Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 25 лютого 2020 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Казка

Арабські народні казки :

Три сестри

Переглядів: 5288
Додано: 27.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
ТРИ СЕСТРИ

Були собі три сестри, і жили вони з того, що пряли. Якось старша сестра й каже:

— Якби зі мною одружився султанів пекар, я б досхочу наїлася хліба.

— А якби мене взяв за дружину султанів кухар, я б досхочу наїлася всіляких страв,— озвалася середульша.

— А якби мене посватав султанів син, я б народила йому двох дітей: хлопчика зі срібно-золотим волоссям і дівчинку, сльози якої викликали б дощ, а сміх — ласкаве сонце,— мовила найменша.

Саме в той час повз їхню хату проходив султанів син і почув цю розмову.

А другого дня він послав вояків по сестер. Прийшли вони до дівчат і кажуть:

— Султанів син кличе вас до себе на розмову.

— Лишенько, що ж ми такого накоїли? — злякалися сестри.

— Швидше збирайтесь! Нам ніколи з вами розбалакувати! — І вояки повели дівчат до палацу.

Тільки ввійшли, султанів син і питає старшу сестру:

— Що ти сказала вчора?

— Нічого я не казала,— відповідає та.

— Якщо не скажеш, то я звелю тебе стратити,— наполягав султаненко.

Дівчина злякалася й відповіла:

— Я сказала: «Якби зі мною одружився султанів пекар, я б досхочу наїлася хліба».

Султаненко й віддав її заміж за пекаря.

— А що ти сказала вчора? — питає він середульшу сестру.

— Я сказала, що якби мене взяв заміж султанів кухар, я б досхочу наїлася всіляких страв,— відказала дівчина.

Султаненко й віддав її заміж за кухаря.

Привели вояки третю дівчину. Султанів син і питає її.

— А що ти сказала вчора?

— Я сказала: «Якби мене посватав султанів син, я б народила йому двох дітей: хлопчика зі срібно-золотим волоссям і дівчинку, сльози якої викликали б дощ, а сміх — ласкаве сонце».

Султаненко взяв її за дружину.

Першого року вона народила сина з таким волоссям, як хотіла. А сестри тим часом послали по бабу-повитуху і намовили її, щоб казала, буцім султаненкова дружина народила цуценя.

Баба принесла скриньку, поклала в неї хлопчика і кинула в море, а всім сказала, що султаненкова дружина народила цуценя. Розгнівався султаненко і вирішив стратити дружину. Та його почала просити, благати, і він зм'як, відмовився від свого наміру.

Минув рік, і вона народила дівчинку, про яку мріяла.

Одного разу якийсь бедуїн, сидячи з жінкою на березі моря, побачив, що на хвилях гойдається скринька. Роздягшись, він підплив до неї і виніс її на берег, а відкривши, побачив у скриньці хлопчика.

— Вигодуй його, і Бог змилується над нами,— сказав він жінці.

А в того бідняка було гранатове дерево, яке родило щороку по парі плодів.

Минув іще рік, і бедуїн побачив у морі другу скриньку. Він виловив і її та й виніс на берег. А коли відкрив, то побачив у ній дівчинку. Так почали вони з дружиною виховувати хлопчика й дівчинку, яких їм подарувало море. А гранатове дерево почало родити щороку по чотири плоди.

Незабаром бідняк овдовів. Узяв він дітей і пішов у столицю до брата. Але по дорозі зустрів знайомого, який сповістив йому сумну звістку:

— Твій брат помер. Він був дуже багатий.

Зайшов бедуїн у дім свого брата, забрав його гроші й збудував на них палац, ще кращий, аніж царський. Залишив у ньому дітей, а сам вирішив провідати рідню в далеких краях.

Тим часом хлопець подружився з сином судді. Якось, коли він грався, з голови у нього злетіла шапка і всі побачили його волосся. Прочули про це заздрісні тітки й послали бабу, щоб убила його.

Прийшла баба до хлопцевої, сестри та й каже:

— Пошли тобі Аллах щасливий день, донечко. Як ти живеш? Я твоя бабуся, сонечко моє! Який чудовий цей палац! Але в ньому не вистачає лише одного. — Чого саме? — запитала дівчина.

— Липи — покровительки мистецтва. Її садять над басейном і вона все прикрашає собою,— схитрувала стара.

— А хто знає, де росте це дерево? — питає дівчина.

— Твій брат,— відповіла баба й пішла собі.

Дівчина заплакала — і тієї ж миті пішов дощ. Брат про все здогадався і побіг мерщій додому.

— Чому ти плачеш? — запитав він сестру.

Вона про все йому розповіла, і хлопець пішов шукати липу.

Ішов він, ішов, аж поки зустрів старого чоловіка.

— Добридень, дідусю! — привітався він.

— Гм,— буркнув старий,— якби це твоє вітання не випередило інших твоїх слів, тебе уже не було б на світі. Я б зірвав м'ясо з кісток твоїх. Зріж вії з моїх очей, щоб я міг спрямовувати тебе до добра.

Зрізав хлопець йому вії з очей, а старий і каже:

— А тепер іди до мого брата, він старший за мене і більше знає.

Прийшов хлопець до ще старшого чоловіка, чемно привітався з ним і зрізав йому вії.

— Твої тітки хочуть тебе вбити,— повідомив його старий.— Але ти нічого не бійся. Слухай мене уважно. Підеш далі й упрешся у великі двері. Заходь у них і побачиш перед собою великий басейн, а біля нього — горщик з липою. Будуть там і люди — одні великі, другі маленькі, з головами й безголові. І постануть перед тобою дві мармурові плити — одна червона, друга чорна. Наступиш на червону, а на чорну не ступай. Візьмеш горщик і підеш назад. Довкола загукають услід: «Убийте його, убийте його!» Але ти не бійся і не обертайся. Зрозумів?

— Гаразд,— погодився хлопець і пішов.

Зробив так, як порадив старий, і повернувся до нього.

— Слава Богу,— мовив старий.— А тепер іди собі. Прийшов хлопець до сестри, поставив горщик біля басейну й пішов собі гратися.

Побачили його тітки й послали по бабу.

— Повернувся! — сказали вони невдоволено, коли та прийшла.

Пішла баба до хлопцевої сестри й мовить:

— Ну що, правда ж, гарно? Бракує тільки одного.

— Чого? — спитала дівчина.

— Співучого кухлика,— відповіла баба.

— А хто його може дістати? — спитала дівчина.

— Твій брат,— сказала баба і щезла.
 
Наші Друзі: Новини Львова