Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 10 серпня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Лірика  ::  Тексти > Тематики > Релігія  ::  Тексти > Жанри > Повість

Лол

Переглядів: 9869
Додано: 21.03.2006 Додав: Зінаїда Трава  текстів: 6
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Н
ародилась вона похмурого ранку,
Коли місяць світив на світанку.
Коли небо кров’ю налилось,
Тоді вона народилась.
Ірою дівчинку назвали,
Того ж дня поховали.
І лежить дитя у могилі,
Слабке тіло туди положило.

Та коли ніч настала,
Її відьма сільська відкопала,
Коли усі навколо спали,
Дитя повітря тлінне трупне вдихало,
Вперше дихало і дивилось.
У світі хрестів та мороку
Заново народилось.
Чи грішна та душа,
Що не жила, ні зла ,
Ні добра нікому не робила?

У селищі, ще довго говорили,
Що відьма д’яволя на світ привела.
Батьки не вірили, шо то їхнє дитя.
І відреклися, а чи потрібна ця мала,
Тій, кого відьмою зовуть?
Для того, щоб усе життя картати,
Навіщо було їй життя рятувати?
Бо в людях астрах живе перед невідомим.

При місяці, нічкою пішла її топити.
Випила чарку, щоб гріх змити.
Вона, маленька плаче, чекає коли нагодує мати.
Та відьмі нічого втрачати,
І їй чуже не є потрібне,
Свого убила теж колись,
За це їй коси обітяли, вогнем очистили.
А життя ненависне, так ї не забрали.
Ніхто її не запитав, навіщо вона це зробила.
І де батько дитини пропав,
Кого так сильно, любила?

Взяла маля, ніжно прижала,
І в воду окунула, дитина тиха, не кричала.
А сірі очі місяць ввібрали,
Відчула біль, якого ще незнала,
І той вогонь впорівняні ніщо.
Дитя швидко з води підняля.
Хрестила, знову я тебе.
І смерть, ще душу не забрала.
Я, знала, сильна є.
Ну той рости собі на горе,
Мені на смерть.
Сказала, крихітку додому понесла,
Бо лікувати мала.
Невилікувала своє,
То хай чуже живе його рахунком.
Припала до землі опеченим тілом,
Ридала довго,
Думала про ненависну любов,
Яку так рано пізнала.
Про те, своє дитя,
Яке потрібно годувати,
Щоб вижило воно, їй нічого втрачати.

В неділю зранку людям ворожила,
В суботу, хвороби відкликала.
А інші дні, Іриночку навчала.
Росла іринка, як билинка.
Слабка, хворіюча, тонка.
Бліденьке личко, і біла, довга коса.
А її очі, то є місяць,
Прекраснішого ніхто ще невидав.
Кожен хто бачив, уже не забував.

Розумна дівчинка ргосла,
Учитись уміла і любила.
Жила, сама, її боялись.
Всі сторонились,
Камінням теж часто кидались.
Та сила волі, і ненависть
Її від світу рятували, її учили.
Не відпускали.

Чому на світі, немає простоти?
Чому добра посправжньому не має?
Чому лише сильніший виживає?

І закохатись часу не було,
Все за наукою.
Та, в кого? Коли усі урозтіч.


Та ось уже прийшла пора,
І доля любов принесла.
Багатий, юний, закоханий.
Заздрили усі навкруги
Його сестра, повстала враз.
Небути шлюбу із селянкою
Як хоче йти вона до нас
То лиш прислугою.
Та брат на свому настояв
І дівчину в будинок взяв.
Та відьма тут почула зле.
Не йди до нього,
Горе буде.
Яке там горе, це кохання,
Про нього думаю весь час
Сестра його нерозлучить нас.

Життя у них це просто рай.
Сестра лиш всюди гнобила.
За все корила, била.
Коли настав весілля час ,
Вона нінамить не відхлдила.
Все за Іриною слідила,
Щоб та панянкою була.

І ось іде та Ірочка до вівтаря.
А далі ніч з ним віч на віч.
І хвилювання повне серце.
 
Наші Друзі: Новини Львова