Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 24 лютого 2020 року
Тексти > Жанри > Казка

Снігуронька

Переглядів: 11179
Додано: 28.07.2011 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: misologus Джерело: Барвиста книжка (Дитвидав, 1962)
<
1
>
Снігуронька
Російська народна казка

Усяко в світі буває, про всяке й казка розповідає.
Були собі дід та баба. Мали вони всього вдосталь, а дітей не було. Дуже вони сумували та журилися.
Одного разу взимку випало снігу білого по коліно. Сусідські дітлахи на вулицю висипали — на санчатах з гір спускатись, у сніжки гратись,— та ще й бабу снігову почали ліпити.
Подивився на них дід у віконечко та й каже бабі:
— Чого, стара, зажурилася, на чужих діток глядячи? Ходімо й ми розгуляємось на старості літ, зліпимо й ми снігову бабу!
А баба йому відповідає:
— Що ж, ходімо, старий, на вулицю! Тільки нащо нам бабу ліпити — досить тобі і мене одної; виліпимо краще собі доньку Снігуроньку.
Сказано — зроблено. Пішли старі в город і почали снігову доньку ліпити. Зліпили доньку, замість очей їй дві голубі намистинки вставили, з червоної стрічечки — ротик. Така гарна вийшла донька Снігуронька! Дивляться на неї дід та баба не надивляться, милуються не намилуються.
А в Снігуроньки ротик усміхається, кучерики завиваються. Ворухнула Снігуронька ніжками, ручками, з місця зрушила та й пішла по городу до хати.
Дід та баба так і скам'яніли.
— Ой! — кричать.— Та це ж у нас і справді донечка жива. Снігуронька дорога!
І до хати кинулись... Що вже радощів було!

Росте Снігуронька не днями —годинами, та що день, то кращою стає. Дід та баба на неї не намилуються. А Снігуронька з себе — мов сніжинка біла, очі — мов голубі намистинки, русява коса до пояса. Тільки рум'янця на щічках нема, а й так дуже гарна Снігуронька!
От прийшла весна ясна, понабухали бруньки, полетіли бджілки в поле, заспівав у небі жайворон. Усі хлоп'ята раді-радісінькі, дівчата весняних пісень співають. А Снігуронька засумувала, невесела стала, все у віконечко дивиться і сльози ллє.
От настало й красне літечко; розцвіли квіти в садках, заколосився хліб на полях... Ще гірше Снігуронька хмуриться, все від сонця ховається; все б їй у холодок та затінок, а ще краще — під дощик.
Дід із бабою бідкаються:
— Чи здорова ж ти, донечко?
— Здорова я, бабунечко.
А сама все в куток ховається, на вулицю вийти не хоче. Одного разу зібралися дівчата в ліс по ягоди — по малину, по чорниці, по червоні суниці. Стали й Снігуроньку з собою кликати:
— Ходім та ходім, Снігуронько!
— Ходім та ходім, подруженько!
Неохота Снігуроньці до лісу йти, неохота Снігуроньці під сонечко. А дід з бабою кажуть:
— Іди, іди, Снігуронько! Іди, іди, дитинонько, повеселися з подружками! Взяла Снігуронька козубок, пішла в ліс з подружками. Подружки по лісу
ходять, вінки заплітають, пісень співають.

А Снігуронька знайшла холодний струмочок, коло нього сидить, у воду дивиться, пальці в бистрій воді мочить, краплинами, мов перлинами, грається.
От і вечір прийшов. Розгулялись дівчата, вінки на голови понадівали, розклали вогнище з хмизу, почали через вогнище перестрибувати.
Неохота стрибати Снігуроньці... Та причепилися до неї подруженьки. Підійшла Снігуронька до вогнища, стоїть — тремтить, а в лиці ні кровинки нема, руса коса розсипалася... Закричали подруженьки:
— Плигай, плигай, Снігуронько!
Розбіглась Снігуронька й плигнула... Зашуміло над вогнем, застогнало жалібно,— і не стало Снігуроньки! Потягнулася пара біла над вогнищем, звилася легкою хмаринкою, полетіла хмаринка в піднебесну височінь.
Розтанула Снігуронька…
Переклад Н. Забіли

 
Наші Друзі: Новини Львова