Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 09 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика

Криттери

Переглядів: 7367
Додано: 20.05.2008 Додав: Spacer  текстів: 76
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Олексій Спейсер Кацай

КРИТТЕРИ
(художній кіносценарій)

Темний екран. Неясний шурхіт радіоперешкод. Шурхіт ущільнюється в якісь незрозумілі чи то скрики, чи то схлипи. Зрідка спалахують іскри. Внизу екрана виникає бігучій рядок: "...А тепер до відома Мартіна, котрий витріщає очі на диво. То не диво, Доне, а елементарна матеріалізація мисленої інформації..." Олександр та Сергій Абрамови, "Рай без пам'яті"
Раптовий спалах. Знову пітьма. Потім виникають титри. На їхньому тлі екран світлішає. Неясні світлові плями складаються в незрозумілі, як до того - звуки, образи, крізь котрі проступає якась поверхня. Через нетривалий час стає зрозумілим, що це - поверхня Землі з орбітальної висоти. Над нею і хмарами майорять прозорі світлові утворення. Ось одне з них плавно, поступово пришвидшуючи швидкість, лине вниз. Земля наближається. Південна Європа... Чорне море... Україна... Стрічка Дніпра... Місто, що розкинулось на обох берегах Дніпра... Поле невеличкого приміського аеродрому... І раптом ми зриваємось вниз, прямо на це поле, вкрите літаками, рекламними плакатами та строкатою юрмою. У вуха вривається її галас, сміх та гучна музика.

* * *

Телекореспондент міської телекомпанії "Рандеву" Раїса Черевик з мікрофоном стоїть на тлі літака, до якого сідають парашутисти:
- Отже, сьогоднішнє авіашоу можна вважати неофіційним відкриттям гременецького молодіжного фестивалю "Астрофест", присвяченого Дню молоді. І хоча основні події розгорнуться за кілька діб, але парашутисти авіаклубу "А-Старт" за допомогою спонсору - продюсерської агенції "Астрогон" - вже сьогодні мають показати своє мистецтво гременчанам та гостям міста...
Біля літака Кристина Погосян цілується з директором "Астрогона" Данилом Кременчуком. Той відриває дівчину від себе, стурбовано дивиться їй в очі й запитує:
- Кри, може відставиш? Не подобаються мені оці твої витівки з вільним падінням.
- Це тому, Данько, що ти не можеш відрізнити вільного падіння від вільного польоту, - сміється дівчина.
- Ось, ось, - встряває в розмову друг Данила, керівник авіаклубу "А-Старт", Антон Нестерів, що підходить до них, - народжений повзати літати неспроможний. Навіть за всіх грошей, що надає бурхлива продюсерська діяльність. Якщо ми йому крил не приладнаємо, Кристино, так і перетвориться твій успішний директор "Астрогону" на неповороткий лантух.
- Але ж, з грошима лантух! - удавано обурено кидає Даня.
- Ні, ні, мені потрібні не лантухи, а яскраві повітряні кулі. Монгольф'єри, - характерним рухом розкуйовджує Кристина волосся Данила. - Ну, я пішла. До зустрічі на землі! А ти, Антоне, - звертається до Нестеріва, - розпочинай йому крила за розміром підшукувати. Орлині. - І біжить до літака.
- Ох, і дівчисько! - проводжає її поглядом Антон. - І для чого я вас познайомив? От, дурень! Ну, нічого, якщо літати-стрибати не навчишся, я її в тебе швидко відіб'ю.
- Ох, вже ці летючі метелики-одноденки! - в тон другові відповідає Кременчук. І раптом трохи похмурніє: - Слухай, там все нормально буде? Ну, не довіряю я цим парашутам. Ви хоч їх перевіряєте?
- Ображаєш! Кожний парашутист особисто їх перевіряє.
- Кристина як раз перевірить... Той випадок... А в повітрі нічого статись не може? Ну, напад хвороби якоїсь...
- Ображаєш! Медкомісія ж перед кожним стрибком.
- А...
- Ображаєш! Гроші рекламодавці тобі вже перерахували. По "Астрофесту" майже всі питання вирішені. Хто організує, той і зиск матиме. А організуємо ми...
Хлопці дивляться один на одного й сміються. До них разом з оператором підходе Раїса й звертається до Нестеріва:
- Антоне Денисовичу, чи не можна у вас, як у керівника авіаклубу, взяти невеличке інтерв'ю?..
Той оцінює її поглядом.
- Н-ну... Основний організатор у нас...
- З паном Кременчуком я вже розмовляла...
Антон вже просто їсть дівчину очима. Данило посміхається, непомітно показує другові великий палець і відходить убік, спостерігаючи за літаком з Кристиною, що вже здіймається в повітря. А навколо буяє свято. Весела музика, веселі обличчя, сонце, блакитне небо, жарти, сміх. Над найближчою посадкою куля повітряна висить. Літак робить коло над аеродромом. Рая закінчує інтерв'ю і жестом наказує операторові знімати парашутні стрибки. З літака з'являються парашутисти.
Кристина же, вже відкривши парашут, з вишини роздивляється чудовий краєвид. Раптом чується якийсь миттєвий звук, наче на великій швидкості щось промайнуло повз неї. Дівчина злякано роздивляється навколо. Звук повторюється з іншого боку. Кристина вже нажахана. Внизу різнобарвним килимом розляглась безтурботна земля. Раптом обличчя дівчини спотворюється, вона тремтить усім тілом, хапаючи повітря ротом. Намагається кричати й не може. По її рукам пробігає щось, схоже на блискавку. Вона смикається. Розпочинають плутатись стропи парашуту.
Данило внизу, приклавши, руку до лоба, намагається розрізнити серед парашутистів Кристину. Раптом обличчя його суворішає, галас навколо, здається, стишується: щось відбувається з одним з парашутистів. Вже й інші глядачі звертають увагу на те, що цей парашут розпочинає обертатись навколо своєї осі й пришвидшено падати на землю, вбік лісопосадки, що оточує аеродром.
Люди починають вказувати руками вбік падаючого парашута; оператор Раї, який ще до того вловив його в об'єктив, продовжує зйомку, вже біжачи вбік посадки. За ним розпочинають бігти й інші глядачі. З місця зривається Данило, якого обганяє Антон.
Парашут зникає за посадкою, в якій зникають і люди. Віти хльоскають обличчя Кременчука, але він вже виривається на відкритий простір. Вдалині вітер тягне по пшеничному полю купол парашута. Біля нього вже метушаться рятівники. Рая з оператором теж там. Назустріч Данилу біжить Антон, зупиняє його, хапаючи за плечі:
- Почекай, друже, почекай! Не треба тобі туди, не треба!.. Почекай...

* * *

Цвинтар зі свіжою могилою. Квіти. Фото Кристини. Схилившись над могильним горбочком, Данило з почорнілим обличчям поправляє стрічку вінка з написом: "Коханій від коханого". В його очах стоять сльози. Хтось кахикає позаду. Кременчук повільно випростовується й обертається. За декілька метрів тупцює на місці Антон. Обличчя Данила суворішає. Він напружується й дивиться просто в очі Нестеріва:
- Тобі не здається, що це - не твоє місце?
- Н-ну, - непевно протягує той, - я розумію, що мені зараз підготовкою до фестивалю керувати треба, а не тут... Гм... Адже тобі зараз не до того, я розумію, адже...
- Ні, ти не розумієш... Я тобі роз'ясню. Твоє місце не тут тому, що... А тому, що твоє місце біля параши. В буцегарні. Куди я тебе обов'язково запроторю, - вже кричить Кременчук.
- Даню, та скільки ж можна! Ну, в чому моя провина? В чому?! Перевірка показала, що парашут був в порядку. Медкомісію вона в той день пройшла і ніяких зауважень чи протипоказань не було. Медики й досі руками розводять... Раптова зупинка серця. Щодо досвіду.. Це ж не перший стрибок в Кристини був...
- Не смій вимовляти цього імені, не смій! - кидається Данило до Нестеріва й, схопивши за барки, щосили трусить його.
Антон перехоплює руки хлопця й намагається відштовхнути Кременчука від себе.
- За скільки ти купив ментів, за скільки? - кричить Данило. - Скільки коновалам відважив за розтин, скільки? Що, всіх купив, всіх? Але ж мене не купив, мене!!! І не купиш, сволото!
- Дурень! Ти на себе в люстро подивись! Та що ж ти робиш з собою, Данько! Лихо ж яке, але жити потрібно, жити. І Кристина так само б сказала! А ти...
- Я тобі кажу, не смій Кри згадувати! - і, зловчившись, Кременчук миттєвим ударом кидає Антона на землю поміж старих надгробків. Над одним з них статуя у вигляді янгола, склавши руки, дивиться на те, як з губ Нестеріва стікає цівка крови.
- Ах, ти... - не встаючи, розмазує той кров рукою по обличчю. - Слабак! Слини розпустив! Працювати треба, щоб все на місце встало, гроші заробляти до сьомого поту, щоб не до спогадів клятих було, а не...
- Я, на відміну від тебе на людях на заробляю, до смерті їх доводячи. Я радість їм намагаюсь дарувати. А такі, як ти... - І Данило здіймає було ногу, аби вдарити впалого Антона.
Але нога його раптом повільно опускається на землю, бо у вухах чується тихесенький звук радіоперешкод, а краєм ока Даня відчуває якийсь рух. Здіймає очі й вклякає: з-за статуї янгола виходить... Кристина. Обриси її постаті ледь розмиті, але це - вона. Дівчина сумно й дуже несхвально дивиться на Данила. Той заплющує очі й трусить головою. Звук радіоперешкод викочується з вух. А коли він знову дивиться в напрямку янгола, то ані там, а ніде в іншому місці нікого немає.
- Т-ти що... - трохи злякано шепоче Антон, спостерігаючи за ним. - Що з тобою?
Кременчук божевільним поглядом зиркає на колишнього друга, а потім, рвучко розвернувшись на місці, кидається до виходу з кладовища. Услід йому тужливо дивиться янгол.

* * *

В квартирі Кременчука суцільний безлад. Десь галасує "Def Leppard". Маленький телевізор, який стоїть на холодильнику в кухні показує бійку у Верховні Раді. Викривлені обличчя депутатів. Хлопець, не дивлячись на них, дістає з холодильник пляшку горілки й, похитуючись, суне коридором. Ледь не впавши, заходить до вітальні, яка завішена плакатами різноманітних музичних груп і захаращена музичною апаратурою, від чого більш нагадує студію звукозапису, ніж кімнату в звичайному будинку. Данило сідає за комп'ютер, вмикає перегляд слайдів. На них - він з Кристиною в найрізноманітніших місцях та найрізноманітніших позах.
Кременчук наливає горілки в склянку й пожадливо п'є. Крізь галасування "Def Leppard" пробивається щось, схоже на звук дверного дзвоника. Спочатку Данько не чує його, але потім прислухається. Вимикає музичний центр. В двері дійсно дзвонять. На кухні бубонить телевізор: "Зрада народу... Зрада виборців... Зрада.."
Чортихнувшись, хлопець йде в прихожу й дивиться у вічко дверей. За ним - викривлене обличчя Раїси Черевик. Данило морщить лоба, намагаючись згадати дівчину. Згадує.
- А цю якого біса принесло? - п'яно знизує плечима й відчиняє двері. - Ну?..
- Привіт, - відсовує дівчину Антон, який, виявляється, стояв збоку дверей. - Розмова є.
Намагаючись щось зрозуміти Кременчук переводить п'яні очі з дівчини на Нестеріва й назад. Потім до нього щось доходить. Він, гойднувшись, впирає вказівного пальця в груди Антона:
- Геть! Геть звідси!.. Я тобі вже роз'яснював, де твоє місце.
- Та почекай ти! В Раї, - киває Нестерів на дівчину, - є відеозапис стрибків. Там навколо парашута Кристини щось дивне коїться. Сам подивись. Може, зрозумієш, що ніхто в цьому лиху не винний...
- Геть! І цю купив?
- Пане Кременчук, - каже Рая, що до цього ледь бридливо дивилась на нього, - я не продаюсь. А запис вам дійсно варто подивитись. Задарма.
Данило мовчить, погойдуючись і про щось важко розмірковуючи. Врешті решт, махає рукою до Черевик:
- Заходь. А ти, - звертається до Антона, - йди під три чорти. І більше щоб я тебе взагалі не бачив.
- Я вас почекаю, - підкреслено виважено звертається Нестерів до дівчини, ігноруючи Кременчука. - Мені не подобається не адекватність декого з наших спільних знайомих...
А Данило вже з хряскотом зачиняє двері перед ним, пропустивши дівчину до квартири. Жестом пропонує їй йти до кімнати. Та намагається бути спокійною, всаджуючись перед комп'ютером і дістаючи з сумки компакт-диск.
- Ось, - передає його Данилові, - я на прохання Антона Денисовича оцифрувала відеозапис авіашоу. Можете продивитись на комп'ютері.
З легеньким шурхотом диск зникає в системному блоці. На моніторі виникають кадри авіаційного свята: літаки, люди, рекламні бренди. Потім розпочинаються парашутні стрибки. Об'єктив камери ловить один з парашутів. Спочатку все йде нормально. Потім навколо нього виникає рій якихось неясних плям. Вони кружляють над куполом парашута, а з землі, з-за лісопосадки, до них лине прозорий напівпомітний вихор. Поміж роєм та вихором опиняється парашут, що раптом розпочинає закручуватись навколо своєї осі. Далі йдуть кадри його падіння.
Риси обличчя Данила загострюються. Рая м'яким порухом зупиняє зображення і знову повертається до кружляння рою та виникнення вихору:
- Дивиться, цей... феномен чи що... коротше, це стало помітно лише на стрічці. Під час самої трагедії ніхто нічого не помітив. Начебто й не було нічого. Пошкодження ж апаратури відпадають, ми перевіряли.
Данило дивиться на неї неочікувано тверезими очима:
- Раїса.. вибачте, як вас по батькові?
- Та нічого, можна просто Рая.
- Так от, просто Рая. Ви пам'ятаєте, як опісля катастрофи на Скнилівському літовищі, деякий час по Інтернету ходили записи падаючого літака з якимсь... Феноменом, ви сказали?.. З якимсь феноменом, що перетинав його курс. Мовляв, ніхто з нас не винуватий в трагедії. Це, мовляв, зелені чоловічки з НЛО наробили. Відмазатись спробували. Не вийшло. Чому ж гадаєте, що це може вийти у вас?
- Але...
- Ніяких "але"!.. Йдіть... Йдіть собі. І того адекватного, що за дверима вас чекає, заберіть.
Рая хоче щось сказати, але за секунду лише гірко махає рукою й простує до виходу. Хряскають двері. І лише потому Данило дає волю емоціям: він хапає пляшку й кидає її в коридор. Чується дзенькіт розбитого скла. Настає якась тривожна тиша. "Розбігтися зараз буде не оригінально", - раптом доноситься з кухні плямкаючий голос Президента. А потім в повітрі зростає якесь дивне дзижчання, що стає тонкішим, тонкішим і вже майже зникає, коли раптом з коридору вилітають залишки розбитої пляшки й гупаються об стінку. Данило нажахано сахається убік.
Чи то від його різкого поруху, чи то від чогось іншого, комп'ютер зненацька вмикає перегляд слайдів і на моніторі виникає велике, в увесь екран, усміхнене обличчя Кристини. Але Даня не звертає на це уваги, бо йому приходиться ухилятись від журналів, книжок, інших предметів, що розпочинають безладно літати по кімнаті. Вгорі лускаються лампи люстри. Данило вистрибує до коридору. На нього падає настінне дзеркало. На кухні з холодильника падає телевізор і іскри розбитого кінескопу змішуються з лискучими дзеркальними уламками.
В кімнаті, посеред цього розгардіяшу, нерухомо стоїть лише монітор комп'ютера, на екрані якого посмішка Кристини набуває чомусь якогось зловісного відтінку.

* * *

Данило сидить в кабінеті психіатра, напружено дивлячись у вікно. Лікар же, уважно дивлячись на нього, постукує кінчиком ручки по стільниці:
- Таким чином, Даниле Микитовичу, нічого страшного я не бачу. Нервова система у вас дійсно виснажена, але це не дивно опісля такого стресу. Відпочивати, відпочивати і ще раз відпочивати. Думати лише про гарне й приємне. Знаєте, це дивно, але така нематеріальна річ, як думки, дуже впливає на матерію нашого тіла.
- А така нематеріальна річ, як полтергейст?
- А ви самі вірите в нього?
Кременчук невпевнено знизує плечима.
- Отож. Наша пам'ять теж дивна річ. Іноді буває так: накоїмо щось, а потім самі й загади не можемо. Самі, підсвідомо, спогади блокуємо. Для власного блага.
- Тобто, Тимуре Олександровичу, ви таки вважаєте, що це я сам з розпачу й розгуби власну квартиру розбомбив?
Тепер вже лікар невпевнено знизує плечима:
- Знаєте, пане Кременчук, якщо ви насправді вважаєте, що стали свідком певного парапсихологічного феномена, то це - не до мене. Чи таки саме до мене?
- Та до кого ж, якщо не до вас?
- А до уфологів! Завелась, розумієте, така братва в нашому Гременці. Кажуть, зі столиці для чогось прибули. Якісь, подейкують, дослідження проводять. Ви уявляєте таке співставлення: уфологи і дослідження?!?
- Не дуже. А де вони їх проводять?
- А біс його знає! Квартиру ж знімають в будинку тещі моєї. По Хмельницького. До речі, будинок номер тринадцять. І квартира в уфологів така сама. Суцільна тобі містика!

* * *

Данило їде вулицями Гременця. За вікном „шкоди”, як на старій кіноплівці, тьмяно мерехтять епізоди з життя звичайного українського міста: яскраві бутики, жебраки біля них, лискучі іномарки, опухлі бомжі, на розі б'ються обкурені підлітки, їх боязливо обходять старенькі ветерани... І раптом - яскрава велика афіша: Молодіжний фестиваль "Астрофест" запрошує... Під афішею, не звертаючи ні на кого уваги, цілується закохана парочка. Не віддалік від неї молодесенький міліціонер допомагає сліпій жінці перейти дорогу. Далі - сквер, на лавках розмовляють, сміються, обмінюються конспектами, абітурієнти з недалекого учбового закладу. Навіть кольори навколо стають чіткішими та яскравішими. Знову – яскраві прапори з рекламою "Астрофеста".
Але машина вже звертає з центральних вулиць і кольори ізнов тьмяніють. Облуплені стіни будинків. Липу, що зростає біля однієї зі стандартних дев'ятиповерхівок, міцно обійняв п'яндалига. "Шкода" Кременчука зупиняється якнайдалі від нього. Данило виходить з автівки й бачить адресну табличку: вул. Б.Хмельницького, 13. Піднімає погляд вгору і звичайний будинок перетворюється на якусь похмуру споруду, що, загрозливо нависаючи над містом, гострим кутом ріже хмаровиння небес. У вухах чується шерех далеких радіоперешкод.

* * *

Вечоріє. Данило п'є чай з заїжджим уфологом у нього на кухні.
- Розумієте, - каже той, - вперше гіпотеза живих НЛО була запропонована в сорок шостому році американцем Джоном Бессором. Але тоді вона була відхилена... Слухайте, - зненацька перериває він самого себе, - а ви точно не з преси?
- Я вже двадцять разів вам про це казав.
- Але ж ви двадцять разів казали й про те, що маєте якісь відео, але й досі не показуєте їх.
- Я спочатку хочу трохи розібратися в предметі обговорення. Отже?..
- Ну-ну... Так от... В п'ятдесят п'ятому графиня Зоя Василько-Серецькі...
- Українка, чи що?
- М-м-м... Чесно кажучи, не знаю. Але, якщо судити по прізвищу... Втім, справа не в цьому. Ця графиня припустила, що верхні шари земної атмосфери населені, схожими на пухирі, істотами. Здатними, втім, змінювати свою форму. А потім італієць Бокконе впродовж трьох років фотографував небо над своєю лабораторією. І, нарешті, отримав фото дивовижних утворень, яких не було помітно простим оком і яких він назвав криттерами...
Світло раптом яскраво спалахує і гасне. В темряві, що настала, звідкись з кімнат чується приглушена лайка.
- Що там, Вікторе? – кричить уфолог.
- Та, Толіку, знов пробки вибило. Треба таки їх загрубити.
- Дивись, так загрубимо, що й будинок спалимо. Це на тривалий час?
- Та ні, хвилина діла.
 
Наші Друзі: Новини Львова