, яка намагається вивезти з-під обстрілу свідків злочину. Першу машину пропускати, номер тридцять два сорок вісім затримувати усіма можливим способами. Повторюю...

* * *

Йде гонитва вулицями міста: мелькотять будинки, обличчя, реклами та прапори "Астрофеста", зойкають сирени, вищать гальма. Через деякий час обидва автомобіля вириваються за межі міста.
- Куди їх несе?! - кричить Данило. - Не розумію!
- Скажи краще, куди нас несе? Для чого ми в цю бійку встряли? Повідомили б відповідні служби та й по тому.
- Які служби!!! Ти ж бачила що вони з цими службами роблять!
- Хто "вони"?
- Та криттери ж, мабуть.
- Ніде ніколи нічого не робили, а в Україні розійшлися. Так, чи що? Дурниці!
- Ніколи ніде з ними дурнуваті українські уфологи з якоюсь дурнуватою українською апаратурою не перетинались. Може, вона дратує тварей, а, може, навпаки...
Данило раптом замовкає, кидаючи миттєвий погляд на Раю. Очі в нього знов божевільні. Попереду на обрії видні шпилі високовольтної підстанції, до якої тягнуться високовольтної лінії.
- От що їм потрібно! - кричить Кременчук. - Енергія! Як найпотужніша енергія! Пам'ятаєш, як на відео твар ота волохата з Хмельницького почала на жеврини розпадатися, як світла в домі не стало? Пам'ятаєш? Отже, в квартирі у них пробки вибивало, потім загрубили, але низьковольтна підстанція не потягнула, тож вони тепер... А потім...
- Що потім!? - від жаху очі дівчини розчахуються у напів-обличчя.
- От зараз догонимо й взнаємо, що потім, - до межі натискує на газ Кременчук.
Але гранично розігнатися йому не вдається, бо з обох боків перехрестя, до якого вони наближаються, на полотно дороги виїжджають дві велетенські фури, перекриваючи йому шлях. Данило щосили тисне на гальма. "Уазик" заносить на узбіччя, а з-за фур виринають міліцейські машини з сиренами та мигалками.
- Приїхали! - щосили б'ється Данило грудьми об кермо.
* * *
Міська площа, вкрита різнобарвним святковим натовпом. До сцени з брендом "Астрофесту" та рекламами спонсорів, по утвореному проходу простують молоді люди в карнавальних костюмах, що зображують інопланетян з усіх мислимих та немислимих фантазій. "Інопланетяни" вишукуються перед сценою, сміються, вітають людей, що зібралися на площі. На сцену виходять ведучі, хлопець та дівчина, разом з мером міста. Ведучі вдягнуті в джинси та вишиванки. Площа зустрічає їх вітальним ревищем.
- Тихо, тихо! - здіймає руку ведучій. - Галактика вітає Гременець!.. Гременець зустрічає Галактику!!! Перша на планеті зустріч цивілізацій відбувається в рамках молодіжного фестивалю "Астрофест"!.. Вітаємо наших гостей, вітаємо мера міста, котрий...
В цей час звук зникає. Ведучій розлючено дивиться на лаштунки, за якими техніки пробують щось робити, а потім шепоче напарниці:
- Ксанко, мегафони!
Дівчино, вимушено посміхаючись, майже бігом простує за лаштунки, звідки повертається з мегафонами. Поряд з нею йде, якась жінка, що підходить до мера й щось шепоче йому на вухо. Обличчя в того стає стурбованим.
- Але темні сили Всесвіту не дрімають! - в цей час каже ведучій в мегафон, пробуючи обіграти ситуацію. - Хоча їм не зупинити ані гременчан, ані їхніх космічних друзів. - Площа схвально відгукується. - Покажемо їм це! Покажемо разом. Лас-ка-во про-си-мо, Га-лак-ти-ко, Лас-ка-во про-си-мо, Га-лак-ти-ко!..
Площа розпочинає скандувати слідом за ним. Мер разом з жінкою, що підійшла до нього, зникають зі лаштунками. Там він бере поданий йому мобільник. Чується чийсь захеканий викривлений голос:
- Миколо Івановичу, аварія на підстанції в Китоврасах. Пів-міста знеструмлено. Бригади ремонтників вже виїхали. Але туди ще й міліцію треба, бо якісь довбони з персоналу нікого до підстанції не підпускають. Район вже підтягується, але просять нашої допомоги, бо один з хуліганів і так вже втік. Не втримали...

* * *

Поле біля підстанції в Китоврасах, до якої вже стягуються сили МНС та міліції. Вдалині - лісопосадки. На узбіччі дороги, просто на землі, біля міліцейського автомобіля сидять досить пом'яті Данило й Рая. Біля них - охорона. В їхньому напрямку простують два високих міліцейських чина.
- Як же ви отого дивака не втримали? - запитує один.
- Та в нас тут народу ще мало було, а він вийшов з підстанції, і до посадки попрямував. Ну, хлопці - кричати. Так він по них - блискавкою якоюсь. Добре, персонал з підстанції вискочив, потягли їх до себе. Але потім...
- Нічого не розумію, Степаничу, в місті на Хмельницького хлопці з Грюківського райвідділу збунтувались. Нікого до підстанції не підпускають і розмовляти не хочуть. Тепер - тут. Втікач з блискавкою. Та ще ото двійко навіжених...
- Та вже ж, - підтакує Степанич, - давно я такої фантастики не чув. НЛО, уфологи... Чоловічки зелені... Як вони там ляпали?.. Криттери, чи що?
- Кретини, - відгукується другий, зупиняючись біля Кременчука з Черевик і важким поглядом дивлячись на них. - Але, досить, мабуть. Треба їх поки що до міста відвезти, щоб під ногами не плутались. Слухай, Дейко... - звертається було до одного з охоронців, але його перериває дзвінок мобільника, якого він тримає в руках. - Так, слухаю... Що-о-о?!? - обличчя його витягується. - Так... так... єсть!.. обов'язково... слухаюсь!
Повільно опускає трубку мобільника, напружено думаючи про щось.
- Що там таке? - не витримує другий міліцейський чин. Данило з Раєю теж стривожено дивляться на нього.
- Повний абзац, Степаничу. Нью-Йорк, розумієш. Одинадцяте вересня. Якесь мурло підняло в повітря літак нашого авіаклубу й вимагає за півгодини усю електрику Гременецької ГЕС спрямувати на місто через Китовраси. Інакше, мовляв, протаранить греблю, терорист хрінов!..
Данило рвучко схоплюється на рівні:
- Прізвище відомо його?
Міліціонер похмуро дивиться на хлопця, але відповідає:
- Нестерівим, кажуть, назвався. Навіть керівником авіаклубу отого. Фахівець, мовляв, щоб знали.
Тепер вже на рівні схоплюється й Рая. Міліціонери уважно вивчають їх:
- Що, знайомий?
- Та це ж ми за ним, за ним гналися, - кричить Данило, - а ви нас зупинили. От тепер і отримуйте! Ви нас маєте відпустити, ви нас маєте на літовище доставити! Тут поряд.
- Що знову, наздоганяти станете? - примружується міліціонер.
- А хоча б!
- Без вас все зроблять, як треба. Ач, які спритні відшукались!
- Та не встигнете ви нічого зробити, не встигнете. Недарма він лише півгодини вам дав. Його треба в повітрі зупиняти. Інакше... Ви уявляєте, що з Гременцем станеться, якщо греблю прорве? Та й не лише з ним.
Міліціонери нерішуче перезиркуються поміж собою.
- Та просто підстрахуйтеся ви, - продовжує тиснути Данило, - просто підстрахуйтеся! Ви ж нічим не ризикуєте, а якщо зупинимо Нестеріва власними силами, то ви ще й нагороди отримаєте. Разом зі званнями новими.
Степанич чухає потилицю. Старший чин жує губами й, врешті решт, приймає рішення:
- Дейко, за кермо. Степанич, залишаєшся за старшого. А я з цими шибайголовами, дійсно, до літовища проскочу. Про всяк випадок. Може, й дійсно, щось зробити зможемо.

* * *

Данько з Раїсою трусяться на задньому сидінні міліцейської машини.
 
Наші Друзі: Новини Львова