Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 17 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Казка

Арабські народні казки :

Як шейх навчав ведмедя грамоти

Переглядів: 2974
Додано: 27.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
ЯК ШЕЙХ НАВЧАВ ВЕДМЕДЯ ГРАМОТИ

В одного немолодого вже царя був простакуватий син, що ніяк не міг опанувати грамоту. Дізнавшись якось, що неподалік живе мудрий шейх, цар вирішив доручити йому навчання свого сина.

— Якщо навчиш його бодай за кілька років читати й писати,— звернувся цар до шейха,— я дам тобі велику винагороду. А не вивчиш — покараю й з двору вижену.

— Спробую,— мовив шейх.— Спроба — не гроші. Покажіть-но того, кого я повинен навчати.

Привели слуги царевича, звелівши привітатися з учителем. Та не його розуму це діло. Каламутні очі хлопця прикипіли до яскравого шейхового халата, що видався йому найкращою забавою. Відразу збагнув учитель, з ким матиме справу, але все-таки сподівався, що якось зуміє дати йому раду.

Минуло більше року, а пуття ніякого. І так, і сяк брався шейх, аби хоч трохи навчити царевича. Але той не піддавався ніякій науці. Де ж бо дурневі з книжкою возитися?! Він облюбував собі єдину забаву — ловити сильцем горобців.

Аж ось надумався цар оцінити роботу вчителя.

— Ну, сину,— звернувся він до свого нащадка,— покажи лишень, чого навчив тебе за два роки мудрий учитель! Яка це літера?— питає, показуючи на «Г».

— Горобець,— відповідає син.

— А оця?—показує «В».

— Ворона,— не роздумуючи, випалив царевич.

— А оця? — тицяє володар пальцем у літеру «Ц».

— А оце вже ти, батечку... цар!

Розгнівався володар на вчителя, погрожує вигнати з двору. Та вчитель, прагнучи вирватися на волю, тільки цього й чекав. Тому сміливо кинув цареві у вічі:

— Швидше ведмедя можна навчити, ніж твого сина!

— От воно що!— розлютився цар ще дужче.— В такому разі, якщо за сорок днів не навчиш ведмедя грамоти, я накажу відрубати тобі голову!

Зажурився шейх. Що робити? Кого-кого, а ведмедів йому не доводилося навчати. Але щейхова донька сказала батькові:

— Не журися, тату! Я навчу ведмедя грамоти!

І ось минуло сорок днів. Згадавши, що загадав шейхові, цар звелів прийняти у ведмедя іспит.

— Ну, показуй, дівчино, чого навчила ти його за сорок днів!— мовив цар шейховій дочці.— Гляди-но, бо кати вже гострять сокиру на голову твого батька.

Дівчина поклала на стіл грубезну книгу, відчинила двері — й до кімнати увійшов ведмідь. Уклонившись цареві, він почав старанно гортати сторінки, бурмочучи щось собі під ніс. Цареві видалося, що той справді читає. Здивувався володар, що ведмідь розумніший за його сина, і спитав, як спромоглася дівчина досягти таких успіхів.

— Дуже просто,— мовила вона.— Я вчила його так само, як і твого сина вчив мій батько. Тільки він біля кожної літери наклеював відповідний малюнок, а я поперекладала сторінки родзинками, бо ведмідь дуже любить їх. От і гортає він сторінки, шукаючи смачну поживу.

Зрадів цар, що шейхова дочка показала себе мудрішою за свого батька.

Він помилував старого шейха, а його доньці звелів таким самим способом навчити його сина. Може, й у царевича від родзинок побільшає розуму?

Врешті-решт царевич таки опанував грамоту, а батько на радощах одружив його з донькою шейха.

Відтоді й живуть вони в злагоді й достатках у царських палатах.

 
Наші Друзі: Новини Львова