Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 27 лютого 2021 року
Тексти > Жанри > Казка

За Щучиним велінням (російська казка)

Переглядів: 4126
Додано: 26.01.2012 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0


































А

— Наш Омелько любить, щоб з ним ласкаво говорили та червоний жупан подарували — тоді він усе зробить, чого просять.
Найбільший вельможа дав Омелькові родзинок, чорносливу, пряників та й каже:
Омельку, Омельку, чого ти лежиш на печі? Їдьмо
до царя.
— Мені й тут тепло...
— Омельку, Омельку, цар тебе добре почастує, — поїдьмо, будь ласка!
— А мені неохота...
— Омельку, Омельку, цар тобі червоний жупан подарує, шапку й чоботи.
Омелько подумав-поміркував:
Ну, гаразд, ти собі наперед їдь, а я за тобою
вслід.
Поїхав вельможа, а Омелько полежав ще трохи й каже:

— За щучим велінням, за моїм хотінням —

ану, пічко, їдь до царя!..
Тут у хаті кути затріщали, стеля захиталася, стінка вилетіла — і піч сама пішла по вулиці, по дорозі, прямісінько до царя.
Цар у вікно виглядає, дивується:
— Що за чудасія?!
Найбільший вельможа йому відповідає:



— Та це Омелько на печі до тебе їде. Вийшов цар на ґанок:
— Щось на тебе, Омельку, скарг багато. Ти народу чимало позачіпляв.
— А навіщо вони під сани лізли?
В ту хвилину глянула у віконце царська дочка — Мар'я-царівна. Омелько побачив її у віконці та й каже
тихенько:

— За щучим велінням, за моїм хотінням —

нехай царська донька мене покохає... І ще каже:
— їдь, пічко, додому!
Піч повернулася й пішла додому, ввійшла до хати й стала на старе місце. Омелько знову лежить собі, вилежується.
А в царському палаці крик та сльози. Мар'я-царівна за Омельком нудьгує, не може без нього жити, благає батька, щоб віддав її за Омелька.
Забідкався цар, затужив, а потім розгнівався дуже і на Омелька, й на дочку. І каже він знову найбільшому вельможі.
Їдь приведи до мене Омелька живого чи мертвого. А як не приведеш — голову зніму.
Накупив найбільший вельможа вин солодких та різних наїдків, поїхав у те село, ввійшов у ту хату і став Омелька частувати, пригощати. Омелько напився, наївся, захмелів і ліг спати. А вельможа його — на віз та й повіз до царя.
Цар спересердя наказав прикотити велику бочку з залізними обручами. Посадили в ту бочку Омелька і Мар'ю-царівну, засмолили бочку і в море кинули.



Прокинувся згодом Омелько, бачить — темно, тісно.
— Де ж це я?
А йому відповідають:
— Ой лишенько, Омелечку! Нас у бочці засмолили, кинули в сине море!
— А ти хто?
— Я Мар'я-царівна. Тут Омелько й каже:


— За щучим велінням, за моїм хотінням —

вітри буйні, викиньте бочку на сухий берег, на жовтий пісок!
Вітри буйні повіяли. Синє море схвилювалося, викинуло бочку на сухий берег, на жовтий пісок. Омелько й Мар'я-царівна вийшли з неї.
— Омелечку, де ж ми житимем? Збудуй хоч якусь хатинку.
— А мені неохота...
Тут вона ще дужче просити почала. От він і каже:

— За щучим велінням, за моїм хотінням —


збудуйся, кам'яний палаце з золотою покрівлею!..
Тільки він це проказав — з'явився великий кам'яний палац з золотою покрівлею. Навколо - - зелений сад: квіти розцвітають, пташки цвірінчать, співають. Мар'я-царівна з Омельком увійшли до палацу, посідали біля віконечка.
— Омелечку, а чи не можна тобі красунчиком стати? Тут Омелько не довго думав:



— За щучим велінням, за моїм хотінням —
стати мені добрим молодцем, вродливим та розумним!..
І став Омелько такий, що ні в казці сказати, ні пером описати.


А в той час їхав цар на полювання й бачить - стоїть палац там, де досі нічого не було.
Це який такий нечема без мого дозволу на моїй землі палац поставив?!
І послав спитати — хто такі?
Посланці побігли, стали під вікном, питаються.
А Омелько їм відповідає:
Кличте царя до мене в гостину, я сам йому скажу.
Приїхав цар до нього. Омелько його зустрічає, у палац веде, до столу саджає. Стали вони бенкетувати. Цар їсть, п'є та дивується:
— Хто ж ти такий, хлопче, добрий молодче?
А чи пам'ятаєш ти Омелька-дурника, що до тебе на печі приїздив, а ти його з своєю дочкою звелів у бочці засмолити та в море кинути? Я — той самий Омелько. Схочу — все твоє царство спалю та потрощу за ту твою ласку!
Цар дуже злякався, став перепрошувати:
Одружись з моєю дочкою, Омелечку, бери моє царство, тільки мене не губи!
Тут учинили бенкет на весь світ. Одружився Омелько з Мар'єю-царівною і став царством правити.
От і казці кінець, а хто слухав — той молодець!
 
Наші Друзі: Новини Львова