Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 16 жовтня 2019 року
Тексти > Жанри > Казка

За Щучиним велінням (російська казка)

Переглядів: 3546
Додано: 26.01.2012 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
ЗА ЩУЧИНИМ ВЕЛІННЯМ
Був собі старий чоловік. І було в нього три сини: двоє розумних, а третій — Омелько-дурник.
Ті брати працюють, а Омелько цілісінький день лежить на печі, знати нічого не хоче.
Одного разу поїхали брати на базар, а невістки й кажуть:
— Піди, Омельку, по воду. А він їм з печі:
— Не хочу.
— Піди, Омельку, бо як повернуться брати з базару, гостинців тобі не дадуть.
— Ну, гаразд.
Зліз Омелько з печі, взувся, вдягся, взяв відра та сокиру й пішов до річки.

Прорубав кригу, зачерпнув відра й поставив їх, а сам дивиться в ополонку. І побачив Омелько в ополонці щуку. Приловчився та й вхопив щуку в руку:
— Ото буде юшка добра!
Коли це щука проказує людським голосом:
— Відпусти мене в воду, Омельку, я тобі стану в пригоді!
А Омелько сміється:
— Та як же ти мені станеш у пригоді? Ні, понесу тебе додому, звелю невісткам юшку зварити. Добра буде юшка!
Щука знову просить:
— Омельку, Омельку, відпусти мене в воду, я тобі зроблю все, що тільки схочеш!
— Гаразд, тільки покажи спочатку, що не дуриш мене, тоді відпущу!
Щука його питає:
— Кажи, Омельку, чого ти зараз хочеш?
— Хочу, щоб відра самі пішли додому й вода не розхлюпалася б...
Щука йому каже:
— Запам'ятай мої слова: коли тобі чогось схочеться, промов тільки:


За щучим велінням, за моїм хотінням...


Омелько й каже:


— За щучим велінням, за моїм хотінням —
ідіть самі, відра, додому!..
Тільки проказав — відра самі й пішли на гору. Тут

Омелько пустив щуку в ополонку та й пішов за відрами.
Ідуть відра селом, народ дивується, а Омелько йде ззаду, посміхається. Зайшли відра до хати, самі стали на лавку, а Омелько поліз на піч.
По якійсь годині невістки кажуть йому:
— Омельку, чого ти лежиш? Пішов би дров нарубав.
— Неохота...
— Як не нарубаєш, брати з базару повернуться, гостинців тобі не привезуть.
Не хоче Омелько з печі злазити. Згадав він про щуку і каже:
— За щучим велінням, за моїм хотінням —
піди, сокиро, дров нарубай, а дрова — самі до хати йдіть та в піч кладіться!..
Сокира вистрибнула з-під лавки — й на двір, та ну дрова рубати, а дрова самі до хати йдуть і просто в піч лізуть.
По якійсь годині невістки знову кажуть:
Омельку, немає вже дров у дворі. Поїдь до лісу, нарубай.
А він їм з печі:
— Хіба ви самі не можете?
— Як це так — не можемо? То не наша справа — в ліс
по дрова їздити!
— А мені неохота...
— Ну, то не буде тобі гостинців.



Нічого не вдієш. Зліз Омелько з печі, взувся, зодягся. Взяв мотузку та сокиру, вийшов у двір і сів у сани.
— Відчиняйте ворота, молодиці! Невістки йому кажуть:
— Що ж ти, дурнику, сів у сани, а коня не запріг?


— Не треба мені коня.
Невістки відчинили ворота, а Омелько й каже потихеньку:

— За щучим велінням, за моїм хотінням —

їдьте самі, сани, до лісу!..
Сани самі й поїхали у ворота, та так швидко - - кіньми не догнати!
А до лісу довелося їхати через місто, і тут він багатьох людей позачіпляв, позабивав. Народ кричить: «Держи його! Лови його!» А він одно — сани поганяє.
Приїхав до лісу:

— За щучим велінням, за моїм хотінням —

нарубай, сокиро, дровець найсухіших, а ви, дрова, самі валіться в сани, самі в'яжіться!..
Сокира почала рубати, колоти сухі дрова, а дрова самі в сани валяться та мотузкою в'яжуться. Потім Омелько звелів сокирі вирубати ломаку — таку, щоб насилу підняти. Сів на дрова:

— За щучим велінням, за моїм хотінням —

їдьте, сани, додому.
Сани й помчали додому. Знову проїжджає Омелько тим містом, де він допіру позачіпляв, позабивав багато людей, а там вже на нього чекають. Ухопили Омелька з саней, лають його та б'ють.
Бачить він, що кепська справа, та потихеньку:


— За щучим велінням, за моїм хотінням —


ану, ломако, обламай їм боки!
Ломака вискочила та й пішла дубасити. Народ геть-чисто розбігся, а Омелько приїхав додому й знову заліз на піч.
Почув згодом цар про Омелькові витівки та й посилає по нього свого офіцера — знайти Омелька й привезти до палацу.
Приїздить офіцер у те село, заходить до тої хати, де
Омелько живе, та й питає:
— Ти Омелько-дурник? А він з печі:
А тобі нащо?
— Одягайся швидше, я повезу тебе до царя.
— Та мені неохота...
Розсердився офіцер і вдарив його по щоці. А Омелько й каже потихеньку:


— За щучим велінням, за моїм хотінням -


ломако, обламай йому боки...
Ломака вискочила та як почне офіцера чухрати, насилу той утік.
Цар здивувався, що його офіцер не зміг упоратися з Омельком, і посилає свого найбільшого вельможу:






Привези до мене дурника Омелька, а як не привезеш — голову з пліч зніму.
Накупив найбільший вельможа родзинок, чорносливу, пряників, приїхав у те село, ввійшов до тої хати та й почав невісток розпитувати, що саме Омелько полюбляє.








 
Наші Друзі: Новини Львова