Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 24 лютого 2020 року
Тексти > Жанри > Казка

Казка про срібне блюдечко і наливне яблучко (російська казка)

Переглядів: 3369
Додано: 26.01.2012 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>

Пер. з рос. та літературна обробка Н. Забіли
Казка про срібне блюдечко і наливне яблучко
Жили собі дід та баба, і було в них три дочки. Дві чепурухи та витівниці, а третя тиха та скромна. У старших дочок сарафани яскраві, каблучки точені, намиста золочені. А у Машеньки сарафан темненький, зате очі ясненькі. У Маші вся краса — русява коса, до землі спадає, квіти зачіпає. Старші сестри — білоручки та ледарки, а Машенька з ранку до вечора за роботою — і вдома, і в полі, і на городі. І грядки поле, і тріски коле, корівок доїть, качок годує. Хто що просить — усе Маша приносить, нікому не мовить ні слова, все зробити готова. Старші сестри вередують та все з Маші глузують. А Маша мовчить. Отак і жили.
Одного разу зібрався старий на ярмарок сіно продавати. Обіцяє дочкам гостинців купити. Одна дочка просить:
— Купи мені, батечку, шовку на сарафан. А друга просить:
— Купи мені оксамиту червоного. А Маша мовчить. Батько її й питає:
— А тобі чого купити, Машенько?
— А мені купи, рідний батечку, наливне яблучко та срібне блюдечко.
Засміялися сестри, аж за боки взялися.
— От так Маша, от так розумниця! Та в нашому садку повно яблук, бери, скільки хочеш, а навіщо тобі блюдечко — качок годувати?
— Ні, сестроньки. Я кататиму яблучко по блюдечку, заповітні слова примовлятиму.
— Добре,— каже батько,— нема чого з сестриці сміятися. Кожній до серця подарунок куплю.
От від'ярмаркував старий, сіно продав, подарунки купив. Одній доньці шовку синього, другій оксамиту червоного, а для Машеньки — срібне блюдечко та наливне яблучко.
Сестри радіють, сарафани шиють та все з Машеньки глузують:
— Сиди собі, дурненька, зі своїм яблучком.
Сіла Машенька в куточок, покотила яблучко по блюдечку, сама співає — заповітні слова примовляє:
— Котись, котись, яблучко, по блюдечку, наливне, котись по срібному, покажи мені міста й поля, покажи мені ліси та моря, покажи мені гір висоту та небес красоту, всю рідну Русь-матінку.
Залунав-розлився срібний дзвін, уся кімната світлом освітилася, покотилось яблучко по блюдечку, наливнеє, та по срібному, а на блюдечку видно всі міста, видно всі поля, і полки на полях, і кораблі на морях, і гір висоту, і небес красоту: ясне сонечко за світлим місяцем котиться, зорі в коло всі збираються, лебеді на заводях пісні ведуть.
Задивилися сестри, а самих заздрощі беруть. Стали вони
думати-гадати, як би яблучко з блюдечком у сестриці виманити. Та не хоче Машенька нічого, не бере нічого, а щовечора з блюдечком розважається.
Стали її сестри в ліс заманювати:
— Сестрице-любонько, ходімо по ягоди, матусі та батечку полуниць принесемо.
Пішли сестри до лісу. Ніде ягід нема. Вийняла Маша блюдечко, покотила яблучко, почала співати та приказувати:
— Котись, яблучко, по блюдечку, наливне, котись по срібному, покажи, де полуниці ростуть, покажи, де квіти голубі цвітуть.
Залунав-розлігся срібний дзвін, покотилось яблучко по блюдечку, наливнеє, та по срібному, а на блюдечку видно всі місця лісові. Де полуниці ростуть, де квіти голубі цвітуть, де гриби ховаються, де в криницях води виграють...
Як побачили це сестри лихі — потьмарилося в очах від заздрощів. Ухопили вони палицю сукувату, вбили Машеньку, під берізкою закопали, блюдечко із яблучком собі взяли.
Додому прийшли вони надвечір, повні кошики грибів-ягід принесли та й кажуть батькові й матері:
— Машенька від нас утекла. Ми весь ліс обійшли — її не знайшли, мабуть, вовки її з'їли.
Заплакала мати, а батько каже:
— Покотіть яблучко по блюдечку, може, яблучко покаже, де наша Машенька.
Помертвіли сестри, та треба слухатись. Покотили яблучко по блюдечку — не грає блюдечко, не котиться яблучко, і не видно ні лісів, ні морів, ні гір висоти, ні небес красоти.
На ту пору, в ту годиноньку шукав пастушок у лісі овечку. Бачить — біла берізонька стоїть, під берізкою горбок накопано, а навколо квіти голубі цвітуть. Серед квітів — очерет росте. Пастушок молодий зрізав очеретинку, зробив дудочку. Ще не встиг він дудочку до вуст прикласти, а вже дудочка сама виграє та все приказує:
Прибіг тут і Машин батько. Тільки він до рук узяв дудочку, а вона вже сама грає та приказує:
— Грай,грай, дудочко, Грай, очеретяна...
Заплакав батько й каже:
— Веди нас, пастушок, туди, де ти дудочку вирізав!
Привів їх пастушок у ліс на горбок. Під берізкою квіти голубі цвітуть, на берізці птиці-синиці пісні співають...
Розкопали горбок, а там Машенька лежить. Мертва, та краща за живу, на лиці рум'янець, наче дівчина спить...
А дудочка грае та приказує:
— Грай, грай, дудочко,
Грай, очеретяна,
Мене сестри в ліс заманили,
Мене, бідну, загубили,
Молодесеньку вбили
За срібнеє блюдечко.
За наливне яблучко! Грай,грай, дудочко. Грай, очеретяна. Дістань, батечку, Кришталевої води Та з царського колодязя!
Дві сестри-лиходійки затрусились, побіліли, на коліна впали, у всьому призналися. Замкнули їх під залізні замки до царського наказу. А старий в дорогу зібрався, в палац царський по живу воду.
От прийшов він у те місто, до палацу. Тут із ґанку золотого сходить цар та й каже йому:
— Візьми, діду, з мого царського колодязя живої води. А як донька оживе, приведи її до мене разом з блюдечком, з яблучком та з сестрами-лиходійками.
Старий радіє, додому везе склянку живої води.
Тільки приснув на Машеньку живої води — враз ожила вона, впала батькові на груди. Люди збіглися, заплакали.
Поїхав дід із дочками до столиці, до царських палат.
Вийшов цар, подивився на Машеньку. Стоїть дівчина, мов весняний цвіт, очі — сонцем сяють, на чолі зорі виграють, по щоці сльози котяться, мов перлини падають.
— А де ж блюдечко та наливне яблучко? — питає цар.
Узяла Машенька блюдечко з яблучком, покотила яблучко по блюдечку, наливнеє, та по срібному.
Залунав-розлігся дзвін-передзвін, а на блюдечку одне по одному всі міста російські виставляються, в них полки збираються із знаменами, бойовими лавами шикуються, воєводи перед строями, голови перед взводами, десятники перед десятками. І пальба, і стрільба, дим хмарою с гав.
Котиться яблучко по блюдечку, наливнеє, та по срібному. А на блюдечку море хвилюється, кораблі, наче лебеді, плавають, прапори на них розвіваються, гармати стріляють. І стрільба, і пальба, дим хмарою став – усе від зору сховав.
Котиться яблучко по блюдечку, наливнеє, та по срібному, а на блюдечку все небо красується, ясне сонечко за світлим місяцем котиться, зорі в коло всі збираються, лебеді попід хмарами пісні ведуть. Цар з такої дивини все дивується, а красуня сльозами заливається:
— Царю-батечку, візьми моє яблучко і срібне блюдечко та помилуй, не карай сестер моїх.
Взяв її за руку цар та й каже:
— Блюдечко твоє срібне, а серце твоє діамантове. Хочеш бути мені дружиною улюбленою, всьому царству доброю царицею? А сестер твоїх ради тебе я помилую.
У царя ні пиво варити, ні вино курити — всього в погребах багато. От і справили, не гаючись, весілля. Був бенкет на весь світ, так співали — аж зорі з неба впали, танцювали — аж підлогу протоптали. Тут і казці кінець.






 
Наші Друзі: Новини Львова