Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 18 квітня 2019 року

Спомини про Т. Г. Шевченка (c. 87–107)

Переглядів: 8146
Додано: 05.07.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: litopys.org.ua
— От і добре.

Потроху Шевченко розговорився. Дійшовши до проспекту, я продовжував говорити, і ми опинилися коло Поліцейського мосту.

— Може, зайдемо разом? — сказав він.

— Зайдемо, — відповів я.

Відвідувачів було мало. Тарас Григорович замовив собі порцію чогось, я запалив сигару, і тут він сам, з властивою йому колишньою відвертістю, розповів мені про причину своєї холодності. Звичайно, у двох словах я пояснив, у чому річ, і відтоді відновилися наші попередні стосунки. Того пам’ятного для мене вечора він багато і з особливою любов’ю говорив про Марка Вовчка і про те враження, яке справили на нього перші «Оповідання».

Про останнє моє побачення з Тарасом знають читачі «Русского слова».

У цьому нарисі я зібрав усі факти, що збереглися у моїй пам’яті, без наміру вихваляти таку незвичайну особистість, як Шевченко, і не приховуючи його слабостей. Я далекий від думки робити з дорогої мені людини щось на зразок ідеального героя, а розповів те, що було насправді, знаючи його близько і живучи з ним у кращу пору його творчої діяльності. /107/ Я нічого не приховав, нічого не додав і вважаю, що повинен був написати цю статтю так, а не інакше...

Друзі покійного зібрали гроші, виклопотали дозвіл і повезли прах Тараса туди, де


Могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.



1861. Травня 8.

Петербург





О. С. Афанасьєв-Чужбинський

СПОМИНИ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА


Вперше надруковано в журн. «Русское слово», 1861, № 5, с. 1 — 39. Передруковано у виданні: А. С. Афанасьев (Чужбинский). Собрание сочинений. Под ред. П. В. Быкова. Т. 6. СПб., 1891, с. 417 — 450. Подається за першодруком.

Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович (справжнє прізвище Афанасьев, друкувався під псевдонімом А. Чужбинский; 1816 — 1875) — український і російський етнограф, письменник буржуазно-ліберального напряму. Ще до знайомства з Шевченком написав звернений до нього вірш «Гарно твоя кобза грає» (1843). Шевченко осуджував улесливі «патріотичні» вірші Афанасьєва-Чужбинського, надруковані в газ. «Санкт-Петербургские ведомости» за січень 1856 р. Крім спогадів, Афанасьєв-Чужбинський опублікував нотатки про останні дні поета — «Землякам. Над гробом Т. Г. Шевченка» (журн. «Русское слово», 1861, № 2).

...«Библиотеку»... — Мається на увазі «Библиотека для чтения», щомісячпий петербурзький журнал (1834 — 1865), особливо популярний у провінційних читачів, на яких, власне, він і був орієнтований. Провідну роль відігравав у ньому редактор і видавець О. І. Сенковський (1800 — 1858), який спрямовував його проти пушкінського «Современника», В. Бєлінського, «натуральної школи».

...літературне літописання Брамбеуса... — Барон Брамбеус — літературний псевдонім О. І. Сенковського. Тут ідеться про численні (позначені консервативними поглядами) статті й рецензії Сенковського.

...заучувались напам’ять драматичні фантазії Кукольника... — Мовиться іронічно про галасливий успіх високопарних, псевдопатетичних драматичних /429/ творів Н. Кукольника, як от пройнята монархічними ідеями «казенного патріотизму» п’єса «Рука всевышнего отечество спасла» тощо.

...переказати без запинки всього Джакобо Санназара. — Якопо Саннадзаро (1455 — 1530) — італійський поет і прозаїк, служив при дворі герцога калабрійського, його пастораль «Аркадія» користувалася величезним успіхом. Він в головним персонажем драматичного твору Кукольника «Джакобо Санназар», виданого у Петербурзі 1834 р.

...читали «Кобзаря»... зустрінутого одностайним глумом критики. — Твердження однобічне і в цілому не відповідає дійсності. Воно може бути віднесене лише до реакційно-консервативної критики (рецензій О. Сенковського в журн. «Библиотека для чтения», 1840, т. 39, Т. Булгаріна в газ. «Северная пчела», 1840, 7 травня, № 101 та ін.), яка, визнаючи поетичний талант Шевченка, закидала йому «мужицьку» мову «Кобзаря». Наскокам на «Кобзар» реакційної журналістики протистояли захоплені, схвальні відгуки, надруковані в прогресивних виданнях — журн. «Отечественные записки», 1840, № 5, де відділом критики керував тоді В. Бєлінський, «Литературной газете», 1840, № 36 та ін. Навіть реакційний «Маяк» (1840, № 6) умістив схвальну рецензію П. Корсакова.

На противагу О. Афанасьєву-Чужбинському, деякі сучасники Шевченка відзначали успіх «Кобзаря» в критиці. Зокрема, поет-романтик Л. Боровиковський 24 травня 1840 р. писав до І. І, Срезневського: «Особливо хвалять журнали «Кобзар», що недавно вийшов» (Л. Боровиковський. Повне зібрання творів. К., Наукова думка, 1967, с. 215).

Номади — давньогрецька назва кочівників.

Закревська Софія Олексіївна (нар. 1798 р.) — російська письменниця, сестра Платона та Віктора Закревських, приятелька Гребінки. її роман «Інститутка» (1841) та повість «Ярмарок» (1843), надруковані в журн. «Отечественные записки», були позитивно оцінені Бєлінським. За стилевими особливостями вони близькі до романтичних творів Бестужева-Марлінського.

Закревський Віктор Олексійович (1807 — 1858) — ротмістр у відставці, один із власників с. Березова Рудка, Пирятинського повіту, Полтавської губернії (тепер Пирятинського р-ну, Полтавської обл.). Захоплювався творчістю Шевченка. В грудні 1843 р. Шевченко намалював олівцем шаржований портрет В. Закревського.

У повітовому містечку Лубнах... один пан запросив Шевченка обідати. — За народним переказом, це був Трепов Федір Федорович (1812 — 1889), уланський офіцер, переведений пізніше в жандармський полк. Дослужився до чину генерал-ад’ютанта, займав у 1866 — 1878 pp. посаду обер-поліцмейстера, градоначальника Петербурга. Він — батько петербурзького генерал-губернатора Трепова Ф. Д., товариша міністра внутрішніх справ, ганебно відомого тим, що в жовтні 1905 р. віддав наказ під час розгону демонстрації: «Холостих залпів не давати, патронів не шкодувати».

...у своєму повітовому місті... — Йдеться про м. Лубни, неподалік від якого було село Ісківці, куди Шевченко приїздив до Афанасьєва-Чужбинського восени 1843 p., восени 1845 р. та в лютому 1846 р.

...зійшовся з Лук’яновичем — Лук’янович Олександр Андрійович (1803 — 1879), поміщик, майор у відставці. У його маєтку селі Мар’янському Миргородського повіту, Полтавської губ. (тепер Великобогачанського р-ну, Полтавської обл.) Шевченко побував навесні та восени 1845 р. Тут він написав поеми /430/ «Єретик», «Сліпий», вірш «Стоїть в селі Суботові», намалював кілька портретів, з яких зберігся портрет Лук’яновича (тепер — в ДМШ). Дружина його була рідною сестрою декабриста Івана Федоровича Шимкова.

...містерія без заголовка. — Містерія Шевченка «Великий льох».

...ми з’їхалися у Закревських. — У селі Березова Рудка жила велика родина Закревських. Головним господарем маєтку був Закревський Платон Олексійович (бл. 1801 — 1882), полковник у відставці, багатий поміщик, власник цукрового заводу, відомий жорстоким поводженням з кріпаками. З ним та його дружиною Ганною Іванівною (1822 — 1857) Шевченко познайомився в с. Мойсівці в червні 1843 р. на балу у Т. Г. Волховської. Поет був захоплений красою Закревської. Він намалював портрети Ганни та Платона Закревських (олія, 1843), на засланні присвятив Закревській вірш «Г. З.» («Немає гірше, як в неволі...»), з ім’ям Закревської пов’язана також поезія «Якби зострілися ми знову», ймовірно, вступна частина поеми «Невольник».

Закревська Марія Олексіївна (нар. 1816 р.) — сестра Віктора, Платона та Софії Закревських. Разом з останньою жила в с. Лемешівці, неподалік від Березової Рудки.

Гербель Микола Васильович (1827 — 1883) — російський поет, перекладач і видавець. У 1846 р. Шевченко записав до альбома Гербеля, тоді ще учня Ніжинського ліцею, початкову строфу свого вірша «Гоголю». Гербель у 1856 p., коли Шевченко був на засланні, опублікував у журн. «Библиотека для чтения» свій переклад його вірша «Думка» («Нащо мені чорні брови...»). Це був перший переклад з Шевченка. Згодом поет зустрічався з ним у Петербурзі. Гербель переклав на російську мову 18 творів Шевченка, а у 1860 р. видав «Кобзар» у перекладах російських поетів. Примірник цього «Кобзаря» з дарчим написом подарував поетові (зберігається в ІЛ).

...присутність чарівної М. С. К., відомої тоді красуні... — Ймовірно, йдеться про Марію Степанівну Кржисевич (дівоче прізвище Задорожна; 1824 — 1905), племінницю Г. С. Тарновського.

...у губернатора і губернського предводителя... — Чернігівським цивільним губернатором був тоді (з 1841 р.) Павло Іванович Гессе (згодом київський цивільний губернатор), губернським предводителем дворянства — відставний, полковник Ладомирський Василь Миколайович.

...кн. У-ва.,. — Можливо, князя Урусова.

Громека Степан Степанович (1823 — 1877) — публіцист. Автор статей про зловживання поліції. Вміщував без підпису кореспонденції в «Колоколе», проте стояв на монархічних позиціях. Після заслання Шевченко неодноразово зустрічався з ним у Петербурзі.

... до дружньо знайомого сімейства Лизогубів у Седнів... — У Седневі жили брати Андрій Іванович (1804 — 1864) та Ілля Іванович (1787 — 1867) Лизогуби, приятелі Шевченка. Брати були людьми високої культури, захоплювалися літературою, живописом, музикою. Ілля Лизогуб був відомим у свій час віолончелістом і композитором. Шевченко побував у Седневі навесні 1846 p., вдруге — навесні 1847 p., намалював портрети А. Лизогуба (олівець, 1846) та І. Лизогуба (олія, 1846 — 1847). Перебуваючи на засланні, Шевченко листувався з ними. А. Лизогуб прислав поетові на заслання малярське приладдя. Шеф жандармів граф О. Ф. Орлов іменем царя заборонив А. Лизогубові листуватися з Шевченком. Брати Лизогуби клопоталися про полегшення становища Шевченка на засланні, допомагали йому матеріально. /431/

...змалював з мене... портрет олівцем... — Портрет О. Афанасьєва-Чужбинського (олівець, 1846) роботи Шевченка нині не відомий.

Сажин Михайло Макарович (пом. 1885 р.) — художник-пейзажист. Співучень Шевченка по Академії мистецтв. У 1855 р. одержав звання академіка за картину «Київський Софійський собор, внутрішній вигляд». Після арешту Шевченка у Сажина залишилися його малюнки.

...оселилися... по вулиці, що звалася Козине болото. — Поет з друзями оселився в будинку зятя Шевченкового земляка художника С. С. Превлоцького в Вільшаної І. І. Житницького (тепер будинок № 8а по провулку Т. Г. Шевченка, в якому відкрито Літературно-меморіальний музей Т. Г. Шевченка).

«Не журюсь я, а не спиться...» — Чи справді це вірш Шевченка — до кінця не з’ясовано.

Аскоченський Віктор Іпатійович (1813 — 1879) — журналіст, історик, редактор реакційно-монархічного тижневика «Домашняя беседа». Лишив спогади про Шевченка.

...вступався за юродивого Івана Яковича... — Корейша Іван Якович (пом. 1861 р.) — юродивий, віщун, ім’я його використовувалося в полемічній літературі 60-х років XIX ст. як уособлення мракобісся. Журнал «Домашняя беседа»; який видавав Аскоченський, захищав і вихваляв Корейшу.

Білозерський Василь Михайлович (1825 — 1899) — один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, в якому стояв на помірковано-реформістсьних позиціях. Після арешту був засланий до Петрозаводська. У 50-х роках повернувся до Петербурга, редагував журнал «Основа» (1861 — 1862), у якому було надруковано багато творів Шевченка.

 
Наші Друзі: Новини Львова