Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 23 листопада 2017 року
Тексти > Жанри > Поезія

Був же вік золотий...

Переглядів: 8880
Додано: 01.08.2006 Додав: Юлія  текстів: 1844
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 2
Tertia post illam successit aenea proles.
Ovid. Metam. Lib. T. 125

Був же вік золотий, свіжі, проткані сонцем діброви,
Мед приручених бджіл, золотавість сп'янілого тіла,
Янтареві зіниці серни, що не бачили крови,
І на вітах восковість плодів, соковитих і спілих.

Та приходить вік срібний, вік простий і ясно-тверезий.
В нього рівно всього, горя й радости, праці й забави.
Віку мудро-буденний! Але похитнулись терези,
Його срібні жита вже у копах стоять попілавих.

Кров у наших криницях. Реве здичавіла худоба.
Новороджені діти спинаються хижо на ноги.
І нелюдська жага нападає мужів, як хороба,
І жінки безсоромні, немов од напою міцного.

А земля - не земля, тільки спечена цегла рудава.
І гуркочуть ш .....
 

Відгуки 2

Щоб лишити відгук авторизуйтесь: Ввійти Зареєструватися
 
 
  • 0 0
    «Tertia post illam successit aenea proles»
    Ovid.Metam. Lib.1.125.
    Був же вік золотий, свіжі, проткані сонцем діброви,
    Мед приручених бджіл, золотавість сп’янілого тіла,
    Янтареві зіниці серни, що не бачили крови,
    І на вітах восковість плодів, соковитих і спілих.

    Та приходить вік срібний, вік простий і ясно-тверезий.
    В нього рівно всього: горя й радости, праці й забави.
    Віку мудро-буденний! Але похитнулись терези,
    Його срібні жита вже у копах стоять попілавих.

    Кров у наших криницях. Реве здичавіла худоба.
    Новороджені діти спинаються хижо на ноги.
    І нелюдська жага нападає мужів, як хороба,
    І жінки безсоромні, немов од напою міцного.

    А земля — не земля, тільки цегла руда і рапава.
    І гуркочуть шляхи, стугонять і гуркочуть курні ці,
    Коли плинуть по них, пропливають бундючне, як пави,
    Куті щирою міддю важкі бойові колісниці.

    Коло мертвих джерел, по зів’ялих скелястих вертепах
    Не мавки полохливі — гніздяться огненні дракони.
    Пнуться стіни твердинь на горбах серед голого степу
    На хребтах, неприкрашені, пнуться камінням червоним.

    Віку бронзи — це ти, це твоє ненасичене сонце
    Нерухомо повисло, мутне, над сухими борами
    І бренить, і гуде, і гуде... І здається, що сон це,
    І здається, що захід — це паща нелюдської брами.

    Там випраглість пустель, плеса лави ліниво-кипучі,
    Але надять ненатло майбутнього люті ворота.
    Загрузати в пісках, обриватись з камінням із кручі
    І поволі тонути в потворних іржавих болотах.

    І співати про зміїв і львів, і горіння одваги,
    Про нечуваний скарб,у почварній печері укритий,
    І, збираючись в грізні жорстокі і хижі ватаги,
    Брати приступом замки чи їх до кінця боронити.

    Проливаючи кров у грабунках і ґвалтах без ліку,
    У змаганні зі світом, у бої з самими собою
    Нам дано відрізнити зле й добре, мале і велике
    І прославити вірність, невинність і жертву героя.

    Щоб, коли небеса вкриє сталь воронена блискуча,
    Сталь нової доби, що завершує коло одвічне,
    Холод віку заліза мав взори нестерпно пекучі,
    Взори того, що красне, і того, що світло-величне.

    Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна.
    Золоте — насвітанні,заднявітряного — срібляне.
    Мідь розтоплена — озеро те ж в надвечірніх годинах.
    І застигне залізо — вночі, у холодних туманах.

    Міцно куте з металів ще путо ніхто не роздер це.
    Дня, і місяця, й року чотири пори, а на ґльобі —
    В дужих карбах людське неспокійне і жадібне серце
    І для нього судився довічний, почвірний колобіг.
  • 0 0
    Чомусь замiсть "Вiку бронзи, це ти..." - вiку мiдi?
    Ще у Олекси було "про нечуваний скарб у почварнiй печерi укритий...". Ще щось, але не пом’’ятаю напевно. Не такий вже й поганий вiрш, щоб вигадувати. Перлина.
Наші Друзі: Новини Львова